Рішення

від 12.05.2021 по справі 918/579/20(918/155/21)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/579/20(918/155/21)

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,

розглянув матеріали справи

за позовом: Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури

в інтересах держави в особі: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна"

про: розірвання договору купівлі-продажу державного майна та повернення земельних ділянок

у межах справи про банкрутство: Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна"

секретар судового засідання: Коваль С.М.;

представники:

від органу прокуратури: Прокопчук О.В.;

від позивача (РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївських областях): не з`явився;

від відповідача: Сокотун В.А.;

від кредитора у справі про банкрутство: Сядро О.В.;

ОПИС СПОРУ

В провадженні Господарського суду Рівненської області перебуває справа №918/579/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна".

01 березня 2021 року заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна" з позовом про розірвання договору купівлі-продажу державного майна та повернення земельних ділянок.

Стислий виклад позицій позивача та відповідача

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступними твердженнями.

27 лютого 2009 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Миколаївській області (наразі Регіональним відділенням Фонду державного майна по Одеській та Миколаївській областях) та Закритим акціонерним товариством "Турстрой" (наразі Товариство з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна") укладено договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва - "Роздрібнювально-сортувальний завод" Лисогірського кар`єру, що знаходиться в с. Лиса Гора, Первомайського району, Миколаївської області разом із земельною ділянкою, на якій він розташований, загальною площею 480500 кв.м. та яка має кадастрові номери: 4825484600:02:000:2891; 4825484600:03:000:2889; 4825484600:03:000:2890; 4825484600:03:000:2891.

Позивач вказує, що відповідно до пункту 6.3 договору, основними зобов`язаннями покупця є: добудова об`єкт незавершеного будівництва зі збереженням профілю та введення його в експлуатацію в строк до 27 лютого 2018 року; внесення інвестиції на суму 100 млн.грн. на добудову та введення об`єкта в експлуатацію; створення на об`єкті приватизації по завершенню будівництва 100 нових робочих місць; здійснення заходів щодо збереження навколишнього середовища, забезпечення дотримання санітарних та екологічних норм під час добудови об`єкта та його експлуатації та інші обов`язки.

ТОВ "Турстрой -Україна", в порушення зазначених умов договору не виконало взяті на себе зобов`язання щодо добудови об`єкта незавершеного будівництва, внесення інвестицій на добудову об`єкта, створення робочих місць та дотримання вимог природоохоронного законодавства під час добудови об`єкта.

Факт невиконання покупцем зобов`язань підтверджується актом поточної перевірки виконання умов договору, проведеної Регіональним відділенням Фонду державного майна по Одеській та Миколаївській областях 10 лютого 2020 року, а також інформаціями органів контролю.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що відповідач не виконав умови договору купівлі-продажу №1-Д від 27 лютого 2009 року, позивач вважає, що наявні підстави для розірвання зазначеного договору та повернення у державну власність об`єкта аукціону - об`єкт незавершеного будівництва "Роздрібнювально - сортувальний завод" Лисогірського кар`єру разом із земельними ділянками, на яких він розташований.

При цьому, враховуючи факт знищення об`єкта нерухомого майна - об`єкт незавершеного будівництва - "Роздрібнювально-сортувальний завод" Лисогірського кар`єру, наявні підстави для повернення у державну власність земельної ділянки, на якій він розташований, загальною площею 480500 кв.м.

У своєму відзиві на позов відповідач зазначив, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки відповідач не заперечує що з його боку умови договору купівлі - продажу виконувались неналежним чином, більш того у 2018 році відповідач звертався до позивача із пропозицією про розірвання зазначеного договору купівлі - продажу, а проте через бездіяльність позивача щодо розгляду пропозиції про розірвання договору купівлі - продажу, відповідач звернувся до Господарського суду Миколаївської області із вимогою про визнання дійсним договору від 14 березня 2018 року про розірвання договору №1-Д через ухилення позивача від нотаріального посвідчення договору.

Втім рішенням суду від 22 березня 2019 року по справі №915/1817/18 в задоволенні позову відмовлено через те, що суд не знайшов доказів які стверджували б ухилення з боку РВ ФДМУ в Одеській та Миколаївській областях від нотаріального посвідчення договору про розірвання зазначеного договору купівлі - продажу, вказане рішення було залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29 травня 2019 року.

Крім того відповідач вказує, що з моменту визнання його банкрутом дія договору №1-Д від 27 лютого 2009 року припинилась, що виключає його розірвання, а також не може виникати будь-яких зобов`язань банкрута щодо повернення майна.

Відповідач вказує, що в даний час залишились в наявності лише земельні ділянки, які включені до ліквідаційної маси та можуть бути відчужені лише в порядку встановленому КУзПБ.

Крім того відповідач вказує, що при приватизації майна що є предметом договору боржником було сплачено на користь позивача 5 770 407 гривень, а проте позивачем в позовній заяві жодним чином не передбачено порядок повернення сплачених коштів, що завдасть шкоди інтересам кредиторів.

У своїй відповіді на відзив позивач вказує, що твердження відповідача, викладені у відзиві на позов спростовуються матеріалами справи, зокрема відповідачем в порушення умов договору не виконано своїх зобов`язань, що стало підставою для звернення прокурора до суду. Крім того, визнання боржника банкрутом в розумінні положень Кодексу України з процедур банкрутства не звільняє банкрута від виконання зобов`язань за договором, що був укладений до визнання його банкрутом.

