Постанова

від 11.02.2021 по справі 911/1673/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2021 р. Справа№ 911/1673/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Нагулко А.Л.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 11.02.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ТВК Белтім Полімери та Товариства з обмеженою відповідальністю "Валмпак" на рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019

у справі №911/1673/19 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТВК Белтім Полімери

до Товариства з обмеженою відповідальністю Валмпак

про стягнення 879 787, 31 грн.

В судовому засіданні 11.02.2021 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В липні 2019 до Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК Белтім Полімери" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валмпак" про стягнення 1 075 371,74 грн. заборгованості, з яких: 682 576,00 грн. основного боргу, 176 218,62 грн. пені, 43 779,02 грн. інфляційних втрат та 172 798,10 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору поставки № 300718 від 30.07.2018 щодо оплати товару по накладній №ТВ-0001495 від 04.12.2018..

16.09.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла заява б/н від 13.09.2019 (вх. 17603/19), згідно якої представник позивача просить суд збільшити розмір позовних вимог, а саме стягнути з відповідача 595 000,00 грн. основного боргу, 222 972,92 грн. пені, 39 683,56 грн. інфляційних втрат та 222 130,83 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, яка прийнята судом до розгляду.

27.09.2019 через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла заява б/н від 26.09.2019 (вх. № 18480/19), згідно якої представник позивача просить суд зменшити розмір позовних вимог в частині основного боргу у зв`язку із добровільною сплатою відповідачем частини основного боргу, стягнути з відповідача 395 000,00 грн. основного боргу, 222 972, 92 грн. пені, 39 683, 56 грн. інфляційних втрат та 222 130,83 грн. процентів за користування чужими коштами, яка прийнята судом до розгляду.

17.10.2019 до канцелярії Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява (вх. № 19810/19 від 17.10.2019), згідно якої останній відповідно до ст. 46 ГПК України відмовився від позову в частині стягнення 244 340,00 грн. основного боргу та просив стягнути з відповідача 150 660,00 грн. основного боргу, 222 972, 92 грн. пені, 39 683,56 грн. інфляційних втрат та 222 130,83 грн. процентів за користування чужими коштами, яка прийнята судом до розгляду.

18.10.2019 до канцелярії суду від відповідача надійшла заява про погашення суми основного боргу, письмові пояснення щодо стягнення штрафних санкцій та клопотання про залучення доказів щодо погашення боргу (вх. № 198580/19 від 18.10.2019), згідно якої останній просив суд долучити до матеріалів справи докази, що підтверджують відсутність заборгованості у відповідача, а саме видаткові накладні до договору поставки № 300718 від 30.07.2018 та платіжні доручення про оплату за поставлений товар, поновивши строк на подачу доказів та відмовити у задоволенні позову.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у справі №911/1673/19 провадження в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ТВК Белтім Полімери до Товариства з обмеженою відповідальністю Валмпак про стягнення 244 340, 00 грн. основного боргу закрито.

Решту позовних вимог задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Валмпак на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТВК Белтім Полімери 150 660, 00 грн. основного боргу, 39 683,56 грн. інфляційних втрат та 222 130,83 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 11 406, 04 грн. судового збору.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Судом встановлено, що позивачем поставлено відповідачу товар на суму 972 576,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ТВ-0001495 від 04.12.2018 на суму 972 576,00 грн. (а.с.27), підписаною та скріпленою печатками обох сторін договору; відповідач до відкриття провадження у справі (05.07.2019) сплатив на рахунок позивача 290 000,00 грн. за поставлений на підставі видаткової накладної № ТВ-0001495 від 04.12.2018 згідно рахунку-фактури № ТВ-0001623 товар, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою № 008-1/786 від 03.07.2019 (а.с. 29-30) , у зв`язку з чим станом на момент відкриття провадження у справі (05.07.2019), основний борг відповідача перед позивачем за договором поставки №300718 від 30.07.2018 складає 682 576,00 грн. (972 576,00 грн. - 290 000,00 грн.); після відкриття провадження у справі (05.07.2019) відповідач сплатив позивачу 531916,00 грн., що підтверджується наданими представником позивача банківськими виписками на загальну суму 87 576,00 грн. (а.с. 49-51), платіжними дорученнями №5051 від 13.09.2019 на суму 40 000,00 грн., №5067 від 16.09.2019 на суму 40 000,00 грн., № 5082 від 17.09.2019 на суму 40 000,00 грн., № 5111 від 20.09.2019 на суму 40 000,00 грн., №5126 від 24.09.2019 на суму 40 000,00 грн. (а.с. 65-68), платіжним дорученням №5153 від 27.09.2019 на суму 190 000,00 грн. та платіжним дорученням №5211 від 07.10.2019 на суму 54 340 грн. (а.с. 81-82), внаслідок чого на момент ухвалення судового рішення борг відповідача перед позивачем за договором поставки №300718 від 30.07.2018 склав 150 660,00 грн. (682 576,00 грн. - 531 916,00 грн.).

