Рішення

від 06.05.2021 по справі 923/1336/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2021 року Справа № 923/1336/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Сулімовської М. Б. , за участю секретаря судового засідання Мальцевої О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: ОСОБА_1 , м.Херсон

до відповідача: Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник", м.Херсон

про визнання загальних зборів частково недійсними

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (присутній в судовому засіданні 23.04.2021р. до оголошення перерви); Салівонський О.М., адвокат (посвідчення № 450 від 25.06.2009р.), ордер ВТ № 1004958 від 16.02.2021р.

від відповідача: не з`явився

Позивач ОСОБА_1 , м.Херсон звернувся до Господарського суду Херсонської області із позовом до відповідача Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник", м.Херсон про визнання загальних зборів частково недійсними.

Ухвалою від 29.12.2020р. відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання по справі на 28.01.2021р., встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Сулімовської М.Б. судове засідання, призначене на 28.01.2021р., не відбулося.

Ухвалою від 04.02.2021р. розгляд справи призначено на 17.02.2021р.

16.02.2021р. відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 17.02.2021р. продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів - до 29.03.2021р., поновлено відповідачу пропущений процесуальний строк на подання до суду відзиву та відкладено розгляд справи на 11.03.2021р.

25.02.2021р. до господарського суду надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 11.03.2021р. підготовче засідання відкладено на 25.03.2021р.

Ухвалою від 25.03.2021р. закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні 09.04.2021р.

Ухвалою від 09.04.2021р. у зв`язку з неявкою в судове засідання представника відповідача, з метою надання можливості всім учасникам провадження скористатись повним обсягом процесуальних прав, розгляд справи відкладено на 23.04.2021р.

В судовому засіданні 23.04.2021р. за клопотанням позивача оголошено перерву до 11 год. 00 хв. 06.05.2021р.

В судове засідання 06.05.2021р. з`явився представник позивача.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про поважність причин неявки суд не повідомив.

При цьому судом враховано, що відповідач обізнаний про розгляд даної справи Господарським судом Херсонської області, а тому своїм правом взяти участь в судовому засіданні скористався на власний розсуд.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просить їх задовольнити. При цьому просить суд визнати поважними причини пропущення строку позовної давності, поновити позивачу строк на звернення до суду з даним позовом з підстав, наведених у позовній заяві.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

За приписами ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 06.05.2021р. на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши позивача та його представника, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , м.Херсон звернувся до Господарського суду Херсонської області із позовом до відповідача Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник", м.Херсон, в якому просить визнати недійсним рішення загальних зборів Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник", оформлене протоколом загальних зборів від 28.01.2013р., в частині його виключення зі складу членів кооперативу.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що він був членом Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник".

28.01.2013р. відбулись загальні збори членів ГБК "Залізничник", рішенням яких ОСОБА_1 було виключено зі складу членів кооперативу з підстав систематичного порушення Статуту та внутрішнього розпорядку.

При цьому позивач стверджує, що вказане рішення було прийняте з порушенням процедури і строків скликання загальних зборів, забезпечення особистої присутності на зборах більшості від загальної кількості членів кооперативу та особистого голосування більшості (простої чи кваліфікованої) присутніх на зборах членів кооперативу при прийнятті рішення, забезпечення належного повідомлення позивача про його виключення.

ОСОБА_1 наголошує, що його не запрошували на загальні збори ГБК "Залізничник", які були проведені 28.01.2013р., будь-яких письмових повідомлень з цього приводу він не отримував. Про проведені загальні збори та виключення зі складу членів кооперативу заявник дізнався лише в кінці листопада 2015 року із відповіді на адвокатський запит.

Позивач звертає увагу, що на порядок денний загальних зборів 28.01.2013р. було винесено три питання, серед яких відсутнє питання про його виключення. Тобто, вирішення даного питання до початку проведення загальних зборів не планувалося та не виносилося на обговорення. Ініціатором вирішення даного питання в ході проведення загальних зборів, без включення цього питання до порядку денного, був голова кооперативу ОСОБА_2 .

