Рішення

від 06.05.2021 по справі 462/624/21

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 462/624/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2021 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді - Мруць І.С.

за участю секретаря судового засідання - Бардійовської І.Р.,

справа №462/624/21

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ТзОВ Алекскредит ,

третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за позовною заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Алекскредит , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про захист прав споживачів та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

за участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

встановив:

представник позивача 04.02.2021 року звернувся в суд з позовом про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису від 30.07.2020 року, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С., зареєстрований а реєстрі за №15874, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства України, яке діяло на момент його вчинення, розмір заборгованості, визначений відповідачем не є безспірний, позивача не було повідомлено про звернення із заявою про вчинення виконавчого напису.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м.Львова від 08.02.2021 року позовну заяву у справі залишено без руху, зазначено недоліки, які в подальшому представником позивача усунено.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м.Львова від 11.02.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Залізничного районного суду м.Львова від 19.02.2021 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову.

15.03.2021 року від відповідача до суду надійшов відзив, підписаний директором ТОВ Алекскредит Єгоровим В.П., у якому він просить відмовити у позові. Зазначив, що між позивачем та відповідачем 25.06.2019 року було укладено договір про надання кредиту. У зв`язку з невиконанням взятих на себе кредитних зобов`язань, за договором виникла заборгованість, яка не була погашена позивачем. Відповідачем було направлено претензію позивачу з вимогою про погашення заборгованості за договором про надання кредиту. Позивач її отримав, але не виконав. Додав, що вчинені відповідачем дії було здійснено відповідно до чинного законодавства. На його думку, рішення Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року, пов`язане з розглядом конкретної адміністративної справи. Оскільки постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, то, вважає, що постанови втрачають чинність також з дня їх офіційного опублікування (про втрату чинності). Наголосив, що на момент вчинення спірного виконавчого напису жодних змін до Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів про втрату її чинності внесено не було, в тому числі і на сайті Верховної Ради України. Щодо незгоди позивача з розрахунками, то представник відповідача вважає, що ОСОБА_1 не обґрунтував свою позицію. Також заперечив розмір витрат на правову допомогу, як неспівмірний з предметом спору та не підтверджений належними доказами.

06.04.2021 року до суду надійшла заява з додатками від представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у якій він просить стягнути з відповідача 10000 гривень витрат на професійну правничу допомогу. Також до цієї заяви представник позивача додав заяву про застосування правових висновків Верховного Суду, у якій зазначив, що така не є заявою у справі в розумінні ст.174 ЦПК України.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися. 06.05.2021 року до суду надійшло клопотання від ОСОБА_2 про розгляд справи без участі позивача та його представника.

Представник відповідача ТзОВ Алекскредит у судове засідання не з`явився. Був належно повідомлений про час та місце розгляду справи. У відзиві просив розглядати справу без участі представника відповідача.

Третя особа приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. у судове засідання не з`явився. Був належно повідомлений про час та місце розгляду справи (а.с.31,33, 64-66). Правом на подання пояснень третьої особи не скористався.

Відповідно до ч.1 ст.223, п.1 ч.3 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 25.06.2019 року між позивачем (Позичальник) та відповідачем (Кредитодавець) в особі директора Єгорова В.П. було укладено Договір про надання кредиту №2430185, за яким Кредитодавець надає Позичальнику кредит на інші споживчі цілі (вирішення власних фінансових питань) без додаткового забезпечення у розмірі та на умовах, визначених цим Договором, у тимчасове, строкове, платне користування (Кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити Проценти за користування Кредитом й інші платежі у відповідності до умов Договору в національній грошовій одиниці України - гривні (а.с.7-12).

Відповідно до п.п.1.4, 1.5 Договору сума кредиту (основна сума кредиту на початок виконання договору) складає 8000 гривень. Нарахування Процентів за користування Кредитом здійснюється відповідно до положень ст.1054 ЦК України.

У пункті 1.9 Договору зазначено, що сторони встановлюють узгоджений строк повернення кредиту: 30 календарних днів до 25.07.2019 року включно.

Приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. 30.07.2020 року на підставі статей 87-91 Закону України Про нотаріат та п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.199 року №1172, було вчинено виконавчий напис про звернення стягнення з громадянина України ОСОБА_1 , який є боржником за Кредитним договором 2430185 від 25.06.2019 року, укладеним з ТзОВ Алекскредит (а.с.13).

У виконавчому написі зазначено, що Боржником допущено прострочення платежів. Стягнення заборгованості проводиться за період з 26.07.2019 року по 31.01.2020 року. Сума заборгованості складає 15 721, 16 грн., в тому числі прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 8000 грн., прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 7 721, 16 грн.

За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України Про нотаріат стягнуто плати із Стягувача в розмірі 1800 грн. Загальна сума, що підлягає стягненню - 17 521, 16 грн.

Правовідносини щодо видачі виконавчого напису нотаріуса регулюються Законом України Про нотаріат та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України Про нотаріат , нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України Про нотаріат ). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України Про нотаріат та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до ст. 87 Закону України Про нотаріат для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України Про нотаріат визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України Про нотаріат та в Порядку вчинення нотаріальних дій.

Стаття 50 Закону України Про нотаріат передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15,16,18 ЦК України, статей 50,87,88 Закону України Про нотаріат захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18) зроблено висновок, що вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України Про нотаріат у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Інформація про наявність у суді іншого позову стягувача до боржника чи боржника до стягувача сама по собі не є доказом недотримання умови щодо безспірності заборгованості. Якщо порушення Порядку вчинення нотаріальних дій, допущені нотаріусом при вчиненні виконавчого напису, не свідчать про недотримання умов вчинення виконавчого напису, передбачених статтею 88 Закону України Про нотаріат , та не призвели до порушення гарантованих законом прав боржника або стягувача, вони не можуть слугувати підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню .

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 року у справі № 754/9711/14-ц провадження № 6-887цс17.

Повертаючись до матеріалів справи, суд вважає, що виходячи із незгоди ОСОБА_1 із розміром відсотків, нарахованих відповідачем за користування кредитними коштами, сума заборгованості, встановлена виконавчим написом, не є безспірною.

З тексту оспорюваного виконавчого напису № 15874 від 30.07.2020 року судом встановлено, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався ст.ст. 87-91 Закону України Про нотаріат та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29.06.1999 року за № 1172.

Відповідно п. 2 Переліку (із змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів ), для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями подається: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа № 826/20084/14) визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині доповнення переліку після розділу Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості . Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.

Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України Про нотаріат . Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України Про нотаріат умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.

При прийнятті постанови 22.02.2017 року колегією суддів застосовано вимоги положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20.05.2013 р. № 7 Про судове рішення в адміністративній справі , згідно якого визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

У зв`язку з цим, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині, з моменту її прийняття.

Ухвалою від 06.03.2017 у справі № 826/20084/14 Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року та до закінчення касаційного розгляду зупинив її виконання.

Судом враховано, що касаційний розгляд справи було закінчено винесенням ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року, яка згідно інформації ЄДРСР України була опублікована 13.11.2017 року. Тобто на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису дія постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 була відновлена.

Встановлено, що резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені Офіційний вісник України від 21.03.2017 року № 23; резолютивну частину ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені Офіційний вісник України від 24.11.2017 року № 92.

Суд відхиляє доводи відповідача ТОВ Алекскредит , що моментом втрати чинності постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 є її виключення з державного реєстру нормативних актів, відповідно до Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2000 року № 32/5, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 124 Конституції України, ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів , судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Суд доходить висновку, що приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису 30.07.2020 року не врахував обставин, що норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитним договорам, укладених у простій письмовій формі, вже не чинні і повинен був відмовити ТзОВ Алекскредит у вчиненні виконавчого напису у відповідності до норм Закону України Про нотаріат .

Пункт 1 Переліку № 1172 стосується лише нотаріально посвідчених договорів, яким кредитний договір №2430185 від 25.06.2019 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 та ТзОВ Алекскредит не являється.

