Рішення

від 17.05.2021 по справі 420/14359/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/14359/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юхтенко Л.Р., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 38016923, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) до товариства з обмеженою відповідальністю Інскай (код ЄДРПОУ 38643921, місцезнаходження: 65029, м. Одеса, вул. Успенська, 2/2) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 року у розмірі 26433,34 грн. та пені у розмірі 1259,02 грн., -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 16 грудня 2020 року надійшла позовна заява Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 38016923, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) до товариства з обмеженою відповідальністю Інскай (код ЄДРПОУ 38643921, місцезнаходження: 65029, м. Одеса, вул. Успенська, 2/2) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 року у розмірі 26433,34 грн. та пені у розмірі 1259,02 грн.

Ухвалою від 21 грудня 2020 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік наданому до Одеського відділення Фонду, середньооблікова чисельність штатних працівників складає 12 осіб та у відповідності з нормативом місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач повинен був створити 1 робоче місце, проте не було створено жодного та відповідно до ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , сума адміністративно-господарських санкцій за 1 призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю робоче місце за 2019 рік становить 26433,34 грн.

Позивач зазначає, що всупереч ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні відповідач не сплатив самостійно в строк до 15 квітня 2019 року адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Несплата штрафних санкцій до Фонду соціального захисту інвалідів на рахунки органів Державного казначейства в дохід Державного бюджету України завдає істотної шкоди інтересам держави, так як підриває правову та економічну основу соціального захисту населення з реалізації конституційних прав і свобод громадян, а тому станом на 09.12.2020 року за ним утворилась пеня, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк, що становить 1259,02 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість в загальній сумі 27962,36грн.

До суду 10 лютого 2021 року від відповідача надійшов відзив на позову заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначавши, що вчинив всіх розумних заходів до виконання своїх зобов`язань згідно вимог Закону України №875 для можливості працевлаштування особи з інвалідністю, подавав протягом 2019 року щомісячно надавав до територіального підрозділу Одеського обласного центру зайнятості Звіт Форми №3-ПН про наявність вакансій у кількості 1 місця призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, проте протягом 2019 року центр зайнятості жодного разу не направила до відповідача для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Також, відповідач зазначив, що обов`язок підприємства самостійно підбирати та працевлаштовувати осіб з інвалідністю чинним законодавством не встановлений, а тому відповідач вважає, що ним було вжито усіх незалежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності у вигляді недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому відповідачем виконані обов`язки покладні на нього ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та відсутні правові підстави для нарахування адміністративно-господарських санкцій.

Ухвалою від 16 лютого 2021 року розгляд справи №420/14359/20 продовжено за правилами загального позовного провадження. Розпочато розгляд справи спочатку.

Під час підготовчого провадження позивачем не надано відповідь на відзив, сторонами не надано додаткових доказів по справі.

Ухвалою, занесеною до протоколу підготовчого засідання 16 березня 2021 року закінчено підготовче провадження по справі та призначено розгляд справи по суті на 19 квітня 2021 року на 10.00 годину.

На відкрите судове засідання представник позивача не з`явився, від нього до суду 16 березня 2021 року від позивача надійшло клопотання за відсутності позивача.

Представник відповідача на відкрите судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином та завчасно, про що свідчить розпис представника у розписці.

Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З цих підстав, суд постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання від 19 квітня 2021 року, про продовження розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив таке.

Матеріалами справи підтверджено, що 03 листопада 2020 року товариством з обмеженою відповідальністю Інскай (код ЄДРПОУ 38643921, місцезнаходження: 65029, м. Одеса, вул. Успенська, 2/2) подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, відповідно до якого зазначено середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу 12 осіб. Кількість інвалідів 0 штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до вимог ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні 1 особа, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів 26433, 4 грн. (а.с.4).

Одеським обласним відділенням ФСЗІ складено розрахунок адміністративно-господарських санкцій за 2019 звітний рік від 12.11.2020 року вих. №1625/02 та надіслано на адресу відповідача. Відповідно до зазначеного розрахунку, сума адміністративно-господарських санкцій складає 26433,34 грн. (а.с.5).

Також суд встановив, що відповідачем подані за 2019 рік звіти форми З-Пн Звітність. Інформація про попит на робочу силу (вакансії), в яких зазначено про одну вакантну посаду, на яких можуть бути працевлаштовані особи з інвалідністю.

Проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги не належать задоволенню повністю, з таких підстав.

Відповідно до ч.9 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон № 875-ХІІ, Закон), підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч. 1 ст. 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Таким чином, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

При цьому відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст. 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України Про зайнятість населення , роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто, заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно із Порядком подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316, форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Матеріалами справи підтверджено, що протягом 2019 року ТОВ Інскай подавалась звітність, зокрема Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН, однак центром зайнятості на підприємство не направлялися для працевлаштування особи з інвалідністю.

Таким чином, відповідач подав до центру зайнятості звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за 2019 рік, чим вживав залежних від нього передбачених законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, водночас, матеріалами справ не підтверджено та позивачем не доведено, що причини не працевлаштування на підприємство відповідача особи з інвалідністю залежали від відповідача, у зв`язку з чим у його діях відсутній склад правопорушення, та як наслідок, відсутні підстави для покладення відповідальності на підприємство за не виконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Вищезазначений висновок повністю узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у його рішенні від 20.06.2011 року №21-60а11 щодо застосування положень статей 18-20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , відповідно до якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Аналогічна правова позиція викладена також Верховним Судом у постановах від 22.03.2018 року по справі №807/545/17, від 12.07.2018 року по справі №820/2371/16.

Крім того, суд зазначає, що до обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості, а в силу приписів частини третьої статті 18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на приписи ч. 3 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону №875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону №875, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі №817/652/17.

Частиною 1 статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 зазначеної статті Кодексу, докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є необґрунтованими, не підтверджуються наявними у справі доказами, в зв`язку з чим не належать задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи те, що позивачу - суб`єкту владних повноважень, відмовлено у задоволенні позовних вимог, та відсутність доказів понесення судових витрат відповідачем, відповідно ст. 139 КАС України, жодні витрати не належать стягненню з позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,293,295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 38016923, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83) до товариства з обмеженою відповідальністю Інскай (код ЄДРПОУ 38643921, місцезнаходження: 65029, м. Одеса, вул. Успенська, 2/2) про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 року у розмірі 26433,34 грн. та пені у розмірі 1259,02 грн.,- відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5. п.15. ч. 1 Перехідних положень КАС України, п. 3 розділу УІ Прикінцеві положення КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Л.Р. Юхтенко .

.