Постанова

від 13.05.2021 по справі 391/462/20

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 травня 2021 року м. Кропивницький

справа № 391/462/20

провадження № 22-ц/4809/623/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді: Черненка В.В.

суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І.

секретар Гончар В.В.

учасники справи:

ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 12.01.2021, суддя Червонописький В.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від спадкування,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до ОСОБА_2 про усунення від спадкування.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 . За життя мати подарувала належний їй будинок в рівних частках позивачу та відповідачу. Крім того, 13.12.2016 ОСОБА_3 , склала заповіт на користь позивача, згідно якого заповіла належну їй земельну ділянку розміром 6,58 га позивачу. Сторони приходяться один одному рідними братом та сестрою.

Після відкриття спадщини позивач звернувся до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про прийняття спадщини, але йому стало відомо, що ідентичну заяву подано і його сестрою ОСОБА_2 , що стало перешкодою в отриманні свідоцтва про право на спадщину за заповітом на всю земельну ділянку.

Вважає, що наявні підстави усунення від спадкування ОСОБА_2 , оскільки їх мати ОСОБА_3 , хоча і проживала в частині будинку, який вона подарувала ОСОБА_2 , але в той час перебувала в безпорадному стані (травма правого стегна та серцева недостатність), потребувала постійного стороннього догляду, який отримувала від позивача, останній доглядав за матір`ю, купував продукти, ліки та готував їжу, тощо.

ОСОБА_2 в той час проживала в м. Києві знаючи про хворобу матері, маючи при цьому можливість для догляду, оскільки вона була пенсіонеркою і мала на це час, свідомо ухилялася від догляду за матір`ю.

Просив суд, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 квітня 2019 року, виданого приватним нотаріусом Компаніївського районного нотаріального округу Кіровоградської області Солодовою Л.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 521; скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 3522855100:02:000:2086 площею 6,58 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Компаніївської селищної ради Кіровоградської області та припинити право власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку; усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Компаніївка Кіровоградської області; визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на земельну ділянку кадастровий номер 3522855100:02:000:2086 площею 6,58 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Компаніївської селищної ради Кіровоградської області в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Компаніївка Кіровоградської області.

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 12.01.2021 у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено, що суд першої інстанції не врахував медичні документи та показання свідків, які були неодноразово вдома у позивача та бачили, що мати позивача хворіла, а в період з квітня по серпень 2017 була лежачою, була у безпорадному стані і потребувала сторонньої допомоги.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 09.03.2021 по справі відкрито апеляційне провадження.

До суду надано відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 , в якому заперечується проти задоволення апеляційної скарги.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 31.03.2021 справу призначено до розгляду.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені доводи частково спростовують висновки суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).

При дослідженні копії спадкової справи № 64/2017 заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що померла склала два заповіти.

Перший заповіт складений 14.12.2004 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким остання заповіла житловий будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку та майновий пай КДСС Колос .

Другий заповіт склала 13.12.2016 на користь ОСОБА_1 , за яким заповіла останньому земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва площею 6,58га.

Родинні відносини між сторонами підтверджуються актовими записами про народження ОСОБА_1 та ОСОБА_4 де їх матір`ю зазначено ОСОБА_5 .

З актового запису про шлюб ОСОБА_5 вбачається, що остання 25.10.1986 року зареєструвала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_3 .

З актового запису про шлюб ОСОБА_6 вбачається, що остання 25.06.1977 року зареєструвала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_7 .

ОСОБА_1 отримав 10.04.2019 свідоцтво про право на спадщину на ѕ частки земельної ділянки, яка належала ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 23.04.2019 отримала свідоцтво про право на спадщину на ј частки земельної ділянки, яка належала ОСОБА_3 (а.с.76-113).

Суд першої інстанції зазначив, що відповідач проживала окремо від померлої, а саме в іншій місцевості, відстань між місцем проживання ОСОБА_2 та померлою ОСОБА_3 досить велика. Відповідач спілкувалася постійно з ОСОБА_3 , телефонувала, в період відсутності роботи тривалий час проживала з матір`ю, в міру своїх можливостей приїздила та допомагала. У той же час позивач проживав в одній місцевості з померлою, але за різними адресами, тому вказані обставини не свідчать про ухилення відповідача від надання такої допомоги. Відповідач не надав до суду належних доказів, того що його мати ОСОБА_3 була у безпорадному стані у відповідний період часу, про наявність чи відсутність інвалідності. В лікарських довідках терапевта, які надані позивачем, в якості доказу, зазначено, що ОСОБА_3 з 2010 року перебуває на диспансерному обліку з серцевою недостатністю та те, що вона в зв`язку з травмою правого стегна з квітня 2017 по серпень потребувала сторонньої допомоги, водночас, даний доказ є неповним оскільки мав би бути лікарський висновок травматолога, хірурга про необхідність спадкодавця у сторонній допомозі та догляді, який у позивача відсутній.

Посилання позивача на те, що він утримував та доглядав померлу цілодобово спростовуються рядом факторів, а саме останній не проживав в одному будинку з померлою, є працевлаштованим, а тому не міг цілодобово здійснювати догляд за матір`ю. Крім того, судом з`ясовано, що померла отримувала пенсію, якою за її усною згодою розпоряджався позивач, у тому числі для купівлі продуктів та сплаті комунальних послуг тощо. З показань свідків та відповідача вбачається, що ОСОБА_2 не була присутня на похованні матері та не проводила його, однак відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не повідомив їй про смерть матері, а тому проведення поховання матері позивачем не можна розцінювати, як доказ на який він посилається як на підставу своїх вимог.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів факту ухилення відповідача від утримання померлої та те, що вона перебувала у безпорадному стані і потребувала постійної сторонньої допомоги.

Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України .

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).

З копій спадкової справи № 64/2017 заведеної після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що померла склала два заповіти.

Перший заповіт складений 14.12.2004 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яким остання заповіла житловий будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку та майновий пай КДСС Колос .

Другий заповіт склала 13.12.2016 на користь ОСОБА_1 , за яким заповіла останньому земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва площею 6,58га.

Родинні відносини сторін підтверджуються матеріалами справи і не заперечуються сторонами.

З актового запису про шлюб ОСОБА_5 вбачається, що 25.10.1986 року вона зареєструвала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_3 .

З актового запису про шлюб ОСОБА_6 вбачається, що остання 25.06.1977 року зареєструвала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_7 .

ОСОБА_1 отримав 10.04.2019 свідоцтво про право на спадщину на ѕ частки земельної ділянки, яка належала ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 23.04.2019 отримала свідоцтво про право на спадщину на ј частки земельної ділянки, яка належала ОСОБА_3 (обов`язкова частка у спадщині) (а.с.76-113).

В лікарських довідках терапевта, які надані позивачем, в якості доказу, зазначено, що ОСОБА_3 з 2010 року перебуває на диспансерному обліку з серцевою недостатністю та те, що вона в зв`язку з травмою правого стегна з квітня 2017 по серпень потребувала сторонньої допомоги.

Відповідно до вимог статей 1216 , 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення абзацу другого частини першої статті 1241 ЦК України свідчить, що зменшення розміру обов`язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення. Позбавлення особи права на обов`язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов`язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до статті 1224 ЦК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України, за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Тлумачення частини п`ятої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

У Постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св18) та від 4 липня 2018 року у справ і№ 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) ,27 квітня 2021 року справа № 442/8069/17 (провадження № 61-21401св19), зроблено висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій .

Матеріали справи свідчать, що в період з квітня по серпень 2017 року ОСОБА_3 хворіла і потребувала сторонньої допомоги, однак належні та допустимі докази на підтвердження, що ОСОБА_3 перебувала у безпорадному стані в матеріалах справи відсутні.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач на час хвороби і смерті матері мешкала і працювала в м. Київ і не могла надавати щоденно допомогу матері.

По мірі можливості відповідач приїжджала і допомагала матері.

Зазначені обставини ніким не спростовані.

Позивач проживав в одному будинку із матір`ю і надавав більшу допомогу в період хвороби матері.

Зазначені обставини ніким не спростовані.

Доводи позивача, що відповідач навмисно ухилялась від надання допомоги матері в період її хвороби не знайшли свого підтвердження, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження, що відповідач умисно здійснювала дії спрямовані на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, який перебуває у безпорадному стані.

Встановивши, що відсутні умови, передбачені частиною п`ятою статті 1224 ЦК України для усунення відповідача від права на спадкування за законом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Приймаючи до уваги встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції по сутті вірно відмовив у задоволенні позову, однак при цьому порушив норми процесуального права при розгляді справи.

Згідно частині 1 статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ухвали Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 08.09.2020 суд розглядав справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Згідно пункту 1 частині 4 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ та справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено частинами 1, 3,4 статті 274 ЦПК України , у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, зокрема щодо спадкування.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, не врахував категорію даної справи (про усунення від спадкування).

Враховуючи наведене, суд помилково розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження, яку доцільно було розглядати в порядку загального позовного провадження.

Відповідно до частини 3 пункту 7 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 12.01.2021, скасувати. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від спадкування відмовити.

Повний текст постанови складено 18.05.2021.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: