Рішення

від 11.05.2021 по справі 160/3139/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2021 року Справа № 160/3139/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сліпець Н.Є.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ :

02.03.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, що викладене в листі №0400-010604-8/18298 від 08.02.2021 року про відмову у вжитті заходів з метою повернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) помилково (надмірно) сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об`єкта купівлі-продажу, що становить 8 616,50 грн.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області подання про повернення ОСОБА_1 суми помилково (надмірно) сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 8 616,50 грн., згідно з квитанцією від 21.12.2018 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 року було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 26.03.2021 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, даною ухвалою залучено до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області.

Цією ж ухвалою відповідачу та третій особі було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву та пояснень протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 21.12.2018 року придбав частину домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Уваровим М.О. за №706. При цьому, при нотаріальну посвідченні договору купівлі-продажу, ним було сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості об`єкту нерухомого майна в сумі 8 616,50 грн. 25.01.2021 року він звернувся до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою, щодо повернення сплачених коштів за майно, придбане вперше. Проте, листом від 08.02.2021 року №0400-010604-8/182998 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області безпідставно відмовлено у поверненні помилково сплаченого збору на обов`язкове пенсійне страхування. Позивач таку відмову вважає протиправною, у зв`язку з чим вимушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

25.03.2021 року до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких представник зазначає, що грошові кошти до бюджету були сплачені позивачем не на вимогу ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, а на виконання вимог законодавства про обов`язкове державне пенсійне страхування. При цьому, Головне управління не має можливості надати будь-які пояснення щодо спірних правовідносин, оскільки не є суб`єктом, що контролює надходження до бюджету у даному конкретному випадку.

Відповідно до положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу частини домоволодіння від 21.12.2018 року, який зареєстровано у реєстрі за №706, ОСОБА_1 придбав на праві власності частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Під час оформлення вказаного договору ОСОБА_1 сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1%, що підтверджується квитанцією від 21.12.2018 року на суму 8 616,50 грн.

25.01.2021 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо повернення помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна, яке придбано вперше.

Проте, листом від 08.02.2021 року №0400-010604-8/18298 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило про відсутність правових підстав для повернення збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості, оскільки за наданими документами не можливо встановити відсутність інших правочинів щодо придбання нерухомого майна вчинених ним в якості покупця та, відповідно, підтвердити факт придбання житла вперше. Для вирішення питання щодо повернення збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого майна, необхідно надати підтверджуючі документи.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 9 статті 1 Закону України Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування платниками збору на обов`язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування передбачено, що об`єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування врегульовано також Порядком сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 (далі - Порядок).

Згідно із пунктом 15-1 Порядку збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Відповідно до пункту 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Суми збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками цього збору за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.

З аналізу наведених норм вбачається, що із загального правила про обов`язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено винятки для громадян, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Під час розгляду справи судом встановлено, що факт придбання позивачем нерухомого майна вперше підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, згідно якого позивач є власником частини домоволодіння, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Весела, буд. 66.

Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787 (далі - Порядок № 787).

Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року №215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Отже, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Управління ПФУ покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та які свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну придбавають житло вперше , що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування , визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, суд застосовує принцип належного урядування який висвітлений у тому числі в пунктах 70, 71 рішення у справі Рисовський проти України (заява №29979/04), відповідно до яких, зазначений принцип зокрема передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), п. 119). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

З урахуванням зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше, саме держава в особі Пенсійного фонду України, як уповноваженого суб`єкта владних повноважень, зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, яка зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Прогалини в діючому законодавстві щодо реєстрації прав на нерухоме майно, які не передбачають дієвих механізмів перевірки такої обставини як кількість разів придбання фізичною особою житла, та відповідно позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у спірних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі № 819/1498/17, від 31 січня 2018 року по справі №819/1667/17, від 20.03.2018 по справі № 819/1249/17, від 19.06.2018 по справі № 819/1391/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, суд зазначає, що відсутність чітко визначеної в законодавстві процедури перевірки обставин придбання житла вперше платником збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, є порушенням принципів правової визначеності та належного урядування , які покладають за подібних обставин саме на відповідача обов`язок встановлення факту того чи придбав позивач житло вперше при розгляді його заяви про повернення відповідного збору. За умови відсутності у відповідача відомостей про придбання позивачем житла не вперше, він повинен був звернутися до органів Державної казначейської служби з поданням про повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до бюджету.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач при наданні відповіді позивачу фактично відмовив йому у вжитті заходів щодо повернення безпідставно сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, тобто діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим вважає за необхідне зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 8 616,50 грн., сплаченого відповідно до квитанцій від 21.12.2018 року.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією №21931 від 01.03.2021 року.

Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Крім того, позивачем у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у сумі 500,00 грн.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із п. п. 6, 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи заяву, суд виходить із того, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів ОСОБА_1 у справі №160/3139/21 здійснював адвокат Фурман Вікторія Олегівна, що здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3175 від 05.11.2019 року та є адвокатом Адвокатського бюро Вікторії Фурман .

Судом встановлено, що між Адвокатським бюро Вікторії Фурман та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №02/26/21-2 від 26.02.2021 року.

Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно додаткової угоди №1 від 26.02.2021 року та рахунку на оплату №2 від 26.02.2021 року загальна вартість наданих адвокатом послуг складає 500,00 грн., до якої входить підготовка позовної заяви, що розглядається.

Розрахунки за договором про надання правової допомоги №02/26/21-2 від 26.02.2021 проведені в повному обсязі, що підтверджується квитанцією №0.0.2054545652.1 від 17.03.2021 року.

Отже, загальна сума витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у цій справі склала 500,00 грн.

Суд зазначає, що при вирішенні питання про стягнення на користь позивача судових витрат суд зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З огляду на викладене, враховуючи складність справи, ціну позову, кількість часу витраченого адвокатом на виконання робіт з надання позивачу у цій справі правничих послуг, а також значення цієї справи для позивача та його репутації, суд дійшов висновку, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 500,00 грн. є співмірною та відповідає принципу розумності, а її розмір - обґрунтованим.

За таких обставин, клопотання позивача щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

У зв`язку із перебуванням головуючого судді у період з 05.05.2021 року по 07.05.2021 року у відпустці, текст рішення суду складений першого робочого дня - 11.05.2021 року.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, буд. 1, код ЄДРПОУ 37989274), про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, викладене в формі листа №0400-010604-8/18298 від 08.02.2021 року про відмову повернути ОСОБА_1 збір на державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1%, що становить 8 616,50 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 8 616,50 грн., сплаченого відповідно до квитанції від 21.12.2018 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 908,00 (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) грн.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500,00 (п`ятсот гривень 00 копійок) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Є. Сліпець