Постанова

від 14.05.2021 по справі 640/24521/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24521/20 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Амельохін В.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Єгорової Н.М.,

Коротких А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІННОВАЦІЯ ІНВЕСТ КОМПАНІ" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІННОВАЦІЯ ІНВЕСТ КОМПАНІ" про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення з ТОВ "ІННОВАЦІЯ ІНВЕСТ КОМПАНІ" заборгованості у розмірі 439 743,70 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.12.2020 позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для стягнення податкового боргу відсутні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що за відповідачем обліковується податкова заборгованість по сплаті податку на нерухоме майно, яка виникла на підставі самостійно узгоджених сум податкових зобов`язань, згідно податкової декларації з податку на нерухоме майно за 2017 рік та заборгованість по земельному податку, яка виникла на підставі самостійно узгоджених сум податкових зобов`язань, згідно податкової декларації з плати за землю 2017 року.

Оскільки відповідачем заборгованість самостійно сплачено не було, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що за відповідачем обліковується сума узгоджених та несплачених податкових зобов`язань в сумі 439 743,70 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Сума податкових зобов`язань відповідачем не була сплачена своєчасно, вона набула статусу податкового боргу. Доказів оскарження податкової вимоги чи погашення податкового боргу за визначеними грошовими зобов`язаннями, відповідачем суду не надано.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України (далі - ПК) податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

За правилами пункту 36.2 цієї ж статті ПК податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором. В силу пункту 36.3 статті 36 ПК податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 ПК).

Звертаючись до суду з позовом, позивач наголошував, що спірна сума податкового боргу виникла у зв`язку із несплатою відповідачем самостійно визначених ним сум грошового зобов`язання у податковій звітності.

Сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, набуває статусу податкового боргу у розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК.

Підпунктом 14.1.175 статті 14 ПК передбачено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні суми податкового боргу виникли у зв`язку із несплатою відповідачем самостійно визначених сум грошового зобов`язання за 2017 рік з плати за землю (згідно звітної та уточнюючої податкових декларацій від 20.02.2017 та від 09.03.2017) із терміном сплати з 30.04.2017 по 30.01.2018, а також сум грошового зобов`язання за 2017 рік з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, (згідно звітної податкових декларацій від 20.02.2017) із терміном сплати з 29.04.2017 по 29.01.2018.

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що не має обов`язку сплачувати плату за землю, оскільки відповідна земельна ділянка йому не належить.

Проте, у даній справі перевірці підлягає виключно факт узгодження податкових зобов`язань та встановлення обставин їх несплати і, як наслідок, набуття відповідними сумами статусу податкового боргу. Питання обґрунтованості визначення відповідачем цих зобов`язань у податковій звітності не може бути предметом дослідження у даній справі.

Будь-яких доказів того, що позивач уточнював чи в інший передбачений законом спосіб зменшував розмір задекларованих ним спірних зобов`язань матеріали справи не містять.

Таким чином, оскільки відповідачем не було сплачено у повному обсязі сум самостійно визначених грошових зобов`язань, доказів чого позивач ні до суду першої ні до суду апеляційної інстанції не надав, колегія суддів дійшла висновку, що ці суми зобов`язання набули статусу податкового боргу.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК).

Як вірно встановив суд першої інстанції, податкова вимога від 06.09.2016 №14053-17 направлялася відповідачу, проте повернулася за закінченням терміну зберігання , що у відповідності до пункту 42.5 статті 42 ПК вважається належним врученням. Доказів оскарження зазначеної податкового вимоги чи її скасування відповідач не надав.

Відповідно до п. 59.5 ст. 59 ПК, у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Оскільки відповідачем сума податкового боргу після виставлення йому податкової вимоги повністю не погашалась, підстав для винесення нової податкової вимоги не виникало, а тому процедура стягнення є дотриманою. З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що вказана податкова вимога не дає позивачу права на стягнення податкового боргу.

Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК передбачено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Відповідно до пункту 102.4 статті 102 ПК у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Колегія суддів наголошує, що за кожним податком та збором у платника податку виникає безумовний податковий обов`язок сплатити суму такого податку чи збору в порядку і строки, визначені законом. Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. У разі виникнення у платника податку податкового боргу платник зобов`язаний його сплатити, а у разі несплати - податковий обов`язок не є виконаним.

У такому разі контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі (пункт 95.1 статті 95 ПК).

При цьому стягнення коштів контролюючий орган має право ініціювати тільки в межах 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Податковий борг платника податків, стосовно якого минув цей строк давності, не може бути ініційований контролюючим органом до стягнення, оскільки безумовно вважається безнадійним.

Водночас, для цілей вирішення даного спору слід зазначити, що 13.05.2020 Верховною Радою України було прийнято Закон України Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) , яким зміст одного з абзаців п. 52-2 підрозд. 10 розд. ХХ Перехідні положення ПК викладено у наступній редакції: На період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 цього Кодексу. .

Вказаний Закон набув чинності з 29.05.2020.

Враховуючи, що на час дії карантину, який діє і станом на час розгляду даної справи, були продовжені строки, встановлені статтею 102 ПК, у тому числі і строк стягнення податкового боргу, який мав скінчитися після 18.03.2020 (з 29.04.2020 по 30.01.2021), то колегія суддів відхиляє посилання скаржника на порушення позивачем вимог статті 102 ПК.

З цих підстав помилковим є посилання позивача на правові позиції Верховного Суду, які стосуватися правовідносин, що виникли до продовження строків, визначених статтею 102 ПК на час дії карантину.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІННОВАЦІЯ ІНВЕСТ КОМПАНІ" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Єгорова

Суддя А.Ю. Коротких