Постанова

від 14.05.2021 по справі 909/838/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2021 р. Справа №909/838/20

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,

Суддів: Бонк Т.Б., Матущака О.І.,

без виклику сторін

розглядаючи апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, б/н від 21 січня 2021 року

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2020 року (підписане 30.12.2020 року), суддя Малєєва О.В.

у справі №909/838/20

за позовом Міністерства юстиції України, м. Київ

до відповідача Мистецького об`єднання Елегія , м. Івано-Франківськ

про відшкодування збитків у розмірі 27 836,63 грн.

В С Т А Н О В И В :

28.09.2020 в Господарський суд Івано-Франківської області звернулось Міністерство юстиції України з позовом до мистецького об`єднання Елегія про відшкодування в порядку регресу збитків у розмірі 27 836,63 грн., які на виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі Віта Володимирівна Тихонова проти України та 382 інші заяви сплачені з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , внаслідок протиправної поведінки відповідача.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 30.12.2020 у задоволенні вищезазначеного позову відмовлено.

Суд встановив, що відповідач є юридичною особою комунальної форми власності, корпоративні права в якій належать Івано-Франківській обласній раді. Івано-Франківська обласна рада є органом місцевого самоврядування, який відповідно до ст. 5, ст. 140 Конституції України, ст. 2, 5 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні не відноситься до органів державної влади, а тому суд дійшов до висновку, що відповідач не є установою, за зобов`язаннями якої держава має нести відповідальність.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що висновки суду про недоведеність неправомірної поведінки відповідача щодо неналежного виконання судового наказу не відповідають фактичним обставинам справи. У матеріалах справи відсутні докази пред`явлення судового наказу до виконання, а тому на органи виконавчої служби безпідставно покладено тягар не виконання рішення суду відповідачем. Необгрутованими є висновки суду про те, що відповідач не є установою за зобов`язаннями якої держава має нести відповідальність.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційна скарга в даній справі розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову в даній справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що згідно з судовим наказом від 01.06.2007за №2н-949/2007 з Мистецького об`єднання "Елегія" Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 стягнуто 1 730,17 грн., нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22.09.2020 Мистецьке об`єднання "Елегія" є комунальною організацією (установою, закладом), і її засновником є Івано-Франківська обласна рада.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 17.11.2016 (зі змінами від 12.01.2017) у справі "Віта Володимирівна Тихонова проти України та 382 інші заяви" за заявою № 4148/13 взято до уваги односторонню декларацію уряду, згідно з якою уряд зобов`язався протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Європейським судом рішення, відповідно до п. 1 ст. 37 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, виконати рішення національних судів, зазначених в додатку, які ще підлягають виконанню та сплатити кожному заявнику 1 000 євро відшкодування будь-якої матеріальної та моральної шкоди, а також судових та інших витрат. У рішенні визначено, що уряд визнав надмірну тривалість виконання рішень національних судів та готовий виконати рішення національних судів, зазначених у додатку, які ще підлягають виконання, а також сплатити кожному заявнику 1 000 євро. З огляду на характер визнань, які містяться в декларації уряду, а також запропоновані суми відшкодування, які є співмірними із сумами, що присуджуються у подібних справах, суд повважав, що подальший розгляд цих заяв є невиправданим. Суд вирішив об`єднати заяви, взяв до уваги умови декларації Уряду держави-відповідача; вирішив вилучити цю частину заяв з реєстру справ, оголосив решту заяв неприйнятними.

В переліку заявників є заява № 71951/13 ОСОБА_1 (п. 167).

Рішення Європейського суду від 17.11.2016 виконано фактично в повному обсязі. Грошові кошти перераховані стягувачу ОСОБА_2 Міністерством юстиції України у розмірі 27 836,63 грн (еквівалент 1 000 євро) платіжним дорученням від 10.11.2017 №5172. Згідно з свідоцтвом про смерть від 04.02.2017 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Виконавче провадження з примусового виконання рішення Європейського суду від 17.11.2016 закінчено (постанова від 16.08.2019 ВП № 53211306).

З цих підстав спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази пред`явлення судового наказу до виконання, а тому на органи виконавчої служби безпідставно покладено тягар не виконання рішення суду відповідачем.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 та ст. 3 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (надалі - Закон) рішення ЄСПЛ не лише є джерелом права, але є обов`язковим для виконання Україною відповідно до ст. 46 Конвенції. Виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Статтею 34 Конвенції встановлено, що Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однієї з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов`язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.

Сторонами у справах, які розглядаються ЄСПЛ, є заявник та відповідач - Держава, а рішення виносяться ЄСПЛ проти держави-відповідача, а не проти конкретних державних органів, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб.

