Рішення

від 27.04.2021 по справі 914/3097/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2021 справа № 914/3097/20

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріон» ЛТД, Львівська область, Дрогобицький район, с.Станиля;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальна бурильна техніка» , Львівська область, м.Дрогобич;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 251177,89грн.

Представники:

Позивача: Галайський О.В. - представник, адвокат (ордер від 26.11.2020р. серія ВС №1047280);

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

26.11.2020р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом ТОВ «Оріон» ЛТД від 26.11.2020р. б/н (вх. №3290) до ТОВ «Універсальна бурильна техніка» про стягнення заборгованості; ціна позову: 251177,89.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає невиконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Контрактом купівлі-продажу від 14.12.2016р. №16/4д.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.12.2020р. у даній справі суд постановив позовну заяву ТОВ «Оріон» ЛТД від 26.11.2020р. б/н (вх. №3290 від 26.11.2020р.) залишити без руху; надати ТОВ «Оріон» ЛТД десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати докази зазначення у позовній заяві повного найменування Позивача та Відповідача, а також адреси місцезнаходження Відповідача та докази надіслання таких доказів Відповідачеві; надати письмове пояснення, у якому зазначити про наявність у Позивача або в іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви; надати докази надіслання копії позовної заяви і доданих до неї документів Відповідачу листом з описом вкладення; надати належним чином посвідчені копії доданих до позовної заяви документів.

10.12.2020р. за вх. №35451/20 Позивачем засобами поштового зв`язку надіслано до суду заяву від 07.12.2020р. б/н, у якій просить суд долучити до матеріалів справи докази надіслання Відповідачу копії позовної заяви із доданими до неї документами та належним чином засвідчені копії доданих до позовної заяви документів. Окрім того, Позивач надає пояснення щодо наявності в нього чи інших осіб оригіналів документів, копії яких долучено до позовної заяви та зазначає повні найменування Учасників справи та місцезнаходження Відповідача.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.12.2020р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 13.01.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.01.2021р. у даній справі судом постановлено відкласти підготовче судове засідання на 09.02.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.02.2021р. у даній справі судом постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; відкласти підготовче судове засідання на 09.03.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Судове засідання 09.03.2021р. не відбулось з причин тимчасової втрати працездатності головуючого судді Фартушка Т.Б.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.03.2021р. у даній справі судом постановлено призначити підготовче судове засідання на 30.03.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.03.2021р. у даній справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 27.04.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд» .

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві, надав оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до позовної заяви для огляду судом, зазначив про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог. В судовому засіданні представником Позивача зазначено, що розмір понесених судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги становить 9000 грн. та заявив, що докази обґрунтування вказаних витрат будуть подані Позивачем в порядку, передбаченому ч.8 ст.129 ГПК України.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою, вимог ухвал суду у справі належним чином не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Пунктом 5 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 15.12.2020р. про відкриття провадження у даній справі судом постановлено Відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, відповідно до ст. 165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); одночасно надіслати (надати) Позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 15.12.2020р. про відкриття провадження у даній справі надіслано судом 16.12.2020р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Тураша, буд.20, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 16.12.2020р. та одержано повноважним представником Відповідача 26.12.2020р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413632768 «Трекінг» з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» ( https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html ).

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 13.01.2021р. у даній справі надіслано судом 15.01.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Тураша, буд.20, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 15.01.2021р. та одержано повноважним представником Відповідача 22.01.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413682200 «Трекінг» з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» ( https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html ).

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.02.2021р. у даній справі надіслано судом 15.02.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Тураша, буд.20, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 15.02.2021р. та одержано повноважним представником Відповідача 17.02.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413741796 «Трекінг» з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» ( https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html ).

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 15.03.2021р. у даній справі надіслано судом 16.03.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Тураша, буд.20, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 16.03.2021р. та одержано повноважним представником Відповідача 19.03.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413789101 «Трекінг» з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 30.03.2021р. у даній справі надіслано судом 05.04.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Тураша, буд.20, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 05.04.2021р. та одержано повноважним представником Відповідача 08.04.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413829227 «Трекінг» з інтернет-порталу АТ «Укрпошта» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження№ 11-268заі18), а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, право на публічний розгляд , передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на усне слухання . І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі Schmidt v. Latvia від 27 квітня 2017 року). У § 87 у справі Салов проти України (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain , рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands , рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та Ankerl v. Switzerland , рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, параграф 38).

