Рішення

від 13.05.2021 по справі 640/30632/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

13 травня 2021 року справа №640/30632/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка, ОСОБА_1 ) доТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі по тексту - відповідач, ТУ ДСА України в Київській області) треті особи 1) Державна судова адміністрація України (далі по тексту - третя особа 1, ДСА України) 2) Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі по тексту - третя особа 2, ГУ ДКСУ у Київській області); 3) Вишгородський районний суд Київської області (далі по тексту - третя особа 3) про 1) визнання протиправною бездіяльності відповідача, щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди, обчисленої на підставі статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно; 2) стягнення з відповідача на користь позивачки суми недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 134 583 (сто тридцять чотири тисячі п`ятсот вісімдесят три) грн. 50 коп.

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи , що відповідач у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року здійснював виплату їй суддівської винагороди у протиправно обмеженому розмірі, встановленому у неконституційний спосіб, а саме, в розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року відповідно до статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , в той час як частиною другою статті 130 Конституції України встановлено, що розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.

На думку позивачки, виплата їй відповідачем суддівської винагороди у меншому розмірі, ніж встановлено Законом України Про судоустрій та статус суддів є прямим посяганням на гарантії її незалежності як судді та в обґрунтування своїх вимог посилається на рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №4-рп/2016, а також на Європейську хартію про закон Про статус суддів від 10 липня 1998 року, Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року №(94)12 та від 17 листопада 2010 року №(2010)12.

Ухвалою від 10 грудня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/30632/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання; залучив до участі у справі Державну судову адміністрацію України, Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області та Вишгородський районний суд Київської області в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що в рішеннях Конституційного Суду України неодноразово висловлена позиція, відповідно до якої механізм реалізації прав може бути змінений державою через необхідність їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного розподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства; ТУ ДСА в Київській області, як суб`єкт владних повноважень та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування встановлених Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік обмежень; прийняте Конституційним Судом України рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 не може мати впливу на правовідносини, які виникли до його прийняття.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач просить здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 16 березня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження в адміністративній справі №640/30632/20.

Ухвалою від 21 квітня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Відповідно до Указу Президента України від 02 червня 2007 року №485/2007 Про призначення суддів ОСОБА_1 призначена строком на п`ять років на посаду судді Краснодонського міськрайонного суду Луганської області та, відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 травня 2012 року №4856-VІ Про обрання суддів , безстроково обрана на посаду судді Краснодонського міськрайонного суду Луганської області.

Указом Президента України від 07 квітня 2015 року №203/2015 Про переведення суддів суддя ОСОБА_1 переведена на роботу на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області.

Згідно із листом ТУ ДСА в Київській області від 23 листопада 2020 року №02- 16.1930/20 сума обмежень нарахування суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року становить 134 583,50 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Частиною першою статті 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно із статтею 4 Закону України Про судоустрій і статус суддів судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Відповідно до частин першої - четвертої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу для судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , який набрав чинності 18 квітня 2020 року, внесені зміни до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік шляхом його доповнення, зокрема, статтею 29, відповідно до частини першої якої, встановлено установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні, крім іншого, суддівської винагороди.

Закон України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік набрав чинності 18 квітня 2020 року і, як вбачається з матеріалів справи, саме з цієї дати відповідач здійснював нарахування та виплату суддівської винагороди позивачці з обмеженням 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), наведені вище положення частин першої та третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року №294- IX зі змінами.

Конституційний Суд України сформулював правову позицію, відповідно до якої обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Суд констатує, що у спірний період в України не оголошувався та не вводився воєнний або надзвичайний стан.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак, після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Тобто, Конституційний Суд України по суті встановив порядок виконання цього рішення Суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що невиплата позивачці суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , є протиправною.

Крім того, як вже вище зазначив суд, статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій та відповідно до частини першої статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Наведені норми Конституції України, які реалізовані у статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів (спеціальне законодавство), щодо порядку та умов обрахунку та виплати суддівської винагороди є прямими та недвозначними, мають імперативний припис відносно правових актів, які можуть регулювати ці відносини.

Враховуючи те, що Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік та Закон України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці Закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, так як це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих у їх розвиток приписів статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Аналогічний правовий висновок Верховний суд виклав в постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, в якому зазначив, що Закон України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , яким внесені зміни до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , зокрема, доповнено його статтею 29 не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України Про судоустрій і статус суддів (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік , має вирішуватися на користь Закону України Про судоустрій і статус суддів .

Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів Верховного Суду, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.

Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів , які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно положень Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік (у редакції Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік ). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож спеціальність Закону України Про судоустрій і статус суддів , зокрема його статті 135, що спирається передусім на положення частини другої статті 130 Конституції України і є своєрідним її продовженням , у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).

Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік (у редакції Закону України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Суд також зазначає, що відповідно до абзаців сьомого та восьмого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року №4-р/2020 гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Отже, суд дійшов висновку, що обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Суд звертає увагу, що гарантії незалежності суддів неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України, який сформулював низку юридичних позицій з цього питання.

