Постанова

від 06.05.2021 по справі 160/4441/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

06 травня 2021 року справа 160/4441/19

Третій апеляційний адміністративний суду складі колегії:

головуючий суддя Суховаров А.В.

судді Головко О.В., Ясенова Т.І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2019 (суддя Захарчук-Борисенко Н.В.) в адміністративній справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Ін форс про стягнення адміністративно-господарських санкцій

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 13.05.2019 звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ін форс , в якому просить стягнути адміністративно-господарські санкції в сумі 46718гр92коп за незабезпечення протягом 2018 року зайнятості 1 робочого місця, призначеного для працевлаштування інваліда.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2019 в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Фонд просить постанову суду скасувати та позовні вимоги задовольнити. Посилається на те, що підприємство не забезпечило працевлаштування інваліда, а тому має сплатити фінансові санкції.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з наступного:

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи згідно рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , для підприємств, установ, організацій, в тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - в кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , підприємства, установи, організації, в тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю згідно нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частини 3 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , підприємства, установи, організації, в тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю в рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до частини 5 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , виконанням нормативу робочих місць в кількості, визначеній відповідно до частини 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, в тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до частини 7 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, в тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , підприємства, установи, організації, в тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж встановлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві, в установі, організації, в тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, в тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на підприємстві, в установі, організації, в тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до частини 2 статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського Кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. В разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 238 Господарського Кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

При розгляді справи окружний суд правильно встановив, що відповідач своєчасно подав звіт за формою №10-ПІ, звіти за формою №3-ПН, систематично надсилав до центру зайнятості інформацію про наявність вакансії для працевлаштування інваліда за спеціальністю інженер-програміст, постійно робив оголошення в засобах масової інформації про прийом на роботу інваліда за спеціальністю інженер-програміст, створив вакансію для працевлаштування інваліда.

Протягом 2018 року ні Фондом, ні центрами зайнятості не направлялись інваліди для працевлаштування на підприємстві. Також відповідачем не допускались відмови у працевлаштуванні інвалідів.

Відмовляючи в задоволенні позову, окружний суд обгрунтовано зазначив, що Фонд не надав доказів вини ТОВ Ін форс у незабезпеченні зайнятості робочого місця, призначеного для працевлаштування інваліда. В свою чергу є доведеним, що підприємство зі свого боку вжило всі залежні від нього заходи для недопущення господарського правопорушення.

Виходячи з положень статті 218 Господарського Кодексу України, відсутність вини виключає правові підстави для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

З урахуванням доводів і заперечень сторін, наданих ними доказів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241-244, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.07.2019 - без змін.

Постанова набирає законної сили з 06.05.2021 та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя А.В. Суховаров

судді О.В. Головко

судді Т.І. Ясенова