Отже, Держава Україна в особі Уряду України, який у ЄСПЛ представляє Урядовий уповноважений у справах ЄСПЛ, у кожній конкретній справі відповідає перед заявниками у Європейському суді за дії (бездіяльність) того чи іншого державного органу, підприємства, установи, організації, їх посадових осіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана неправомірними діями відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. При цьому необхідно встановити, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у виді покладення на нього обов`язку відшкодування збитків.

Частиною 1 статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Регресне зобов`язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі. Регресне зобов`язання характеризується такими ознаками: воно є похідним від іншого (основного) зобов`язання; один або всі його учасники є також суб`єктами основного зобов`язання; виконання одним учасником зобов`язання або навіть саме його виникнення зумовлюється діями або бездіяльністю осіб, з якими в майбутньому і встановлюються регресні зобов`язання (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 910/23070/17).

Згідно з ч. 2 ст. 2 та ст. 170 ЦК України держава є учасником цивільних відносин, яка набуває та здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом ч. 5 ст. 9 Закону орган представництва, яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є Міністерство, зобов`язане протягом шести місяців з моменту, визначеного в ч. 4 ст. 8 цього Закону, звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування. Загальний строк позовної давності для звернення з такими позовами визначається відповідно до ЦК України.

Отже, після виплати особі на виконання рішення ЄСПЛ присуджених сум за рахунок коштів Державного бюджету України до Держави Україна переходить право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування у разі встановлення її вини, а також причинного зв`язку між її діями та шкодою, завданою таким порушенням (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 913/982/17 та від 24.11.2020 у справі №910/22855/17).

Суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач є юридичною особою комунальної форми власності, корпоративні права в якій належать Івано-Франківській обласній раді. Івано-Франківська обласна рада є органом місцевого самоврядування, який відповідно до ст. 5, ст. 140 Констиуції України, ст. 2, 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні не відноситься до органів державної влади.

Таким чином, обґрунтованим є висновок про те, що відповідач не є установою, за зобов`язаннями якої держава має нести відповідальність.

Суд враховує те, що держава не може вважатися відповідальною за відсутність коштів у приватного підприємства та її відповідальність поширюється тільки на дії державних органів у рамках виконавчого провадження (ухвала ЄСПЛ щодо прийнятності у справі "Шестаков проти Росії" (Shestakov v. Russia), заява № 48757/99, від 18.06.2002).

Як зазначено в постанові ВС від 24.11.2020 у справі № 910/22855/17 з посиланням на практику ЄСПЛ (справа "Стефаненко проти України", заява № 19782/07 проти України), держава у кожній конкретній справі відповідає перед заявниками у Європейському суді як за дії (бездіяльність) того чи іншого державного органу, підприємства, установи, організації, їх посадових осіб, так і за дії (бездіяльність) підприємства приватної форми власності, яке у період тривалого невиконання судового рішення перебувало під контролем держави як володільця корпоративних прав у статутному капіталі такого підприємства. Водночас, Держава Україна не відповідає за відсутність коштів у господарського товариства та зумовлене цим невиконання таким товариством у добровільному порядку судового рішення, яке набрало законної сили" (постанова ВС від 24.11.2020 у справі № 910/22855/17).

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що в Рішенні Європейського суду від 17.11.2016 не встановлено факту про те, що підставою для визнання порушення державою конвенції відносно заявника стало перебування відповідача під контролем держави. В цьому рішенні констатовано, що уряд визнав надмірну тривалість виконання рішень національних судів та готовий їх виконати.

З огляду на викладене відхиляються доводи апелянта про те, що відповідач в розумінні прецедентної практики ЄСПЛ перебуває під контролем держави, що стало підставою визнання державою порушення ним конвенції відносно заявника. Отже, спростовуються доводи апелянта про необґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що відповідач не є установою за зобов`язаннями якої держава має нести відповідальність.

Враховуючи викладене, позивач не довів неправомірну поведінку відповідача щодо неналежного виконання судового наказу про виплату коштів заявнику, як необхідного елемента складу цивільного правопорушення для відшкодування шкоди.

Як передбачено ст.2 Закону України "Про державну виконавчу службу" виконання рішень судів відповідно до законів України здійснювала Державна виконавча служба, завданням якої було своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів. Тому правильними є висновки суду першої інстанції, що позов заявлено до неналежного відповідача.

Отже, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову Міністерства юстиції України до Мистецького об`єднання "Елегія" про відшкодування збитків у розмірі 27 836, 63 грн.

Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставини по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга Міністерства юстиції України, б/н від 21 січня 2021 року підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019 ), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 3153,00 грн.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, б/н від 21 січня 2021 року - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30 грудня 2020 року у справі №909/838/20 - залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 3153,00 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.

Судді: Бонк Т.Б.

Матущак О.І.