Таким чином, на думку позивача, виключення його з членів ГБК "Залізничник" є незаконним, оскільки відповідачем при прийнятті даного рішення було порушено положення Закону України "Про кооперацію" та Статуту кооперативу в редакції 2009 року.

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач Гаражно-будівельний кооператив "Залізничник" у відзиві на позовну заяву зауважує, що рішенням Херсонського міського суду Херсонської області у справі №766/14776/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та відшкодування моральної шкоди встановлено, що загальні збори ГБК "Залізничник" відбулись 28.01.2013р. З урахуванням приписів ст.35 ГПК України, на думку відповідача, дана обставина не потребує доказування, а тому посилання позивача на порушення положень Закону України "Про кооперацію" та Статуту кооперативу щодо процедури скликання загальних зборів та недійсності рішення за результатами їх проведення є недоцільним і спростовується рішенням місцевого суду.

Також відповідач зазначає, що протягом 5 років (з часу звернення позивача до суду) ОСОБА_1 не надав до суду жодного доказу на підтвердження обставин щодо порушення процедури скликання та проведення загальних зборів ГБК "Залізничник", а також не просив суд витребувати такі докази. У зв`язку з чим об`єктивна можливість надати ці докази як у позивача, так і у відповідача станом на цей час відсутня.

Зауважує, що відповідно до протоколу загальних зборів ГБК "Залізничник" від 28.01.2013р. ОСОБА_3 був виключений зі складу членів кооперативу за систематичне порушення Статуту і внутрішнього розпорядку, а саме за несплату внесків з 3 кварталу 2006 року, тобто протягом 7 років.

Окрім того, відповідач просить застосувати до вимог позивача строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову. При цьому зазначає, що посилання позивача про те, що він дізнався про своє виключення з членів кооперативу лише в листопаді 2015 року не можна брати до уваги і вважати поважною причиною пропущення строку для звернення до суду, адже необізнаність ОСОБА_3 про порушення його прав є наслідком недобросовісного виконання ним своїх зобов`язань перед ГБК "Залізничник" щодо сплати внесків.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, заслухавши пояснення учасників провадження, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

Як слідує з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 05.05.1993 року проведено державну реєстрацію Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник", про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємств та громадських формувань внесено запис №14991200000007199.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за організаційно-правовою формою Гаражно-будівельний кооператив "Залізничник" є обслуговуючим кооперативом.

Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 1.3 статуту Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник", затвердженого рішенням загальних зборів, оформленим протоколом №б/н від 13.05.2009р., кооператив створений згідно з рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради від 05.05.1993р. №207-р і діє у відповідності до норм Господарського кодексу України, Закону України "Про кооперацію". Кооператив діє на підставі статуту, нова редакція якого затверджена членами кооперативу на загальних зборах уповноважених представників 15 грудня 2007 року. Члени кооперативу зобов`язані виконувати вимоги цього статуту. Кооператив є неприбутковою організацією, яка має статут юридичної особи, розрахунковий рахунок, круглу печатку зі своїм найменуванням, штамп із найменуванням кооперативу, інші необхідні реквізити.

Відповідно до розділу 2 статуту, ціллю та метою діяльності кооперативу є: забезпечення належного утримання гаражів, допоміжних будівель, приміщень та прилеглої території; забезпечення збереження автотранспорту, який знаходиться в гаражах і належить членам кооперативу на праві приватної власності; діяльність кооперативу здійснюється на принципах добровільності вступу до кооперативу, а також виходу з нього без будь-яких обмежень; кооператив за бажанням його членів може надавати інші послуги в межах повноважень, визначених статутом.

