Постанова

від 05.05.2021 по справі 344/10197/15-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/10197/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/237/21

Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А.,

секретаря Капущак С.В.,

з участю представника апелянта ОСОБА_1 , представника відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації Ващинського В.С., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Прокопів Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом приватного акціонерного товариства Енергетичні технології до товариства з обмеженою відповідальністю Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради про скасування свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю, визнання недійсним договору купівлі-продажу частки нежитлової будівлі, витребування майна із чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою представника приватного акціонерного товариства Енергетичні технології на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Антоняком Т.М. 10 жовтня 2019 року в м. Івано-Франківськ, повний текст якого складено 30 жовтня 2019 року,

в с т а н о в и в :

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство Енергетичні технології , правонаступником якого є приватне акціонерне товариство Енергетичні технології , звернулося до суду з позовом до ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради про скасування свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю, визнання недійсним договору купівлі-продажу частки нежитлової будівлі, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 13 листопада 2008 року між ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу частки нежитлової будівлі, за умовами якого ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації продало ОСОБА_2 нежитлові будівлі за номером 16 , 17, 18 , 19 , 20 , загальною площею 117,4 кв.м., що складає 21/100 ідеальних часток по АДРЕСА_1 . Право власності на зазначену частку нежитлової будівлі зареєстроване за ОСОБА_2 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Івано-Франківським ОБТІ 21 травня 2009 року.

Нежитлові приміщення, які фактично були відчужені за договором, належать позивачу на праві власності та є виробничими приміщеннями площею 109,2 кв.м., літера Ю по АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Івано-Франківським ОБТІ 21 грудня 2004 року, договором про виділення частки в натурі з нерухомого майна (поділ) від 22 грудня 2004 року, укладеного між ВАТ Івано-Франківський завод Промприлад та позивачем.

Із врахуванням заяви про зміну предмету та підстав позову, збільшення розміру позовних вимог, позивач просив скасувати свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю за номером 16 , 17, 18 , 19 , 20 , загальною площею 117,4 кв.м., що складає 21/100 ідеальних часток, зареєстровану за ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації , яка розташована по АДРЕСА_1 , визнати недійсним договір купівлі-продажу частки нежитлової будівлі від 13 листопада 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Стецьківим Д.М., за реєстром № 1624, укладеним між ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації та ОСОБА_2 , витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 та зобов`язати його повернути ПАТ Енергетичні технології виробниче приміщення площею 109,2 кв.м., літера Ю , що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.2-5, 139-141, 171-173 том 1).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 10 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено (а.с.90-95, том 2).

Не погодившись з вказаним рішенням, представник приватного акціонерного товариства Енергетичні технології подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають істотне значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції не витребував, не оглянув та не встановив наявності документів на право власності у ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації на спірну нежитлову будівлю, не оглянув та не встановив наявності довідки-характеристики, виданої Івано-Франківським ОБТІ від 05 вересня 2008 року за №20134437, на підставі якої здійснено продаж ОСОБА_2 спірної нежитлової будівлі.

Вважає, що судом необґрунтовано відхилено його доводи про те, що у технічному паспорті на виробничий будинок АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_2 , зазначені приміщення площею 728,10 кв.м., тоді як ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації мало на праві власності лише нежитлову будівлю загальною площею 546,2 кв.м. Даний технічний паспорт складений станом на 26 лютого 2008 року, проставлений штамп з відміткою та підписами посадових осіб станом на 26 травня 2008 року, тобто за декілька місяців до укладення відповідачами договору купівлі-продажу.

Також вважає, що наданий відповідачем витяг із рішення від 27 липня 2007 року №386 про акти державної комісії приймання в експлуатацію об`єктів, присвоєння поштової адреси є фіктивними.

Вказує, що виробничий будинок/ АДРЕСА_1 , загальною площею 109,2 кв.м. фактично та юридично існує, що підтверджується технічним паспортом, виготовленим станом на 20 травня 2019 року, актом загального огляду від 21 травня 2019 року та фотографіями до нього.

Зазначає, що припис №387 начальника відділу ПНПД МУ ГУ МНС в Івано-Франківській області не підтверджує і не доводить того, що була пожежа саме в нежитловій будівлі за номером 16, 17 , 18 , 19, 20 по АДРЕСА_1 та не доказує право власності на цю будівлю у ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації .

План меж зон обстежень і сервітут земельної ділянки стосуються виключно розмежування тільки земельної ділянки, а не самої спірної нежитлової будівлі. Даний план меж зон обстежень і сервітут земельної ділянки не підтверджує і не доводить, що спірні нежитлові будівлі розташовані по АДРЕСА_1 .

Вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку щодо пропуску строку позовної давності.

У зв`язку з вищенаведеним, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити (а.с.100-107, том 2).

ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації подало відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін (а.с.138-142, том 2).

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, зазначивши, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки суд, під час ухвалення оскаржуваного рішення всебічно і повно дослідив матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтувався позов, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, проаналізував викладені обставини та дослідив матеріали справи у їх сукупності. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін (а.с. 145-149, том 2).

Оскаржуване рішення суду переглядалося в апеляційному та касаційному порядку.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 червня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с. 195-204, том 4).

У судове засідання не з`явився представник третьої особи - виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про день, місце та час розгляду справи повідомлена юридична особа належним чином шляхом направлення судової повістки рекомендованою поштовою кореспонденцією.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому суд розглянув справу за їх відсутності.

Вислухавши пояснення представника апелянта ОСОБА_1 , представника відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації Ващинського В.С., представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Прокопів Л.П., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її частково обґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем обставин, що виробниче приміщення літера Ю , загальною площею 109,2 кв.м. по АДРЕСА_1 та приміщення 16 , 17 , 18, 19, 20 загальною площею 117,4 кв.м. по АДРЕСА_1 є одним і тим самим об`єктом, оскільки дані об`єкти мають різну юридичну адресу та різну площу. Позивачем не доведено, в чому саме полягає порушення публічного порядку при укладені спірного договору купівлі-продажу частки нежитлової будівлі від 13 листопада 2008 року між відповідачами. Крім того, суд першої інстанції, при ухваленні рішення, посилався на пропуск строку позовної давності.

З такими висновками суду першої інстанції не в повній мірі погоджується апеляційний суд з таких підстав.

Судом встановлено, що згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 11 листопада 2004 року ВАТ Івано-Франківський завод Промприлад було власником 1/1 частки цілісного майнового комплексу по АДРЕСА_1 , в тому числі, виробничого приміщення площею 109,2 кв.м., літера Ю (том 1 а.с. 145).

Аналогічна інформація міститься і у інвентаризаційній справі, сформованій Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації № 15061.

21 грудня 2004 року між ВАТ Івано-Франківський завод Промприлад та ВАТ Енергетичні технології укладено договір №1 купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ВАТ Івано-Франківський завод Промприлад продало ВАТ Енергетичні технології окремі нежитлові приміщення площею 4626,9 кв.м., що складає 5/100 ідеальних часток цілісного майнового комплексу, зокрема, виробниче приміщення площею 109,2 кв.м., зазначене в плані літерою Ю по АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 142-144).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 грудня 2004 року ВАТ Енергетичні технології є власником 5/100 частки цілісного майнового комплексу по АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 147).

22 грудня 2004 року між ВАТ Івано-Франківський завод Промприлад та ВАТ Енергетичні технології було укладено договір про виділення частки в натурі з нерухомого майна (поділ), за умовами якого ВАТ Енергетичні технології виділено нежитлові приміщення загальною площею 4626,9 кв.м., а саме: корпус № 11 з навісом під літерою М , ливарний, штампувальний з стержньовим і землезаготівельним відділенням і ГРП під літерою Н , виробниче приміщення під літерою Ю , трансформаторна підстанція-2 під літерою Я (том 1 а.с. 148). При цьому, до приміщень виділених в натурі товариству відносилося і приміщення під літерою Ю , що є предметом спору.

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 лютого 2020 року ПАТ Енергетичні технології є власником виробничого приміщення по АДРЕСА_1 з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 2030390126101 (том 3 а.с. 91).

Разом з тим, згідно свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю від 24 січня 2003 року колективному підприємству Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації на праві колективної власності належить нежитлова будівля площею 615,2 кв.м. по АДРЕСА_1 (том 3 а.с. 74).

Згідно з Витягом із рішення, яке надано апеляційному суду ОКП Івано-Франківське ОБТІ , пунктом 1.9 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №386 від 27 липня 2007 року затверджено акт державної комісії приймання в експлуатацію прибудови до власних нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 , загальною площею 117,4 кв.м. (замовник: ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації ) (том 3 а.с. 73).

Пунктом 6.1 зазначеного витягу із рішення, зобов`язано БТІ оформити та видати свідоцтво на право власності згідно з пунктом 1.9 цього рішення (том 3 а.с. 73).

Разом з тим, згідно пункту 1.9 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №386 від 27 липня 2007 року, яке витребувано апеляційним судом у виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, затверджено акт державної комісії приймання в експлуатацію зовсім інших об`єктів, жоден з яких не має відношення до спірного (том 2 а.с. 200-203).

Пунктом 6.1 рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №386 від 27 липня 2007 року, яке витребувано апеляційним судом у виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, внесено зміни у пункт 3.3 рішення виконавчого комітету міської ради від 23 квітня 2007 року №222, та знову ж таки не містить інформації щодо спірних приміщень (том 2 а.с. 200-203).

Тобто повний текст рішення № 386 від 27 липня 2007 року не містить пунктів щодо приймання в експлуатацію прибудови до власних нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 , загальною площею 117,4 кв.м.

Із змісту інформаційного листа Івано-Франківського відділу поліції від 23 жовтня 2017 року за 5838/108/46/02/2017 здійснюється досудове розслідування по факту видачі завідомо неправдивого рішення №386 від 27 липня 2007 року щодо прийняття в експлуатацію прибудови по АДРЕСА_1 загальною площею 117,4 кв.м. замовнику ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації (том 1 а.с 137-138).

Однак, 13 листопада 2008 року між ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу частки нежитлової будівлі, за умовами якого ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації продало ОСОБА_2 нежитлову будівлю за номером 16 , 17, 18 , 19, 20, загальною площею 117,4 кв.м., що складає 21/100 ідеальних часток, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У п. 2 договору купівлі-продажу зазначено, що це житлове приміщення належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю, виданого Івано-Франківським міським управлінням житлово-комунального господарства 24.01.2003 року на підставі розпорядження міського голови № 657-р від 25.10.2002 року, рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21.01.2003 року № 17, право власності зареєстроване Івано-Франківським міським бюро технічної інвентаризації 24.01.2003 року в реєстрову книгу № 12-в, запис 1509 (реєстраційний 64589)(том 1 а.с. 6-7).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 травня 2009 року ОСОБА_2 є власником 21/100 частки нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 (том 1 а.с. 8).

Як встановлено із технічного паспорта на виробниче приміщення в„–23 по АДРЕСА_1 від 13 жовтня 2003 року, виданого Івано-Франківським ОБТІ (представленого позивачем), складається із виробничого приміщення площею 103,0 кв.м. і тамбуру площею 6,2 кв.м., а загальною площею 109,2 кв.м. (том 1 а.с. 151-153)

З технічного паспорта на виробничий будинок АДРЕСА_1 , виданого Івано-Франківським ОБТІ від 26 лютого 2008 року (представленого відповідачами) це приміщення складається із кладової площею 9,3 кв.м. під № 16 , цеху площею 26,2 кв.м. під № 17 , цеху площею 32,6 кв.м. під № 18 , складу площею 43,0 кв.м. під № 19 , коридору площею 6,3 кв.м. під № 20 , а загальною площею 117,4 кв.м. (том 1 а.с. 41-45, 177-179).

Співставляючи вищезазначені технічні паспорти слід дійти висновку, що позначені в них виробничі приміщення є аналогічними. Різницю між даними технічного паспорта від 26 лютого 2008 року та технічного паспорта від 13 жовтня 2003 року складає кладова, площею 9,3 кв.м. під № 16 . Разом з тим, як вбачається із плану виробничого будинку, ця кладова відділена від інших приміщень несучою стіною.

Крім того, приміщення згідно технічного паспорта від 26 лютого 2008 року поділене на окремі приміщення із зазначенням номерів та площ, у той час, як згідно технічного паспорта від 13 жовтня 2003 року, приміщення є єдиним. Загальна площа виробничого приміщення без кладови № 16 згідно технічного паспорта від 26 лютого 2008 року становить 108,1 кв.м., а загальна площа виробничого приміщення згідно технічного паспорта від 13 жовтня 2003 року становить 109,2 кв.м.

Кладова, площею 9,3 кв.м., яка є прибудовою до виробничого приміщення, у 2003 році не була внесена до технічного паспорта, що і спричинило різницю у площі на 9,3 кв.м.

Встановлено, що під час відчуження 21 грудня 2004 року на користь ПАТ Енергетичні технології нерухомого майна, окрема поштова адреса виділеній частині майнового комплексу не присвоювалася, а для ідентифікації виробничого приміщення використовувалась літера Ю .

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №1347 від 14 листопада 2019 року виробничому приміщенню, загальною площею 109,2 кв.м. присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_1 (том 3 а.с. 93).

Таким чином, виробниче приміщення №16, 17 , 18, 19, 20 загальною площею 117,4 кв.м. по АДРЕСА_1 та виробниче приміщення загальною площею 109,2 кв.м по АДРЕСА_1 є одним і тим же приміщенням.

Крім того, із візуального огляду фотографій, долучених стороною до матеріалів справи встановлено, що виробниче приміщення №16, 17 , 18 , 19, 20 по АДРЕСА_1 та виробниче приміщення по АДРЕСА_1 , є ідентичними, що підтверджує доводи позивача, що предметом позову є приміщення, яке згідно договору купівлі-продажу від 13 листопада 2008 року перебуває у власності ОСОБА_2 (том 2 а.с. 42-44, 209, том 3 а.с. 94-100).

Посилання відповідача на те, що виробниче приміщення площею 109,2 кв.м. по АДРЕСА_1 є фактично знищеним в силу існування запису в Реєстрі щодо погашення права власності, колегія суддів до уваги взяти не може, оскільки це спростовується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 лютого 2020 року (том 3 а.с. 91).

Підставами укладення оспорюваного договору купівлі-продажу частки нежитлової будівлі від 13 листопада 2008 року між ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації та ОСОБА_2 , які засвідчували право власності ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації , були договір поділу нерухомого майна від 07 серпня 2008 року, посвідчений Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою, свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю, видане Івано-Франківським міським управлінням житлово-комунального господарства 24 січня 2003 року на підставі розпорядження міського голови №657-р від 25 жовтня 2002 року, рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 21 січня 2003 року №17 та довідка-характеристику 05 вересня 2008 року №220134437 (том 1 а.с. 180).

Отже, правовою підставою для укладення договору купівлі-продажу частки нежитлової будівлі від 13 листопада 2008 року були три документи - свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю від 24 січня 2003 року, договір поділу нерухомого майна від 07 серпня 2008 року та довідка-характеристика №220134437 від 05 вересня 2008 року.

Згідно свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю від 24 січня 2003 року колективному підприємству Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації на праві колективної власності належить нежитлова будівля площею 615,2 кв.м. по АДРЕСА_1 (том 3 а.с. 74).

Свідоцтвом про право власності на нежитлову будівлю від 24 січня 2003 року колективному підприємству Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації на праві колективної власності не підтверджується належність спірного приміщення, оскільки у свідоцтво стосується нежитлової будівлі площею 615,2 кв.м. по АДРЕСА_1 , у ньому не конкретизовані приміщення, які перебували у власності колективного підприємства Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації . Тому дане свідоцтво не підтверджує факт належності виробничих приміщень в„–16 , 17 , 18 , 19 , 20 по АДРЕСА_1 ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації .

Відповідно до договору поділу нерухомого майна від 07 серпня 2008 року, посвідченого Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою, який був однією з підстав для укладення оспорюваного договору купівлі-продажу частки нежитлової будівлі від 13 листопада 2008 року, у власності ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації знаходилося 75/100 ідеальних часток нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , а саме: приміщення №1-13 на першому поверсі та приміщення №21-32 на другому поверсі, загальною площею 428,8 кв.м. У власності ОСОБА_4 знаходилося 25/100 ідеальних часток, а саме: приміщення №14, 15, 33 загальною площею 181,9 кв.м. (том 3 а.с. 134).

Таким чином, договором поділу нерухомого майна від 07 серпня 2008 року підтверджено право власності ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації на виробниче приміщення №1-13, 21-32, однак не на приміщення №16, 17 , 18, 19, 20 по АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 4 оспорюваного договору купівлі-продажу частки нежитлової будівлі від 13 листопада 2008 року саме у довідці-характеристиці, виданій Івано-Франківським ОБТІ 05 вересня 2008 року за №220134437, надана така технічна характеристика нежитлової будівлі в„–16 , 17 , 18 , 19 , 20 по АДРЕСА_1 : нежитлова будівля, загальною площею 117,4 кв.м., приміщення №16, 17, 18, 19, 20 побудовані згідно рішення МВК №386 від 27 липня 2007 року.

Ухвалами Івано-Франківського апеляційного суду від 10 січня 2020 року та 20 лютого 2020 року витребувано від приватного нотаріуса Івано-Франківського МНО Стецьківа Д.М. довідку-характеристику 05 вересня 2008 року №220134437.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 січня 2020 року витребувано у ОКП Івано-Франківське ОБТІ копію інвентарної справи на приміщення в„–16, 17, 18, 19, 20 по АДРЕСА_1 .

Разом з тим, на виконання вищевказаних ухвал суду довідка-характеристика від 05 вересня 2008 року №220134437 надана не була.

Згідно відповіді ОКП Івано-Франківське ОБТІ №55/01-21 від 31 січня 2018 року в матеріалах інвентаризаційної справи відсутня довідка-характеристика від 05 вересня 2008 року №220134437 (том 1 а.с. 177).

Щодо рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, яким ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації обґрунтовує здачу в експлуатацію приміщень № 16, 17, 18, 19, 20 у зв`язку з добудовою, судом встановлено, що рішення за № 386 від 27 липня 2007 року стосовно затвердження акту державної комісії приймання в експлуатацію прибудови до власних нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 , загальною площею 117,4 кв.м. (замовник: ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації ) виконкомом Івано-Франківської міської ради не приймалося, оскільки стосується інших об`єктів.

В судовому засіданні апеляційним судом оглянуто в оригіналах інвентаризаційні справи на будинки за адресою:

- цілісний майновий комплекс по АДРЕСА_1 (власником 1/1 частки було ВАТ Івано-Франківський завод Промприлад );

- АДРЕСА_1 (згідно технічного паспорта, виданого Івано-Франківським ОБТІ від 13 жовтня 2003 року);

- АДРЕСА_1-Б, В (літери Б у свідоцтві, літера В у реєстраційному написі) м. Івано-Франківську згідно реєстраційного напису № 1509 від 24 січня 2003 року на правовстановлюючому документі на нежитлову будівлю загальною площею 615,2 м.кв. за колективним підприємством Івано-Франківське спеціалізоване конструкторське бюро засобів автоматизації ;

- АДРЕСА_1 (згідно технічного паспорта, виданого Івано-Франківським ОБТІ 26 лютого 2008 року, реєстраційний номер 64589, інвентарний номер 9066, реєстровий номер 1503/12В) власнику ОСОБА_2 .

Копії зазначених інвентаризаційних справ в частині, що стосується спірного об`єкта, знаходяться на аркушах справи 1-99 в томі №6.

Із оглянутих інвентаризаційних справ слід дійти висновку, що позиція позивача про ідентичність об`єкта не спростована.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 41 Конституції України, статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до статей 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Саме власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15.

Однією з підстав витребування майна від добросовісного набувача є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у власність, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії , заява № 14902/04, від 20 вересня 2011 року).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс18) вказує, що Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше .

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Звертаючись до суду з цим позовом, ПАТ Енергетичні технології висуває вимоги про скасування свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю №№ 16 , 17 , 18 , 19 , 20 , загальною площею 117,4 кв. м, що складає 21/100 ідеальних часток, зареєстровану за ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації , яка розташована по АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу частки нежитлової будівлі від 13 листопада 2008 року, укладеного між ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації та ОСОБА_2 ; витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 та зобов`язання його повернути ПАТ Енергетичні технології виробниче приміщення площею 109,2 кв. м, літера Ю , що знаходиться по АДРЕСА_1 .

При цьому, у заяві про зміну предмету та підстав позову від 25 жовтня 2017 року, а також у заяві про збільшення розміру позовних вимог від 10 листопада 2017 року, позивач посилався одночасно на статтю 216 ЦК України та на статтю 388 ЦК України.

Верховним Судом України у постанові від 18 січня 2017 року по справі № 6-2723цс16 викладено правову позицію, що у разі заявлення у позовах вимог про віндикацію та реституцію, суд повинен самостійно визначити, яку вимогу по суті (а не за формою) пред`являє позивач, і відповідно застосувати належні норми законодавства, керуючись при цьому нормами статті 4, пунктів 3, 4 частини першої статті 214 ЦПК України. Одночасне пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції (позову про захист права від порушень, не пов`язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.

У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Судом встановлено, що ПАТ Енергетичні технології оспорювань приміщення не відчужувало, а воно вибуло з його власності не з його волі, у зв`язку з чим порушено право позивача.

Разом з тим, матеріали справи свідчать, що у жовтні 2015 року (до ухвалення судом першої інстанції рішення у справі) представником відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_5 заявлено про застосування строку позовної давності (а.с.50-51, том 1).

Позивач зазначає, що дізнався про порушення свого права в ході вирішення Івано-Франківською міською радою заяви ОСОБА_1 як директора ТОВ Енергетичні технології від 24 листопада 2014 року №43 про вилучення у товариства земельної ділянки для будівництва торгово-розважального центру.

Однак, вказані обставини стосуються питання щодо вилучення у товариства земельної ділянки, а спір в даній справі виник щодо нежитлової будівлі №№ 16,17,18,19,20 по АДРЕСА_1 .

В свою чергу, відповідач зазначає, що позивачу було відомо про таке порушення ще у 2005 році при погодженні між сторонами меж землекористування, посилаючись при цьому на те, що вказані обставини стосуються правовідносин щодо землекористування, а не спірного приміщення.

Крім того, у заяві про застосування позовної давності відповідач зазначив, що позивач не міг не знати, що спірними приміщеннями постійно користувався відповідач ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації , відомості про яку внесено до Плану меж зон обмежень і сервітут земельної ділянки.44

Також, в 2006 році у приміщеннях 16,17,18,19,20 загальною площею 117,4 кв. м виникла пожежа з даху, що підтверджується актом службового розслідування причин і наслідків пожежі від 27 липня 2006 року, і Служба пожежного нагляду склала Припис №387 відділу державного пожежного нагляду Івано-Франківського міського управління ГУ МНС на ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації , як володільця цих приміщень.

Відповідач зазначав, що в 2006 році складено План меж зон обмежень і сервітут земельної ділянки , підписаний начальником міського управління земельних ресурсів, директором ВАТ Енергетичні технології та директором ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації , на якому визначено межі земельної ділянки ТОВ Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації , а також приміщення №№ 16-20, загальною площею 117,4 кв. м, які розміщені на вказаній земельній ділянці.

Крім того, представником ОСОБА_2 на підтвердження факту користування оспорюваним приміщенням представлено суду договір № 1 позички нерухомого майна від 01 червня 2010 року, укладений між ним та Приватним підприємством КВАЗАР (ідентифікаційний код юридичної особи 23799537) та акти приймання-передачі нерухомого майна користувачу від 01 червня 2010 року і 30 квітня 2013 року (а.с.179-180, том 5).

Вказані обставини не спростовані позивачем з метою доведення дотримання ним строку позовної давності, враховуючи презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Позов до суду ПАТ Енергетичні технології поданий 20 липня 2015 року.

Саме по собі твердження позивача про те, що він дізнався про порушення свого права в ході вирішення Івано-Франківською міською радою питання про вилучення у товариства земельної ділянки для будівництва торгово-розважального центру, не свідчить про неможливість довідатись про порушення своїх прав саме щодо спірних приміщень та вчинити дії на їх захист, оскільки спірні приміщення вибули із оперативного управління позивача у 2007 році, протягом значного часу ними фактично користувалися інші особи, які не були пов`язані жодними правовідносинами із позивачем.

Доводи позивача про те, що проводилася інвентаризація оспорюваного об`єкта дистанційно, виходячи із інформаційних даних Державних реєстрів, свідчить про те, що позивач фактично не утримував оспорювань приміщення, не цікавився його технічним станом, хоча жодні перешкоди йому у цьому не створювалися.

Позивач міг дізнатися про порушення свого права, виконуючи обов`язки власника, які полягають в обслуговуванні оспорюваного приміщення та перевірці його технічного стану. Однак матеріали справи свідчать про те, що позивач, принаймні, з 2007 року по липень 2015 року втратив інтерес до приміщення.

При цьому, закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження поважності пропущеного строку позовної давності для звернення до суду.

З позовом, який є предметом розгляду у даній справі, приватне акціонерне товариство Енергетичні технології звернулося до суду лише у липні 2015 року, тобто поза межами трирічного строку позовної давності.

При таких обставинах колегія суддів дійшла висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду із даним позовом, що у відповідності до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вимог з вищевказаних підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника приватного акціонерного товариства Енергетичні технології задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської від 10 жовтня 2019 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову приватного акціонерного товариства Енергетичні технології до товариства з обмеженою відповідальністю Івано-Франківське спеціальне конструкторське бюро засобів автоматизації , ОСОБА_2 про скасування свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю, визнання недійсним договору купівлі-продажу частки нежитлової будівлі, витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: І.О. Максюта

І.В. Бойчук

В.А. Девляшевський

Повний текст постанови складено 07 травня 2021 року.