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі Надточій проти України (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача, одержувались ним (зокрема ухвала від 15.12.2020р., від 13.01.2021р., від 09.02.2021р., від 15.03.2021р. та від 30.03.2021р. у даній справі), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Вищої ради правосуддя від 01.04.2021р. №763/0/15-21 Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину вирішено рекомендувати судам усіх інстанцій та юрисдикцій застосовувати у діяльності уніфіковані рекомендації щодо безпечної роботи в умовах карантину, що додаються.

Пунктом 4 уніфікованих рекомендацій щодо безпечної роботи в умовах карантину встановлено довести до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами. При цьому відкладення розгляду справи можливе лише у крайньому разі, лише коли його проведення з використанням електронних засобів зв`язку неможливе через процедурні та технічні причини.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача 248952,15грн. суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Контрактом купівлі-продажу від 14.12.2016р. №16/4д, а також 972,68грн. 3% річних та 1253,06грн. інфляційних втрат за порушення Відповідачем порядку здійснення оплати Товару за Контрактом.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

14.12.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Оріон ЛТД (надалі - Позивач, Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Універсальна бурильна техніка (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Контракт купівлі-продажу №16/4д (надалі - Контракт), предметом (п.1.1. Контракту) купівлі-продажу є продукція виробничо-технічного призначення, надалі Товар, який вказаний в специфікації №1. Специфікація №1 являється базовою та може бути доповнена або змінена за взаємною згодою сторін.

Відповідно до п.1.2. Контракту Продавець зобов`язується поставляти і передавати у власність покупцю визначений Товар, а Покупець зобов`язується приймати цей Товар і вчасно здійснювати його оплату на умовах Контракту.

Згідно п.2.1. Контракту ціна на Товар, що постачається по Контракту є договірною, визначається згідно домовленості сторін.

Пунктом 2.2. Контракту Сторонами погоджено, що загальна сума Товару по Контракту не обумовлюється і визначається на основі поставки Товару згідно всіх взаємопогоджених Сторонами рахунків-фактур.

Відповідно до п.2.3. Контракту вартість доставки Товару до Покупця входить в ціну Товару.

Згідно п.3.1. Контракту Покупець здійснює 100% попередню безготівкову оплату в національній валюті України за Товар, що перераховано в рахунках-фактурах.

Оплата здійснюється у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Продавця у національній валюті України. Обов`язок Покупця по оплаті Товару вважається виконаним з моменту списання грошових коштів з розрахункового рахунку Покупця на розрахунковий рахунок Продавця в розмірі вартості Товару (п.п.3.2, 3.3. Контракту).

Пунктом 4.1. Контракту встановлено, що термін передачі Товару - протягом 10 днів з моменту попередньої оплати, якщо інше не вказано в рахунках-фактурах.

Відповідно до п.9.3. Контракту Контракт вступає в юридичну чинність з моменту підписання його обома Сторонами і діє до 31.12.2017року. У випадку, якщо на момент закінчення терміну дії даного Контракту у Сторін залишаються невиконаними зобов`язання та нереалізованими повноваження, що випливають з даного Контракту, то термін дії Контракту по відношенню до таких зобов`язань автоматично продовжується до повного виконання всіх обов`язків і реалізації всіх повноважень.

Специфікаціями №1 та №2 Сторонами погоджено найменування, асортимент та ціни Товару, що може поставлятись згідно Контракту.

Вказаний Контракт та Специфікації №1 та №2 підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Контракту.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що ним на виконання умов укладеного із Відповідачем Контракту здійснювались поставки Товару, внаслідок чого станом на 25.03.2020р. утворився борг в розмірі 946893,55грн., що підтверджується підписаним повноважними представниками Актом звірки взаєморозрахунків від 25.03.2020р. б/н.

З метою досудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача Претензією від 10.04.2020р. б/н, у якій вимагав сплатити наявну заборгованість в розмірі 946893,55грн. протягом семи банківських днів з моменту отримання Претензії.

Листом від 15.04.2020р. вих. №04/3 Позивач відкликав Претензію до Відповідача від 10.04.2020р. б/н як безпідставну.

16.04.2020р. між Сторонами укладено Графік розрахунків по Контракту шляхом сплати Відповідачем на користь Позивача у травні 2020р. 141510,58грн.; червні 2020р. 141510,58грн.; липні 2020р. 82984,05грн.; серпні 2020р. 82984,05грн.; вересні 2020р. 82984,05грн.; жовтні 2020р. 82984,05грн.; листопаді 2020р. 82984,05грн.; грудні 2020р. 82984,05грн.; січні 2021р. 82984,05грн.; лютому 2021р. 82984,05грн.