Крім того, ніяких нових додаткових зобов`язань у товариства у разі задоволення позову прокурора не виникає, оскільки зобов`язання щодо добудови об`єкта приватизації та повернення майна, у разі його невиконання, виникло у нього на підставі раніше укладеного договору, до визнання боржника банкрутом.

28 квітня 2021 року РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях надійшла заява про підтримання позову прокурора.

Процесуальні дії у справі

Товариство з обмеженою відповідальністю "Монтена" звернулось до Господарського суду Рівненської області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна".

Ухвалою суду від 18 червня 2020 року прийнято до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтена" про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна". Призначено заяву до слухання у підготовчому засіданні на 02 липня 2020 року.

Ухвалою суду від 02 липня 2020 року підготовче засідання відкладено на 23 липня 2020 року.

Ухвалою суду від 23 липня 2020 року відкрито провадження у справі №918/579/20 про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна", визнано вимоги кредитора ТОВ "Монтена" у розмірі 7 349 800,00 грн., введено процедуру розпорядження майном до 09 січня 2021 року.

27 липня 2020 року оприлюднене офіційне оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Турстрой-Україна".

В судовому засіданні 22 вересня 2020 року оголошено перерву до 01 жовтня 2020 року.

Ухвалою суду від 01 жовтня 2020 року визнано вимоги кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтена" в розмірі 21 020,00 грн. судовий збір (перша черга), 7 349 800,00 грн. заборгованість (четверта черга). Підсумкове засідання призначено на 27 жовтня 2020 року.

Постановою Господарського суду Рівненської області від 27 жовтня 2020 року визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна", відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців.

28 жовтня 2020 року оприлюднено повідомлення про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна" банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

01 березня 2021 року заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна" з позовом про розірвання договору купівлі-продажу державного майна та повернення земельних ділянок

Ухвалою суду від 09 березня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30 березня 2021 року.

29 березня 2021 року відповідачем подано відзив на позов.

Ухвалою суду від 30 березня 2021 року підготовче засідання відкладено на 13 квітня 2021 року.

12 квітня 2021 року Миколаївською обласною прокуратурою подано заяву про забезпечення позову.

12 квітня 2021 року Миколаївською обласною прокуратурою подано відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 13 квітня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено на 27 квітня 2021 року.

Ухвалою суду від 14 квітня 2021 року задоволено заяву заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури про забезпечення позову, вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони арбітражному керуючому - ліквідатору ТОВ "Турстрой-Україна" Сокотуну В.А., до вирішення справи по суті та набрання законної сили судовим рішенням у справі №918/579/20(918/155/21) вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження земельних ділянок з кадастровими номерами 4825484600:02:000:2891, 4825484600:03:000:2889, 4825484600:03:000:2890, 4825484600:03:000:2891, розташованими в с.Лиса Гора, Первомайського району Миколаївської області.

Ухвалою суду від 27 квітня 2021 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 12 травня 2021 року.

28 квітня 2021 року РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях надійшла заява про підтримання позову прокурора.

В судовому засіданні представник органу прокуратури підтримав позовні вимоги.

В судовому засіданні представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову з підстав зазначених у відзиві на позов.

В судове засідання представник РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях не з`явився, про місце дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

27 лютого 2009 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Миколаївській області (наразі Регіональним відділенням Фонду державного майна по Одеській та Миколаївській областях) (продавець) та Закритим акціонерним товариством "Турстрой" (наразі Товариство з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна") (покупець) було укладено договір купівлі-продажу (приватизації) об`єкта незавершеного будівництва разом з земельною ділянкою власності проданого шляхом продажу на аукціоні №1-Д (надалі - договір), відповідно до предмету якого продавець зобов`язується передати у власність покупцю об`єкт незавершеного будівництва "Роздрібнювально-сортувальний завод" Лисогірського кар`єру, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, Первомайський район, в с. Лиса Гора, разом із земельною ділянкою державної власності, на якій він розташований, та яка знаходиться за тією ж адресою та має наступні кадастрові номери: 4825484600:02:000:2891; 4825484600:03:000:2889; 4825484600:03:000:2890; 4825484600:03:000:2891.

Відповідно до технічного паспорту земельна ділянка державної власності у складі об`єкту аукціону має площу 480500 м.кв.

Згідно з умовами пункту 2.2. вказаного договору, право власності на об`єкт аукціону переходить до покупця згідно з чинним законодавством - після державної реєстрації, сплати його повної вартості; на земельну ділянку - після одержання та державної реєстрації Державного акта на право власності на земельну ділянку.

Пунктами 2.5, 2.6. договору передбачено, що остаточна вартість продажу об`єкта аукціону становить 577 407 грн., в тому числі ПДВ в сумі 961 734,5 грн. Вартість продажу земельної ділянки з урахуванням ПДВ складає 5 354 937,7 грн. Вартість продажу об`єкта незавершеного будівництва з урахуванням ПДВ складає 415 469,3 грн.

Згідно з умовами пункту 5.1. договору, кожна сторона зобов`язується виконувати обов`язки, покладені на неї цим договором, сприяти іншій стороні у виконанні її обов`язків та має право вимагати від іншої сторони виконання належним чином її обов`язків.

Відповідно до пункту 6.3 договору, обов`язками покупця є:

- добудувати об`єкт незавершеного будівництва зі збереженням профілю та ввести його в експлуатацію в строк до 27 лютого 2018 року (з врахуванням договору про внесення змін від 01 серпня 2013 року);

- внести інвестиції на суму 100 млн.грн. на добудову та введення об`єкта в експлуатацію: до 27.02.2010 - 100 тис.грн.; до 27.02.2011 - 500 тис.грн; до 27.02.2012 - 500 тис.грн.; до 27.02.2013 - 500 тис.грн.; до 27.02.2014 - 100 тис.грн.; до 27.02.2015 - 100 тис.грн.; до 27.02.2016 - 100 тис.грн.; до 27.02.2017 - 100 тис.грн.; до 27.02.2018 - 98 000 тис.грн. (з врахуванням договору про внесення змін від 01 серпня 2013 року);

- створити на об`єкті приватизації по завершенню будівництва 100 нових робочих місць (з врахуванням договору про внесення змін від 01 серпня 2013 року);

- здійснити заходи щодо збереження навколишнього середовища, забезпечення дотримання санітарних та екологічних норм під час добудови об`єкта та його експлуатації та інші обов`язки.

Позивач вказує, що ТОВ "Турстсрой -Україна", в порушення зазначених умов договору та статті 526 ЦК України не виконало взяті на себе зобов`язання щодо добудови об`єкта незавершеного будівництва, внесення інвестицій на добудову об`єкта, створення робочих місць та дотримання вимог природоохоронного законодавства під час добудови об`єкта.

Згідно з умовами пункту 8.3. договору, у разі невиконання покупцем умов цього договору продавець може порушити питання про розірвання цього договору та повернення майна у державну власність, стягнення завданих збитків, понесених продавцем внаслідок розірвання цього договору (витрати продавця на підготовку об`єкта аукціону до продаж) за рішенням суду.

Згідно з умовами пункту 13.3. договору, у разі невиконання однією із сторін умов цього договору він може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням суду. При цьому об`єкт аукціону повертається у державну власність у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Згідно з актом поточної перевірки виконання умов договору купівлі - продажу об`єкта незавершеного будівництва "Роздрібнювально-сортувальний завод" Лисогірського кар`єру разом з земельною ділянкою, на якій він розташований від 10 лютого 2020 року, Регіональним відділенням Фонду державного майна по Одеській та Миколаївській областях, на виконання статті 27 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" проведено поточну перевірку виконання ТОВ "Турстрой-Україна" умов договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва - "Роздрібнювально-сортувальний завод" Лисогірського кар`єру, що знаходиться в с. Лиса Гора, Первомайського району, Миколаївської області разом із земельною ділянкою, на якій він розташований.

За наслідками вказаної перевірки встановлено невиконання відповідачем умов укладеного договору, а саме, умови договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва "Роздрібнювально - сортувальний завод" Лисогірського кар`єру разом із земельною ділянкою державної власності від 27.02.2009 року №281 із змінами від 01.08.2013 року №712, визначені абзацами 1, 2, 3, 5 пункту 6.3., а саме: добудова об`єкта незавершеного будівництва, створення нових робочих місць, внесення інвестицій на добудову об`єкта, дотримання вимог природоохоронного законодавства під час добудови об`єкта та його експлуатації, станом на 01.02.2020, не виконано.

Інформація стосовно виконання умови договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва "Роздрібнювально-сортувальний завод" Лисогірського кар`єру разом із земельною ділянкою державної власності від 27.02.2009 року №281, визначеної абзацом 6 пункту 6.3., а саме: заборона відчуження об`єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки, на якій він розташований, до завершення будівництва та введення його в експлуатацію, станом на 01.02.2020 року, відсутня.

Згідно з листом Управління державної архітектурно - будівельної інспекції у Миколаївській області від 26 грудня 2019 року слідує, що в реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відсутня інформація щодо видачі/реєстрації ТОВ "Турстрой - Україна" документів, які дають право на виконання будівельних робіт та документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Згідно з листом Департаменту економічного розвитку та регіональної політики Миколаївської обласної державної адміністрації від 16 грудня 2019 року №2059/01.01-21 позивача повідомлено, що в департаменті відсутня інформація про створення робочих місць на новозбудованому об`єкті "Роздрібнювально-сортувальний завод" Лисогірського кар`єру.

Згідно з листом Первомайської райдержадміністрації від 03 лютого 2020 року №25211-01.02-03 позивача повідомлено, що за даними головного Управління пенсійного фонду України в Миколаївській області, підприємством "Турстрой-Україна" нові робочі місця не створювались, документи щодо будівництва та введення в експлуатацію ТОВ "Турстрой-Україна" роздрібнювально-сортувального заводу Лисогірського кар`єру Первомайською районною державною адміністрацією не надавались.

Згідно з листом Мигіївської сільської ради від 08 лютого 2021 року, на території якої знаходиться об`єкт купівлі-продажу, на території Лисогірського старостинського округу Мигіївської сільської ради об`єкт "Роздрібнювально-сортувальний завод" Лисогірського кар`єру не збудовано, відповідно робочі місяця не створені.

Позивач вказує, що за інформацією, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14 грудня 2020 року, товариством внесено відомості щодо закриття об`єкта нерухомого майна (об`єкта незавершеного будівництва) у зв`язку з його знищенням.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що відповідач не виконав умови договору купівлі-продажу №1-Д від 27 лютого 2009 року, на переконання позивача, наявні підстави для розірвання зазначеного договору та повернення у державну власність об`єкта аукціону - об`єкт незавершеного будівництва "Роздрібнювально - сортувальний завод" Лисогірського кар`єру разом із земельними ділянками, на яких він розташований.