Згідно наданої позивачем заяви про відмову від позову в частині часткової сплати суми основного боргу, позивач на підставі ст.46 ГПК України відмовився від позову в частині стягнення 244 340,00 грн. основного боргу у зв`язку з добровільною сплатою вказаної суми відповідачем.

Вказана заява підписана представником позивача - адвокатом Никоноровим Є.В., не суперечить вимогам чинного законодавства та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, у зв`язку з чим судом прийнято відмову від позову та на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України закрито провадження у справі в частині вимоги про стягнення 244 340,00 грн. основного боргу.

Враховуючи те, що не погашений борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення складає 150 660,00 грн., його розмір відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

Одночасно суд дійшов висновку, що пеня в розмірі 222 972,92 грн. за період з 05.12.2018 по 13.09.2019 нарахована на сукупну заборгованість, а тому в позові в цій частині відмовив.

Враховуючи періоди нарахування інфляційних втрат та 36% річних, що вказані позивачем в поданих розрахунках інфляційних втрат та 36% річних, суд вважав арифметично вірним розмір інфляційних втрат, нарахованих за період з 05.12.2018 по 13.09.2019 та 36% річних, нарахованих за період з 05.12.2018 по 13.09.2019, що становить загалом 39 683,56 грн. інфляційних втрат та 222 130,83 грн. 36% річних, які судом задоволені.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 222 972, 92 грн. та прийняти нове про задоволення позову в цій частині.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права, а саме ст.ст.6, 549, 524, 533-535, 625 ЦК України, ст.179, ч.2 ст.193, п.1 ст.216, п.1 ст.218, п.1 ст.230 ГК України, ст.ст.1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- пунктом 7.2 договору №300718 від 30.07.2018, укладеного між сторонами, передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання покупцем зобов`язань по оплаті за даним договором, він несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати;

- даний пункт договору містить вказівку на конкретний вид відповідальності та порядок його застосування, отже сторонами визначено розмір пені, що підлягає оплаті у разі порушення строку оплати товару;

- стягнення пені в розмірі 222 972, 92 грн., розрахованої у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дня виникнення до дня фактичної оплати відповідає положенням ст.3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , оскільки розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- відповідач за період з 31.07.2018 по 07.10.2019 сплатив позивачу 2 309 941, 20 грн., що повністю відповідає сумі поставленого товару, про що відповідачем подані платіжні доручення. У зв`язку з пропущенням строку подання доказів, суд не прийняв надані докази до уваги, але тоді мав керуватися наявними у справі матеріалами;

- відповідач погоджується з відмовою суду у стягненні пені, оскільки в договорі між сторонами не визначена база нарахування пені, не зазначено від якої суми потрібно нараховувати подвійну облікову ставку НБУ. На сьогоднішній день не має спеціального законодавчого акту, яким визначено обов`язковість сплати пені за договорами поставки товару. Тому, вказане формулювання п.7.2 договору не є коректним та не дає змоги позивачу обґрунтовано розрахувати розмір пені;

- розрахунок 36% річних за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат позивач робив без урахування всіх платежів по банківській виписці, наданий розрахунок не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки відповідальність нараховується за той період і на ту суму, за якою заборгованість відповідача була відсутня. Відтак наданий суду розрахунок не відповідає умовам договору;

- позивач необґрунтовано нараховує відповідальність за ст.625 ЦК України у вигляді 36% річних за користування грошовими коштами, оскільки сторонами не було визначено інший розмір процентів за ст.625 ЦК України. Вказана у п.7.2 договору відповідальність у розмірі 36% річних стосується плати за користування чужими грошовими коштами, а не відповідальності за прострочення зобов`язання;