Пунктом 2 Графіку Сторонами підтверджено відсутність взаємних претензій одна до одної щодо суми розрахунків та строку їх оплати.

Вказаний Графік підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Контракту.

На виконання умов укладеного Графіку до Контракту Відповідачем сплачено на користь Позивача 16.04.2020р. 13195,20грн.; 14.05.2020р. - 50000грн.; 30.06.2020р. - 133010,28грн.; 24.07.2020р. - 100773,05грн., що підтверджується відповідними Виписками з банківського рахунку Позивача за вказані дати.

З огляду на наведене Позивач зазначає, що Відповідачем сплачено передбачені Графіком платежі за травень-липень 2020р., платежі за серпень 2020р., вересень 2020р. та жовтень 2020р. Відповідачем не сплачено.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 248952,15грн. суми основного боргу з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Контрактом, а також 972,68грн. 3% річних та 1253,06грн. інфляційних втрат за порушення Відповідачем порядку здійснення оплати Товару за Контрактом.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу.

Частина 1 статті 693 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

За змістом п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.513 ЦК України Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

При цьому суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018р. у справі №911/3685/17 та від 10.09.2019р. у справі №916/2403/18, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків. який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування стати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

З врахуванням встановлених судом обставин, наведених Позивачем доводів та поданих доказів порушення Відповідачем порядку оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Контрактом, встановлення факту наявності заборгованості з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Контрактом та її розміру, перевіривши здійснений Позивачем розрахунок суми заборгованості суд встановив, що сума заборгованості Відповідача перед Позивачем з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Контрактом згідно Графіку станом на час відкриття провадження у даній справі за платежами за серпень 2020р., вересень 2020р. та жовтень 2020р. становила 248952,15грн.

При цьому суд зазначає, що приписами п.2 ч.1 ст.231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент відкриття провадження та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Позивач у поданому 29.03.2021р. за вх. №7515/21 Клопотанні від 29.03.2021р. б/н просить суд долучити до матеріалів справи Виписку з банківського рахунку Позивача від 23.03.2021р., якою підтверджується часткове погашення Відповідачем 19.02.2021р. суми заборгованості, стягнення якої є предметом спору у даній справі в розмірі 50000грн. Вказана Виписка є додатком до поданого клопотання.

Нормою ч.4 ст.231 ГПК України визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Суд роз`яснює представникам Учасників справи наслідки закриття провадження у справі, зокрема, що згідно ч.3. ст.231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про вмотивованість та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 198952,15грн. суми заборгованості з оплати придбаного Відповідачем у Позивача Товару за Контрактом, оскільки предмет спору в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 50000грн. суми заборгованості з оплати придбаного Відповідачем у Позивача Товару за Договором припинив своє існування після відкриття провадження у справі, що має наслідком закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 972,68грн. 3% річних за прострочення оплати поставленого за Контрактом Товару за період з 01.09.2020р. по 17.11.2020р. та 1253,06грн. інфляційних втрат за період з вересня 2020р. по жовтень 2020р. суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , а також постановах Верховного Суду України від 26.04.2017р. у справі №3-1522гс16, від 06.06.2012р. у справі №6-49цс12 та від 24.10.2011р. у справі №6-38цс11.

Суд зазначає і аналогічні правові позиції викладено в постанові Великої палати Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №686/21962/15-ц, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

При цьому суд звертає увагу, і аналогічну правову позицію викладено у п.п.6.1.-6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання.

З врахуванням наведеного суд розмежовує поняття "відсотки за правомірне користування чужими грошовими коштами", що передбачено статтею 536 Цивільного кодексу України, та "відсотки за неправомірне користування боржником грошовими коштами", при чому останні відсотки кваліфіковано саме як плату боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, стягнення якої врегульовано частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічну правову позицію щодо розмежування відсотків за користування чужими грошовими коштами викладено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №910/1238/17.

При цьому, суд звертає увагу на те, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №910/1238/17 правова позиція стосується не визначення правової природи правовідносин між сторонами на підставі укладеного між ними правочину, а визначення правової природи та підстав нарахування відсотків за правомірне та неправомірне користування чужими грошовими коштами.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних та інфляційних втрат за заявлений Позивачем період суд встановив, що такі проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано часу виникнення заборгованості, періодів її існування та приписів ч.5 ст.254 ЦК України щодо моменту виникнення прострочки оплати поставленого за Контрактом Товару.