Однак, враховуючи факт знищення об`єкта нерухомого майна - об`єкт незавершеного будівництва - "Роздрібнювально-сортувальний завод" Лисогірського кар`єру, наявні підстави для повернення у державну власність земельної ділянки, на якій він розташований, загальною площею 480500 кв.м. та яка має кадастрові номери: 4825484600:02:000:2891; 4825484600:03:000:2889; 4825484600:03:000:2890; 4825484600:03:000:2891.

17 вересня 2020 року РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях звернулось до відповідача з пропозицією про розірвання договору №1-Д купівлі - продажу (приватизації) ОНБ від 27 лютого 2009 року із змінами, та повернення ОНБ у державну власність, вказана пропозиція вручена відповідачу 02 жовтня 2020 року.

У вказаній пропозиції РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях вказує на невиконання відповідачем умов договору що встановлено проведеною перевіркою, та просить відповідача розглянути вказану пропозицію та повідомити його про прийняте рішення у 20 денний термін.

У відповідь на вказану пропозицію відповідач зазначив, що не має відомостей про проведену перевірку, та враховуючи що задля прийняття обґрунтованого рішення є необхідним ознайомлення з результатами проведеної перевірки, відповідач просив позивача копію примірника акта перевірки від 10 лютого 2020 року направити на адресу, що вказана в листі.

У листопаді 2020 року РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях звернулось до Прокуратури Миколаївської області з листом щодо представництва інтересів держави в суді, в якому вказано про встановлені обставини неналежного виконання відповідачем договірних правовідносин, що є підставою для розірвання укладеного договору, разом з тим, у зв`язку з недостатністю коштів для сплати судового збору за подання відповідного позову, Фонд просив подати позов про розірвання договору купівлі - продажу об`єкту незавершеного будівництва №1-Д від 27 лютого 2009 року.

У відповідь на вказаний лист прокуратурою направлено запит до Фонду в якому зазначено про необхідність надання належним чином засвідченого акту перевірки а також прокуратура просила повідомити щодо того, чи ініціювало регіональне відділення перед Фондом державного майна України виділення коштів на сплату судового збору.

У лютому 2021 року Миколаївською обласною прокуратурою направлено до РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях лист №15/2-101 вих-21 від 05 лютого 2021 року, в якому органом прокуратури повідомлено регіональне відділення, що оскільки РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях не вживались заходи до поновлення порушених інтересів держави, керуючись положеннями частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Фонд повідомлено про підготовку позовної заяви до ТОВ "Турстрой-Україна" про розірвання договору та повернення майна у державну власність.

Крім того, як слідує з пояснень відповідача, у грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна" звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області, в якому просило визнати дійсним з 14 березня 2018 року договір про розірвання договору купівлі-продажу (приватизації) об`єкта незавершеного будівництва "Роздрібнювально-сортувальний завод" Лисогірського кар`єру, разом із земельною ділянкою, на якій він розташований, від 27 лютого 2009 року, в редакції позивача.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено, вказане рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивачем не дотримано загального порядку укладання господарських договорів, визначеного статтею 181 ГК України. У рішенні господарський суд встановив, що позивачем (ТОВ "Турстрой-Україна") не дотримано загального порядку укладання господарських договорів, визначеного статтею 181 ГК України, проект договору про розірвання договору купівлі-продажу, надісланий позивачем на адресу відповідача (відділення Фонду державного майна України) листом від 14.02.2018 року, не був підписаний повноважним представником позивача.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29 травня 2019 року, рішення Господарського суду Миколаївської області від 22 березня 2019 року у справі №915/1817/18 залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна" без задоволення. У своїй постанові апеляційний суд вказує, що колегією суддів встановлено, що матеріали справи не містять доказів, що сторони домовились щодо усіх істотних умов договору. Колегія суддів апеляційного суду відхилила доводи апеляційної скарги, оскільки проведення інвентаризації об`єкту незавершеного будівництва не свідчать про розірвання договору №1-Д від 27 лютого 2009 року, об`єкт незавершеного будівництва не повернуто за актом приймання передачі у державну власність, отже часткового виконання договору не відбулося, сторони не домовились щодо усіх істотних умов договору, а також встановлено відсутність доказів ухилення Фонду державного майна від нотаріального посвідчення спірного договору.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін

З наведених обставин видно, що спірні правовідносини стосуються приватизації державного майна, виконання договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва разом із земельною ділянкою на якій він розташований.

Спірний характер правовідносин базується на тому, що прокурор вважає, що оскільки відповідач не виконав свої зобов`язання за договором, такий договір необхідно розірвати, а набуте відповідачем майно - земельні ділянки мають бути повернуті державі. На думку прокурора невиконання відповідачем умов договору порушує інтереси держави, а мету договору у погоджені сторонами строки так і не досягнуто.

Відповідач натомість вважає, що договір купівлі-продажу припинив свою дію, так як відповідача визнано банкрутом, припинено його підприємницьку діяльність та відкрито ліквідаційну процедуру. Земельні ділянки які є предметом спору включені до ліквідаційної маси та не можуть бути повернуті. А тому заперечує проти таких вимог.

Отже у цій справі має місце спір, що включає в себе обставини стосовно приватизації державного майна, виконання договору купівлі-продажу майна, що приватизується, набуття покупцем повноважень та правомочностей власника, правових підстав щодо можливості розірвання договору та повернення майна з володіння банкрута до державної власності на стадії ліквідаційної процедури.

В даному випадку суд враховує наступні норми закону.

Згідно з положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК Укрїни), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з нормами статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правилами статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з положеннями статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Щодо вимог про розірвання договору.