- відповідач не погоджується з висновками суду про настання строку оплати товару, оскільки відсутність визначених сторонами в договорі строків оплати вартості товару, а також відсутність доказів звернення позивача з письмовою вимогою про сплату вказаних коштів у порядку ст.530 ЦК України унеможливлює встановлення моменту виникнення у відповідача обов`язку по сплаті відповідної суми боргу, відтак моменту, з якого останній вважається таким, що прострочив зобов`язання у розумінні ст.612 ЦК України.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач посилається на маніпулювання апелянтом цифрами та зазначає, що сума в розмірі 376 072,80 грн. сплачена відповідачем за іншими поставками, що не є предметом розгляду у даній справі. Одночасно заперечує інші доводи відповідача (апелянта), наполягає на законності рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості в розмірі 150 660, 00 грн., інфляційних втрат та 36% річних, настанні строку виконання грошового зобов`язання з оплати отриманого товару та заперечує щодо долучення поданих апелянтом доказів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 апеляційну скаргу позивача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ТВК Белтім Полімери на рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у справі №911/1673/19, розгляд справи призначено на 30.01.2020.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді - доповідачу) (складу суду) Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 апеляційну скаргу відповідача передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Валмпак" строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Валмпак" на рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у справі №911/1673/19.

Прийнято до спільного розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Валмпак" з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК Белтім Полімери" на рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у справі №911/1673/19, розгляд справи №911/1673/19 призначено на 30.01.2020.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції розгляд апеляційних скарг відкладався, у справі оголошувалась перерва, останній раз на 11.02.2021.

Явка представників сторін

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях апеляційної інстанції підтримали доводи своїх апеляційних скарг, просили їх задовольнити,

Представник позивача просив оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 222 972, 92 грн. та прийняти нове про задоволення позову в цій частині.

Представник відповідача просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

30.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВК Белтім Полімери" (далі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Валмпак" (далі - Покупець) укладено договір поставки № 300718, за умовами якого постачальник зобов`язався передати, а покупець - прийняти та оплатити на умовах передбачених договором товар (партію товару) в кількості, асортименті та по цінах вказаних у специфікаціях та/або накладних на відпуск товару (далі - видаткова накладна).

Поставка товару (партії товару) здійснюється на протязі 3 робочих днів з моменту узгодження замовлення постачальником. Поставка товару здійснюється на умовах FCA м.Київ, склад постачальника. Сторони можуть узгодити інші умови поставки товару, узгодивши це в замовленні (п. 2.1.3. договору).

Згідно п.п. 3.1., 3.2. договору ціна за одиницю товару та вартість партії товару встановлюється при поставці кожної партії товару та вказується у видатковій накладній, яка підписується сторонами. Сума договору складається з суми вартості партій товару, поставлених постачальником на протязі строку дії договору.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2., 5.5., 5.7. договору розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати 100% вартості у безготівковому порядку на рахунок постачальника. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній (акту прийому передачі і тому подібне). Облік розрахунків ведеться окремо у розрізі кожного рахунка-фактури, що був виписаний на умовах договору. Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника. Поточні надходження грошових коштів від покупця зараховуються в рахунок погашення заборгованості з найбільш раннім терміном виникнення. Вказане покупцем призначення платежу при цьому не враховується.

Пунктом 10.1. договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2021 року.

Позивачем на підтвердження поставки відповідачу товару на суму 972 576,00 грн. надано суду рахунок-фактуру № ТВ-0001623 від 03.12.2018 на суму 972 576, 00 грн. (а.с. 26) та видаткову накладну № ТВ-0001495 від 04.12.2018 на суму 972 576,00 грн. (а.с. 27), підписану уповноваженими особами та скріплену печатками обох сторін договору.

Судом встановлено, що відповідач до відкриття провадження у справі (05.07.2019) сплатив на рахунок позивача 290 000, 00 грн. за поставлений товар на підставі видаткової накладної №ТВ-0001495 від 04.12.2018 згідно рахунку-фактури №ТВ-0001623, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою №008-1/786 від 03.07.2019 (а.с. 29-30), у зв`язку з чим станом на момент відкриття провадження у справі (05.07.2019), основний борг відповідача перед позивачем за договором поставки №300718 від 30.07.2018 складає 682 576, 00 грн. (972 576,00 грн. - 290 000,00 грн.).

