Постанова

від 06.05.2021 по справі 500/4208/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/4208/20 пров. № А/857/5921/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Кухтея Р.В.,

Шевчук С.М.,

секретаря судового засідання Максим Х.Б.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Баранюк А.З.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі о 10 год. 42 хв. 08 лютого 2021 року, повне судове рішення складено 10 лютого 2021 року, у справі №500/4208/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

21.12.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.05.2020 №0124831-5404-1915.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що фізична особа, яка є власником об`єкта промисловості за умови використання такого об`єкта за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), має право на застосування податкової пільги, передбаченої нормами підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Суд першої інстанції вказав, що оскільки види економічної діяльності 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва та 23.69 Виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу відповідно до Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010 класифікуються в секції С Переробна промисловість , яка є промисловим виробництвом, то діяльність позивача відноситься до видів промислового виробництва. Суд першої інстанції зазначив, що позивачем доведено використання належної йому будівлі промисловості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Тернопільській подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року та винести постанову, якою в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що сама по собі специфікація об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівель, а саме статусу будівлі промисловості, не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Скаржник вказує, що визначним є використання будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Скаржник зазначає, що відсутні підтвердження того, що позивач використовує дану будівлю для виготовлення промислової продукції, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення не підлягає скасуванню.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, навівши мотиви з яких рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, таким, що відповідає правовій позиці Верховного Суду з ідентичних правовідносин.

Учасники справи в судове засідання не з`явились, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення статтей 229 та 230 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.10.2018 з 10.04.2000 зареєстрований як фізична особа-підприємець, номер запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР 26460170000006422, перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Тернопільській області з 13.04.2000.

Видами діяльності позивача відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодами КВЕД є: 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (основний); 08.12 Добування піску, гравію, глин і каоліну; 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва; 23.69 Виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу; 43.39 Інші роботи із завершення будівництва; 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами; 47.78 Роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 42.11 Будівництво доріг і автострад (а.с.10).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №146335018 від 21.11.2018 ОСОБА_1 є власником нерухомого майна: нежитлового приміщення, цеху по виготовленню бруківки, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка місця розташування: кадастровий номер 6110100000:11:001:0006, відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: адміністративно-побутовий будинок Б, загальна площа 577,7кв.м.; виробничий цех №1, В, загальна площа 746,2 кв.м.; прохідна, 1, загальна площа 4,8 кв.м. (а.с.59).

Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №158699772 від 06.03.2019, договору купівлі-продажу земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності від 27.03.2002, рішення Тернопільської міської ради від 28.02.2002 (а.с.66-69) ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,45 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100000:11:001:0006, цільове призначення: для обслуговування викупленого незавершеного будівництва виробничого приміщення. Право власності на дану земельну ділянку підтверджується Державним актом серії Т р №042065 від 18.06.2002 (а.с.71).

Належна ОСОБА_1 будівля, а саме, цех по виготовленню бруківки є виробничою будівлею, що підтверджується техпаспортом на таку.

04.05.2020 Головним управлінням ДПС у Тернопільській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0124831-5404-1915, яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 55420,36 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен повинен сплачувати податки та збори у порядку і розмірах, встановлених законом.

Пунктом 16.1 статті 16 ПК України, зокрема, передбачено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно. Різновидом податку на майно є податок на майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними аргументи скаржника щодо застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України лише до промислових підприємств та не поширення такого на фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність, та погоджується з висновками суду першої інстанції щодо її застосування і до фізичних осіб-підприємців з огляду на таке.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).

Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Так, застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм будівлі промисловості , лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник зокрема вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє судам застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета будівлі промисловості , оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття промисловість , у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки будівлі промислові , які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт ґ підпункту 14.1.129 1 пункту 14.1 статті 14 ПК України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівель промисловості , зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій будівлі промислові , законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти), який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

Такий висновок суду першої та апеляційної інстанції узгоджується з висновком Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, висловленим у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то в подальшому він може змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 ПК України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 ПК України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПК України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 ПК України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Отже, застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Таким чином, фізична особа, яка є власником об`єкта промисловості за умови використання такого об`єкта за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), має право на застосування податкової пільги, передбаченої нормами підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Аналогічна права позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №300/261/19, від 07.04.2020 у справі №200/8228/19, від 05.06.2020 у справі №300/352/19 та від 24.07.2020 у справі № 500/90/19.

В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, будівлі промислові та склади (підпункт ґ ).

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до ДК 018-2000 клас 1251 Будівлі промислові віднесено до групи 125 Будівлі промислові та склади . Клас 1251 Будівлі промислові включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промислові . Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Вірним є висновок суду першої інстанції, що належний позивачу об`єкт нерухомості, а саме цех по виготовленню бруківки, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , слід вважати будівлею промисловості, на яку може бути поширена податкова пільга, передбачена підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за умови використання такої нерухомості за функціональним призначенням у своїй підприємницькій діяльності з врахуванням виду здійснюваної ним діяльності протягом податкового періоду 2019 року.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець, одним з видів його економічної діяльності є відповідно до Код КВЕД 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва, також до видів діяльності позивача належить Код КВЕД 23.69 Виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу.

Наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 №457 прийнято та надано чинності Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010, згідно розділу 1 якої Класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Основний принцип КВЕД полягає в об`єднанні підприємств, що виробляють подібні товари чи послуги або використовують подібні процеси для створення товарів чи послуг (тобто сировину, виробничий процес, методи або технології), у групи. Основне призначення КВЕД - визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців.

В розділі 4 КВЕД визначено, що виробництво - це економічна діяльність, результатом якої є продукція. Це поняття використовують для позначення всіх видів економічної діяльності. Термін виробництво призначено не тільки стосовно сільського господарства, добувної або переробної промисловості. Його використовують також стосовно сфери послуг. Для позначення виробництва можуть використовувати і точніші терміни: надання послуг, оброблення, перероблення тощо залежно від сфери діяльності. Обсяг виробництва вимірюють за допомогою різних методів у натуральному чи вартісному вираженні.

Процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B Добувна промисловість та розроблення кар`єрів , C Переробна промисловість , D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря , E Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та F Будівництво .

Підтверджує здійснення позивачем промислової діяльності подана податкова декларація про майновий стан і доходи за 2019 рік, згідно з якою загальна сума доходу, отриманого ФОП ОСОБА_1 у 2019 році, у тому числі за кодом КВЕД 23.61 Виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу, становить 974230,00 грн.

Оскільки види економічної діяльності 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва та 23.69 Виробництво інших виробів із бетону гіпсу та цементу відповідно до Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010 класифікуються в секції С Переробна промисловість , яка є промисловим виробництвом, а тому діяльність позивача відноситься до видів промислового виробництва.

Аналізуючи обставини справи, аргументи сторін, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суду першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність позивачем використання за функціональним призначенням належного йому цеху по виготовленню бруківки як будівлі промисловості, а тому такий має право на застосування податкової пільги, передбаченої підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Окрім того, як це вірно встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДПС у Тернопільської області визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке підлягає сплаті фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік у розмірі 55420,36 грн, виходячи зі ставки податку 1 відсоток розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв.м.

Проте, рішенням Тернопільської міської ради від 15.06.2018 №7/25/43 встановлено на території міста Тернополя ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2019 рік. Згідно переліку наведеному у Додатку 8 до рішення Тернопільської міської ради від 15.06.2018 №7/25/43 об`єкт нерухомості, а саме цех по виготовленню бруківки, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , розташований у 2 економіко-планувальній зоні, відповідно до Додатку 3 до вказаного рішення міської ради ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначена на 2019 рік у такому випадку становить 0,5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв.м.

Отже, контролюючим органом, окрім того, невірно визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, яке підлягає сплаті фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2019 рік.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин справи, надаючи правову оцінку аргументам сторін, враховуючи, що позивач є власником об`єкта промисловості та використовує такий об`єкт за функціональним призначенням, має право на застосування податкової пільги, передбаченої нормами підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а тому, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності прийнятого податкового повідомлення-рішення, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 230, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року у справі №500/4208/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 17.05.2021 згідно з ч.3 ст.321 КАС України