Постанова

від 21.04.2021 по справі 522/4958/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3947/21

Номер справи місцевого суду: 522/4958/16-ц

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Комлевої О.С.,

за участю:

секретаря: Ющак А.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника ОСОБА_1 - адвоката Попова М.С.,

представника ОМР - Старостіна О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської міської ради про стягнення грошових коштів,

встановив:

23 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради (далі - ОМР) про стягнення грошових коштів, в якій просила стягнути з ОМР суму матеріальної шкоди у розмірі 1 846 532, 88 грн. (т.1, а.с. 2-4).

Ухвалою судді від 24 березня 2016 року позов було залишено без руху, оскільки позивачкою не був сплачений судовий збір.

30 березня 2016 року до суду надійшла заява про усунення недоліків заяви (т.1, а.с.29), 31 березня 2016 року по справі було відкрито провадження.

В судовому засіданні 16 серпня 2016 року представник позивачки надав уточнену позовну заяву, в якій просив стягнути з ОМР на користь позивачки суму матеріальної шкоди у розмірі 6 785 086,24 грн. (т.1, а.с. 37-39).

23 вересня 2016 року позивачка уточнила позовні вимоги, в яких вже просила стягнути з відповідача на її користь суму матеріальної шкоди у розмірі 7 332 368,23 грн. (т.1, а.с. 102-103).

Ухвалою суду першої інстанції від 09 серпня 2017 року було зупинено провадження по справі до розгляду апеляційним судом Одеської області апеляційної скарги ТОВ фірма АЛЬКОР на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16.07.2013 року у справі №1522/29828/12 за позовом Чорноморської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Одеської області в інтересах держави, в особі: Міністерства інфраструктури України, ДСК ЧМП до ОМР, Управління Державного земельного агентства у м. Одеса, ОСОБА_34, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 ; треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції МЮУ про визнання недійсним договору, державних актів на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та майном (т.1, а.с.133-136).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 22.09.2017 року у задоволенні апеляційної скарги ТОВ Алькор на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16.07.2013 року було відмовлено.

20 листопада 2017 року по справі було поновлено провадження (т.1, а.с. 140).

26 червня 2018 року позивачка остаточно уточнила позовні вимоги та просила стягнути з ОМР на користь ОСОБА_1 суму матеріальної шкоди у розмірі 1 846 532, 88 грн.; суму інфляційних втрат за період з 09.08.2006 року по червень 2018 року у розмірі 5 484 202 грн.; суму витрат на утримання земельної ділянки в розмірі 28 961,82 грн.; три процента річних у розмірі 658 073,96 грн., а всього в сумі 8 017 770,66 грн. (т.1, а.с.155-158).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОМР про стягнення грошових коштів було відмовлено в повному обсязі (т.1, а.с. 213-214).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2019 року, та постановлення нового - про задоволення її позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (т.1, а.с .223 - 227).

Відзив на апеляційну скаргу учасники справи до суду не подали.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Звертаючись до суду позовом, позивачка обгрунтовувала свої позовні вимоги тим, що рішенням ОМР від 28.12.2001 року № 3256-XXIII було вирішено надати ТОВ Алькор у тимчасове довгострокове користування, на умовах оренди, терміном на 5 років, земельну ділянку, загальною площею 5,2359 га, за адресою: АДРЕСА_1 , з яких земельна ділянка площею 4,8363 га - для проектування, будівництва спортивно-оздоровчого комплексу з реконструкцією існуючого корпусу (т.1, а.с.22).

Рішенням ОМР від 04.02.2004 року № 2222-XXIV було вирішено продати ТОВ Алькор земельну ділянку несільськогосподарського призначення із земель рекреаційного призначення міста, раніше наданих ТОВ Алькор , площею 4,8363 га. за адресою: АДРЕСА_1 , для проектування, будівництва спортивно-оздоровчого комплексу з реконструкцією існуючого корпусу (т.1, а.с.23).

Вищевказаний договір купівлі-продажу був укладений 14.04.2004 року, а 05.11.2004 року ТОВ Алькор уклало з учасниками товариства Договір Про виділення частки земельної ділянки в натурі , виділивши таким чином позивачці ОСОБА_1 0,55 га, що складає 11,37% Статутного капіталу Товариства (т.1, а.с. 93-96).

В подальшому, а саме 05.11.2004 року між учасниками ТОВ Алькор був укладений договір про виділення частки земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Рудницькою Ю.О., зареєстровано в реєстрі під № 2052, відповідно до умов якого 26 фізичних осіб, у зв`язку з виходом зі складу товариства в якості повернення їх вкладів до статутного капіталу в натуральній формі - майном, отримали у власність частки земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаного договору позивачка ОСОБА_1 отримала у власність земельну ділянку, призначену для проектування, будівництва спортивно-оздоровчого комплексу з реконструкцією існуючого корпусу, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,5500 га. Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Одеського міського управління земельних ресурсів нормативна грошова оцінка земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,5500 га складає 1 846 532,88 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16.07.2013 року по справі №1522/29828/12, яке набрало законної сили 17.02.2014 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.04.2004 року, укладений між відповідачем та ТОВ Алькор . Визнано недійсним та скасовано державний акт серії ОД №046706 на право власності на земельну ділянку, для проектування, будівництва спортивно-оздоровчого комплексу з реконструкцією існуючого корпусу, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_1 . Витребувано земельну ділянку 4,8363 гектара на користь територіальної громади м. Одеси та ДСК ЧМП .

Таким чином, судом було повернуто земельну ділянку первісному власнику, а саме територіальній громаді м. Одеси в особі ОМР.

У зв`язку з цим, на думку позивачки, виникла ситуація, коли у продавця залишилась і земельна ділянка, і гроші, що є не справедливим та незаконним. При цьому, застосування реституції є неможливим, оскільки ТОВ Алькор припинило свою діяльність 29.12.2011 року. Отже, на думку позивачки, кошти в розмірі 1 846 532 грн. підлягають стягненню з ОМР на її користь, а також підлягають стягненню інфляційні втрати в цілому за період з 09.08.2006 року по червень 2018 року в сумі 5 484 202,65 грн., витрати на утримання земельної ділянки в розмірі 28 961,82 грн. та три процента річних за період з 09.08.2006 року по 25.06.2018 року, а всього в сумі 8 017 770,66 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОМР про стягнення грошових коштів, суд першої інстанції виходив із того, що спори, пов`язані із тим, що ТОВ Алькор передало у власність позивача земельну ділянку, набуту за недійсним договором, мають вирішуватись між ОСОБА_1 та ТОВ фірма Алькор . Таким чином, позивач неправильно обрав спосіб захисту свого права, передбачений ст. 16 ЦК України, оскільки вимога про стягнення грошових коштів в порядку реституції може бути заявлена тільки до сторони договору.

Однак, апеляційний суд не в повній мірі погоджується з таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, з огляду на наступні обставини.

Як було вказано вище, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16.07.2013 року по справі №1522/29828/12, яке набрало законної сили 17.02.2014 року (т.1, а.с.7-13, 14-20, 185-192), визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.04.2004 року, укладений між ОМР та ТОВ Алькор . Визнано недійсним та скасовано державний акт серії ОД №046706 на право власності на земельну ділянку, для проектування, будівництва спортивно-оздоровчого комплексу з реконструкцією існуючого корпусу, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_1 . Витребувано земельну ділянку 4,8363 гектара на користь територіальної громади м. Одеси та Державної судноплавної компанії Чорноморське морське пароплавство .

Тобто, судом було повернуто земельну ділянку первісному власнику, а саме територіальній громаді м. Одеси в особі ОМР.