Крім того, після відкриття провадження у справі (05.07.2019) відповідач сплатив позивачу 531 916,00 грн., що підтверджується наданими представником позивача банківськими виписками на загальну суму 87 576,00 грн. (а.с. 49-51), платіжними дорученнями №5051 від 13.09.2019 на суму 40 000, 00 грн., №5067 від 16.09.2019 на суму 40 000,00 грн., №5082 від 17.09.2019 на суму 40 000,00 грн., №5111 від 20.09.2019 на суму 40 000,00 грн., №5126 від 24.09.2019 на суму 40 000,00 грн. (а.с. 65-68), платіжним дорученням №5153 від 27.09.2019 на суму 190 000,00 грн. та платіжним дорученням №5211 від 07.10.2019 на суму 54 340,00 грн. (а.с. 81-82), внаслідок чого на момент ухвалення судового рішення борг відповідача перед позивачем за договором поставки №300718 від 30.07.2018 склав 150 660,00 грн. (682 576,00 грн. - 531 916,00 грн.).

Предметом позову, з урахуванням заяви позивача про відмову від позову в частині часткової сплати суми основного бору від 17.10.2019 (а.с. 79-80), є вимоги про стягнення 150 660,00 грн. основного боргу, 222 972,92 грн. пені, 39 683,56 грн. інфляційних втрат та 222 130,83 грн. процентів за користування чужими коштами.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного сторонами в апеляційних скаргах та поясненнях до них

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як передбачено ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд встановив, що позивачем поставлено відповідачу товар на суму 972 576,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № ТВ-0001495 від 04.12.2018 на суму 972 576,00 грн (а.с.27), підписаною та скріпленою печатками обох сторін договору; відповідач до відкриття провадження у справі (05.07.2019) сплатив на рахунок позивача 290 000,00 грн. за поставлений на підставі видаткової накладної № ТВ-0001495 від 04.12.2018 згідно рахунку-фактури №ТВ-0001623 товар, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою №008-1/786 від 03.07.2019 (а.с. 29-30) , у зв`язку з чим станом на момент відкриття провадження у справі (05.07.2019), основний борг відповідача перед позивачем за договором поставки № 300718 від 30.07.2018 складав 682 576,00 грн. (972 576,00 грн. - 290 000,00 грн.); після відкриття провадження у справі (05.07.2019) відповідач сплатив позивачу 531 916,00 грн., що підтверджується наданими представником позивача банківськими виписками на загальну суму 87 576,00 грн. (а.с. 49-51), платіжними дорученнями № 5051 від 13.09.2019 на суму 40 000,00 грн., № 5067 від 16.09.2019 на суму 40 000,00 грн., № 5082 від 17.09.2019 на суму 40 000,00 грн., № 5111 від 20.09.2019 на суму 40 000,00 грн., № 5126 від 24.09.2019 на суму 40 000,00 грн. (а.с. 65-68), платіжним дорученням № 5153 від 27.09.2019 на суму 190 000,00 грн. та платіжним дорученням № 5211 від 07.10.2019 на суму 54 340,00 грн. (а.с. 81-82), внаслідок чого на момент ухвалення судового рішення борг відповідача перед позивачем за договором поставки №300718 від 30.07.2018 склав 150 660,00 грн. (682 576,00 грн. - 531 916,00 грн.).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. До прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Статтею 191 ГПК України встановлено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Згідно наданої позивачем заяви про відмову від позову в частині часткової сплати суми основного боргу, позивач на підставі ст.46 ГПК України відмовився від позову в частині стягнення 244 340,00 грн. основного боргу у зв`язку з добровільною сплатою вказаної суми відповідачем.

Вказана заява підписана представником позивача - адвокатом Никоноровим Є.В., не суперечить вимогам чинного законодавства та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, у зв`язку з чим судом правомірно прийнято відмову від позову та на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України закрито провадження у справі в частині вимоги про стягнення 244 340,00 грн. основного боргу.

Судом вірно відхилено доводи відповідача про те, що надані позивачем дані про погашення суми основного боргу відповідача є некоректними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки позивач не враховує всі платежі здійснені відповідачем з огляду на наступне.

Згідно п.п. 5.2., 5.7. договору облік розрахунків ведеться окремо у розрізі кожного рахунка-фактури, що був виписаний на умовах договору. Поточні надходження грошових коштів від покупця зараховуються в рахунок погашення заборгованості з найбільш раннім терміном виникнення. Вказане покупцем призначення платежу при цьому не враховується.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, а саме: банківської виписки №008-1/786 від 03.07.2019 (а.с. 29-30), банківських виписок на загальну суму 87 576,00 грн. (а.с. 49-51), платіжних доручень № 5051 від 13.09.2019 на суму 40 000,00 грн., № 5067 від 16.09.2019 на суму 40 000,00 грн, № 5082 від 17.09.2019 на суму 40 000,00 грн., № 5111 від 20.09.2019 на суму 40 000,00 грн, № 5126 від 24.09.2019 на суму 40 000,00 грн., № 5153 від 27.09.2019 на суму 190 000,00 грн та № 5211 від 07.10.2019 на суму 54 340,00 грн. (а.с. 65-68, 81-82), відповідачем загалом сплачено на рахунок позивача 821 916,00 грн. боргу за поставлений товар згідно договору поставки № 300718 від 30.07.2018 на підставі видаткової накладної № ТВ-0001495 від 04.12.2018.

Згідно ч. 3 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Надані представником відповідача видаткові накладні та платіжні доручення, на підтвердження поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 2 309 941,20 грн. та здійснення відповідачем оплат на користь позивача на загальну суму 2 309 941,20 грн., не прийняті судом до розгляду, оскільки подані до суду з пропуском встановленого судом строку для подання доказів, відтак, за позицією суду, не можуть підтверджувати погашення відповідачем основного боргу за договором поставки № 300718 від 30.07.2018.

Клопотання представника відповідача про закриття провадження в частині стягнення основного боргу задоволено судом частково, оскільки належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України (долученими до матеріалів справи) сторонами не доведено суду повне погашення відповідачем боргу за поставлений товар на підставі видаткової накладної № ТВ-0001495 від 04.12.2018 згідно рахунку-фактури № ТВ-0001623.

Враховуючи те, що не погашений борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення складає 150 660,00 грн., його розмір відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов вірного висновку про задоволення позову в цій частині.

Апелянт посилається на відсутність у нього заборгованості та наявність переплати.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості по поставці товару за видатковою накладною ТВ-0001495 від 04.12.2018 на підставі рахунку-фактури №ТВ-0001623 від 03.12.2018.

Щодо доводів апелянта про сплату 666 072,80 грн., позивачем повідомлено наступне.

Відповідно до довідки АТ ОТП Банку за вих. № 008-1/786 від 03 липня 2019 відповідач сплатив:

Дата оплатиСума оплати з призначенням платежу За поліетилен згідно Рах. №ТВ-0001623 від 03.12.2018 Сума оплати з іншим призначенням платежу 28.01.19 20000,00 06.02.19 10000,00 19.02.19 20000,00 22.02.19 10000,00 26.02.19 10000,00 01.03.19 15000,00 04.03.19 10000,00 28.03.19 30000,00 28.03.19 - 73113,60 грн. За поліетилен згідно Pax № ТВ-000596 від 15.03.19 03.04.19 30000,00 03.04.19 - 98820,00 грн. За поліетилен згідно Pax № ТВ-000743 від 02.04.19 18.04.19 - 99139,20 грн. За поліетилен згідно Pax № ТВ-000794 від 10.04.19 18.04.19 30000,00 - 08.05.19 15000,00 - 22.05.19 105000,00 грн. За поліетилен згідно Pax № ТВ-0001081 від 16.05.19 22.05.19 30000,00 06.06.19 15000,00 07.06.19 10000,00 12.06.19 15000,00 20.06.19 20000,00 Всього: 290 000,00 грн. 376 072,80 грн.

З викладеного вбачається сплата апелянтом лише 290 000,00 грн. за спірною поставкою та сплата 376 072,80 грн. по іншим поставкам, які не є предметом розгляду даної справи .

Щодо решти оплат відповідачем заборгованості за поставлений товар, позивачем зазначено наступне:

Дата оплатиСума оплати з призначенням платежу За поліетилен згідно Рах. № ТВ-0001623 від 03.12.18 Сума оплати з іншим призначенням платежу 06.09.19 30000,00 09.09.19 25000,00 11.09.19 32576,00 13.09.19 40000,00 16.09.19 40000,00 17.09.19 40000,00 20.09.19 40000,00 24.09.19 40000,00 27.09.19 190000,00 07.10.19 54340,00 Всього: 531 916,00 грн. -

Відповідно до пункту 5.2. Договору поставки № 300718 від 30 липня 2018, облік розрахунків ведеться окремо у розрізі кожного рахунка-фактури, що був виписаний на умовах цього договору.