За умовами пунктів 3.1, 3.2, 3.6, 3.7 статуту, членами кооперативу можуть бути громадяни, які досягли 18-річного віку, постійно проживають на території міста Херсона і мають на правах приватної власності автотранспорт, який зареєстровано в органах ДАІ, відповідно до чинного законодавства України. Членами кооперативу можуть бути особи, які набувають членство в кооперативі на умовах, визначених у статуті. Членство в кооперативі припиняється із моменту втрати членом кооперативу права власності на гаражний бокс, у зв`язку з його відчуженням або з інших підстав, передбачених чинним законодавством. Члена кооперативу може бути виключено з кооперативу на підставі рішення загальних зборів членів кооперативу або уповноважених представників, у зв`язку з відчуженням гаражних боксів, порушенням положень цього статуту або з інших підстав, передбачених чинним законодавством. Рішення про виключення із членів кооперативу може бути оскаржено в суді.

Пунктом 4.2 статуту визначено, що вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу або їх уповноважених представників.

Згідно п.п.4.3, 4.7 статуту, чергові загальні збори скликаються правлінням не рідше одного разу на рік шляхом письмового сповіщання усіх членів кооперативу. Для обговорення питань, що не терплять зволікання, можуть скликатися позачергові загальні збори.

Згідно п.4.4, загальні збори членів кооперативу є чинними, якщо на них присутні більше ніж 50 відсотків членів кооперативу або ѕ кількості уповноважених представників. У разі відсутності кворуму для проведення загальних зборів, правління визначає нову дату і час їх проведення, про що членам кооперативу надається додаткова інформація. Нові збори призначаються не раніше 14 днів і не пізніше 30 днів з моменту рішення про скликання попередніх зборів, які не відбулися і є чинними, якщо на них присутні мають не менше 30 відсотків голосів. На таких зборах рішення приймаються більшістю ѕ голосів присутніх членів кооперативу або уповноважених.

Відповідно до п.4.5 статуту, загальні збори мають право ухвалювати рішення по будь-яким питанням діяльності кооперативу, у т.ч. таких, які входять до компетенції інших органів, а також відміняти рішення правління, голови кооперативу. До виняткової компетенції загальних зборів кооперативу відноситься, крім іншого, ухвалення рішення про примусове виключення із членів кооперативу осіб, які систематично порушують обов`язки членів кооперативу або нанесли кооперативу матеріальні збитки, своїми діями перешкоджають діяльності кооперативу.

Згідно п.6.2, член кооперативу має право, в тому числі, брати участь у загальних зборах з правом одного голосу.

За умовами п.6.3, член кооперативу може бути примусово виключений із кооперативу за умови: систематичної несплати встановлених статутом внесків протягом 6 місяців з моменту настання терміну сплати; порушень положень статуту, правил утримання гаражних боксів; нанесення своїми діями шкоди майну кооперативу, його діяльності та репутації.

Відповідно до п.6.4 статуту, голова кооперативу письмово повідомляє порушника про рішення правління передати питання про виключення його з кооперативу на розгляд загальних зборів.

Як слідує з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 був членом Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник", що підтверджено пропуском №44, виданим на постійній основі, відповідними довідками за підписом голови кооперативу, (а.с.13-15), та має у власності гараж, розташований на території кооперативу (а.с.16-21).

28.01.2013р. відбулись загальні збори БГК "Залізничник", в яких взяли участь 43 члени кооперативу (24 повноважних представника), при цьому відомостей щодо прізвища осіб, які брали участь у зборах, так само як і загальної кількості членів кооперативу, протокол не містить.

Як слідує з протоколу загальних зборів від 28.01.2013р. (а.с.22), на порядок денний (затверджений правлінням кооперативу) було постановлено наступні питання: 1) Звіт голови кооперативу про виконану роботу за 2012 рік. 2) Звіт ревізійної комісії. 3) Затвердження кошторису кооперативу на 2013 рік.

За результатами голосування за порядок денний доповнень не надійшло та більшістю голосів (42) було затверджено вищенаведений порядок денний зборів.

Під час виступу голова кооперативу ОСОБА_4 зазначив про несплату окремими членами кооперативу, в тому числі ОСОБА_1 , членських внесків.