Не заперечуючи факт наявності заборгованості, представник позивача не погоджується із сумою, зазначеною приватним нотаріусом у виконавчому написі, як така, що підлягає стягненню, та наводить свої міркування з цього приводу.

Відповідач у своєму відзиві не погоджується із таким обґрунтуванням позовної заяви, однак, не додає належно засвідчених доказів на підтвердження своєї позиції, зокрема, розрахунку заборгованості, чи виписок по рахунках.

Відповідно до п.10 Листа ВССУ від 07.02.2014 року кредитор повинен надіслати боржнику письмове повідомлення про початок звернення стягнення на предмет іпотеки чи повідомлення про необхідність виконання зобов`язання на адресу, зазначену в договорі кредиту/іпотеки.

Суд критично ставиться до доводів відповідача про те, що ним позивачу надсилалася вимога про погашення заборгованості за договором про надання кредиту та позивач таку отримав. Доказів, які б підтверджували цю обставину, суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що внаслідок вчинення оспорюваного виконавчого напису не забезпечено справедливий баланс між інтересами стягувача та боржника, що не відповідає нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати.

Враховуючи те, що позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання позову, що пов`язаний із порушенням його прав як споживача, тому суд вважає, що з відповідача ТзОВ Алекскредит слід стягнути судовий збір у розмірі 908 гривень в дохід держави.

Згідно з ч. 1 ст. 137 цього Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків, надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч.1 ст.182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і положеннями ч.1 ст.81 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч.ч. 5, 6 ст.137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Виходячи з матеріалів справи, між Адвокатським бюро Романа Посікіри та позивачем ОСОБА_1 14 серпня 2020 року укладено договір про надання правової допомоги №14/08-1 (а.с.70-73).

Відповідно до п.6.1, 6.2 Договору винагорода адвоката за надання послуг згідно цього Договору визначена сторонами шляхом встановлення фіксованої суми гонорару у розмірі, зокрема, 10000 гривень за усі послуги з представництва клієнта в суді першої інстанції та пов`язані із такими. Сторони домовились, що сума гонорару за весь час дії Договору є незмінною і не залежить від тривалості розгляду справи, часу виконання рішення суду, чи розгляду такої справи судами апеляційної та касаційної інстанції.

Згідно з Акту №1 прийому передачі наданих послуг до договору про надання професійної правничої допомоги від 02 квітня 2021 р. у справі №462/624/21, ОСОБА_1 сплатив за договором про надання професійної правничої допомоги гонорар у сумі 10 000 гривень (а.с.74) та відповідні витрати підтверджено копіями квитанцій № Н221851 від 18.03.2021 р., № Н223528 від 30.03.2021 р., №Н224067 від 02.04.2021 р. (а.с.75,76).

У відзиві на позов представник відповідача не погодився із розміром витрат на правничу допомогу та зазначив, зокрема, що на час подання позовної заяви такі були необґрунтовані належними доказами, вважає стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10000 гривень неспівмірним зі справою незначної складності.

Представником позивача 05.04.2021 року скеровано відповідачу поштовою кореспонденцією копію заяви про стягнення судових витрат з додатками, що підтверджується копіями накладної і описом вкладення (а.с.79-81). Однак, жодних заяв з цього приводу відповідач до суду не подав, зокрема, не обґрунтував їх неспівмірності та, у зв`язку з цим, не заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу.

Суд також зауважує, що в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

За наведених обставин, суд вважає, що з відповідача слід стягнути в користь позивача судові витрати на правову допомогу у розмірі 10000 гривень.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 280-282 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Алекскредит , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про захист прав споживачів та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задоволити.

Визнати виконавчий напис, вчинений 30 липня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем та зареєстрований в реєстрі за №15874, таким, що не підлягає виконанню.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Алекскредит на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Алекскредит в дохід держави судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Відповідно до вимог п.п. 15.5.Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Алекскредит (місце знаходження: місто Дніпро, вулиця Якова Самарського, 12А, ЄДРПОУ 41346335);

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович (місце знаходження: місто Житомир, вулиця Велика Бердичівська, будинок 35, ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Судове рішення складено 06 травня 2021 року.

Суддя: І.С. Мруць