Рішення

від 18.05.2021 по справі 200/4735/21

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2021 р. Справа№200/4735/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначала, зокрема, що є внутрішньо переміщеною особою, яка за місцем фактичного проживання перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії. З 01 квітня 2017 року виплату пенсії припинено з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування .

Вважаючи, що відповідачем порушено право на пенсійне забезпечення, просила:

- визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати їй пенсії;

- зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату їй пенсії з 01 квітня 2017 року та виплатити заборгованість з пенсії.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що позивач перебуває на обліку у відповідача, і їй виплачувалася пенсія, а з 01 квітня 2017 року виплату пенсії призупинено у зв`язку з тим, що позивача не було внесено до відомості на виплату пенсії до з`ясування фактичного місця проживання на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365, про що робиться відмітка в Централізованій системі призначення та виплати пенсій (ППВП) - тип особливість 93. Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися до органу Пенсійного фонду України та надати відповідні документи. Між тим з питанням поновлення виплати пенсії позивач до відповідача не звертався. Вважав, що не порушив права позивача. Також вважав, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом. Просив в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якої було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (м. Макіївка Донецької обл.), а фактичне місце проживання/перебування - на підконтрольній українській владі території (м. Маріуполь Донецької обл.), що підтверджується відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Перебуває на обліку у відповідача (який на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017 року № 821 є правонаступником Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області) як отримувач пенсії по інвалідності.

З 01 квітня 2017 року виплату пенсії припинено з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Станом на день розгляду справи пенсія позивачу не нараховується, і, відповідно, не виплачується.

На звернення щодо підстав припинення виплати пенсії надана відповідь від 30 березня 2021 року №0580-02-8/12585, в якій повідомлено, що виплату пенсії припинено з 01 квітня 2017 року відповідно до пп. 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування .

Статтею 8 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно зі ст. 5 вказаного Закону виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Право позивача на отримання пенсії відповідачем не заперечується.

Підстави для припинення виплати пенсії визначені ст. 49 вказаного Закону, згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування , перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом.

Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії - не встановлені.

В судовому порядку виплата пенсії позивачу не припинялася.

Органом Пенсійного фонду рішення про припинення виплати пенсії з встановлених законом підстав - не приймалося.

Посилання відповідача на те, що відбулося призупинення виплати пенсії позивача, є неприйнятними, оскільки таке зупинення з подальшим поновленням виплати пенсії законом передбачено лише щодо пенсії по інвалідності в разі зміни групи інвалідності (ст.35 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування ).

Враховуючи наведене, орган Пенсійного фонду безпідставно не виплачував позивачу пенсію.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв`язку з трудовою діяльністю, і потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, які не передбачені законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікації особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 8, ч.2 ст. 19 Конституції України).

Верховний Суд України 06 жовтня 2015 року ухвалив постанову в справі №608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 липня 2004 року в справі Ілашку та інші проти Молдови та Росії , задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я . Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі Пічкур проти України , яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, встановив, що право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття майно охоплює як наявне майно , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі Von Maltzan and Others v. Germany ). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися активом : вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є активом , на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань .

Припинення виплати пенсії позивачу відбулося не у спосіб, що передбачений законом, і з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Припиненням виплати пенсії з підстав, що не передбачені законом, порушено право позивача на отримання пенсії, на що позивач мав законні очікування.

З огляду на наведене з метою ефективного захисту порушених прав позивача позовні вимоги підлягають задоволенню іншим шляхом - шляхом визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень щодо припинення виплати позивачу пенсії із зобов`язанням відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії зі сплатою заборгованості по ній з дня припинення її виплати (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вирішуючи спір судом враховані правові висновки, що викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Щодо строку захисту порушеного права.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Порушення прав позивача на отримання нарахованих сум пенсії відбулося з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, і мало триваючий характер. Процесуальний строк обмежує лише строк звернення до суду з позовом, і не обмежує строк захисту порушеного права, якщо спеціальними нормами матеріального права встановлені більші строки для такого захисту (в даному випадку на підставі ч. 2 ст. 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування позивач має право захистити своє порушене право на виплату пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком). На необхідність застосування при розгляді справ щодо пенсійного забезпечення крім процесуальних строків також й положень спеціальних норм неодноразово зазначалося і в рішеннях Верховного Суду України (зокрема, в рішенні від 25 травня 2016 року в справі № 21-1249а16).

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду, зокрема про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки позивачем вимоги про стягнення суми пенсії не заявлялися, тому правові підстави для застосування вказаним норм - відсутні.

Щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2021 року сплату судового збору в сумі 908 грн. за подання до суду позовної заяви відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 вказаного Кодексу, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки сплату судового збору, що підлягав оплаті відповідно до положень цього Кодексу, відстрочено до ухвалення судового рішення у справі, і судовий збір не оплачено, тому відповідно до наведених вимог процесуального законодавства при задоволенні позову такий судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, код ЄДРПОУ 42171861) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, і сплатити заборгованість по ній з 01 квітня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, код ЄДРПОУ 42171861) на користь державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795, рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 18 травня 2021 року.

Суддя Т.В. Логойда