Однак, грошові кошти учаснику ТОВ Алькор - а саме позивачці ОСОБА_1 не були повернуті, що є незаконним, так як у власності ОМР залишилась не лише земельна ділянка, яка належала на праві власності ОСОБА_1 у розмірі 0,55 га, а і грошові кошти в сумі 734 274,60 грн., які належали учаснику ТОВ Алькор ОСОБА_1 на час виділення її долі із ТОВ Алькор , шляхом передачі їй у власність земельної ділянки у розмірі 0,55 га, що складає 11,37% Статутного капіталу (т.1, а.с.79).

Висновки суду першої інстанції, а також доводи представника ОМР про те, що даний спір щодо повернення грошових коштів позивачці ОСОБА_1 має вирішуватись між останньою і ТОВ Алькор є необгрунтованими, оскільки ТОВ Алькор припинило свою діяльність 29.12.2011 року, що не заперечується сторонами.

При цьому, ні судом першої інстанції, ні представником ОМР Старостіним О.С. не враховано, що позивачка ОСОБА_1 була учасником ТОВ Алькор , а тому при витребуванні в останнього земельної ділянки, необхідно було повернути її учаснику, яка стала власником частки цієї земельної ділянки, шляхом виділення її долі із ТОВ Алькор грошових коштів в сумі 734 274,60 грн.

Так, відповідно до п. 3.5.6 оспорюваного договору купівлі-продажу від 14.04.2004 р. на ТОВ фірма Алькор був покладений обов`язок дотримуватись обмежень та обтяжень, що накладені на земельну ділянку, яка є предметом договору. Згідно п. 1.2 вищезгаданого договору, на земельну ділянку відповідно до ст.ст. 110, 111 ЗК України поширюються обмеження щодо заборони на зміну цільового призначення без узгодженої у встановленому порядку проектної документації та розробки проекту відведення, умови розпочати та завершити забудову або освоєння земельної ділянки у встановлені строки. При зміні власника земельної ділянки на нього також покладаються всі обмеження та обтяження, передбачені цим договором. Вказані вимоги відповідно до ст. 110 ЗК України також розповсюджуються при поділі землі та на нових власників. Крім того, відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ набута юридичною особою земельна ділянка не є спільною власністю її засновників, учасників або членів і не може розподілятися між ними як співвласниками.

Таким чином, з врахуванням передбаченого договором купівлі-продажу від 14.04.2004 р. цільового призначення земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_1 - для проектування і будівництва спортивно-оздоровчого комплексу, з реконструкцією існуючого корпусу, яке при подальшому відчуженні на користь фізичних осіб не змінювалось, його фактичне використання за вказаним призначенням фізичними особами не є можливим після його поділу. До наступного часу земельна ділянка, розташована по вказаній адресі не використовується, що з врахуванням положень ст. 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель є нецільовим використанням земельної ділянки.

Зазначене у кожному оспорюваному державному акті на земельну ділянку в АДРЕСА_1 , цільове призначення суперечить положенням Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України.

Таким чином, саме ТОВ Алькор та учасники, які протиправно розподілили первісну земельну ділянку, яка взагалі не підлягала розподілу, вчинили порушення законодавства. Фізичні особи, у тому числі позивачка, внаслідок таких противоправних дій незаконно захопили землі територіальної громади м. Одеси.

Зазначені обставини не викликають сумнівів у суду апеляційної інстанції, оскільки вони не лише встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, про що вказано вище, а і визнані сторонами у справі.

Слід також зазначити, що Приморський районний суд м. Одеси, задовольняючи позовну заяву про витребування земельної ділянки відповідно до вимог ч.1. ст. 53 ЗК України зазначив, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України. Відповідно статті 212 ЗК України повернення самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Також слід зазначити, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Тобто, Приморський районний суд м. Одеси у рішенні, із яким пов`язано подання позовної заяви, встановив, що саме фізичні особи (у тому числі позивач) ТОВ фірма Алькор незаконно здійснили поділ земельної ділянки, яка відповідно до технічного паспорту, поділу не підлягала. Крім того, без зміни цільового призначення відповідна земельна ділянка взагалі не могла належати фізичній особі.

