Рішення

від 16.04.2021 по справі 160/1351/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2021 року Справа № 160/1351/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулася до адміністративного суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо відмови в наданні їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та скасувати наказ від 28.10.2020 року №4-11384/15-20-СГ;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути її клопотання від 28.08.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у встановлений законодавством термін до одного місяця.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що вона звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з клопотанням від 25.08.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, відповідно до вимог статей 15-1, 118, 121, 122 ЗК України. Незважаючи на те, що до заяви були додані усі необхідні документи, відповідач наказом від 28.10.2020 року №4-11384/15-20-СГ відмовив їй у наданні дозволу, посилаючись на те, що видано наказ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» іншій особі, без зазначення номеру та дати відповідного документу. На думку позивача, такі дії посадових осіб Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області є протиправними, через те, що законодавством визначено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. В свою чергу підставою відмови винесення наказу «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» іншій особі серед чітко визначеного переліку немає.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання вимог ухвали, відповідачем 16.02.2021 року подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що за наявною у відповідача інформацією Головним управлінням видано наказ від 28.10.2020 року №4-11384/15-20-СГ "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким іншій особі було надано дозвіл на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, частину якої планував до відведення позивач. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, сприяє позбавленню одного з них можливості завершити розпочату відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки. Зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою за своєю правовою природою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

До суду 01.03.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначено, що відповідно до наданих документів в якості додатків до відзиву Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області вбачається, що ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту земельної ділянки наказом від 16.06.2014 №4-128/15-14-СГ для ведення фермерського господарства без надання копії самого наказу. Також, не надані відомості чи не отримувала раніше вказана особа для ведення фермерського господарства земельні ділянки для даного цільового призначення, оскільки таке право громадянин може реалізувати тільки разово. Виходячи з цього та пунктів а) і б) ч.1 ст.121 ЗК України, можна зробити висновок, що навіть за наявності такого наказу, громадянин має право отримати не більше розміру земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства, розмір якої на території Дніпропетровської області складає близько 6,5 га, та ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара відповідно. В той час як земельна ділянка із кадастровим номером 1225081200:01:001:0055 відноситься до категорії земель із цільовим призначенням - землі запасу та остання не передавалася у власність громадянам або юридичним особам та має загальну площу 18,5 га. Надання витягу з Державного земельного кадастру на заяву особи також не надає права власності на запитувану земельну ділянку. Вказане свідчить про те, що при винесенні відповідного наказу за її клопотанням жодним чином не будуть обмежені права інших осіб та взагалі ставиться під сумнів правомірність винесення наказу щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою вищевказаній особі на земельну ділянку загальним розміром 18,5 га. За таких обставин, позивач просила суд позов задовольнити в повному обсязі, з викладених у ньому підстав.

До суду 25.03.2021 року від відповідача надійшли заперечення, в яких зазначено, що законодавством не передбачені дії органу державної реєстрації права на нерухоме майно у разі відсутності поданої заявником заяви про державну реєстрацію права на нерухоме майно, за виключенням зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Натомість це не вказує також на те, що відповідна особа не має права звернутися до відповідного органу щодо здійснення реєстрації права на земельну ділянку на підставі отриманого витягу з державного земельного кадастру. Відповідно до п.178 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 р. № 1051 витяг з Державного земельного кадастру, що видається для підтвердження державної реєстрації земельної ділянки є безстроковим.

Посилання позивача також на пп.2 п.114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ від 17.10.2012 р. № 1051, відповідно до якого Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до зазначеного Реєстру також не можна взяти до уваги, оскільки треба встановити факт чи з вини заявника чи ні не було зареєстровано право на земельну ділянку, а також підлягає залучити до справи відповідну особу. Надання дозволу на розробку проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, є таким, що суперечить вимогам землеустрою, та сприяє позбавлення одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки. Таким чином, позивач просив у задоволенні позову відмовити.

До суду 12.04.2021 року від позивача надійшли пояснення, в яких зазначено, що земельна ділянка із кадастровим номером 1225081200:01:001:0055 зареєстрована 29.10.2014 р. та до цього часу (більше п`яти років) не має погодження та затвердження відповідним органом, що регулює відносини у земельній сфері. В цьому випадку особливо слід зазначити, що посадовими особами ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області порушено вимоги ч.2 п.114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2012 р. № 1051 Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру , а саме коли, протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до зазначеного Реєстру. Відповідач своєї вини з даного приводу не визнав, але відповідні дії відповідного до чинного законодавства не вчинив (тобто вказана земельна ділянка не направлена до архіву з вини відповідача). В свою чергу позовна давність з приводу порушених прав громадян відповідно до цивільного законодавства складає три роки, що повністю унеможливлює порушення питання щодо оскарження можливого порушення прав громадян чи юридичних осіб у зв`язку зі спливом строків позовної давності.

Відповідно до чинного законодавства, після надання дозволу на розробку проекту землеустрою, останній має бути розроблений впродовж шести місяців з дня винесення наказу та погоджений і затверджений відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування. Після реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, речове право на неї протягом року повинно бути зареєстровано. Таким чином, доводи відповідача що надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою може порушувати права іншої особи повністю спростовуєтеся. Отже, чинним законодавством не передбачено відмови відповідним органом влади чи місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за наявності іншого дозволу, а протиправність дій відповідача повністю підтверджується вищевказаними доводами та фактами. Тим паче, відповідач стверджує, що видав наказ про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, який не наданий до матеріалів справи та, за умови передачі в оренду, має мати чіткі строки його реалізації після проведення відповідних торгів. За таких обставин, позивач просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

В силу ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, відповіді на відзив та письмових поясненнях, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву та запереченнях, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25.08.2020 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - відповідач) із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 1225081200:01:001:0055.