Оцінюючи аргументи прокурора про необхідність розірвання спірного договору суд зауважує таке. Прокурор стверджує, що відповідач, порушуючи умови договору та вимоги статті 526 ЦК України, не виконав взяті на себе зобов`язання щодо добудови об`єкта незавершеного будівництва, внесення інвестицій на добудову об`єкта, створення робочих місць та дотримання вимог природоохоронного законодавства під час добудови об`єкта. З другого боку відповідач заперечив можливість розірвання спірного договору, оскільки вважає, що договір купівлі-продажу припинив свою дію, що спричинено визнанням відповідача банкрутом та припиненням його підприємницької діяльності.

Підстави розірвання договору унормовані положеннями статті 651 ЦК України. Так, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов`язання передбачені положеннями статті 611 ЦК України, відповідно до яких у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Положеннями Закону України "Про приватизацію державного майна" (2597-VIII від 18 жовтня 2018 року), який регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна визначено, що на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано, у тому числі за рішенням суду, в разі невиконання іншою стороною зобов`язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки або визнано недійсним за рішенням суду (частина 9 статті 26 Закону).

Аналогічні положення містила частина 5 статті 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" 2164-XII від 04 березня 1992 року, що діяв на час укладення спірного договору (наразі втратив чинність): на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов`язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Нормами частин 2, 3 статті 653 ЦК України визначено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Згідно з нормами статті 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Надаючи оцінку твердженням відповідача про припинення зобов`язань за спірним договором у зв`язку з визнанням відповідача банкрутом суд також звертає увагу на правові норми, що визначають підстави припинення зобов`язань.

Підстави припинення зобов`язання визначаються положеннями глави 50 ЦК України.

Так, за змістом cтатті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно зі cтаттею 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Водночас у нормах глави 50 ЦК України відсутні підстави припинення зобов`язання пов`язані з припиненням підприємницької діяльності у зв`язку із банкрутством, визнанням банкрутом чи початком ліквідаційної процедури сторони зобов`язання.

Зокрема, згідно з положеннями статті 609 ЦК України, зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Згідно з нормами статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

А проте, станом на даний час Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не містить відомостей про припинення юридичної особи - відповідача. Згідно з постановою Господарського суду Рівненської області від 27 жовтня 2020 року відповідача визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців. Однак наразі процедура ліквідації відповідача триває.

Статтею 59 Кодексу України з процедур банкрутства визначено наслідки визнання боржника банкрутом. Так, з дня ухвали господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, серед іншого, господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав.

Таким чином, розірвання договору в судовому порядку, на переконання суду, не суперечить положенням статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства.

За таких умов зобов`язання не припиняються із визнанням банкрутом чи початком ліквідаційної процедури боржника, а продовжують існувати допоки вони не будуть виконані або не матимуть місце інші юридичні факти із настанням яких закон пов`язує припинення договірних зобов`язань.

За результатами розгляду справи суд встановив, що за умовами договору відповідач зобов`язався серед іншого: добудувати об`єкт незавершеного будівництва зі збереженням профілю та ввести його в експлуатацію в строк до 27 лютого 2018 року; внести інвестиції на суму 100 млн.грн. на добудову та ввести об`єкт в експлуатацію; створити на об`єкті приватизації по завершенню будівництва 100 нових робочих місць; здійснити заходи щодо збереження навколишнього середовища, забезпечити дотримання санітарних та екологічних норм під час добудови об`єкта та його експлуатації та інші обов`язки. А проте, як видно з наявних в матеріалах справи доказів, вказані умови договору у встановлені строки відповідач не виконав.

Отже, зобов`язання, що виникли у відповідача на підставі договору купівлі-продажу (внесення інвестицій, створення робочих місць, введення об`єкта приватизації в експлуатацію) відповідач повинен був виконати ще до 27 лютого 2018 року.

Таким чином відповідач допустив істотне порушення умов договору, а саме: не виконав у погоджений сторонами строк взяті на себе зобов`язання щодо добудови та введення в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва, внесення інвестицій на добудову об`єкта, створення робочих місць та дотримання вимог природоохоронного законодавства під час добудови об`єкта.

Оскільки у даному випадку мало місце невиконання відповідачем таких зобов`язань, що свідчить про істотне порушення умов договору, Фонд державного майна починаючи з 28 лютого 2018 року має право на вимогу про розірвання цього договору і повернення майна у державну власність.

З огляду на такі обставини Фонд державного майна 09 вересня 2020 року направляв відповідачу пропозицію про розірвання договору та повернення приватизованих земельних ділянок. Однак така пропозиція була залишена без задоволення відповідачем, договір не розірвано, спірні земельні ділянки не повернуті до державної власності.

Суд також враховує, що норми загального та спеціального цивільного законодавства передбачають такий юридичний наслідок невиконання істотних умов договору як можливість розірвання договору в судовому порядку на вимогу сторони цього договору. В даному випадку саме таку вимогу наведено у позовній заяві.

Окрім цього суд зауважує, що згідно з умовами пункту 13.3. договору, у разі невиконання однією із сторін умов цього договору він може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням суду, а у пункті 8.3. договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов цього договору продавець може порушити питання про розірвання цього договору та повернення майна у державну власність.

А тому суд вважає, що за наявності відповідних умов передбачених законом у даному випадку є підстави для розірвання договору. Суд підкреслює, що договірні зобов`язання, що виникли зі спірного договору на час розгляду цього спору не припинені. Отже позовна вимога про розірвання договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва є обґрунтованою та має бути задоволена.