Відтак, сума належних до стягнення з Відповідача на користь Позивача та 3% річних за порушення порядку і строку оплати поставленого Товару за заявлений Позивачем період становить 952,27грн., інфляційних втрат - 1248,91грн.

З підстав наведеного позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 972,68грн. 3% річних та 1253,06грн. інфляційних втрат є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення частково шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 952,27грн. 3% річних та 1248,91грн. інфляційних втрат. В решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Перевірка розміру заявлених до стягнення з Відповідача на користь Позивача сум 3% річних та інфляційних втрат здійснювалась судом за допомогою програми ЛЗ ПІДПРИЄМСТВО 9.5.3 ТОВ Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2021 .

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на « balance of probabilities» («баланс ймовірностей» ) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує «баланс ймовірностей» . У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами Контракту, належного виконання Позивачем взятих на себе договірних зобов`язань, відсутність заперечень Відповідача як проти самого факту поставки Товару, його невідповідності кількісним або якісним характеристикам, так і щодо факту порушення Відповідачем встановленого Контрактом порядку і строку оплати поставленого Позивачем Товару, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо такої несплати, порушення Відповідачем умов Графіку розрахунків по Контракту, перевіривши розрахунок суми позовних вимог, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 198952,15грн. суми основного боргу з оплати поставленого за Контрактом Товару, 952,27грн. 3% річних та 1248,91грн. інфляційних втрат є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення, а провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 50000грн. основного боргу з оплати поставленого за Контрактом Товару - закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмета спору. В решті в позові слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1, 2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру - в розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 3767,67грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 10000грн. витрат на професійну правничу допомогу, докази в обґрунтування яких буде подано в порядку, передбаченому ст.129 ГПК України.

В судовому засіданні 27.04.2021р. представником Позивача зазначено, що розмір понесених судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги становить 9000 грн. та заявив, що докази обґрунтування вказаних витрат будуть подані Позивачем в порядку, передбаченому ч.8 ст.129 ГПК України.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 19.11.2020р. №244 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 3767,67грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 (текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85211544), відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що відповідно до ч.ч.1-3 ст.221 ГПК України у випадку, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат. (ч.1, п.5 ч.6 ст.238 ГПК України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.2 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Згідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України , що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або в ухвалі про закриття провадження у справі, або в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 3767,67грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, висновків суду щодо розміру позовних вимог, які підлягають до задоволення та закриття провадження у справі суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 3017,67грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 3017,30грн. судового збору, в решті судові витрати залишити за Позивачем.

При цьому, з врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо розміру заявлених позовних вимог, суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, а також наявності підстав до закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 50000грн. суми заборгованості з оплати поставленого Позивачем та прийнятого Відповідачем Товару за Контрактом у зв`язку із відсутністю предмета спору судом встановлено, що Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 750грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 19.11.2020р. №244 судового збору у зв`язку із закриттям провадження у справі.

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення 750грн. сплаченого згідно Платіжного доручення від 19.11.2020р. №244 судового збору у зв`язку із закриттям провадження у справі суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

Також суд дійшов висновків про наявність правових підстав до призначення судового засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 09:45год. 11.05.2021р. та встановлення Позивачу п`ятиденного строку на подання суду та Відповідачу доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 181, 184, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 11, 15, 16, 203, 216, 229, 230, 509, 525, 526, 527, 530, 601, 610, 612, 614, 625-629, 632, 691, 692, 693, 712 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Універсальна бурильна техніка (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Тураша, буд.20; ідентифікаційний код 40978147) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Оріон ЛТД (82172, Львівська область, Дрогобицький район, с.Станиля, вул.Грушевського, буд.57; ідентифікаційний код 20829031) 50000грн. суми основного боргу закрити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Універсальна бурильна техніка (82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Тураша, буд.20; ідентифікаційний код 40978147) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Оріон ЛТД (82172, Львівська область, Дрогобицький район, с.Станиля, вул.Грушевського, буд.57; ідентифікаційний код 20829031) 198952,15грн. суми основного боргу, 952,27грн. 3% річних, 1248,91грн. інфляційних втрат та 3017,30грн. судового збору.

4. В решті в позові відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 11.05.2021р. о 09:45год.

Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 128. Інформація про номер зали судового засідання буде розміщена на дошці оголошень суду.

7. Встановити Товариству з обмеженою відповідальністю «Оріон» ЛТД п`ятиденний строк з моменту ухвалення рішення на подання суду та Відповідачу доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

8. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

9. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 07.05.2021р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок