Рішення

від 17.05.2021 по справі 920/158/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.05.2021 Справа № 920/158/21 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №920/158/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СІЕЙТІ (40000, м.Суми, вул. Вільний лужок, 6, код ЄДРПОУ 39441455),

до відповідача Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми Десна (42725, Сумська область, Охтирський район, с.Грінченкове, пров. Шкільний, 9, код ЄДРПОУ 23824270),

про стягнення 110642,80 грн.

установив:

16.02.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 110642,80 грн (в т.ч.: 104014,38 грн основного боргу, 5200,72 грн інфляційних збитків, 1427,70 грн 3% річних), а також 2270,00 грн судового збору.

Ухвалою суду від 22.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/158/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, встановлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.

Відповідач відзиву на позов не подав, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення про розгляд справи був повідомлений належним чином 02.03.2021.

02.04.2020 позивач надіслав суду заяву від 31.03.2021 №37/1, в якій зазначив, що за час від дати відкриття провадження у справі по 31.03.2021 відповідач сплатив суму основного боргу 104014,38 грн в повному обсязі, що підтверджується випискою обслуговуючого банку позивача - AT Райффайзен Банк Аваль . Оплата здійснена платіжними дорученнями №2575 від 19.02.2021 на суму 30000,00 грн, №2577 від 23.02.2021 р. на суму 20000,00 грн, №2592 від 26.02.2021 на суму 57630,63 грн. Листом від 01.03.2021 №32 відповідач змінив помилково зазначене в платіжних документах призначення платежу. Відповідно до змісту зазначених платіжних документів відповідачем фактично здійснена оплата в більшому розмірі (107630,63 грн.) ніж сума основного боргу (104014,38 грн.), в той же час в платіжних документах призначенням платежу, в тому числі на різницю (3616,25 грн.), зазначено саме - оплата за агентські послуги. Таким чином, у своїй заяві позивач зазначив, що після ухвалення рішення суду та набрання ним законної сили зазначена сума переплати 3616,25 грн. буде зарахована в рахунок погашення судових витрат та інших заявлених в позові платежів.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання заяв по суті справи та доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини:

15 жовтня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю СІЕЙТІ (далі - агент, позивач) та приватним сільськогосподарським підприємство агрофірмою Десна (далі - довіритель, відповідач) укладено договір з комерційним агентом №1272 (далі - договір).

За даним договором довіритель доручає і надає повноваження, а агент приймає на себе зобов`язання надати довірителю послуги (виконання агентом дій в сфері: маркетингового дослідження ринку; пошуку потенційних покупців продукції - олійні, зернові та бобові культури довірителя; сприяння довірителю в укладанні контрактів на продаж продукції) на Території (країни Європи, країни СНД, Україна від імені довірителя і за його рахунок (п. 1.1., п. 1.2, п. 1.3.,п. 2.1. договору)

Відповідно до пунктів 2.2.-2.4. договору обов`язки і повноваження агента за цим договором обмежуються наданням послуг довірителю і не передбачають виконання агентом дій, які направлені на виконання укладених договорів, а виключно посередництво щодо їх укладання між довірителем та покупцем. Агент надає послуги в інтересах і під контролем довірителя. Агент не укладає угоди (контракти) від імені довірителя.

Агент має право отримувати винагороду за надані послуги відповідно до умов цього договору. Сума винагороди вказується в акті, підписаному повноважними представниками обох сторін. Виплата винагороди проводиться Довірителем в гривні, в безготівковій формі протягом 5 банківських днів з дня підписання сторонами відповідного Акту (пункти 3.1.3. та 4.4. договору).

29.03.2019 між сторонами спору укладено додаткову угоду №1 до договору, відповідно до пунктів 1 та 2 якої, керуючись п. 4.2. договору, сторони домовилися встановити винагороду агента в розмірі 79,80 грн від суми Контракту №FC-101618RL від 16.10.2018 року між Приватне сільськогосподарське підприємство ДЕСНА та CARDIFF COMMODITIES SA (далі - покупець) за безпосередньої участі агента. За всіма іншими умовами, не порушеними цією додатковою угодою. Договір діє без змін.

30.06.2020 позивачем та відповідачем підписано додаткову угоду № 2 до договору, згідно з якою: 1)керуючись п. 9.6. договору, сторони домовилися продовжити термін дії договору до 31.07.2021 року; 2)керуючись п. 9.6. договору, сторони домовилися внести зміни до п. 9.2. та викласти його в наступній редакції: 9.2. У випадку, якщо жодна із Сторін протягом 10 календарних днів до кінця строку дії Договору не заявить про бажання його припинити - Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік на таких самих умовах .

28.08.2020 позивачем та відповідачем підписано акт прийому-здачі наданих робіт, пунктами 3 та 4 якого встановлено, що загальний розмір винагороди за надані послуги склав 141223,20 грн (в т.ч.: ПДВ 20% - 23537,20 грн, сума без ПДВ - 117686,00 грн) та виплата винагороди проводиться довірителем в безготівковій формі протягом 5 банківських днів з дня підписання сторонами відповідного акту.

14.09.1010 відповідач надіслав позивачу лист, за змістом якого просив позивача вважати вірним призначення платежу №1996 від 14.09.2020 на суму 70000,00 грн, а саме: За транспортно-експедиційні послуги згідно Договору транспортно-експедиційне обслуговування №430 від 14.07.2020р. - 32791,18 грн, в т.ч. ПДВ - 5465,20 грн; За агентські послуги згідно Договору з комерційним агентом № 1272 від 15.10.2018 - 37208,82 грн, в т.ч. ПДВ - 6201,47 грн .

Водночас, оплата за надані послуги у термін встановлений договором відповідачем в повному обсязі не здійснена, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача 104014,38 грн основного боргу за договором та 5200,72 грн інфляційних збитків, 1427,70 грн 3% річних.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договір з комерційним агентом від 15.10.2018 №1272, укладений між сторонами спору фактично, є договором про надання послуг в розумінні ЦК України.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Стаття 902 ЦК України встановлює виконання договору про надання послуг, за якою виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 ЦК України)

Відповідно до ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять пункти (умови), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, усі умови договору навіть ті, що не є обов`язковими для того чи іншого виду договору, проте погоджені сторонами та містяться у договорі, є обов`язковими для виконання сторонами за договором.

Таким чином, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 104014,38 грн боргу за надані послуги є правомірними. Водночас, враховуючи, що позивачем підтверджено його заявою від 31.03.2021 №37/1 (вх№3382/21 від 02.04.2021) факт сплати відповідачем зазначеної суми боргу за договором, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України суд, за відсутністю предмету спору, закриває провадження у справі №920/158/21 в частині стягнення з відповідача 104014,38 грн основного боргу за договором.

Щодо стягнення з відповідача 5200,72 грн інфляційних збитків та 1427,70 грн 3% річних суд зазначає наступне:

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 №265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19).

Відповідно розрахунку, зазначеного позивачем у позовній заяві, останнім нараховано відповідачу 1427,70 грн 3% річних за період з 02.09.2020 по 15.02.2020 та 5200,72 грн інфляційних збитків за період з вересня 2020 року по січень 2021 року.

Водночас, враховуючи положення п. 4.4. договору та п. 4 акту прийому-передачі наданих послуг від 28.08.2020, беручи до уваги, що виплата винагороди за договором мала бути проведена відповідачем в безготівковій формі протягом 5 банківських днів з дня підписання сторонами зазначеного акту - тобто в період з 31.08.2020 по 04.09.2020 включно, - позивачем невірно визначено початок періоду нарахування 3% річних, який має бути з 05.09.2020, а не з 02.09.2020.

З огляду на вищенаведене, перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договору, судом здійснено перерахунок 3% річних за період з 05.09.2020 по 15.02.2020 та перевірено розрахунок інфляційних нарахувань за договором за допомогою інструменту Калькулятори системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН , можливість використання якого визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі №917/1622/16, у зв`язку з чим вимоги позивача щодо стягнення 1427,70 грн 3% річних задовольняються судом частково, а саме: в частині стягнення з відповідача 1399,30 грн 3% річних за період з 05.09.2020 по 15.02.2020, в іншому щодо стягнення з відповідача 28,40 грн - суд відмовляє за необґрунтованістю. Разом з тим, вимоги позивача щодо стягнення 5200,72 грн інфляційних збитків є правомірними та задовольняються судом в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач проти заявленого позову не заперечив. Доказів належного виконання зобов`язань перед позивачем щодо оплати наданих послуг за договором , до суду не надав.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором та сплату останнім після відкриття провадження у справі основного боргу, що підтверджено позивачем, суд, дослідивши матеріали справи, закриває провадження у справі в частині стягнення з відповідача 104014,38 грн основного боргу відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України та задовольняє позов частково і стягує з відповідача 5200,72 грн інфляційних збитків за період з вересня 2020 року по січень 2021 року та 1399,30 грн 3% річних за період з 05.09.2020 по 15.02.2020. Щодо стягнення з відповідача 28,40 грн 3% річних - суд відмовляє за необґрунтованістю

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Часиною 9 статті 129 ГПК України встановлено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до вимог ч. 9 ст. 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2270,00 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 231-233, 236-238, 240, 254-257 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив :

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині стягнення 104014,38 грн (сто чотири тисячі чотирнадцять грн 38 коп) основного боргу за договором з комерційним агентом від 15.10.2018 №1272.

3. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства агрофірми Десна (42725, Сумська область, Охтирський район, с. Грінченкове, пров. Шкільний, 9, код ЄДРПОУ 23824270) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СІЕЙТІ (40000, м. Суми, вул. Вільний лужок, 6, код ЄДРПОУ 39441455) 5200,72 грн (п`ять тисяч двісті грн 72 коп.) інфляційних збитків за період з вересня 2020 року по січень 2021 року та 1399,30 грн (одна тисяча триста дев`яносто дев`ять грн 30 коп.) 3 % річних за період з 05.09.2020 по 15.02.2020 за неналежне виконання умов договору з комерційним агентом від 15.10.2018 №1272, а також 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят грн 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.

4. В іншому - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

У зв`язку з лікарняним та відпусткою судді Котельницької В.Л., повний текст рішення складено та підписано 17.05.2021.

Суддя В.Л. Котельницька