Так, Конституційний Суд України зазначав: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини рішення від 24 червня 1999 року №6-рп/99); гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Це положення узгоджується з вимогами статті 130 Конституції України (абзац третій пункту 5 мотивувальної частини рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002); особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя (абзац дев`ятий пункту 7 мотивувальної частини рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005); визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 3 червня 2013 року №3-рп/2013); конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 8 червня 2016 року №4-рп/2016).

Відповідно до пункту 6.1 Європейської хартії про закон Про статус суддів від 10 липня 1998 року рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість.

В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року №(94)12 та від 17 листопада 2010 року №(2010)12 передбачено, що кожна держава має забезпечити узгодженість між статусом, винагородою суддів і гідністю їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе; суддівська винагорода має бути достатньою, щоб захистити суддів від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що застосування до спірних відносин частин першої та третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік зі змінами є порушенням гарантованого Конституцією України та Законом України Про судоустрій і статус суддів права на належне матеріальне забезпечення судді, яке гарантується державою у статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів та, як наслідок, наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача, щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди, обчисленої на підставі статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно.

Щодо аргументів відповідача, стосовно того, що рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року (№ 10-р/2020) не може вплинути на спірні правовідносини, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення, суд зазначає таке.

Як вже зазначено вище, що у рішенні від 28 серпня 2020 року (№10-р/2020) Конституційний Суд України вирішив, що суми невиплаченої суддівської винагороди внаслідок дії обмеження мають бути компенсовані відповідними виплатами.

Відповідно до наведеного, правовий висновок Конституційного Суду України по суті визначає порядок застосування (виконання) його рішення та правовий шлях (спосіб) захисту прав судді в контексті спірних відносин.

Відповідно до статті 151 2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Отже, невиплачена суддівська винагорода позивачки внаслідок дії обмеження має бути компенсована ТУ ДСА в Київській області відповідними виплатами.

Сума обмеження суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно відповідачем не заперечується, та підтверджується наявною у справі копією листа ТУ ДСА в Київській області від 23 листопада 2020 року №02-16.1930/20, а тому враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у розмірі 134 583,50 грн., суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивачки суми недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 134 583,50 грн.

Щодо суб`єктного складу учасників справи, суд враховує те, що відповідно до частини першої статті 151 Закону України Про судоустрій і статус суддів Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Згідно з частиною четвертою статті 148 Закону України Про судоустрій і статус суддів функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17 січня 2019 року №141/0/15-19, ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.

Отже, ДСА України є розпорядником вищого рівня і безпосередньо не здійснює розрахунок та виплату суддівської винагороди суддям, у той же час як розпорядником бюджетних коштів, який здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу, у даному конкретному випадку є ТУ ДСА в Київській області.

Так, відповідно до абзацу третього частини третьої статті 10 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.

Згідно абзацу сьомого пункту 1.2 глави 1 Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 грудня 2012 року №1407 (далі по тексту - Порядок №1407), мережа розпорядника коштів державного бюджету - згрупована відповідно до законодавства головним розпорядником коштів державного бюджету (розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня, що має власну мережу) інформація щодо розпорядників нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані цьому розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, а також отримують від нього бюджетні асигнування, та одержувачів коштів державного бюджету.

У відповідності до Порядку №1407 розпорядники нижчого рівня поділяються на бюджетні установи, що мають власну мережу, та на бюджетні установи, що не мають мережі.

Отже, місцеві суди включені до реєстру розпорядників бюджетних коштів як бюджетна установа, що не має власної мережі, а функції розпорядника бюджетних коштів щодо всіх місцевих судів та територіальних управлінь ДСА здійснює безпосередньо ДСА України, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що склад учасників справи визначений правильно - відповідно до виконуваних функцій.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо клопотання позивача допустити негайне виконання рішення суду, суд зазначає, що приписами частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з частиною першою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

У зв`язку з тим, що дане рішення вимагає від ТУ ДСА в Київській області вчинення певних дій, суд вважає за можливе встановити для суб`єкта владних повноважень - відповідача строк для подання звіту про виконання даного рішення в один місяць з дня набрання цим рішенням законної сили, що становить 26 916,70 грн. (134 583,50 грн. ч 5 місяців).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, обчисленої на підставі статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно.

3. Стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої суддівської винагороди у розмірі 134 583,50 грн. (сто тридцять чотири тисячі п`ятсот вісімдесят три гривні п`ятдесят копійок).

4. Допустити негайне виконання рішення суду Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Київській області у межах суми стягнення за один місяць, що становить 26 916,70 грн. (двадцять шість тисяч дев`ятсот шістнадцять гривень сімдесят копійок).

5. Встановити Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Київській області строк в один місяць з дня набрання рішенням суду законної сили для подання звіту про виконання рішення.

6. Попередити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області про можливість застосування заходів, передбачених частиною другою статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області (01601, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 58-Б, ідентифікаційний код 26268119);

Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5; ідентифікаційний код 26255795);

Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві (01601, м. Київ, вул. Терещенківська, буд. 11-а; ідентифікаційний код 37993783);

Вишгородський районний суд Київської області (07300, Київська область, м. Вишгород , вул. Кургузова, буд. 7; ідентифікаційний код 02892132).

Суддя В.А. Кузьменко