Постанова

від 12.05.2021 по справі 486/1270/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

12.05.21

22-ц/812/676/21

Справа №486/1270/20

Провадження № 22-ц/812/676/21

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

11 травня 2021 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

при секретарі судового засідання - Богуславській О.М.,

без участі осіб, повідомлених про дату, час та місце розгляду справи належним чином,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

Моторного (транспортного) страхового бюро України

на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 лютого 2021 року, ухвалене головуючим суддею Савіним О.І., повний текст складено 15 лютого 2021 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Южноукраїнський міський відділ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про зняття арешту з майна,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі МТСБУ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Южноукраїнський міський відділ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Южноукраїнський ВДВС), про зняття арешту з майна.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_1 , Южноукраїнською державною нотаріальною конторою Миколаївської області було заведено спадкову справу №175/2019.

18 серпня 2020 року він звернувся до державної нотаріальної контори із заявою про видачу про видачу свідоцтва про право на спадщину, проте постановою нотаріуса відмовлено у вчиненні нотаріальної дії та видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виявлено запис про обтяження та заборону відчуження майна, належного спадкодавцеві, на підставі постанови про арешт майна боржника в рамках виконавчого провадження № 40648946.

У свою чергу Южноукраїнський міський відділ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) повідомив, що виконавче провадження № 40648946 з примусового виконання виконавчого листа №486/535/13-ц виданого 17 жовтня 2013 року Южноукраїнським міським судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України боргу в сумі 26 400.00 грн., завершено 25 грудня 2014 року на підставі п.2) ч.1 ст. 47 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року, а виконавчий документ повернуто стягувачу із зазначенням строку повторного пред`явлення - 26 грудня 2015 року. Однак, державний виконавець зазначає, що, з урахуванням положень Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року, відсутні підстави для зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_2 .

Враховуючи вищенаведене та посилаючись на те, що наявні обтяження порушують його право, як спадкоємця першої черги на оформлення прав на спадкове майно, просить суд зняти арешт з нерухомого майна, належного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер запису обтяження 24931817, накладеного ВДВС Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області постановою про арешт нерухомого майна боржника та оголошення заборони його відчуження, серія та номер ВП №40648946, видана 28 січня 2014.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено.

Знято арешт з нерухомого майна, належного ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер запису обтяження 24931817, номер запису про обтяження 6100409 (спеціальний розділ), підстава: постанова про арешт нерухомого майна боржника та оголошення заборони його відчуження, серія та номер ВП № 40648946, від 28 січня 2014 року, виданої ВДВС Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції відповідач подав на нього апеляційну скаргу.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказували, що судом першої інстанції порушено норми матеріально та процесуального права, крім того зазначили про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, тому просили оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволення позовних вимог відмовити.

Зокрема вказували, що на ОСОБА_2 (батька позивача) було покладено обов`язок відшкодування понесених МТСБУ витрат, який останнім не було виконано. Оскільки позивач є спадкоємцем померло, то обов`язок з відшкодування шкоди встановленої рішенням суду переходить до такого. Отже, відсутні підстави для зняття арешту, доки рішення № 486/535/13-ц не буде виконано.

Крім того, при прийнятті оскаржуваного рішення судом не було враховано висновки, викладені в постанові Верховного Суду викладеного у справі №607/3894/17, а саме те, що МТСБУ є неналежним відповідачем у справі, оскільки ними не можуть бути виконані дії пов`язанні із зняттям арешту. На їх думку відповідні правовідносини стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби , тому такі слід розглядати за правилами розділу VII ЦПК України, а саме шляхом подання скарги, а не шляхом подання позовної заяви до МТСБУ.

Правом на подачу відзиву позивач та третя особа не скористалися.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від представника третьої особи до суду надійшла заява про розгляду справи без їх участі, апеляційну скарг розглянути на розсуд суду.

В силу приписів ч.2 ст.372 ЦПК України вищенаведене не перешкоджає розгляду справи без участі сторін.

Заслухавши доповідь судді, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених ст. 367 ЦПК України межах, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду вказаним положенням закону в повній мірі відповідає.

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги про зняття арешту з нерухомого майна, належного спадкодавцеві ОСОБА_2 , який накладений державним виконавцем під час здійснення виконавчих проваджень відносно боржника ОСОБА_2 , тим, що такий арешт перешкоджає йому в оформленні спадкових прав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що на час звернення з даним позовом до суду, за наявності арешту (обтяжень) накладених на майно, порушується право позивача на спадщину, внаслідок чого він позбавлений можливості оформити спадщину після смерті батька, підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачає, а тому право позивача підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб, шляхом зняття арешту з майна.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (а.с.7). Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшли ј частка спадкодавця у спільній сумісній власності квартири АДРЕСА_1 ;

земельна ділянка площею 3,44 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер №5120685400:01:001:0018, що розташована на території Пасатської сільської ради Балтського району Одеської області;

земельна ділянка площею 0,3774 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер №5120685400:02:001:0190, що розташована по АДРЕСА_2 ;

земельна ділянка площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер №5120685400:02:001:0189, що розташована по АДРЕСА_2 ( а.с.11-13).

Відповідно до матеріалів спадкової справи №175/2019 заведеної 05 вересня 2019 року Южноукраїнською держаною нотаріальною конторою Миколаївської області після смерті ОСОБА_2 , із заявами про прийняття спадщини після смерті спадкодавця звернулася дружина ОСОБА_3 та син ОСОБА_1 , а донька ОСОБА_4 від прийняття спадщини відмовилася на користь брата (позивача).

Отже, позивач є спадкоємцем першої черги за законом, який прийняв спадщину після смерті батька шляхом звернення до нотаріальної контори з відповідною заявою.

Згідно ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За змістом ст.1218, ч.3 ст.1231 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. До спадкоємця переходить обов`язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові зі спадкодавця за життя спадкодавця.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч.1 ст. 1222 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 цього Кодексу (ч.ч.1,2 ст.1223 ЦК України).

Коло спадкоємців за законом, черговість спадкування ними визначена ст. ст. 1258, 1261-1255 ЦК України.

В силу положень ч.ч.1,3 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частини 1 статті 1269 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК України).

Частиною 1 статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Таким чином, прийнявши у визначеному порядку як спадкоємиць першої черги, позивач набув права на спадщину, до складу якої входить:

1/4 частини квартири АДРЕСА_1 ;

земельна ділянка площею 3,44 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер №5120685400:01:001:0018, що розташована на території Пасатської сільської ради Балтського району Одеської області;

земельна ділянка площею 0,3774 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер №5120685400:02:001:0190, що розташована по АДРЕСА_2 ;

земельна ділянка площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер №5120685400:02:001:0189, що розташована по АДРЕСА_2 .

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги про зняття арешту з нерухомого майна, належного спадкодавцеві ОСОБА_2 , який накладений державним виконавцем під час здійснення виконавчих проваджень відносно боржника ОСОБА_2 , тим, що такий арешт перешкоджає йому в оформленні спадкових прав.

Як вбачається із копії виписки із бази ВП-спецпідрозділ, 17 жовтня 2013 року Южноукраїнським міським судом Миколаївської області видано виконавчий лист № 486/535/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь МТСБУ боргу в сумі 26 400.00 грн.

07 листопада 2013 року вказаний виконавчий лист надійшов на адресу Южноукраїнського МВДВС ГТУЮ у Миколаївській області та 13 листопада 2013 року державним виконавцем Чаловським Є.С. відкрито виконавче провадження (а.с.10).

28 січня 2014 року, у зв`язку з невиконанням боржником рішення суду, державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

25 грудня 2014 року старшим державним виконавцем Васильєвою В.О. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.2 ч. 1 ст. 47 ЗУ Про виконавче провадження (у зв`язку з відсутністю у боржника майна). Під час винесення вказаної постанови державним виконавцем зазначено, що вжитими державним виконавцем заходами розшукати майно боржника, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу не виявилось можливим, в ході проведення виконавчих дій встановлено: Згідно відповіді ДПС та ПФ України рахунки відкриті в банках та інших фінансових установах у боржника відсутні, боржник не працевлаштований, на обліку у ПФУ не перебуває. Згідно інформації отриманої від ВДАІ та інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно - за боржником транспортні засоби та земельні ділянки не значаться. Згідно акту державного виконавця іншого майна, на яке за законом можливо звернути стягнення не виявлено. Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно - за боржником зареєстровано право власності на 1/4 частку двокімнатної квартири в м. Южноукраїнськ. Відповідно до виписки про склад сім`ї та реєстрацію у вказаній квартирі зареєстровані неповнолітня дитина. 12 листопада 2014 направлено листа щодо надання дозволу на передачу на реалізацію вказаного нерухомого майна до служби у справах дітей. Дане питання 09 грудня 2014 року було винесено на засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Южноукраїнської міської ради, яка не надала згоди на реалізацію даної квартири. Таким чином, звернення стягнення на вказане майно неможливе.

Крім того зазначено, що строк повторного пред`явлення до 26 грудня 2015 року.

Листом від 05 серпня 2020 року позивачеві повідомлено про відсутність у державного виконавця правових підстав для зняття обтяжень ( а.с.9).

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчужень об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від18 червня 2020 року вбачається, що в Актуальній інформації про державну реєстрацію обтяжень міститься запис за №6100409 від 23 червня 014 року про арешт всього нерухомого майна ОСОБА_2 , накладеного ВДВС Южноукраїнського МУЮ Миколаївської області (а.с.11-13).

Постановою від 18 серпня 2020 року №430/02-31 Южноукраїнською державною нотаріальною конторою Миколаївської області спадкоємцеві ОСОБА_1 відмовлено у вченні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та в спеціальному розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено наявність інформації щодо арешту нерухомого майна, належного спадкодавцю, відповідно до постанови виданої ВДВС Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області від 28 січня 2014 року ВП № 40648946( а.с.8).

Зважаючи на викладене, колегія суддів зазначає про порушення прав позивача накладенням арешту на майно саме через борги спадкодавця.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 59 Закону України 1404-VIII від 02червня 2016 року Про виконавче провадження , особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до частин 1, 6 ст. 55 Закону України № 606-XIV від 21 квітня 1999 року Про виконавче провадження (в редакції закону, чинній на час накладення арешту) арешт майна боржника застосовується для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Пунктом 2 частини 1 статті 47 Закону України № 606-XIV від 21 квітня 1999 року Про виконавче провадження (в редакції закону, чинній на час накладення арешту) у разі відсутності у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві.

В силу частини 5 статті 47 цього Закону Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Також Законом України № 606-XIV від 21 квітня 1999 року Про виконавче провадження (в редакції закону, чинній на час накладення арешту) строк пред`явлення виконавчого листа до виконання був визначений у один рік (частина 1 статті 22).

Таким чином, стягувач за виконавчими провадженнями, яке було відкрито щодо виконання виконавчого листа №486/535/13-ц (номер виконавчого провадження 40648946), виданого 17 жовтня 2013 року Южноукраїнським міським судом Миколаївської області видано виконавчий лист № 486/535/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь МТСБУ боргу в сумі 26 400.00 грн. після повернення виконавчих документів державним виконавцем мали право на повторне їх пред`явлення протягом одного року. Проте матеріали справи не містять інформації щодо повторного пред`явлення відповідачем виконавчого листа до виконання за життя спадкодавця.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.1281 ЦК України у редакції, чинній на час відкриття спадщини щодо майна ОСОБА_2 , кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Як вбачається з витребуваних та досліджених апеляційним судом матеріалів спадкової справи №175/2019 заведеної 05 вересня 2019 року Южноукраїнською держаною нотаріальною конторою Миколаївської області щодо майна померлого ОСОБА_2 , ця спадкова справа почата державним нотаріусом Южноукраїнської державної нотаріальної контори Миколаївської області 09 вересня 2019 року за заявою спадкоємців першої черги дружини ОСОБА_3 та сина ОСОБА_1 . Претензії з боку відповідача щодо невиконаного спадкодавцем рішення суду не містить.

Також в матеріалах справи відсутні докази звернення Моторного (транспортного) страхового бюро України з вимогою до спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в порядку та у строки, визначені ст.1281 ЦК України, після звернення ОСОБА_1 у серпні 2020 року до суду з даним позовом, якщо вважати, що відповідач тільки дізнався про смерть боржника ( 30 жовтня 2020 року ( з часу отримання відповідачем судової повістки) по 30 квітня 2021 року). Зважаючи на вищенаведене та приписи ст.1281 ЦК України відповідач позбавляється права вимоги до спадкоємців ОСОБА_2 .

Крім того, суду не надано доказів, що вказаний виконавчий лист після повернення його державним виконавцем стягувачу у 2014 році повторно пред`являвся до виконання у передбачені законом строки.

Також, відповідно до п.3 ч.1 ст. 39 Закону України 1404-VIII від 02 червня 2016 року Про виконавче провадження (у редакції закону, чинній на день відкриття спадщини) виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.

Згідно із ч.1ст.40 Закону України 1404-VIII від 02 червня 2016 року Про виконавче провадження у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виходячи з наведених положень Закону України Про виконавче провадження , виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті боржника-фізичної особи. А, закінчивши виконавче провадження, державний виконавець повинен зняти арешт, який було накладено на майно такого боржника при здійсненні виконавчого провадження.

Колегія суддів також враховує, що підставою подання позову у справі, що переглядається, є спричинення порушення однієї із складових права власності, визначеної ч.1 ст. 317 ЦК України, - права розпорядження своїм майном.

Арешт майна боржника ОСОБА_2 за наведених вище обставин та вимог закону із заходу забезпечення виконання рішення суду перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

З урахуванням викладеного, а також за відсутності у відповідачів в цій справі та будь-яких інших осіб належним чином, законно обґрунтованих заперечень щодо права позивача на арештоване майно, а також враховуючи, що наявність обтяження нерухомого майна перешкоджає позивачеві в повній мірі реалізувати своє право власності на таке майно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення вимог позивача.

Посилання апеляційної скарги на те, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не було взято до уваги висновок Верховного суду викладений у постанові від 26 вересня 2019 року по справі № 607/3894/17 колегія суддів відхиляє, оскільки такий викладено за інших правовідносин, а саме коли з позовом про зняття арешту зверталася особа, яка є боржником, тобто стороною у виконавчому провадженні.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту (див. постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц (пункт 24), від 13 березня 2019 року у справі № 815/615/16-ц (пункт 28), від 22 квітня 2019 року у справі № 661/624/16-ц).

У справі, яка переглядається апеляційним судом, ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження, тому його право підлягає захисту в порядку позовного провадження, шляхом подання позову.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про неналежність відповідача, оскільки належним відповідачем в аналогічних до цієї справах є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передане майно, якщо воно було реалізоване.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі №554/8004/16-ц (провадження № 14-431цс19).

У даній справі МТСБУ є особою, в інтересах якої накладено арешт на майно, а тому вони є належним відповідачем.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги відповідача без задоволення, відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення, а рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 12 травня 2021 року.