рішення
ІМЕНЕМ УКрАЇНи
Справа № 495/5674/20
Номер провадження 2/495/1065/2021
20 квітня 2021 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Боярського О.О.,
при секретарі Рачицькій І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Білгород-Дністровському цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Маразліївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності у порядку спадкування за законом, -
ВСТАНОВИВ:
Позиція сторін у справі
В вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду з позовною заявою до Маразліївської сільської ради та просить суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 1,2000 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Маразліївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, масив поле № НОМЕР_1 , ділянка № НОМЕР_2 , кадастровий номер 5120884200:01:003:0808.
Заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що вона є дружиною ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті чоловіка відкрилась спадщина на нерухоме та рухоме майно. Позивачка вчасно звернулась до державного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини померлого чоловіка та в 2019 році отримала ряд свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 . В травні 2019 року державний нотаріус Саданов О.В. виніс Постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, а саме у видачі позивачці Свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку НОМЕР_2 площею 1,2000 га, що розташована на території Маразліївської сільської ради, Білгород-Дністровського району Одеської області, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 5120884200:01:003:0808 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на вказану ділянку, та зареєстрованого права власності на ім`я спадкодавця.
Позивачка наголошує на тому, що оскільки вона фактично прийняла спадщину померлого чоловіка ОСОБА_2 за законом, отримала свідоцтво про право на спадщину на частку майна, то в даний момент вона має право володіти, користуватися і розпоряджатись усім спадковим майном, яке належало чоловікові на день смерті, у тому числі одержати на нього документи, що встановлюють право власності на майно.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 25.09.2020 року провадження по справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 10.11.2020 року за клопотанням представника позивачки - адвоката Братінова І.П. була витребувана копія спадкової справи від Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори до майна ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 26.01.2021 року за клопотанням представника позивачки - адвоката Братінова І.П. була витребувана копія спадкової справи від Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори до майна ОСОБА_2 .
12.02.2021 року до канцелярії суду надійшла витребувана копія спадкової справи.
17.03.2021 року представник позивачки - адвокат Братінов І.П. надав до канцелярії суду клопотання про долучення доказів до справи.
Ухвалою суду від 22.03.2021 року було закрито підготовче провадження по справі та призначено до розгляду по суті на 20.04.2021 року.
У судове засідання 20.04.2021 року сторони не з`явились. В матеріалах справи міститься заява Маразліївської сільської ради від 02.02.2021 року про розгляд справи за відсутністю представника сільської ради та відсутністю заперечень на позовну заяву. Представник позивачки - адвокат Братінов І.П. 20.04.2021 року подав до канцелярії суду заяву з проханням справу розглянути без їх участі, позовну заяву підтримують.
У відповідності з ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Фактичні обставини справи
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню із наступних підстав.
15 травня 2008 року Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією було видане Розпорядження за № 1182/А-2008 Про надання дозволу громадянину України ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на території Маразліївської сільської ради, за межами населеного пункту, для ведення особистого селянського господарства яким надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 1,20 га, із земель сільськогосподарського призначення, що перебувають в запасі, яка розташована на території Маразліївської сільської ради, за межами населеного пункту, для ведення особистого селянського господарства.
Вказане розпорядження видане згідно з статтею 17, п.1 ст. 33, п.п. б пункту 1 ст. 81, п.п. 7, 8 ст. 118 Земельного Кодексу та пункту 12 Перехідних положень Земельного Кодексу України.
Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НОМЕР_2 масив поле № НОМЕР_1 , Маразліївська сільська рада, Білгород-Дністровський район, Одеська область, сформований 09.10.2014 року, вказана земельна ділянка зареєстрована відділом Держземагенства у Білгород-Дністровському районі 09.10.2014 року на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, 04.12.2013 року ФОП ОСОБА_3 Кадастровий номер ділянки 5120884200:01:003:0808, цільове призначення: А 01.03 для ведення особистого селянського господарства. Площа ділянки 1,2000 га. Інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня.
В подальшому, відповідного розпорядження Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією про затвердження технічної документації із землеустрою щодо передачі земельної ділянки (паю) в натурі та складання державного акту на право власності на земельну ділянку громадянину України ОСОБА_2 , видане не було. Відомості про перенесення меж земельної ділянки в натурі відсутні.
Тобто, Білгород-Дністровська районна державна адміністрація, як головний розпорядник землями за межами населених пунктів на той час, не розпорядилась земельною ділянкою № НОМЕР_2 , масив поле № НОМЕР_1 , Маразліївська сільська рада, Білгород-Дністровський район, на користь громадянина України ОСОБА_2 , не передала її у власність.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 видане Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис 670.
За даними Спадкової справи до майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його дружина - ОСОБА_1 звернулась 14.08.2018 року до державного нотаріусу з заявою про прийняття спадщини.