Отже, підсумовуючи зазначене, відповідач за рахунком-фактурою №ТВ-0001623 від 03.12.2018 сплатив позивачу 821 916,00 грн. ( 531 916,00 + 290 000,00), що вірно встановлено судом першої інстанції за матеріалами справи.

Апелянт зазначає про те, що позивачем не було пред`явлено вимогу про оплату товару в порядку ст.530 ЦК України, тому не можна вважати, що відповідачем порушений строк оплати товару, що встановлений в договорі.

В матеріалах справи наявна виписка по рахунку позивача, в якій відображено вищезазначені позивачем в позові дати і суми здійснених відповідачем часткових оплат поставленого товару згідно спірного договору поставки.

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2., 5.5., 5.7. договору розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати 100% вартості у безготівковому порядку на рахунок постачальника. Партією товару вважається товар, поставлений по одній накладній (акту прийому передачі і тому подібне). Облік розрахунків ведеться окремо у розрізі кожного рахунка-фактури, що був виписаний на умовах договору. Датою оплати є дата зарахування грошових коштів на рахунок постачальника. Поточні надходження грошових коштів від покупця зараховуються в рахунок погашення заборгованості з найбільш раннім терміном виникнення. Вказане покупцем призначення платежу при цьому не враховується.

В даному випадку означений рахунок було виставлено 03.12.2018, а оплату поставленого товару відповідач проводи протягом січня 2019 - жовтня 2019. Відтак оплати здійснювались відповідачем з простроченням.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 5.1 Договору, Розрахунок за товар здійснюється шляхом попередньої оплати 100 % вартості у безготівковому порядку на рахунок Постачальника

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.1.7 постанови пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування`Законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Отже, строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Враховуючи вищезазначені правові норми, обов`язок відповідача розрахуватись з позивачем у повному обсязі за отриманий товар настав після отримання товару.

У зв`язку з несвоєчасною оплатою товару позивач просить стягнути з відповідача на підставі п.7.2 договору 222 972, 92 грн. пені за період з 05.12.2018 по 13.09.2019, та 39 683,56 грн. інфляційних втрат (за період з 05.12.2018 по 13.09.2019) та 222 130,83 грн. 36% річних (за період з 10.12.2018 по 13.09.2019) в порядку ст.625 ЦК України .

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 7.2. договору у разі невиконання або неналежного виконання покупцем зобов`язань по оплаті за даним договором, він несе відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період її нарахування, за кожен день прострочення з дати виникнення до дня фактичної оплати.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами. Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Статтею 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В разі прострочення сплати більш ніж на 3 календарних дня покупець зобов`язаний сплатити постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 36% річних від вартості неоплаченого в строк товару (партії товару з дня настання терміну оплати товару) до дня його фактичної оплати (п. 7.2 договору).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нарахована пеня, проценти за користування чужими грошовими коштами та інфляційні по кожному періоду на фактичні суми заборгованості, існування яких у відповідні періоди відповідачем не спростовано.

Враховуючи встановлені обставини щодо наявності заборгованості відповідача та фактів прострочення платежів, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про правомірність вимог позивача про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат.

В той же час, судом без належних правових підстав було відмовлено в позові про стягнення 222 972, 92 грн. пені, порядок нарахування якої передбачений п.7.2 укладеного між сторонами договору, остання нарахована по кожному періоду на фактичні суми заборгованості, існування яких у відповідні періоди відповідачем не спростовано.

Доводи представника відповідача відносно того, що позивачем неправомірно нараховуються 36 % річних на підставі ст. 536 ЦК України спростовуються змістом позовної заяви, згідно якої зазначені у п. 7.2. договору 36 % річних за своєю правовою природою є процентами, розмір яких встановлений в іншому розміру, ніж визначений згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Стосовно тверджень представника відповідача відносно того, що у позивача не виникло право на нарахування пені, інфляційних втрат та 36% річних, оскільки у відповідача не виник обов`язок по сплаті відповідної суми боргу, спростовується змістом п. 5.1. договору поставки № 300718 від 30.07.2018, де визначено, що розрахунок здійснюється шляхом попередньої оплати 100 % вартості у безготівковому порядку на рахунок постачальника та змістом рахунку-фактури № ТВ-0001623 від 03.12.2018, згідно якого рахунок дійсний до сплати до 03.12.2018.