За результатами загальних зборів було прийнято рішення, оформлене протоколом від 28.01.2013р., яким, крім іншого, за систематичне порушення статуту та внутрішнього розпорядку ОСОБА_1 та ОСОБА_5 виключено із членів кооперативу, постановлено обмежити доступ до боксів (заварити ворота або зачинити бетонними плитами) до повного погашення заборгованості по внескам та повернення 12000,00 грн.

При цьому, відомостей щодо голосування за кожне з ухвалених загальними зборами рішень, в тому числі що стосується кількості голосів за ухвалення питання про виключення ОСОБА_1 зі складу членів кооперативу, протокол не містить.

Позивач зазначає, що його не було запрошено на загальні збори, які відбулись 28.01.2013р., про означене рішення йому стало відомо лише в кінці 2015 року із відповіді на запит адвоката, при ухвалені рішення відповідачем було порушено приписи Закону України "Про кооперацію" та положення Статуту кооперативу в редакції 2009 року, що і зумовило звернення до суду із даним позовом.

Так предметом спору у даній справі є, зокрема, визнання недійсним рішення загальних зборів Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник", оформленого протоколом загальних зборів від 28.01.2013р., в частині виключення ОСОБА_1 зі складу членів кооперативу.

За змістом положень cт. 167 ГК України, корпоративні відносини - це відносини, які виникають, змінюються та припиняються щодо права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Стаття 55 ГК України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу ст. 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.

Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (ст. 93 ГК України).

Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (ст. 94 ГК України).

Зазначені норми кореспондуються із нормами ст. ст. 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України "Про кооперацію".

За змістом положень ст. ст. 2, 6, 9 Закону України "Про кооперацію", кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (ст. ст. 2, 23 Закону України "Про кооперацію").

Отже, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

Згідно з положеннями ст. 12 Закону України "Про кооперацію", основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.

Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера, члена) товариства. Також слід з`ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення позивача про такі збори.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів. Разом з тим, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про кооперацію", загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених. Кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос, і це право не може бути передано іншій особі. Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу про прийняття, внесення змін до статуту, вступ до кооперативного об`єднання або вихід з нього та про реорганізацію або ліквідацію кооперативу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів членів (уповноважених) кооперативу, присутніх на його загальних зборах. Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу приймаються відповідно до його статуту відкритим або таємним голосуванням.

За приписами ст. 167 ГК України, правомочність учасника (акціонера, члена) на участь в управлінні господарською організацію, зокрема, шляхом участі в загальних зборах, є однією зі складових корпоративних прав, відтак зазначені права можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання порядку скликання і проведення загальних зборів, якщо учасник не зміг взяти участь у загальних зборах та/або належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо, тобто не зміг належним чином реалізувати своє право на участь в управлінні.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах. Зокрема, рішення загальних зборів юридичної особи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі недотримання процедури їх скликання.

Саме такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 28.01.2020р. у справі №924/641/17.

За умовами частини першої статті 12 Закону України "Про кооперацію", частини першої статті 99 Господарського кодексу України та пункту 6.2 статуту Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник", одним з основних прав члена кооперативу є участь в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах.

Пунктами 4.3, 4.11, 6.4 статуту ГБК "Залізничник" передбачено, що чергові загальні збори скликаються правлінням не рідше одного разу на рік шляхом письмового сповіщання всіх членів кооперативу; загальні збори, позачергові загальні збори кооперативу скликаються головою кооперативу; голова кооперативу письмово повідомляє порушника про рішення правління передати питання про виключення його з кооперативу на розгляд загальних зборів.

Суд констатує, що положення статуту ГБК "Залізничник" не визначають конкретного механізму повідомлення члена кооперативу про проведення загальних зборів.

Разом з тим, особа, яка скликає загальні збори, повинна вжити всіх розумних заходів для повідомлення учасників про проведення цих зборів. Обраний особою, що скликає загальні збори учасників, спосіб повідомлення про їх проведення повинен забезпечити реальне повідомлення учасника і не бути лише формальним направленням такого повідомлення.

Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач ОСОБА_1 не надав суду жодного доказу на підтвердження обставин щодо порушення процедури скликання та проведення загальних зборів ГБК "Залізничник", а також не просив суд витребувати такі докази.

Суд критично ставиться до означеної позиції відповідача та зауважує, що у випадку заперечення учасником факту повідомлення його про проведення загальних зборів, обов`язок доказування обставин повідомлення позивача про проведення загальних зборів покладається на відповідача, як особу, рішення органу управління якої оспорюється.

Даний правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 05.05.2020р. у справі №916/1996/19 та від 06.02.2020р. у справі №906/307/19.

В матеріалах справи відсутні та відповідачем до суду не подано жодного належного доказу, у розумінні приписів статті 76 ГПК України, на підтвердження повідомлення позивача про дату, час і місце проведення, а також порядок денний загальних зборів членів Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник", які відбулися 28.01.2013 року та на яких було вирішено, зокрема, питання про виключення ОСОБА_1 зі складу вищенаведеного кооперативу.

Не подано відповідачем і самого повідомлення, яке відображало б відомості про дату, час, місце проведення зборів, зміст порядку денного тощо.

У пункті 2.14 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016р. №4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" зазначено, що рішення загальних зборів юридичної особи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі недотримання процедури їх скликання. Права учасника (акціонера, члена) юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

Неповідомлення позивача про дату проведення загальних зборів членів Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник", призначених на 28.01.2013р., не ознайомлення його з порядком денним є порушенням вимог статті 15 Закону України "Про кооперацію" та положень статуту кооперативу (п.п. 4.3, 4.11, 6.4 ).

Суд зауважує, що внаслідок зазначених порушень позивача, як учасника товариства, було позбавлено можливості взяти участь у загальних зборах членів кооперативу, які відбулися 28.01.2013р., чим порушено його корпоративні права.

Крім того суд зауважує, що протокол загальних зборів членів кооперативу від 28.01.2013р. не містить інформації щодо загальної кількості членів кооперативу, які обліковуються, та відомостей щодо наявності кворуму за умови участі у зборах 43 його членів.

Також, питання щодо виключення позивача зі складу членів кооперативу не було включено в порядок денний зборів, в тому числі після голосування за затвердження такого порядку.

Протокол не містить відомостей щодо порядку голосування за кожне з ухвалених зборами рішень, в тому числі за рішення про виключення позивача зі складу членів кооперативу.

При цьому суд не приймає до уваги твердження відповідача щодо недобросовісного виконання позивачем своїх зобов`язань перед ГБК "Залізничник" щодо сплати внесків, оскільки це не є предметом судового розгляду.

Суд наголошує, що, як слідує з п.6.3 статуту кооперативу, член кооперативу може бути примусового виключений із кооперативу, в тому числі за умови систематичної несплати встановлених статутом внесків протягом 6 місяців з моменту настання терміну сплати.

В той же час, ухвалення рішення про примусове виключення із членів кооперативу осіб, які систематично порушують обов`язки членів кооперативу або нанесли кооперативу матеріальні збитки, належить до виняткової компетенції загальних зборів кооперативу (п.4.5 статуту).

В свою чергу, голова кооперативу письмово повідомляє порушника про рішення правління передати питання про виключення його з кооперативу на розгляд загальних зборів (п.6.4 статуту).

За наведених обставин, враховуючи, що рішення загальних зборів членів Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник", яке оформлене протоколом від 28.01.2013р., було прийняте за відсутності позивача, не повідомленого про проведення вказаних загальних зборів, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник", оформленого протоколом від 28.01.2013р., в частині виключення ОСОБА_1 зі складу членів вказаного кооперативу.

Відносно аргументів сторін про застосування строків позовної давності суд зазначає наступне.

Звертаючись до суду із позовом позивач зазначив, що, враховуючи тривалість часу з моменту проведення загальних зборів членів ГБК "Залізничник", які відбулись 28.01.2013р, до часу звернення до господарського суду, пройшло майже сім років, ОСОБА_1 просить суд поновити йому пропущений строк звернення з даним позовом та поновити його порушене право.

Зауважує, що про порушене право, незаконне виключення зі складу членів ГБК "Залізничник" на підставі рішення загальних зборів від 28.01.2013р., йому стало відомо наприкінці листопада 2015 року із відповіді на запит адвоката від 02.11.2015р.

15.12.2015р. в межах строку позовної давності позивач звернувся за захистом порушених прав та інтересів до Суворовського районного суду м.Херсона з позовом до ГБК "Залізничник" про визнання загальних зборів частково недійсними та усунення перешкод в користуванні власністю.

Ухвалою Суворовського районного суду м.Херсона від 05.01.2016р. було відкрито провадження у цивільній справі №668/14771/16-ц. При цьому позивач зауважує, що на час звернення до загального місцевого суду з відповідним позовом дана категорія справ підлягала розгляду саме в порядку цивільного судочинства, тому спору щодо підсудності не виникало.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 30.10.2020р. у цивільній справі №668/14771/16-ц було закрито провадження в частині визнання загальних зборів частково недійсними. Підставою закриття провадження слугував той факт, що в 2019 році Велика Палата Верховного Суду визначилася з підсудністю даної категорії справ, та віднесла їх до господарської юрисдикції.

За наведеного позивач стверджує про поважність причин пропуску ним строку позовної давності та, з метою недопущення порушення його прав на доступ до правосуддя, визначених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принципи справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, ОСОБА_1 просить захистити його порушене право та поновити строк позовної давності.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що, аналізуючи позовну заяву ОСОБА_1 , яка вказує на пропуск ним строку позовної давності (оспорюване рішення загальних зборів ГБК "Залізничник" було прийняте 28.01.2013р., строк позовної давності з вимогами про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства встановлений в 1 рік (п.8 ч.2 ст.258 ЦК України), позивач мав звернутися до суду до 28.01.2014р.), враховуючи подання позову до суду загальної юрисдикції поза межами строку позовної давності з порушенням правил підсудності, враховуючи відсутність доказів поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності, ГБК "Залізничник" вважає, що є підстави для застосування до позову ОСОБА_1 у справі №923/1336/20 наслідків пропущення строку позовної давності та просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з приписами частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом цієї норми, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі, позовна давність судом не застосовується. Тобто цією нормою встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв`язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні. При цьому норма частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України поширюється як на загальну, так і спеціальну позовну давність

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони. При цьому суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Дана правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 19.09.2018р. у справі №906/373/17.

За умовами частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулася до суду з позовом.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

У постанові пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За приписами частини першої статті 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства .

Суд звертає увагу на те, що частину другу статті 258 Цивільного кодексу України було доповнено вищенаведеним пунктом Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", який набрав чинності 17.06.2018р. та сфера застосування якого обмежується регламентацією правовідносин щодо правового статусу товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядку їх створення, діяльності та припинення, прав та обов`язків їх учасників.

Отже, запровадження скороченої позовної давності до вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства саме на підставі Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", а також словесне формулювання пункту 8 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України свідчать про те, що приписи вказаного пункту щодо річного строку позовної давності розповсюджують свою дію виключно на вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, а не юридичних осіб інших організаційно-правових форм.

Даний висновок узгоджується також з іншими нормами чинного законодавства України, зокрема, з положеннями частини першої статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства", якою окремо встановлено тримісячний строк позовної давності для оскарження рішень загальних зборів акціонерних товариств.

Таким чином, законодавцем диференційовано встановлено правила позовної давності для вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів окремих юридичних осіб (1 рік - для товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю; 3 місяці - для акціонерних товариств; 3 роки (загальна позовна давність) - для всіх інших юридичних осіб).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що позовна давність в один рік встановлена пунктом 8 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю, у той час як предметом позову у даній справі є вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників кооперативу, господарський суд зауважує, що, зважаючи на різний правовий статус та організаційно-правову форму вказаних юридичних осіб, останні не можуть ототожнюватись у контексті можливості застосування скороченого строку позовної давності.

Таким чином, з огляду на прийняття оспорюваного рішення загальними зборами кооперативу 28.01.2013р., останнім днем для звернення позивача до суду було - 28.01.2016р.

З відповідною позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду м.Херсона 15.12.2015р., про що свідчить відмітка суду на копії позовної заяви (а.с.31-32), тобто в межах строку позовної давності.

Як слідує з ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 30.10.2020р. у справі №668/14771/15-ц (а.с.33-34), позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про визнання неправомірним та скасування рішення загальних зборів ГБК "Залізничник", оформленого протоколом зборів від 28.01.2013 року в частині виключення ОСОБА_1 з ГБК "Залізничник"; зобов`язання ГБК "Залізничник" не чинити ОСОБА_1 перешкод в користуванні гаражем № НОМЕР_1 , розташованого на території ГБК "Залізничник", шляхом розблокування воріт гаража та забезпечити ОСОБА_1 доступ до нього; стягнути на користь позивача з ГБК "Залізничник" моральну шкоду в сумі 10000,00 грн.

Ухвалою від 05.01.2016 року суддею Ус О.В. відкрито провадження у справі.

21.02.2019 року відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказана справа надійшла в провадження судді Єпішина Ю.М.

Ухвалою від 20.03.2019 року справу прийнято до провадження.

17.05.2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення загальних зборів, оскільки вони не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалою від 30.10.2020р., з посиланням на позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019р. у справі №510/456/17, від 27.02.2019р. у справі №738/1772/17, ст.255 ЦПК України, закрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник" про визнання неправомірним та скасування рішення загальних зборів, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні майном та стягнення моральної шкоди в частині позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення загальних зборів, роз`яснено позивачу та його представнику право звернення до господарського суду з позовом про визнання неправомірним та скасування рішення загальних зборів, на загальних підставах, передбачених ГК України.

16.12.2020р. позивач звернувся з даним позовом до Господарського суду Херсонської області.

У частині 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Частиною 1 статті 265 Цивільного кодексу України визначено, що залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Відповідно до частин 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на правову позицію, що викладена у пункті 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (§ 51 рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", заяви № 22083/93, 22095/93; § 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема, в постанові від 15.05.2018 у справі №911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.

Оскаржуване рішення загальних зборів прийнято 28.01.2013р.

15.12.2015р. позивач звернувся з позовом до Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник" про визнання недійсним рішення загальних зборів від 28.01.2013р. до Суворовського районного суду м.Херсона, тобто, у межах строку, визначеного статтею 257 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 30.10.2020р. провадження у справі №668/14771/15-ц в частині вимог про визнання недійсним рішення закрито з огляду на те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пред`явлення позову до суду - це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме з цією процесуальною дією пов`язується початок процесу у справі.

Відповідно до вимог процесуального законодавства, суддя відкриває провадження у справі не інакше, як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому процесуальним кодексом.

Виходячи з аналізу наведених норм права, перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі, й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Отже, подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності (навіть у разі наступного закриття провадження у справі, а не відмови в позові або повернення позову), не перериває перебігу позовної давності.

Аналогічний висновок щодо застосування частини 2 статті 264 Цивільного кодексу України викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 07.09.2020 у справі № 904/1080/19, від 17.06.2020 у справі № 916/1689/17.

Відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме: подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин, є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Практика Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16.12.1992).

Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що подання позову з недодержанням правил підвідомчості/підсудності не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

Суд зауважує, що провадження у справі №668/14771/15-ц за позовом ОСОБА_1 було відкрито ухвалою Суворовського районного суду м.Херсона від 05.01.2016р.

За приписами ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції станом на дату відкриття провадження у справі №668/14771/15-ц), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.15 ЦПК України (у відповідній редакції), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно ч.1, п.1 ч.2, ч.4 ст.122 ЦПК України (у відповідній редакції), суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків, та не пізніше наступного дня після отримання судом у порядку, передбаченому частиною третьою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.

За умовами п.1 ч.1 ст.205 ЦПК України (у відповідній редакції), суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно ст.157 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції станом на дату відкриття провадження у справі №668/14771/15-ц), суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на п`ятнадцять днів.

Суд зауважує, що при відкритті провадження у справі №668/14771/15-ц місцевим загальним судом не ставилось питання про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільної юрисдикції.

Справа №668/14771/15-ц розглядалась поза межами встановленого процесуальним законом строку майже п`ять років.

Як слідує з судових рішень у справі №668/14771/15-ц, оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень, справа перебувала в провадженні декількох суддів, в межах провадження у даній справі вживались заходи забезпечення позову, у зв`язку з чим відповідні судові рішення були предметом апеляційного перегляду, при цьому жодного разу протягом п`яти років ні суддями місцевого суду, ні під час апеляційного перегляду, ні відповідачем не ставилося під сумнів питання щодо можливості розгляду даної справи судом цивільної юрисдикції.

Більш того, навіть після звернення відповідача 17.05.2019р. із клопотанням про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання неправомірним та скасування рішення загальних зборів, оскільки вони не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, ухвала про закриття провадження була постановлена 30.10.2020р., тобто через п`ять з половиною місяців.

Отже, для захисту своїх порушених прав позивач звернувся до Суворовського районного суду м.Херсона в межах строку позовної давності, в свою чергу, місцевим судом не було відмовлено у відкритті провадження у справі, також позовну заяву не було повернуто заявнику. До Господарського суду Херсонської області позивач звернувся з даним позовом через півтора місяця після закриття провадження у справі №668/14771/16-ц, тобто майже одразу після того, як дізнався, що даний спір підвідомчий Господарському суду Херсонської області.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

При цьому, очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій на думку добросовісного розсудливого спостерігача виключає необхідність вчинення процесуальних дій спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі заяв про закриття провадження у справі, подачі позовів в порядку іншого судочинства тощо. За таких обставин є неправильним та несправедливим покладення виключно на позивача відповідальності за помилку у визначенні підвідомчості відповідної справи і позбавлення його права на захист у спірних правовідносинах.

Така позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 травня 2020 року у справі №922/1467/19.

У сукупності наведених обставин, враховуючи факт відкриття провадження у справі Суворовським районним судом м.Херсона та тривалий час розгляду справи, вчинення відповідних процесуальних дій, як-то вжиття заходів забезпечення позову, як наслідок - наявність підстав для позивача вважати, що його права будуть відновлені та захищені в судовому порядку, звернення позивача до Господарського суду Херсонської області з даною позовною заявою через півтора місяця після того, як позивач дізнався, що даний спір відноситься до господарської юрисдикції, суд приходить до висновку, що строк позивачем пропущено з поважних причин.

Частиною 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на викладене, з метою недопущення порушення права особи на доступ до правосуддя, визначених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принципи справедливості, добросовісності і розумності, виходячи з фактичних обставин справи, суд приходить до висновку про необхідність захисту порушеного права позивача та поновлення строку позовної давності.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В даному випадку позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

При зверненні до суду із даним позовом позивачем було сплачено судовий збір в сумі 2102,00 грн. на підставі квитанції №36540 від 15.12.2020р.

У зв`язку із задоволенням позову судовий збір в розмірі 2102,00 грн., в порядку ст.129 ГПК України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення загальних зборів Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник" (код ЄДРПОУ 21296111, 73000, м.Херсон, Миколаївське шосе, район Ботанічного саду), оформлене протоколом загальних зборів Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник" від 28.01.2013р., в частині виключення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) зі складу членів Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник".

3. Стягнути з Гаражно-будівельного кооперативу "Залізничник" (код ЄДРПОУ 21296111, 73000, м.Херсон, Миколаївське шосе, район Ботанічного саду) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) - 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно з ч.1, 2 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 17.05.2021р.

Суддя М.Б. Сулімовська