Рішення

від 22.04.2021 по справі 127/18504/20

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 127/18504/20

Провадження № 2/127/2993/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2021 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Воробйова В.В.,

за участю секретаря Яковенко Д.Д.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ВМР - Хващевської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Вінницької міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним державного акту та визнання права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_3 , Вінницької міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним державного акту та визнання права власності на земельну ділянку, мотивуючи тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14.01.2020 року визнано договір дарування від 21.10.2005 року, зареєстрований під №4215, укладений ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Посвятенко Ю.Д. - частково недійсним в частині дарування земельної ділянки, площею 0,0029 га з цільовим призначенням - для обслуговування житлових споруд, за адресою: будинок АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру, вказана земельна ділянка належить ОСОБА_5 , на підставі державного акту від 24.01.2006 року ЯБ 392568, виданого на підставі договору дарування від 21.10.2005 року за №4215.

Позивач зазначає, що вона є власником однокімнатної квартири, розташованої за вказаною вище адресою. Документ, який був підставою для виникнення права власності у ОСОБА_5 на земельну ділянку - договір дарування, визнано частково недійсним, а тому, існують правові підстави для скасування державної реєстрації на зазначену земельну ділянку.

26.06.2019 року ОСОБА_1 звернулася із письмовою заявою до Вінницької міської ради з проханням надати їй, як власниці, і по факту користувачеві, в приватну власність земельну ділянку площею 0,0029 га для обслуговування її квартири АДРЕСА_2 . Проте їй було відмовлено з посиланням на ст. 158 ЗК України, оскільки виключно судом вирішуються спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян. Також позивач неодноразово зверталася до Вінницької міської ради з проханням здійснити скасування спірної державної реєстрації, проте їй було відмовлено. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилась, хоча про час, дату та місце судового розгляду повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Представник відповідача Вінницької міської ради в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що при ухваленні рішення суду не ставилось питання про скасування реєстраційного запису щодо реєстрації права власності за відповідачем. Разом з тим, вказана вимога мала вирішуватись одночасно з позовом про визнання недійсним договору дарування. Державний акт на спірну земельну ділянку зберігається у Вінницькій міській раді. Просила відмовити в задоволені позову.

Представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в судове засідання не з`явився, проте подав суду відзив, відповідно до якого позов не визнає, оскільки згідно з діючим законодавством територіальні органи Держгеокадастру з 01.01.2013 року не здійснюють державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки. Тому, позовна вимога про ухвалення рішення та надсилання його до виконання у Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є такою, що не підлягає задоволенню. Окрім того, спірна земельна ділянка знаходиться у приватній власності та розташована в межах м. Вінниці, тому на підставі ч.1 ст. 122 ЗК України, саме міські ради здійснюють передачу земельної ділянки у власність. З огляду на викладене, представник вважає, що Управління не є відповідачем, а вирішення питання, яке є предметом позову, не відноситься до їх компетенції. Просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.08.2016 року ОСОБА_1 є спадкоємцем однокімнатної квартири, загальною площею 18,2 кв.м., житловою площею 10,2 кв.м., розташованої на першому поверсі одноповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , після смерті ОСОБА_6 (а.с. 7). Факт реєстрації права власності на вказану однокімнатну квартиру за позивачем підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.08.2016 року (а.с. 12-13).

Згідно із заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14.01.2020 року, яке набрало законної сили 14.02.2020 року, позов ОСОБА_1 був задоволений та визнано договір дарування від 21.10.2005 року, зареєстрований під №4215, укладений ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Посвятенко Ю.Д. - частково недійсним в частині дарування земельної ділянки, площею 0,0029 га з цільовим призначенням для обслуговування житлових споруд за адресою будинок АДРЕСА_1 (а.с. 10-11).

Судом встановлено, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №392568, виданого на підставі договору дарування від 21.10.2005 року №4215, ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,0029 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 (а.с. 100). Даний факт також підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 8-9).

26.06.2019 року ОСОБА_1 звернулася із письмовою заявою до Вінницької міської ради з проханням надати їй, як власниці, і по факту користувачеві, в приватну власність земельну ділянку площею 0,0029 га для обслуговування її квартири АДРЕСА_2 (а.с. 14). Проте, їй було відмовлено з посиланням на ст. 158 ЗК України, оскільки виключно судом вирішуються спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян. Також вказано, що зазначена земельна ділянка перебуває у власності, згідно з державним актом на право приватної власності на землю від 12.03.2001 року, а міська рада не має повноважень втручатись у питання по земельних ділнках, які перебувають у власності громадян (а.с. 15).

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області було надіслано позивачу лист від 25.06.2020 року щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки, в якому зазначено, що інформація про зареєстроване право на земельні ділянки з 01.01.2013 року знаходиться в суб`єктів державної реєстрації прав, а саме в виконавчих органах сільських, селищних та міьких рад та державних реєстраторів прав на нерухоме майно. Тобто для виконання рішення суду від 14.01.2020 року необхідно звернутися до посадових осіб на яких покладено обов`язки державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Міністерством юстиції України. Що стосується скасування державної реєстрації земельної ділянки, то вона скасовується Державним кадастровим реєстратором у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстації земельної ділянки. Враховуючи, що в резолютивній частині рішення суду, відсутній присуд суду про скасування державної реєстрації земельної ділянки 0510100000:02:083:0065, здійснити таке скасування не вбачається за можливе (а.с. 20).

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Приписами ч.ч.1, 4 ст. 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації) (ст. 377 ЦК України).

Згідно із ч.ч. 1, 10 ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Таким чином, порушені права позивача ОСОБА_1 підлягають захисту, шляхом визнаня недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯБ №392568, виданого 24.01.2006 року Вінницьким міським управлінням земельних ресурсів ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0029 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0510100000:02:083:0065, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки рішенням суду договір дарування від 21.10.2005 року №4215, на підставі якого було видано оспорюваний Державний акт про право власності на вказану земельну ділянку, було скасовано з підстав того, що ОСОБА_5 не набула права власності на вказану земельну ділянку. З огляду на викладене, слід визнати за ОСОБА_1 право власності на вказану земельну ділянку.

Крім того, суд критично ставиться до заперечень представника відповідача Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області , оскільки вони стосуються процедури виготовлення та видачі Державного акту про право власності на земельну ділянку, в той час як предметом спору між сторонами є відсутність правової підстави для його подальшої дійсності, такої як правовстановлюючий документ на підставі якого він був виданий.

Вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, витрати на оплату судового збору в розмірі 1681,60 грн. слід стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 13, 15, 16, 377 ЦК України, ст. ст. 116, 120, 149, 152 Земельного кодексу України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Вінницької міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання недійсним державного акту та визнання права власності на земельну ділянку - задовольнити.

Визнати недійсним Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯБ №392568 виданий 24.01.2006 року Вінницьким міським управлінням земельних ресурсів ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0029 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0510100000:02:083:0065, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,0029 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір на користь ОСОБА_1 в сумі розміром 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 коп.)

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 .

Повний текст рішення суду складений 29.04.2021 року.

Суддя: