Постанова

від 29.04.2021 по справі 280/4315/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 280/4315/20 (суддя Лазаренко М.С, м. Запоріжжя)

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Панченко О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року у справі №280/4315/20 за позовом Головного управління ДПС у Запорізькій області до товариства з обмеженою відповідальністю КБ БУДКОЛІЯСЕРВІС про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку,-

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Запорізькій області 01 липня 2020 року звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю КБ БУДКОЛІЯСЕРВІС , згідно з яким просить накласти арешт на кошти та інші цінності товариства з обмеженою відповідальністю КБ БУДКОЛІЯСЕРВІС , що знаходяться в банку платника податків, а саме: ЧЕРК. ГРУ АТ КБ Приватбанк , м.Черкаси (МФО банку 354347), номер рахунку НОМЕР_1 , Валюта рахунку 980 - Українська гривня.

Позов обґрунтовано тим, що за відповідачем рахується узгоджений податковий борг з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 245721,07 грн. та з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 360623,15 грн. Позивач зазначає, що податкова заборгованість наразі залишається не погашеною, у зв`язку з чим позивач просить задовольнити позовні вимоги та накласти арешт на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку платника податку.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що податковим органом не дотримані положення статті 94 Податкового кодексу України щодо прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, яке за приписами Порядку № 632 має передувати зверненню до суду з цим позовом. Також, суд першої інстанції зазначив про те, що відповідачем не було надано до суду доказів відсутності у відповідача іншого майна (зокрема транспортного або промислового), на яке може бути накладено арешт.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що відсутність умов для застосування арешту коштів платника податків передбачених пунктом 94.2 статті 94 ПК України за наявності умов встановлених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України не може бути підставою для відмови у застосуванні арешту коштів на рахунках платників податків, оскільки норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України є імперативною і обов`язковою до виконання.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що згідно із інтегрованою карткою платника податків у ТОВ КБ БУДКОЛІЯСЕРВІС наявна заборгованість з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 245721,07 грн. (а.с.12) та 360623,15 грн. з податку на прибуток приватних підприємств (а.с.15).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що ТОВ КБ БУДКОЛІЯСЕРВІС не має у власності нерухомого майна (а.с.20).

З метою забезпечення виконання відповідачем грошових зобов`язань перед бюджетом та погашення ним податкового боргу, позивач звернувся до суду на виконання повноважень, покладених на нього пп.20.1.33 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, та просить накласти арешт на кошти та інші валютні цінності в банку та на казначейському рахунку відповідача.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Відповідно до пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Аналогічні положення містяться у Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 липня 2017 №632 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 серпня 2017 року за №948/30816 (далі - Порядок №632).

Положеннями підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Таким чином, на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізненні правові поняття щодо арешту майна та арешту коштів, що знаходяться в банківських установах платника податків.

Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об`єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов`язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв`язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

На користь такого висновку також свідчить пункт 3 розділу VII Порядку №632, який встановлює, що для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган доходів і зборів подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Відтак, системний аналіз норм Податкового кодексу України та Порядку №632 щодо особливостей застосування арешту коштів на рахунку платника податків дає підстави для висновку, що рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків має передувати зверненню податкового органу до суду із вимогами про застосування арешту коштів, а підстави, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, є передумовою саме для застосування адміністративного арешту майна податковим органом.

До повноважень податкового органу законодавець відніс право цього суб`єкта владних повноважень звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу (підпункт 20.1.33 пункт 20.1 статті 20 Податкового кодексу України).

Правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв`язку, свідчить про те, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

В цьому випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Звертаючись до суду з позовом, податковий орган доводить наявність у відповідача податкового боргу та відсутність майна та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиції щодо питань застосування арешту висловлювалась Верховним Судом, зокрема в постанові суду від 14.05.2020 року по справі № 820/5660/16, від 04 вересня 2018 року по справі №813/2018/17, від 20.11.2018 по справі №825/1722/18, яка у відповідності до положень частини 5 статті 242 КАС України є обов`язковою для врахування судом апеляційної інстанції.

Враховуючи те, що, податковим органом не дотримані положення статті 94 Податкового кодексу України щодо прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків, яке за приписами Порядку № 632 має передувати зверненню до суду з цим позовом, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення цього позову.

Також, суд першої інстанції вірно прийняв до уваги те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено відсутності у відповідача іншого майна (зокрема транспортного або промислового), на яке може бути накладено арешт та виконання вимог статті 94 Податкового кодексу України.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що надання податкову органу повноважень звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку платника податків, який має податковий борг на підставі підпункту 20.1.33 пункт 20.1 статті 20 Податкового кодексу України не є безумовною підставою для задоволення такого позову, оскільки надання таких повноважень не звільняє податковий орган від обов`язку дотримання встановленої законом процедури для звернення до суду з таким позовом та доведення перед судом наявності у платника податку податкового боргу і відсутності у нього майна та/або його балансова вартость менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області - залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2020 року у справі №280/4315/20 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 29 квітня 2021 року.

Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко

суддя С.М. Іванов

суддя О.М. Панченко