15 січня 2019 року державний нотаріус Арцизької районної державної нотаріальної контори Одеської області видав ОСОБА_1 Свідоцтва про право на спадщину за законом на:
- 1/376 частини земельної ділянки площею 131,0004 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 077951 виданого 06.04.2005 року Білгород-Дністровською РДА Одеської області;
- земельну ділянку площею 1,0576 га, розташованої на території Маразліївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, масив НОМЕР_4 , ділянка НОМЕР_5 . Цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120884200:01:003:0291;
- земельну ділянку площею 1,3958 га, розташованої на території Маразліївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, масив НОМЕР_6 , ділянка НОМЕР_7 . Цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120884200:01:003:0086.
18 квітня 2019 року державний нотаріус Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Одеської області Саданов О.В. видав ОСОБА_1 Свідоцтва про право на спадщину за законом на:
- житловий будинок АДРЕСА_1 ;
- автомобіль марки ВАЗ-21063, кузов № НОМЕР_8 , колір - бежевий, двигун № НОМЕР_9 , рік випуску 1990.
24 травня 2019 року державний нотаріус Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Одеської області Саданов О.В. виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, а саме у видачі позивачці Свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку НОМЕР_2 площею 1,2000 га, що розташована на території Маразліївської сільської ради, Білгород-Дністровського району Одеської області, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 5120884200:01:003:0808 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на вказану ділянку, та зареєстрованого права власності на ім`я спадкодавця.
Отже, на підставі ст.. 1270 ЦК України, позивачка є такою, що прийняла спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_2 . Відомості про наявність інших спадкоємців першої черги у суду відсутні.
Позиція суду та оцінка аргументів сторін
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України та ч. 2 ст. 1 Земельного Кодексу України, право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.
За змістом ст. 1296 ЦК України, оформлення спадщини здійснюється шляхом видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно до ч.3 ст. 46-1 ЗУ Про нотаріат , нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва обов`язково використовує також відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру , Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
Пункт 10 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 р. Про судову практику у справах про спадкування , відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.
У відповідності до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування , свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року по справі № 925/1265/16:
Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту земельних прав наведено в частині третій статті 152 ЗК України.
Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним частиною третьою статті 152 ЗК України, або ж іншим способом, який передбачено законом.
Статтею 152 ЗК України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
З набранням чинності Законом України від 07 липня 2011 року № 3613-VІ Про Державний земельний кадастр та постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру право власності на земельну ділянку та право постійного користування нею оформляється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без оформлення державних актів.
Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний акт - це документ, що посвідчує право на земельну ділянку, із визнанням недійсним якого без внесення до державного реєстру відповідного запису щодо належного власника або землекористувача, спір про право може бути не вирішеним. У випадку коли позивач стверджує про порушення свого права постійного користування частиною земельної ділянки особою, яка володіє нею шляхом державної реєстрації за собою права власності (права користування) цієї спірної частини, право позивача може бути захищено шляхом подання позову про визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України), витребування нерухомості з володіння, усунення перешкод у користуванні майном (статті 387, 388, 391, 396 ЦК України) чи іншим способом відповідно до закону.
28 травня 2020 року Верховний Суд України в своїй постанові по справі № 910/7164/19 виклав наступну правову позицію з приводу захисту цивільних прав.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
30 червня 2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові по справі № 623/633/17 було встановлено наступне.
Відповідно до положень статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з пунктом г частини першої статті 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.
Пунктом а частини третьої статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18), а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17 (провадження № 61-26091св18) викладено правовий висновок про можливість визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельної ділянки, що полягає в наступному.
Так, положеннями ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу X Перехідні положення Земельного Кодексу України.
Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.
Якщо видача державного акта на право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.
Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку про не правильно обраний позивачем ОСОБА_1 спосіб захисту свого цивільного права шляхом визнання за нею саме права власності, речового права, на земельну ділянку, а не на право на завершення приватизації і одержання державного акту про право власності на землю, оскільки спадкодавець ОСОБА_2 не завершив приватизацію земельної ділянки та відповідним розпорядженням його технічна документація не була затверджена з переданням земельної ділянки йому у власність. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли свого доведення та обґрунтування під час судового розгляду, тому не можуть бути судом задоволені.
Щодо судових витрат
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивачці відмовлено у задоволенні позову то понесені нею судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст..ст. 81, 125, 152 ЗК України, ст..ст.15, 16, 1216, 1218, 1261, 1270, 1296 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 19, 49, 141, 200, 206, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 417 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Маразліївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності у порядку спадкування за законом - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.О.Боярський
Суд | Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 20.04.2021 |
Оприлюднено | 06.05.2021 |
Номер документу | 96718260 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
Боярський О. О.
Цивільне
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
Боярський О. О.
Цивільне
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
Боярський О. О.
Цивільне
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
Боярський О. О.
Цивільне
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
Боярський О. О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні