Рішення

від 11.05.2021 по справі 904/1290/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2021р. Справа № 904/1290/21 За позовом: Фермерського господарства Свитязь , смт. Васильківка

До: Державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області Побережного Сергія Євгеновича, смт. Васильківка (відповідач-1) та Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, с. Миколаївка (відповідач-2)

Про: визнання права постійного користування земельною ділянкою

Суддя Васильєв О.Ю.

ПРЕДСТАВНИКИ: не викликалися

СУТЬ СПОРУ:

ФГ Свитязь (позивач) звернувся до суду з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області Побережного С.Є. (відповідач-1) та Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області (відповідач-2) про визнання права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1220784400:01:010:0238, площею 46, 0306 га, яка розташована на території Добровільської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на обставини , встановлені рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.20р. у справі №904/284/19, правову позицію Великої Палати Верховного суду у постанові від 23.06.20р. у справі №922/989/18 (провадження №12-205гс19), відповідно до якої смерть особи, якій було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, не є підставою для припинення такого права для ФГ. Також посилається на вчиненням відповідачем-1 дій щодо припинення права постійного користування спірної земельної ділянки за позивачем, які були оскаржені та скасовані позивачем у господарському суді Дніпропетровської області; та на відмову відповідача-2 здійснити за позивачем реєстрацію права постійного користування спірної земельної ділянки, з підстав того, що подані для проведення державної реєстрації прав документи не відповідають вимогам, та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Ухвалою суду від 01.03.21р. відкрито провадження у справі № 904/1290/21, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Державний реєстратор прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області Побережний С.Є. ( відповідач-1) своїм правом на подання до суду відзиву на позов не скористався , про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином (про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення йому 04.03.21р. копії ухвали суду про відкриття провадження у справі, а.с.120)

Миколаївська сільська рада Васильківського району Дніпропетровської області ( відповідач-2) своїм правом на подання до суду відзиву на позов не скористався , про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі був повідомлений належним чином (про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення 04.03.21р. копії ухвали суду про відкриття провадження у справі, а.с.126)

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у раз неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Також , суд враховує , що відповідно до вимог ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку , але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Законом не надано право судді продовжити цей строк ( встановлений законом ). Однак, господарським судом під час розгляду даної справи враховано, що на підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень статті 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб , постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 , із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , а саме: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020.; постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2020р. № 760 продовжено період карантину до 31.10.2020р.; постановою Кабінету Міністрів України від 13.10.2020р. № 956 продовжено період карантину до 31.12.2020р.; постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020р. № 1236 продовжено період карантину до 28.02.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021р. №104 продовжено період карантину до 30.04.2021р.; постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2021р. №405 продовжено період карантину до 30.06.2021р.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

В той же час, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 17.07.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) № 731-IX від 18.06.2020, який набрав чинності 17.07.2020, та яким були внесені зміни до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України, - процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII Прикінцеві положення Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Від сторін жодних заяв, клопотань про продовження процесуальних строків з підстав, встановлених вищезазначеним Законом , не надходило.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд , -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.20р. у справі №904/284/19 за позовом ФГ Свитязь до Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області про визнання незаконним і скасування рішення ради в частині його положення щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1220784400:01:010:0238 площею 46, 0306 га ( яке у встановленому законом порядку набрало чинності) встановлено наступне:

12.02.2001р. на підставі рішення 12 сесії ХХІІІ скликання Васильківської районної Ради народних депутатів Васильківського району Дніпропетровської області від 28 липня 2000 року № 285 громадянину ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку, площею 46, 0306 гектарів в межах згідно з планом, яка розташована на території Добровільської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства та видано державний акт на право постійного користування землею серії ДП ВС 246, копія якого наявна в матеріалах справи .

14.12.1999р. було зареєстровано створення Фермерського господарства Свитязь (далі - Позивач), засновником, головою та членом якого був ОСОБА_1 . Згідно Статуту, затвердженого рішення зборів членів ФГ Свитязь від 05.02.2013р., фермерське господарство створено на підставі державного акту на право постійного користування землею.

15.11.2018р. на чотирнадцятій сесії VII скликання Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області прийнято рішення № 203-14/VII Про припинення права постійного користування земельними ділянками про:

- припинення, у зв`язку зі смертю землекористувачів, прав постійного користування земельними ділянками комунальної власності Миколаївської сільської ради сільськогосподарського призначення;

- визнання земельних ділянок комунальної власності Миколаївської сільської ради сільськогосподарського призначення землями запасу сільськогосподарського призначення (16.00 - земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичним особам);

- забезпечення відділом земельних відносин виконавчого комітету Миколаївської сільської ради, з метою впорядкування території громади, внесення відповідних змін до державного земельного кадастру та державного реєстру речових прав .

Згідно Додатку 1 до цього рішення Миколаївської сільської ради до земельних ділянок комунальної власності сільськогосподарського призначення, право постійного користування яких припинилось, у зв`язку зі смертю землекористувача , відноситься, зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 1220784400:01:010:0238, загальною площею 46, 0306 га, яка на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії ДП від 12.02.2001 була надана ОСОБА_1 .

ФГ Свитязь не погодився із вказаним вище рішенням, вважаючи його таким, що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1220784400:01:010:0238 фактично була надана ОСОБА_1 для створення фермерського господарства Свитязь , яке і є її фактичним землекористувачем. З огляду на викладене, ФГ Свитязь просить господарський суд визнати незаконним та скасувати спірне рішення Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області № 203-14/VII від 15.11.2018…

Відповідно до ч.1 ст. 13 та ч.1 ст.14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються Земельним Кодексом України та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно із ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13.03.1992, на момент створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у згаданій редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у згаданій редакції) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не громадянину України, а спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення позивача; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України Про фермерське господарство ) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законодавством, чинним на момент створення ФГ Свитязь , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення (створення) фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV слід зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Відтак, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент смерті фізичної особи - засновника) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення відповідача, так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Отже, право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства. Зазначений висновок містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц.

Разом з тим суд наголошує, що вищенаведений механізм переходу до фермерського господарства права користування землею застосовується виключно щодо земельної ділянки, з якою безпосередньо пов`язане створення фермерського господарства та його державна реєстрація як юридичної особи. Тільки у цьому випадку з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуває права та обов`язки землекористувача земельної ділянки, наданої її засновнику у користування і відповідне право землекористування ФГ не припиняється зі смертю засновника.

За обставинами даної справи на момент отримання ОСОБА_1 у постійне користування спірної земельної ділянки на підставі державного акта від 12.02.2001 державна реєстрація позивача, як юридичної особи, вже відбулася (в 1999 році).

Суд ще раз наголошує, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності (користування) на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього.

Відповідно до частини 1 статті 31 Земельного кодексу України (у редакції на момент прийняття відповідачем спірного рішення) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Аналогічні норми викладено у статті 12 Закону України Про фермерське господарство .

Враховуючи вищевикладене , після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства, в порядку визначеному законом, у тому числі на конкурентних основах (відповідно до земельного законодавства після 2002 року) (постанови від 20.03.2019 у справі №619/1680/17-ц, від 15.01.2020 у справі №698/119/18).

Вищезазначеним рішенням суду позов було задоволено , визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області Про припинення права постійного користування земельними ділянками № 203-14/VII від 15.11.2018 року в частині його положення щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1220784400:01:010:0238 площею 46,0306 га: про припинення права постійного користування земельною ділянкою; про визначення земельної ділянки землею запасу сільськогосподарського призначення; про те, що відділу земельних відносин виконавчого комітету Миколаївської сільської ради, з метою впорядкування території громадян, забезпечити внесення відповідних змін до державного земельного кадастру та до державного реєстру речових прав.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України : обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У цій справі позивач звернувся за захистом своїх прав та просить визнати за ним право постійного користування спірною земельної ділянкою, адже на його думку та на думку відповідачів-1,2 є недостатнім зазначення лише у мотивувальній частині рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/284/19 про те, що після отримання державного акту на право постійного користування на землю постійним користувачем землі стає фермерське господарство (позивач) ; про це має бути зазначено у резолютивній частині рішення суду, і тільки тоді для відповідачів-1,2 це бути мати юридичне значення та вони не будуть більше чинити дії по відібранню спірної землі з постійного користування позивача, а державний реєстратор проведе державну реєстрацію речового права за ФГ Свитязь - право постійного користування земельною ділянкою.

За твердженням позивача, за відсутності визнання судом за фермерським господарством права постійного користування землею у резолютивній частині рішення, сільська рада та державний реєстратор не визнають право постійного користування землею за позивачем.

Судом встановлено, що за наслідками розгляду заяви позивача від 10.02.21р. за реєстраційним номером 43969649 про проведення державної реєстрації іншого речового права за ФГ Свитязь права постійного користування земельною ділянкою на земельну ділянку з реєстраційним номером 1675348412207, кадастровий номер земельної ділянки 1220784400:01:010:0238, та документи, подані для проведення державної реєстрації прав; державним реєстратором прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Висьльківської селищної ради Василькіського району Дніпропетровської області області Побережним С.Є. (відповідач-1) було відмовлено у державній реєстрації іншого речового права, права постійного користування земельною ділянкою за ФГ Свитязь на спірну земельну ділянку з підстав того, що подані для проведення державної реєстрації прав документи не відповідають вимогам, та не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. (а.с.56). Про що також було повідомлено позивача листом ЦНАП Васильківського району Дніпропетровської області від 10.02.2021р. (а.с.57).

В той же час, враховуючи наявність обставин, які встановлені рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2020р. у справі №904/284/19; правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 19.08.2020р. у справі №904/284/19 та постанові Великої Палати ВС від 23.06.2020р. у справі № 922/989/18 (провадження №12-205гс19) згідно якої смерть особи, якій було видано акт на право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, не є підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою для фермерського господарства; та аналогічної правової позиції Верховного Суду викладеної у своїй постанові від 26.08.20р. у справі №925/302/18; суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача.

Таким чином, оскільки факт набуття права постійного користування на спірну земельну ділянку за позивачем підтверджується матеріалами справи, є всі законні підстави для визнання за позивачем постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1220784400:01:010:0238, площею 46, 0306 га, яка розташована на території Добровільської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області

Згідно ч.3-4 ст. 13 ГПК України: кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Здійснивши оцінку наданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що такі докази більш вірогідно підтверджують обставини, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, оскільки відповідачі не надали суду жодних доказів на їх спростування. За перелічених вище обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, що відповідно є підставою для задоволення позову у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 13, 75, 233, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати за позивачем - Фермерським господарством Свитязь (52600, смт. Васильківка Васильківського району Дніпропетровської області, вул. Абрикосова, б.176; код ЄДРПОУ 30697938) право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1220784400:01:010:0238, площею 46,0306 га, яка розташована на території Добровільської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області.

3. Стягнути з відповідача-1 : Державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Васильківської селищної ради Васильківського району Дніпропетровської області Побережного Сергія Євгеновича (52600, смт. Васильківка, вул. Соборна , б.27-Б ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь Фермерського господарства Свитязь (52600, смт. Васильківка Васильківського району Дніпропетровської області, вул. Абрикосова, б.176; код ЄДРПОУ 30697938): 2 270,00грн. - судового збору .

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення складено та підписано без його проголошення 11.05.21р.

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення . Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.Ю.Васильєв