У зв`язку з цим з метою захисту прав територіальної громади як власника земельної ділянки суд витребував її у позивачки ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Одеси.

Разом з тим, судом не було враховано, що отримавши грошові кошти від продажу земельної ділянки на користь ТОВ Алькор і після витребування цієї земельної ділянки, у тому числі земельної ділянки, яка була не безоплатно передана учаснику ТОВ Алькор - позивачці ОСОБА_1 на суму її долі в ТОВ Алькор в розмірі 734 274,60 грн., ОМР, без достатньої правової підстави, починаючи з 16.07.2013 року, утримувала у себе грошові кошти в зазначеному розмірі.

Тобто, посилання позивачки ОСОБА_1 на ст. 1212 ЦК України при пред`явленні даного позову є обрунтованими і підставними.

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 не просила суд повернути їй земельну ділянку, на що вона дійсно не має жодного права, а просила повернути їх грошові кошти, які ОМР утримувала у себе без достатньої правової підстави, починаючи з 13.07.2013 року по червень 2018 року, включно.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано, що з матеріалів справи вбачається і сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 отримала у власність частку майна у натуральній формі у вигляді земельної ділянки розміром 0,55 га на загальну суму 734 274 грн 60 коп.

У зв`язку з цим, вказана сума грошових коштів, які були отримані ОМР, підлягають поверненню на користь позивачки ОСОБА_1 на підставі ст. 1212 ЦК України, з урахуванням ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з моменту ухвалення судового рішення про витребування земельної ділянки, тобто починаючи з 13.07.2013 року по червень 2018 року, включно, тобто в межах заявлених позовних вимог.

Доводи представника ОМР - Старостіна О.С. про те, що ТОВ фірма Алькор не мала права відчужувати земельну ділянку, у тому числі передавати її частку у власність ОСОБА_1 , у тому числі з посиланням на те, що позивачка усвідомлювала можливі ризики таких дій, які полягають у можливому знищенні речі, її псуванні, захопленні, можливому вибутті, є слушними, однак не є підставою для незаконного утримання у себе грошових коштів ОСОБА_1 за вказану земельну ділянку.

Безпідставними є вимоги заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на її користь грошових коштів, витрачених на утримання земельної ділянки за період з 09.08.2006 року по 16.07.2013 року, оскільки матеріали справи не мають доказів того, що у зазначений період часу позивачка ОСОБА_1 не могла користуватись вказаною земельною ділянкою, належною їй на праві приватної власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку (т.1, а.с.21).

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його частково спростовують, оскільки рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У зв`язку з цим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення суду - скасувати і прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково та стягнути з ОМР на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 867 502,07 грн., із яких 734 274 грн. - сума основного боргу за земельну ділянку, 108 994 грн. - 3% річних за весь час користування ОМР грошовими коштами позивачки ОСОБА_1 , починаючи з 16.07.2013 року по червень 2018 року, включно, а також суму інфляційних витрат у розмірі 1 024 234,07 грн. за вказаний період часу.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню на 23,29 %.

За подання до суду даного позову ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 6890 грн. (т.1, а.с.1), за подання апеляційної скарги вона сплатила судовий збір у сумі 10335 грн. (т.1, а.с.222), а всього в сумі 17225 грн.

У зв`язку з цим, та у відповідності до ст. 141 ЦПК України слід стягнути з ОМР на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1604,68 грн., - за подання позовної заяви і 2407,02 грн. - за подання апеляційної скарги, а всього в сумі 4011,70 грн.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2019 року скасувати і прийняти постанову, якоюпозовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Одеської міської ради, код ЄДРПОУ: 26597691, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , грошові кошти в сумі 1 867 502,07 грн.

Стягнути з Одеської міської ради, код ЄДРПОУ: 26597691, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , суму сплаченого судового збору в сумі 4011,70 грн. (чотири тисячі одинадцять гривень 70 копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.05.2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

О.С. Комлева