За результатами розгляду клопотання відповідач наказом від 28.10.2020 року №4-11384/15-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , відмовив у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою з тих підстав, що на запитувану земельну ділянку, яка зазначена на доданих до клопотання графічних матеріалах, видано наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою іншій особі.

Вважаючи таку відмову Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області протиправною, позивач звернулася до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктом 1 статті 22 ЗК України, встановлено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

При цьому, п. а ч.3 ст.22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).

Відповідно до положень п. в ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 ЗК України.

Так, частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України).

Отже, законом визначено лише два види рішень, які можуть бути прийняті суб`єктом владних повноважень у разі подання клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а саме: надання відповідного дозволу або відмова у наданні такого дозволу з підстав, встановлених законом.

Суд зауважує, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме, відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам, зазначеним у Земельному кодексі Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України, є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

При цьому, положення ч.3 ст.24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності забороняють до затвердження відповідної містобудівної документації саме передачу (надання) у власність чи користування земельних ділянок, проте вказана норма не містить заборони в наданні відповідних дозволів на розроблення проектів землеустрою, які є лише початком тривалої та послідовної процедури.

Отже, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не свідчить про позитивне рішення про надання її у користування.

Зазначена позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 травня 2018 року у справі №826/5737/16 та Верховного Суду у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17, від 19 вересня 2019 року у справі №398/1456/16-а (2а/398/114/16).

З огляду на зазначене, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає обов`язку, тобто не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою, щодо надання цієї земельної ділянки у власність. Відповідач може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність з підстав, визначених законом.

Вказана позиція кореспондується із викладеною Верховним Судом у постановах від 03 квітня 2019 року у справі 509/4722/16-а та від 29 серпня 2019 року у справі №540/2441/18.

Судом встановлено, що єдиною підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідно до клопотання від 25.08.2020 року було попереднє надання відповідного дозволу іншій особі.

Разом з тим, жодних доказів щодо передачі спірної земельної ділянки у власність третім особам, відповідачем суду не надано.

Крім того, в матеріалах справи міститься копія листа відповідача від 29.07.2020 р. №Д753/0-940/6-20 відповідно до інформаційного запиту позивача від 22.07.2020 р. (вх.№Д-753/0/5-20 від 23.07.2020), в якому вказано, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які відомості про права власності та інші речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 1225081200:01:001:0055 відсутні, відповідний договір оренди не укладався, у власність чи постійне користування не передавалася.

Відтак, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження обставин, які покладено в основу оскаржуваного наказу та в обґрунтування того, що земельна ділянка, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03), яку бажає отримати у власність позивач, перебуває у постійному користуванні чи власності третьої особи.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 28.10.2020 р. № 4-11384/15-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , прийнятий з порушенням норм Земельного кодексу України, та не може вважатися обґрунтованим та правомірним, оскільки належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні відповідачем не наведено.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача повторно розглянути її клопотання від 28.08.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у встановлений законодавством термін до одного місяця, суд зазначає наступне.

За правилами встановленими ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак суд враховує, що в даній справі обов`язок доказування правомірності спірного рішення покладено на відповідача та він не навів суду переконливих, належних та допустимих доказів правомірності оскаржуваного рішення.

Доводи відповідача у відзиві на позов щодо правомірності прийнятого наказу не спростовує вищенаведених обставин та суперечать вимогам Земельного кодексу України.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Як зазначалося вище, згідно норм Земельного кодексу України існує вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту ст.245 КАС України, якою визначені повноваження суду при вирішенні справи. Так, вимогами ч.3 ст.245 КАС України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Відповідно до вимог ч.4 цієї ж статті, у випадку, визначеному п.4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

В матеріалах справи наявні докази, які свідчать про наявність можливості у органу місцевого самоврядування прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що належним способом захисту, необхідним для захисту прав позивача є саме зобов`язання повторно розглянути клопотання позивача від 25.08.2020 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в межах земельної ділянки із кадастровим номером 1225081200:01:001:0055, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позову в цій частині позивачу слід відмовити.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2592/18, від 24 січня 2020 року у справі № 316/979/18, від 06 березня 2019 року у справі N 1640/2594/18, від 05 березня 2019 року у справі № 818/1817/17, від 31 січня 2019 року у справі № 815/2488/17, від 28 серпня 2018 року у справі N 806/5280/15.

Відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що дана позовна заява підлягає частковому задоволенню, з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 908 грн., тому судовий збір підлягає поверненню позивачу частково у розмірі 454 грн. (908 грн. : 2).

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області щодо відмови в наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області.

Скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 28.10.2020 р. № 4-11384/15-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою .

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 25.08.2020 року щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в межах земельної ділянки із кадастровим номером 1225081200:01:001:0055, яка знаходиться за межами населеного пункту на території Березнуватівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (пр.О.Поля, буд.2, м.Дніпро, 49004, код ЄДРПОУ 39835428) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 454 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Кучма