Постанова

від 13.05.2021 по справі 640/19223/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19223/19 Головуючий у І інстанції - Смолій І.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Кучми А.Ю., Лічевецького І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Українська аграрна аутсорсингова компанія на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Українська аграрна аутсорсингова компанія до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю Українська аграрна аутсорсингова компанія звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми В3 від 18.09.2019 № 00017311404 про відсутність права на отримання бюджетного відшкодування за період травень 2019 року та зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 45809,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він має право на отримання бюджетного відшкодування за травень 2019 року, оскільки реальність здійснення господарських операцій Позивача із контрагентом ТОВ Аркіс Агро підтверджується відповідними первинними документами.

Відтак, прийняття спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає нормам чинного законодавства та фактичним обставинам.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю Українська аграрна аутсорсингова компанія подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 26.07.2019 року по 08.08.2019 року на підставі направлення від 26.07.2019 року № 1429/26-15-14-04-01, відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, Податкового кодексу України, Головним управлінням ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства і обмеженою відповідальністю Українська аграрна аутсорсингова компанія (код ЄДРПОУ 41914090) з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за травень 2019 за результатами якої складено Акт № 875/2615-14-04-01-41914090 від 15.08.2019 року.

Висновками до Акту перевірки встановлено порушення ТОВ Українська аграрна аутсорсингова компанія вимог зокрема: пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого відмовлено у бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2019 року у розмірі 45809,00 грн.

Вказані висновки обґрунтовані тим, що проведеною перевіркою не підтверджено документально реальність здійснення ТОВ Українська аграрна аутсорсингова компанія господарських операцій у перевіряємому періоді з ТОВ Аркіс Агро (код ЄДРПОУ 39187824).

На підставі Акту перевірки № 875/2615-14-04-01-41914090 від 15.08.2019 року Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.09.2019 року № 00017311404, яким виявлено відсутність у Позивача права на отримання бюджетного відшкодування за період травень 2019 року на суму 45809,00 грн. та відсутність права на врахування такої суми від`ємного значення при наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку.

Вважаючи вказане податкове-повідомлення рішення протиправним, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що неможливо підтвердити використання придбаних запасних частин у ТОВ Акріс Агро у господарській діяльності Позивача.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України).

Як визначено пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 ПК України з урахуванням положень цього Кодексу.

У відповідності до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з вимогами п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до ст. 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Наведені вище норми вказують на те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Отже, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами. При цьому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ТОВ Акріс Агро (Постачальник) та Позивачем (Покупцем) укладено Договір поставки від 22.11.2018 № 2211, відповідно до пункту 1.1. якого, Постачальник зобов`язується продати та передати у власність Покупцеві у строки передбачені цим договором продукцію у сумі та в кількості визначеній в Додатках (Специфікаціях) до даного Договору, а Покупець зобов`язується приймати зазначений Товар і оплачувати його у встановленому цим Договором порядку.

Відповідно до п. 4.1 договору, постачальник виконує поставку товару на умовах, за адресою та в строк визначені в Специфікаціях (додатках) до даного Договору.

Згідно з п. 4 Специфікації від 22.11.2018 р. № 1, пунктом поставки є: Рівненська область, смт. Гоща, вул. Шевченка, 77.

Як вбачається з Акту перевірки, відповідно до п. 1 договору оренди асфальтованого майданчика та КУНГ місця зберігання від 28.12.2018 р. б/н, місце зберігання запасних частин знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Озерна, вулиця Свободи.

Відповідач дійшов до висновку про непідтвердження факту перевезення придбаних запасних частин у ТОВ Артіс Агро до місця, вказаного за адресою у договорі оренди від 28.12.2018.

Колегія суддів вважає такі доводи помилковими, оскільки чинне законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання правил перевезення та приймання товарів, які не є документами з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку податкового кредиту.

Відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у Позивача товарно-транспортних накладних не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару Позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 23.04.2019 у справі № 813/4956/17.

Судом першої інстанції встановлено про невідповідність первинних документів Позивача визначеним законодавством формам, а саме що, дефектна відомість від 25.09.2018 р. № 1 не відповідає формі № ВЗСГ-8 затвердженої наказом Міністерства Аграрної політики України від 21.12.2007 р. № 929 Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування спеціалізованих форм первинних документів з обліку виробничих запасів в сільськогосподарських підприємствах .

Наказом Міністерства Аграрної політики України від 21.12.2007 р. № 929 затверджено саме Методичні рекомендації щодо застосування спеціалізованих форм первинних документів з обліку виробничих запасів в сільськогосподарських підприємствах відповідно до абз. 1 розділу 1 яких останні розроблені з метою забезпечення методологічних принципів ведення бухгалтерського обліку виробничих запасів в сільськогосподарських підприємствах.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років , сільськогосподарське підприємство (включаючи селянське (фермерське), рибальське та рибницьке господарства) - юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки.

Отже, методичні рекомендації мають визначене коло суб`єктів на яких вони поширюються, а саме сільськогосподарські підприємства до яких Позивач не відноситься.

Крім того, колегія суддів зазначає, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Судом першої інстанції також зазначено, що станом на момент складання акта перевірки ремонт основних засобів можна оформити двома документами затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 13.09.2016 р. № 818 Про затвердження типових форм з обліку та списання основних засобів суб`єктами державного сектору та порядку їх складання , а саме актом передачі на ремонт, реконструкцію та модернізацію основних засобів та актом приймання відремонтованих, реконструйованих та модернізованих основних засобів.

Так, Порядок складання типових форм з обліку та списання основних засобів суб`єктами державного сектору, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 13.09.2016 р. № 818 Про затвердження типових форм з обліку та списання основних засобів суб`єктами державного сектору та порядку їх складання застосовується при складанні типових форм з обліку та списання основних засобів розпорядниками бюджетних коштів, Державною казначейською службою України та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування (далі - суб`єкти державного сектору).

Водночас, будь-які докази на підтвердження того, що Позивач є суб`єктом державного сектору, в матеріалах справи відсутні та Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції.

Крім того, з акту перевірки вбачається, що поточний ремонт та обслуговування орендованої сільськогосподарської техніки проводився силами персоналу Позивача, а саме механіком-комбайнером ОСОБА_1 , однак Відповідач прийшов до висновку про відсутність у Позивача інструментів та засобів для проведення поточних ремонтів зернозбиральних комбайнів.

Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки, як вбачається з нотаріально завіреної заяви ОСОБА_1 , сільськогосподарська техніка комплектується заводом-виробником наборами спеціальних інструментів для проведення поточного ремонту та обслуговування. Крім того, іноді для зручності ОСОБА_1 використовував власний інструмент.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що Позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійсненої господарської операції первинними документами у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

У взаємозв`язку з вищенаведеним колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

У свою чергу, податковий орган не надав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірної операції та недобросовісність Позивача як платника податків, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлень-рішення.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи Товариства з обмеженою відповідальністю Українська аграрна аутсорсингова компанія , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено за неповного з`ясування обставин справи та порушенням норм матеріального права, тому наявні підстави для його скасування, а отже апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.

За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження сплати відповідних витрат в суді першої інстанції Позивачем надано квитанцію № 0.0.1479734628.1 від 30.09.2019 про сплату 1921,00 грн.

Крім того, за подання апеляційної скарги Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2881,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 181 від 02.03.2021.

Відтак, з огляду на задоволення позовних вимог, та згідно з вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати підлягають стягненню на користь Позивача з Відповідача, який є суб`єктом владних повноважень.

Керуючись статтями 139, 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Українська аграрна аутсорсингова компанія - задовольнити .

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року - скасувати .

Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Українська аграрна аутсорсингова компанія до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - задовольнити .

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 00017311404 від 18 вересня 2019 року про відсутність права на отримання бюджетного відшкодування за травень 2019 року та зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 45809,00 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Українська аграрна аутсорсингова компанія (02088, м. Київ, вул. Автопаркова, 7/Б, оф. 4, код ЄДРПОУ 41914090) витрати зі сплати судового збору в розмірі 4802 (чотири тисячі вісімсот дві) грн. 50 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: А.Ю. Кучма

І.О. Лічевецький