Суд також враховує, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.03.2019 у справі № 915/1817/18 залишеним без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 29 травня 2019 року, в задоволенні позову ТОВ "Турстрой- Україна" про визнання дійсним з 14 березня 2018 року договору про розірвання договору купівлі-продажу (приватизації) об`єкта незавершеного будівництва, разом із земельною ділянкою, на якій він розташований від 27 лютого 2009 року № 1-Д, відмовлено. Водночас рішеннями місцевого та апеляційного господарських судів у справі № 915/1817/18 встановлено, що позивачем (ТОВ "Турстрой-Україна") не дотримано загального порядку укладання господарських договорів, визначеного статтею 181 ГК України, проект договору про розірвання договору купівлі-продажу, надісланий позивачем на адресу відповідача (Фонд державного майна) листом від 14.02.2018 року, не був підписаний повноважним представником позивача. У своїй постанові апеляційний суд вказав, що під час розгляду справи не встановлено обставин, що сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, однак встановлено відсутність доказів ухилення Фонду державного майна від нотаріального посвідчення спірного договору.

Відповідач у відзиві покликається на судові рішення з цієї справи та зазначає, що такі обставини свідчать про те, що сам відповідач шукав шляхи повернути майно, що було предметом приватизації до державної власності.

Однак, як встановив суд, на час розгляду цього спору договір не розірвано, договірні зобов`язання, що виникли на підставі договору не припинені, а майно, що було предметом приватизації до державної власності не повернуто.

Також суд зауважує, що відповідач залишив без задоволення пропозицію позивача про розірвання договору.

На думку суду обставини наведені у зазначених судових рішеннях, та висновки зроблені судами у справі № 915/1817/18 не перешкоджають розгляду та вирішенню даного спору.

Таким чином суд робить висновок про задоволення вимог про розірвання договору купівлі-продажу (приватизації) об`єкту незавершеного будівництва разом з земельною ділянкою власності проданого шляхом продажу на аукціоні 1-Д від 27 лютого 2009 року, що укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Одеській та Миколаївській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна".

Щодо вимоги про повернення земельних ділянок до державної власності.

Відповідно до положень частини 4 статті 653 ЦК України, сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 10 статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" № 2597-VIII від 18 жовтня 2018 року, у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв`язку з невиконанням покупцем договірних зобов`язань приватизований об`єкт підлягає поверненню в державну власність.

Порядок повернення в державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів затверджується Фондом державного майна України.

В даному випадку суд також звертається до правових норм, що регулюють право власності, обсяг правомочностей власника та умови їх набуття, а також до положень, що унормовують процедури банкрутства.

Відповідно до норм статей 316, 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Порядок та межі реалізації права власності врегульовані серед іншого положеннями статті 319 ЦК України. Так, зазначеними нормами визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Разом з тим необхідно зауважити, що власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Водночас держава не втручається у здійснення власником права власності. Однак діяльність власника щодо його власності може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже право власності є найбільш фундаментальним речовим правом, яке створює основну юридичну передумову для нормального функціонування цивільного обороту. Тому закон спеціально регулює як підстави набуття права власності, так і підстави його припинення.

Згідно з нормами статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності, як і будь-яке інше суб`єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів та конкретних обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Підстави виникнення права власності поділяються на такі, що не залежать від прав попереднього власника на майно, тобто первісні, та похідні, за якими право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

В даному спорі мають місце обставини щодо переходу права власності на майно від його попереднього власника - держави, до нового власника - відповідача у справі за договором про приватизацію державного майна яким обумовлено особливості такого правонаступництва.

Так, пункт 2.2. договору передбачає, що право власності на земельну ділянку переходить до покупця після одержання та реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку.

Водночас умови договору містять застереження щодо права відповідача, як власника майна (спірних земельних ділянок) на їх відчуження до наступних набувачів. Так, у пункті 6.3. договору обумовлено, що відчужувати об`єкт приватизації, зокрема земельну ділянку, відповідач може лише після завершення будівництва об`єкта незавершеного будівництва та введення його в експлуатацію. Отже право відповідача на відчуження приватизованого майна обумовлено саме завершенням будівництва об`єкта незавершеного будівництва та введення його в експлуатацію і не може здійснюватися без дотримання такої умови.

На час укладення спірного договору діяли положення Закону України "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 року № 2164-XII (наразі втратив чинність).

У преамбулі Закону № 2164-XII (в редакції на час укладення спірного договору) визначено, що цей Закон регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, з метою створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України.

Стаття 1 Закону № 2164-XII визначала, що приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Розділом V Закону № 2164-XII було врегульовано договірні відносини приватизації. Так, положеннями частини 2 статті 27 Закону № 2164-XII було унормовано, що до договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов`язання або зобов`язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, зокрема щодо здійснення програм технічного переозброєння виробництва, впровадження прогресивних технологій; збереження та раціонального використання робочих місць; виконання заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища; внесення інвестицій виключно у грошовій формі, їх розміру та строків. До договору купівлі-продажу об`єкта приватизації також включалися вимоги та додаткові обмеження природоохоронного законодавства до користування об`єктом. Включення до договору інших зобов`язань покупця допускалося за згодою сторін. Наведеними нормами також було визначено, що зазначені в цій частині зобов`язання зберігають свою дію для осіб, які придбають об`єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов`язань. Відчуження майна, обтяжених передбаченими у цій частині зобов`язаннями, можливо виключно за згодою державного органу приватизації, який здійснює контроль за їх виконанням.