За доводами апелянта, ним сплачено 150 660, 00 грн. заборгованості в рахунок поставленого товару по спірній накладній №ТВ-0001495 від 04.12.2018, у зв`язку з чим на момент прийняття рішення заборгованості у відповідача не існує.

Відповідач заперечує отримання товару по видатковій накладній №ТВ-0001424 від 11.07.2019, та вважає, що оплати в загальній сумі 150 660,00 грн. (17.07.2019 та 19.07.2019) з призначенням платежу за поліетилен згідно рах. №ТВ-0001495 від 09.07.19 слід зараховувати в рахунок оплати товару по спірній видатковій накладній №ТВ-0001495 від 04.12.2018.

Позивачем надано суду наступні пояснення щодо поставки за видатковою накладною № ТВ-0001424 від 11 липня 2019 року.

У позивача за поставкою за видатковою накладною № ТВ-0001424 від 11 липня 2019 року наявні оригінали рахунку фактури № ТВ-0001495 від 09 липня 2019 року; довіреності № 125 від 11 липня 2019 року.

Видаткова накладна № ТВ-0001424 від 11 липня 2019 року наявна у Позивача без підпису Відповідача.

У разі дефектів первинних документів та невизнання відповідачем постачання спірного товару, позивач доводить постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару .

Визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, окрім обставин оформлення первинних документів, має відбутися реальних рух такого товару.

Так, у Позивача в наявності є оригінал довіреності Відповідача № 125 від 11 липня 2019 року.

Довіреність Відповідача №125 від 11 липня 2019 року підписана керівником підприємства та головним бухгалтером та скріплена печаткою Підприємства.

Довіреність на одержання цінностей є документом, що фіксує рішення керівника підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Доказів повернення невикористаної довіреності № 125 від 11 липня 2019 року та її погашення відповідачем не надано. Водночас, наявність у відповідача довіреності № 125 від 11 липня 2019 року, виданої відповідачем на отримання матеріальних цінностей від позивача за рахунком-факторую № ТВ-0001495 від 09 липня 2019 року, свідчить про те, що ця довіреність була використана особою, якій видана, вона залишилася у постачальника і по ній були отримані відповідачем від позивача матеріальні цінності.

Позивач зазначає, що Поставка товару відбувалась за видатковою накладною № ТВ-0001424 від 11 липня 2019 року, що передбачено умовами договору та є первинним документом у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Довіреність № 125 від 11 липня 2019 року, з боку покупця ('відповідача) підписані та скріплені мокрою печаткою.

Зважаючи на те, що мокра печатка особи, яка її поставила, є способом підтвердження підпису особи на документі, а відповідно до положень до положень ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідач не посилається і не доводить того, що печатка вибула з його володіння і відтиск її нанесений на документ у протиправний спосіб; у матеріалах справи відсутні докази невідповідності печатки на довіреності, поставка за якими не визнається.

Виходячи з наведеного, відповідач не посилається на незаконне використання печатки товариства.

Після отримання від позивача позовної заяви, відповідач не провів службове розслідування за фактом незаконного використання печатки. Також не надано відповідачем доказів повідомлення правоохоронних органів та позивача про втрату чи викрадення печатки.

Наявність відбитку печатки відповідача на довіреності № 125 від 11 липня 2019 року означає, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на документах.

Отже, в матеріалах справи містяться докази отримання відповідачем від позивача товару за видатковою накладною № ТВ-0001424 від 11 липня 2019 року, виписані належним чином.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частиною 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Цією ж нормою Закону передбачені обов`язкові реквізити, які має містити первинний документ: дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, назначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; й) індивідуальний податковий номер.

Отже, податкова накладна містить відомості про господарську операцію та має всі обов`язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які повинен містити первинний документ, крім того вона складається у передбаченій законом електронній формі, тобто податкова накладна поряд із видатковою накладною є первинним документом і з огляду на приписи ст. 73 ГПК України вона (податкова накладна) є доказом факту здійснення господарської операції з постачання товару, про що додатково свідчить наступне:

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій мім іншим з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податну товарів/послуг.

Вищезазначені норми свідчать про те, що податкова накладна буде підставою для нарахування сум ПДВ, які відносяться до податкового кредиту, лише за умови якщо мала місце господарська операція і податкова накладна складена саме тією особою, яка здійснила постачання товарів/послуг.

