Рішення

від 23.04.2021 по справі 580/2293/20

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2021 року справа № 580/2293/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Зорівської сільської об`єднаної територіальної громади про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

26.06.2020 до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) (далі - позивач) із позовною заявою до Зорівської сільської об`єднаної територіальної громади (19740, Черкаська область, Золотоніський район, с. Зорівка) (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Зорівської сільської ради від 29.05.2020 №26-27/VII про відмову у наданні позивачу у власність земельної ділянки, кадастровий номер 7120686000:01:001:0371, площею 2,9384 га для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 7120686000:01:001:0371, розташованої у с. Мехедівка Драбівського району Черкаської області для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2 га.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірне рішення прийняте за відсутності законних підстав. Позивач стверджує, що подав усі необхідні документи для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою. Тому просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 07.07.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження. Також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та доказів, повідомлено про строки для надання клопотань про розгляд справи з викликом у судове засідання.

У встановлений судом строк відповідач відзиву на позов не надав.

Ухвалою від 14.08.2020 суд продовжив на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строк розгляду справи.

Зважаючи на відсутність необхідності призначити в справі експертизу або викликати для допиту свідків, суд вирішив розглянути справу у спрощеному провадженні без проведення судового засідання та їх виклику (у письмовому провадженні).

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 20.09.2019, в якій просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2 га, розташованої в с. Мехедівка Драбівського району Черкаської області. До заяви додав: копію паспорта; графічні матеріали; інформацію з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку; копію орденської книжки; витяг з протоколу комісії з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Черкаській обласній державній адміністрації від 04.04.2017.

Рішенням Зорівської сільської ради №21-30/VІІ від 17.10.2019 позивачу відмовлено у наданні земельної ділянки, кадастровий номер 7120686000:01:001:0371, загальною площею 2,9384 га у власність для ведення особистого селянського господарства з тих підстав, що вказана земельна ділянка розташована в прибережній смузі річки Кропивна, тому не може бути передана у власність для ведення особистого селянського господарства.

За наслідками судового оскарження вказаного рішення відповідача, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27.01.2020 у справі №580/3650/19:

- визнано протиправним та скасовано рішення Зорівської сільської ради від 17 жовтня 2019 року №21-30/VІІ про відмову у наданні у власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 7120686000:01:001:0371 площею 2,9384 га для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язано Зорівську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 вересня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої у с. Мехедівка Драбівського району Черкаської області для ведення особистого селянського господарства, орієнтовним розміром 2 гектара.

На виконання вказаного рішення суду за наслідками повторного розгляду заяви позивача. відповідач прийняв рішення від 29.05.2020 №26-27/VII, яким відмовлено позивачу наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо передачі у власність земельної ділянки з кадастровим номером 7120686000:01:001:0371 для ведення особистого селянського господарства.

Підставою вказано, що надання дозволу може бути можливо після складання окремого проекту щодо встановлення меж прибережної захисної смуги річки Кропивна у с. Мехедівка Драбівського району.

Не погоджуючись із цим рішенням, позивач звернувся в суд з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд врахував таке.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 №2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до п.б ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Частинами 1-3 ст.116 ЗК України встановлено, що громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України).

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

З огляду на це позивач має право на набуття права власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства.

Абз.2 ч.1 ст.123 ЗК України передбачено, що рішення про надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно з ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні . Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, ч.7 ст. 118 ЗК України містить два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою:

а) надати дозвіл;

б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Зазначені норми регулюють правовідносини щодо земельних ділянок, що не вважаються сформованими.

Згідно з ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч.9 ст.79-1 ЗК України).

Суд врахував, що спірні правовідносини виникли з приводу бажання позивача отримати землю площею 2,0 га зі сформованої земельної ділянки, площею 2,9384 га (кадастровий номер 7120686000:01:001:0371).

Згідно з частинами 1, 2 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок ; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

На підставі ч.4 ст.79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною 6 ст.79-1 ЗК України встановлено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування (ст.1 Закону України від 22.05.2003 №858-IV "Про землеустрій" (далі - Закон України №858-IV).

Згідно з абзацом першим ст.25 Закону України №858-IV документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Абзац другий зазначеної статті Закону визначає види документації із землеустрою:

а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць;

б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць;

в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів;

г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб;

е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;

є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;

ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

з) робочі проекти землеустрою;

и) технічна документація із землеустрою щодо визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України;

і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;

й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок ;

к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Тобто, проект документації землеустрою та проект технічної документації щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними видами документації з землеустрою. Як наслідок, посилання позивача на вимоги ст.118 ЗК України не є обґрунтованим, оскільки зазначена норма стосується порядку набуття права на землю, що не є сформованою земельною ділянкою та не регулює питання поділу земельної ділянки.

Для вирішення спору суд врахував висновки Верховного Суду у постанові від 04.05.2020 у справі №802/1539/17 у подібних правовідносинах щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, що бажана земельна ділянка входить до складу сформованої земельної ділянки.

Верховний Суд у цьому рішенні скасував рішення апеляційної інстанції та залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову щодо зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства з тих підстав, що земельна ділянка є сформованою, а тому відповідно до ч.6 ст.79-1 ЗК України її подальше формування здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою. Ці висновки обов`язкові для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.

Верховний Суд зазначив, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки. Тому проект землеустрою та подальша відповідна процедура необхідні лише у разі: переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної статтею 19 ЗК України, в іншу; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель оборони; зміни виду використання земельної ділянки в межах земель сільськогосподарського призначення (окрім наданих для ведення ОСГ, які можуть використовуватись також для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення).

Спірні правовідносини не стосуються зміни категорії, цільового призначення, або виду використання земельної ділянку, яку позивач має намір отримати.

Тому посилання позивача на ст.118 ЗК України суд не врахував.

Відповідно до ст.29 Закону України №858-IV документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов`язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації.

Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником.

Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.

Погодження і затвердження документації із землеустрою відповідно до ст.30 Закону України №858-IV проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Частиною 1 ст. 26 Закону №858-IV визначено, що замовниками документації із землеустрою можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі.

Згідно зі ст.31 Закону України №858-IV зміни до документації із землеустрою вносяться особою, яка відповідно до вимог цього Закону може бути розробником документації із землеустрою за рішенням органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування або власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, які затвердили проекти землеустрою.

Погодження та затвердження змін до документації із землеустрою здійснюються в порядку, передбаченому для погодження та затвердження документації із землеустрою.

Згідно з ч.1 ст.56 Закону України №858-IV технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає:

а) пояснювальну записку;

б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;

в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку;

г) матеріали польових геодезичних робіт;

ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу;

д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути;

е) нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні);

є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Отже, отримання дозволу на виготовлення вказаного виду технічної документації закон не передбачає.

Законом визначено обов`язок отримання від відповідного суб`єкта владних повноважень згоди на поділ земельної ділянки. Видача уповноваженим органом "дозволу" передбачена абзацом 7 ст.50 Закону України №858-IV саме для проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок , а також абз.12 ст.55 зазначеного Закону для технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), тобто для іншого виду документації із землеустрою.

Факт звернення позивача для отримання такої згоди не підтверджений жодним доказом.

Верховний Суд у рішенні від 03.10.2019 у справі №823/1172/17 зазначив, що оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а не з технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, що суперечить вимогам частини шостої статті 79-1 Земельного кодексу України, відповідач правильно відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Отже, у спірних правовідносинах права позивача відповідачем не порушені, з огляду на те, що позивач звертався із заявою на отримання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Також відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 10.09.2020 у справі №591/245/17 зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Зважаючи, що мета адміністративного судочинства відповідно до положень ч.1 ст.2 КАС України це ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а заявлений позивачем спосіб не є ефективним, оскільки не відновить його прав на отримання відповідної земельної ділянки, аргументи сторін щодо підстав прийняття спірного рішення, суд не оцінював, як такі, що не впливають на вирішення цього спору.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача та згідно зі ст.139 КАС України - розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 .

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.

Суддя О.А. Рідзель