Частиною 8 статті 27 Закону № 2164-XII було встановлено заборону на відчуження приватизованого об`єкта без збереження для нового власника зобов`язань, визначених умовами конкурсу, аукціону, викупу. При подальшому відчуженні приватизованого об`єкта до нового власника мали переходити невиконані зобов`язання, що були передбачені договором купівлі-продажу об`єкта приватизації. А частиною 9 цієї статті було визначено, що у разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв`язку з невиконанням покупцем договірних зобов`язань приватизований об`єкт підлягає поверненню у державну власність.

Отже законодавцем було передбачено особливий режим купівлі-продажу майна державного майна, за яким до договору могли бути включені умови та застереження щодо приватизованого майна, обов`язків набувачів такого майна та строків їх виконання. Також наведеними нормами визначено наслідки невиконання покупцем договірних зобов`язань.

Таким чином, за нормами Закону № 2164-XII чинними на момент укладення договору купівлі-продажу, має місце набуття відповідачем "власності із застереженнями". У свою чергу це свідчить про обмежений склад правомочностей власника, зокрема щодо відчуження набутого майна до виконання обумовлених договором зобов`язань. А власником з повним обсягом правомочностей щодо набутої власності покупець стає лише з моменту виконання умов договору. Хоча норми закону і визначають абсолютний характер права власності, а проте в даному випадку такі абсолютні права власника покупець об`єкта приватизації набуває лише після виконання усіх умов передбачених договором купівлі-продажу.

Такі ж висновки суд робить з аналізу положень договору, зокрема пунктів 6.3, 8.3, 13.3. З наведеного суд робить висновок, що відповідач отримав права власника із застереженнями - абсолютних прав власника він набуде за умов виконання положень договору, зокрема після завершення будівництва та введення в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва.

За таких обставин невиконання наведених умов договору, а саме: не внесення інвестицій у визначених договором обсягах, не введення в експлуатацію об`єкта приватизації, свідчить про відсутність у відповідача прав на відчуження приватизованого майна, в тому числі в ході ліквідаційної процедури. А отже у ліквідатора ТОВ "Турсторой-Україна" відсутні повноваження включати це майно в ліквідаційну масу та проводити торги з реалізації такого майна.

Суд враховує положення статті 62 Кодексу України з процедур банкрутства, за якими усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси. Індивідуально визначене майно, що належить банкруту на підставі речових прав, крім права власності і господарського відання, не може бути включене до складу ліквідаційної маси. Майно, щодо якого боржник є користувачем, балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору.

Суд встановив, що відповідач на час розгляду цього спору не набув усіх правомочностей власника майна, зокрема повноважень на відчуження такого майна, а отже спірні земельні ділянки не можуть бути включені до складу ліквідаційної маси та бути відчуженні у ліквідаційній процедурі відповідача. На думку суду включення земельної ділянки до ліквідаційної маси не свідчить про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.

Суд наголошує, що в даному випадку прокурор заявив вимоги про розірвання договору купівлі-продажу державного майна та повернення земельних ділянок до державної власності. На думку суду, такі вимоги відносяться до зобов`язально-правових способів захисту. Обраний прокурором спосіб захисту хоча за своїм характером базується на правовідносинах, що випливають з речового права власності, однак безпосередньою підставою для звернення до суду в цьому випадку є інші правові інститути, а саме договірні зобов`язання. Позовні вимоги пов`язані з конкретними договірними зобов`язаннями, а право вимоги щодо розірвання договору купівлі-продажу державного майна та повернення земельних ділянок передбачено умовами договору та нормами законодавства. А отже обраний прокурором спосіб захисту є належним та ефективним.

Судом встановлено, що об`єкт незавершеного будівництва було зруйновано, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно. Відтак враховуючи викладене, суд робить висновок, що позовні вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна" повернути до державної власності земельну ділянку, на якій був розташований об`єкт незавершеного будівництва, загальною площею 480500 кв.м., яка має кадастрові номери: 4825484600:02:000:2891; 4825484600:03:000:2889; 4825484600:03:000:2890; 4825484600:03:000:2891 є законними обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою.

За приписами статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Прийняття рішення у даному спорі про задоволення вимог про розірвання договору та повернення земельних ділянок призведе до втручання у право відповідача щодо мирного володіння своїм майном, що гарантується статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

- Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

- Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Суд вважає, що за встановлених судом обставин рішення про повернення земельних ділянок до державної власності є ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету, яка в тому числі полягає у контролі за користуванням приватизованим державним майном відповідно до загальних інтересів. Отже вимога про повернення земельних ділянок до державної власності земельної ділянки не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У даній справі суспільний інтерес є спрямованим на повернення земельних ділянок до державної власності для задоволення потреби у відновленні становища, яке існувало до того, як позивач не виконавши умови договору приватизації порушив права держави. Адже, як зазначав суд вище, метою приватизації (в тому числі і спірного договору) було створення багатоукладної соціально орієнтованої ринкової економіки України, підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України. Метою спірного договору купівлі-продажу державного майна була добудова незавершеного будівництва, залучення інвестицій, створення додаткових робочих місць. Однак мету договору, як стверджує у позові прокурор, не досягнуто. Суд погоджується з такими твердженнями, а тому робить висновок про переважання суспільного інтересу, що виражається у поверненні земельних ділянок до державної власності, над приватними інтересами відповідача щодо володіння та розпорядження цим майном.

Щодо надання компенсації за втручання у право мирного володіння майном суд зауважує, що механізм повернення сплачених коштів у випадку розірвання договору купівлі - продажу об`єктів приватизації передбачений Щодо надання компенсації за втручання у право мирного володіння майном суд зауважує, що механізм повернення сплачених коштів у випадку розірвання договору купівлі - продажу об`єктів приватизації передбачений законом, а саме положеннями пункту 11 статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" встановлено, що порядок повернення в державну власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів затверджується Фондом державного майна України.

законом, а саме положеннями пункту 11 статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" встановлено, що порядок повернення в державну власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів затверджується Фондом державного майна України.Повернення покупцям коштів, сплачених за об`єкти приватизації, здійснюється у порядку, встановленому Фондом державного майна України, на підставі рішення суду з коштів, які надійшли від повторного продажу таких об`єктів (зменшених на суму збитків, неустойки, штрафів та будь-яких інших платежів, які належать до сплати покупцем згідно з цим Законом та/або договором купівлі-продажу), протягом п`яти робочих днів після надходження коштів від повторного продажу на рахунок державного органу приватизації.

Повернення коштів покупцям здійснюється в сумі, отриманій державними органами приватизації в результаті повторного продажу об`єктів, але не може перевищувати суми, сплаченої покупцем під час попереднього продажу.

Водночас суд зауважує, що своєчасне повернення спірного майна до державної власності залежало від волі самого відповідача та обумовлене його поведінкою. Відповідач не був позбавлений можливості прийняти пропозицію Фонду державного майна про розірвання договору та добровільно повернути земельні ділянку до державної власності.

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо тих обставин, що у випадку задоволення позову та відсутність пропозицій щодо повернення сплачених відповідачем коштів будуть порушені права кредиторів з огляду на наведені вище аргументи.

Щодо звернення з позовом прокурора.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається, зокрема, така функція як представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" регламентовано особливості представництва інтересів громадянина або держави в суді, що полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Так, відповідно до статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Суд вважає за необхідне зазначити, що аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Прокурор має право подавати позов в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, не в будь-якому випадку, а лише, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або ж такий орган взагалі відсутній.

Як видно з матеріалів справи, прокуратурою повідомлено РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях про свій намір подати відповідну позовну заяву, з огляду на невжиття протягом тривалого часу органом державної влади заходів спрямованих на відновлення порушених інтересів держави.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі "Менчинська проти Росії" (Menchinskaya v. Russia), заява 42454/02, § 35).

Зважаючи на викладене, суд встановив наявність у прокурора підстав для звернення суду в інтересах держави з відповідним позовом.

Ухвалою суду від 14 квітня 2021 року задоволено заяву заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури про забезпечення позову, вжито заходів забезпечення позову шляхом заборони арбітражному керуючому - ліквідатору ТОВ "Турстрой-Україна" Сокотуну В.А., до вирішення справи по суті та набрання законної сили судовим рішенням у справі 918/579/20(918/155/21) вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження земельних ділянок з кадастровими номерами 4825484600:02:000:2891, 4825484600:03:000:2889, 4825484600:03:000:2890, 4825484600:03:000:2891, розташованими в с.Лиса Гора, Первомайського району Миколаївської області.

Згідно положень частини 7 статті 145 ГПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Висновки суду

За результатами розгляду справи судом встановлено, що за умовами договору відповідач зобов`язався серед іншого: добудувати об`єкт незавершеного будівництва зі збереженням профілю та ввести його в експлуатацію в строк до 27 лютого 2018 року; внести інвестиції на суму 100 млн.грн. на добудову та введення об`єкта в експлуатацію; створити на об`єкті приватизації по завершенню будівництва 100 нових робочих місць; здійснити заходи щодо збереження навколишнього середовища, забезпечення дотримання санітарних та екологічних норм під час добудови об`єкта та його експлуатації та інші обов`язки.

А проте згідно з наявними в матеріалах справи доказами, вказані умови договору у встановлені строки відповідач не виконав, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з пропозицією про розірвання договору. Натомість вказана пропозиція відповідачем не задоволена. Тому суд зробив висновок, що позовні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу (приватизації) об`єкту незавершеного будівництва разом з земельною ділянкою власності проданого шляхом продажу на аукціоні №1-Д від 27 лютого 2009 року є законними обґрунтованими відповідачем не спростованими, а відтак такими що підлягають до задоволення.

Судом встановлено, що об`єкт приватизації було зруйновано, а тому суд зробив висновок, що позовні вимоги про повернення до державної власності земельних ділянок, на яких був розташований об`єкт незавершеного будівництва є законними обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення.

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Розірвати договір купівлі-продажу (приватизації) об`єкту незавершеного будівництва разом з земельною ділянкою власності проданого шляхом продажу на аукціоні №1-Д від 27 лютого 2009 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Одеській та Миколаївській областях та Товариством з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна".

3. Товариству з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна" (33009, м. Рівне, пров. Робітничий 5, код ЄДРПОУ 30141320) повернути до державної власності, а саме - Регіональному відділенню Фонду державного майна по Одеській та Миколаївській областях (65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська 15, код ЄДРПОУ 43015722) земельну ділянку, на якій був розташований об`єкт незавершеного будівництва, загальною площею 480500 кв.м., яка має кадастрові номери: 4825484600:02:000:2891; 4825484600:03:000:2889; 4825484600:03:000:2890; 4825484600:03:000:2891.

Позивач (Стягувач): Регіональне відділення Фонду державного майна по Одеській та Миколаївській областях (65048, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська 15, код ЄДРПОУ 43015722).

Відповідач (Боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "Турстрой-Україна" (33009, м. Рівне, пров. Робітничий 5, код ЄДРПОУ 30141320).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 14 травня 2021 року.

Суддя Качур А.М.