Таким чином, норми ПК України, що регулюють питання оподаткування ПДВ у взаємовідносинах платників податків при здійсненні постачання-придбання товарів/послуг (проведені за них безготівкових розрахунків), чітко визначають такі обов`язкові умови для:

- складання і реєстрації постачальником податкової накладної в ЄРПН - це здійснення продавцем (постачальником) - контрагентом покупця операції з постачання останньому товарів/послуг (пп. "а"/пп. "б" п. 185.1; пп. "а"/пп. "б" п. 187.1; абзаци перші п. 201.1, п. 201.7 і п. 201.10 ПК України);

- нарахування покупцем сум ПДВ, що відносяться до податкового кредиту на підставі зареєстрованої постачальником податкової накладної в ЄРПН - це здійснення покупцем - контрагентом продавця (постачальника) операції з придбання (отримання) від останнього товарів/послуг (пп."а" п. 198.1, абз.абз. 1-3 п. 198.2, абз.абз. 1-2 п. 198.3 і абз. З п. 198.6; абз.абз. 2-3 п. 201.10 ПК України).

Позивачем у встановленому Законом порядку та строки було оформлено та зареєстровано податкову накладну № 88 від 11.07.2019 року (зареєстрована відповідно до квитанції № 1 від 25.07.2019 р.) на поставлену відповідачу продукцію за накладною № ТВ-0001424 від 11 липня 2019 року.

Копія податкової накладної разом із квитанцією про прийняття, передбачені п. 201.10 ст. 201 ПК України, додані до матеріалів справи. Зазначена податкова накладна містить вичерпну інформацію стосовно кількості та вартості поставленої на адресу відповідача продукції, та є безперечним доказом факту здійснення господарської операції з отримання ним від позивача продукції за видатковою накладною, які не визнаються відповідачем.

Враховуючи правову позицію, наведену у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №922/4099/17, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 30.01.2019 у справі №905/2324/17, від 08.05.2019 у справі №910/9078/18, від 21.05.2019 у справі №904/6726/17, від 05.06.2019 у справі №905/1562/18, від 10.06.2019 у справі №911/935/18 та від 11.06.2019 у справі №904/2394/18, згідно з якою, з урахуванням конкретних обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Встановленим є факт здійснення відповідачем повної оплати отриманого товару у сумі 150 660,00 грн. (два платежі 17.07.2019 р. та 19.07.2019 р. з призначенням платежу за поліетилен згідно рах. №ТВ-0001495 від 09.07.19 ) повидатковій накладній №ТВ-0001424 від 11.07.2019, та відсутні підстави для врахування вказаних оплат в рахунок сплати заборгованості за отриманий товар по спірній видатковій накладній №ТВ-0001495 від 04.12.2018.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно зі статтею 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до приписів ст. ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що було зроблено позивачем, натомість, доводи відповідача, викладені в його апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

При цьому заперечення позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідача, та у додатково поданих поясненнях, колегія суддів вважає обґрунтованими.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (п. 3, 4 ч. 1, ч. 4 ст. 277 ГПК України ).

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Валмпак" на рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у справі №911/1673/19 підлягає залишенню без задоволення, в той же час апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю ТВК Белтім Полімери на рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у справі №911/1673/19 підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у справі №911/1673/19 підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 222 972,92 грн. та прийнятті нового рішення в скасованій частині про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ТВК Белтім Полімери про стягнення пені у розмірі 222 972,92 грн.

У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги позивача, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати за подання ним апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Валмпак" на рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у справі №911/1673/19 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТВК Белтім Полімери на рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у справі №911/1673/19 задовольнити.

3. Рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у справі №911/1673/19 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 222 972,92 грн.

4. В скасованій частині прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ТВК Белтім Полімери .

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Валмпак" (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Січових Стрільців, буд. 1, код ЄДРПОУ 36058469) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТВК Белтім Полімери (10001, м. Житомир, вул. Київська, буд. 77, код ЄДРПОУ 41507787) 222 972,92 грн. пені.

6. В решті рішення Господарського суду Київської області від 01.11.2019 у справі №911/1673/19 залишити без змін.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Валмпак" (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Січових Стрільців, буд. 1, код ЄДРПОУ 36058469) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТВК Белтім Полімери (10001, м. Житомир, вул. Київська, буд. 77, код ЄДРПОУ 41507787) 5016,89 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Доручити Господарському суду Київської області видати накази.

9. Матеріали справи №911/1673/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 17.05.2021 після виходу суддів колегії з лікарняного та відпусток.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко