Постанова

від 17.05.2021 по справі 300/3724/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3724/20 пров. № А/857/6236/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПліша М.А.,

суддів Ніколіна В.В., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати грошової допомоги в разі загибелі(смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 рок (головуючий суддя Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати грошової допомоги в разі загибелі(смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд першої інстанції з позовом до Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб при Міністерстві у справах ветеранів України про визнання протиправним і скасування рішення відмову в наданні статусу учасника бойових дій, зобов`язання повторно розглянути документи та прийняти рішення про надання статусу учасника бойових дій.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано протокольне рішення Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб при Міністерстві у справах ветеранів України №2 від 11.06.2020 про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій. Зобов`язано Міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб при Міністерстві у справах ветеранів України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання їй статусу учасника бойових дій, з урахуванням висновків суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Міжвідомча комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати грошової допомоги в разі загибелі(смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб оскаржила його в апеляційному порядку та просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.

В апеляційній скарзі зазначає, що виключний перелік осіб, які визнаються учасниками бойових дій, визначений статтею 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Пунктами 19-21 частини першої статті 6 Закону визначені різні категорії осіб, які можуть отримати статус учасника бойових дій, та визначено різний механізм отримання такого статусу.

Відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону в редакції, діючій з 19.07.2014 по 18.06.2015, була передбачена можливість надання статусу учасника бойових дій такій категорії осіб як працівники підприємств, установ, організацій, які залучались та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення.

У 2016 році до Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (попередника Мінветеранів) надійшло звернення благодійного фонду «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова» (надалі - ПДМШ) від 15.06.2016 №293, в якому організація зверталась з клопотанням надати статус учасника бойових дій медичним працівникам, керівникам та допоміжному персоналу Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова, які брали участь в антитерористичній операції до 19.06.2015, на підставі пункту 19 частини першої статті 6 Закону.

Крім цього, Служба безпеки України листом від 27.09.2016 № 33/7-10233 надала витяги з наказів про залучення вищезазначених осіб як працівників ПДМШ.

У зв`язку з цим міжвідомчою комісією при Державній службі України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції працівникам ПДМШ надавався статус учасника бойових дій як працівникам організації відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону, що зокрема підтверджується витягом з протоколу засідання міжвідомчої комісії.

Після внесення Законом України від 07.04.2015 № 291-VIII змін до пункту 19 частини першої статті 6 Закону працівники підприємств, установ, організацій, у тому числі працівники ПДМШ, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції після 18.06.2015, вже не мають права на отримання статусу учасника бойових дій, а мають право на отримання лише статусу учасника війни.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановивши, що оскільки позивач безпосередньо брала участь в антитерористичній операції у період з 31.10.2016 по 29.11.2016, з 01.11.2017 по 30.11.2017 то вона вже не має права на отримання статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону.

У подальшому Законом України від 04.12.2019 № 329-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання статусу та соціальних гарантій окремим особам із числа учасників антитерористичної операції» були внесенні зміни до Закону та додано пункт 21 частини першої статті 6 із новою категорією осіб, які мають право на отримання статусу учасника бойових дій.

Так, до переліку учасників бойових дій було додано осіб, які у період до набрання чинності Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення не менше 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення, у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України, Службою безпеки України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Водночас встановлено, що дія абзацу першого пункту 21 частини першої статті 6 Закону не поширюється на працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також на осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність).

Таким чином, на працівників ПДМШ, які подали такі ж документи як і їх колеги, що отримали статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону, пункт 21 частини першої статті 6 Закону не поширюється.

Позивач у запереченнях на відзив відповідача навела аргументи, що оскільки вона залучалася до «проведення антитерористичної операції», а не до «забезпечення проведення антитерористичної операції», то вищезазначене обмеження застосування пункт 21 частини першої статті 6 Закону до неї не застосовується.

Водночас, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не були проаналізовані ні аргументи відповідача, ні доводи позивача стосовно поширення на позивача пункту 21 частини першої статті 6 Закону в контексті її залучення до проведення антитерористичної операції, а не до забезпечення її проведення.

Відповідно до пункту 1 Меморандуму про взаємодію в рамках проекту «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова» від 05.02.2016 (далі - Меморандум) сторони співпрацюють в рамках проекту ПДМШ, що має на меті залучення цивільних медиків та допоміжного персоналу для проведення діагностики, диспансеризації та надання медичної допомоги військовослужбовцям, працівникам правоохороних органів та цивільному населенню, що проживають чи проходять військову службу в районах проведення АТО, а також в інших регіонах України.

Відповідно до зазначеному в меморандумі представники ПДМШ залучалися як цивільні медики (особи).

Також, апелянт зазначає, що цей Меморандум не має обов`язкової юридичної сили та не покладає на Сторони, що його підписали, будь-яких прямих зобов`язань.

Жодне положення цього Меморандуму не передбачає та не може вважатися таким, згідно якого працівники ПДМШ будуть залученні до безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України, Службою безпеки України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, та не уповноважує жодну із Сторін брати на себе будь-які зобов`язання чи укладати будь- які домовленості в інтересах або від імені іншої Сторони.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 27.04.2013 № 814 «Про організацію направлення медичних працівників, що добровільно виявили бажання надати медичну допомогу у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсіч і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях» зазначено, що направляються медичні та немедичні працівники (добровільно), які перебувають в рамках проекту «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова», що також підтверджує, що Позивач є працівником та спростовує висновки суду першої інстанції про її участь у складі добровольчого формування, що було утворено або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Також, у всіх поданих позивачем довідках та витягах зазначено, що позивач залучався до безпосередньої участі в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у якості працівника.

А тому, апелянт вважає, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок, що позивач залучався до неї у якості працівника.

Позивачем додано довідку про безпосередню участь в антитерористичній операції від 16.12.2016 вих. № 678, яка видана не добровольчим формуванням, а Благодійним фондом «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова».

При цьому, благодійний фонд «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова» є юридичною особою - благодійною організацією із кодом ЄДРПОУ 39932886.

Як було зазначено вище, дія абзацу першого пункту 21 частини першої статті 6 Закону не поширюється на працівників підприємств, установ, організацій.

Натомість суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку, що наявність в організаційній формі слова "благодійна організація" не спростовує тієї обставини, що це добровольче формування.

Позивач брала участь в антитерористичній операції у періоди з 31.10.2016 по 29.11.2016, з 01.11.2017 по 30.11.2017. У вказаний період діяла редакція Закону, яка не передбачала надання статусу учасника бойових дій особам, які брали участь в антитерористичній операції у складі добровольчих формувань.

Така можливість була надана у зв`язку з внесенням змін до Закону, які набрали чинності з 01.01.2020.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції до одних і тих саме правовідносин застосував один й той самий Закон в різних його редакціях, які кардинально відрізняються, чим порушив норми процесуального права.

Спочатку, суд у мотивувальній частині прийшов до висновку, що документи, подані Позивачем на розгляд міжвідомчої комісії, містять підстави для надання їй статусу учасника бойових дій як особі, яка брала участь в антитерористичній операції у складі добровольчого формування. Тобто у цій частині суд застосував пункт 21 частини першої статті 6 Закону в редакції, яка діяла після 01.01.2020 та під час розгляду документів Позивача міжвідомчою комісією.

Однак, у подальшому суд зазначив, що до позивача не можуть застосовуватися вимоги щодо подання документів, складання яких не було передбачено в період залучення її до проведення антитерористичної операції, наголосивши, що вимога про надання довідки органів, які згідно із Законом України «Про боротьбу з тероризмом» визначені суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, з`явилася в Законі лише починаючи з 01.01.2020. Тобто у цій частині суд застосував Закон в редакції, яка діяла до 01.01.2020.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до правовідносин застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, правовідносини між відповідачем та позивачем з приводу визнання останньої учасником бойових дій виникли лише з 20.02.2020.

Такого самого висновку дійшов Хмельницький окружний адміністративний суд у своєму рішенні від 17.05.2017 справі № 822/1119/17.

Таким чином, судом першої інстанції неправомірно застосовано законодавство в редакції, що діяла до 01.01.2020.

Для отримання статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 21 частини першої статті 6 Закону Позивачу потрібно було надати на розгляд міжвідомчої комісії (але не виключно) такі документи:

а) довідка органів, які згідно із Законом України «Про боротьбу з тероризмом» визначені суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, про період безпосереднього виконання особою бойових завдань антитерористичної операції в районах її проведення у взаємодії із зазначеними в абзаці першому цього пункту суб`єктами;

б) витяг із наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України про залучення особи до проведення антитерористичної операції.

Статтею 5 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" визначений вичерпний перелік суб`єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом (СБУ, Міноборони, МВС та інші).

Однак, вищезазначеної довідки, виданої суб`єктом, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, ні під час розгляду документів міжвідомчою комісією, ні до позовної заяви Позивачем надано не було.

Судом першої інстанції з урахуванням наявності наказу першого заступника керівника АТЦ при СБУ встановлено, що Законом України «Про боротьбу з тероризмом» не передбачено отримання документу від інших суб`єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом.

Водночас, судом не взято до уваги та не проаналізовано факт того, що у позивача взагалі не було довідки від будь-якого суб`єкта, який залучається до боротьби з тероризмом. Таким чином, незрозуміло про довідку від яких інших суб`єктів мав на увазі суд першої інстанції.

Крім цього, судом не враховано, що Законом як спеціальним законодавчим актом у сфері надання статусу учасника бойових дій, встановлена вимога про наявність саме двох документів, оскільки наявність лише одного наказу АТЦ при СБУ про залучення не підтверджує період безпосереднього виконання особою бойових завдань.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції порушено норми матеріального права та без наявності доказів виконання Позивачем бойових завдань встановлено підстави для надання Позивачу статусу учасника бойових дій всупереч вимогам пункту 21 частини першої статті 6 Закону.

При цьому Законом встановлено, що у разі відсутності зазначених документів підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є: для осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, - свідчення (заява) не менше ніж трьох свідків про період безпосередньої участі такої особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах здійснення зазначених заходів, підпис на яких має бути засвідчено нотаріально.

Встановлено, що до уваги беруться свідчення (заяви) осіб, підпис на яких має бути засвідчений нотаріально, яким встановлено статус учасника бойових дій відповідно до абзацу першого пункту 19 частини першої цієї статті та/або статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 цього Закону та які мають документальне підтвердження своєї участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях за період, за який вони свідчать. До періоду безпосереднього виконання особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, завдань антитерористичної операції в районах її проведення, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у районах здійснення таких заходів включається період, підтверджений усіма свідками.

Однак, вищезазначених свідчень (заяв) не менше ніж трьох свідків ні під час розгляду документів міжвідомчою комісією, ні до позовної заяви Позивачем також надано не було, що судом першої інстанції не проаналізовано та в оскаржуваному судовому рішенні не встановлено.

Відповідно до підпункту 1 пункту 5 розділу III Положення про міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", затвердженого наказом Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України від 07.11.2019 № 76, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2019 за № 1244/34215, міжвідомча комісія прийшла до висновку, що відсутні правові підстави для надання статусу учасника бойових дій Позивачу відповідно до пункту 21 частини першої статті 6 Закону, оскільки цим пунктом передбачено надання статусу учасника бойових дій саме учасникам добровольчих формувань та його дія не поширюється на працівників організацій, а позивач є працівником організації як встановлено судом першої інстанції.

В поданому відзиві на апеляційну скаргу позивач просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 02.12.2016 №147дск медичний працівник лікар Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова Черниш Галина Миколаївна в період з 31 жовтня 2016 по 29 листопада 2016 року залучалася проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях (а.с.15). З 01 листопада по 30 листопада 2017 року ОСОБА_1 також була залучена до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областях з підпорядкуванням керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією. Дана обставина підтверджується копією витягу з наказу першого заступника Голови Служби - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 21.08.2018 №10дск (а.с.16).

Згідно довідки Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова від №2088 від 03.05.2019 ОСОБА_1 з 31 жовтня 2016 по 29 листопада 2016 року, з 02 травня 2017 по 31 травня 2017 року, з 01 листопада по 30 листопада 2017 року була відряджена в оперативне розпорядження штабу АТО для виконання завдання в складі Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова в зоні АТО (а.с.21).

Позивач 20 лютого 2020 року з заявою звернулася до відповідача відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» при Міністерстві у справах ветеранів України. Згідно витягу з протоколу від 11.06.2020 №2 вказана Міжвідомча комісія на своєму засіданні вирішила відмовити ОСОБА_1 в наданні статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у зв`язку з відсутністю правових підстав. Листом Міністерства у справах ветеранів України від 23.06.2020 за №4997/02/071-20, позивача повідомлено про рішення Міжвідомчої комісії від 11.06.2020 №2.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вірно врахував, що Територія Донецької та Луганської областей з 07.04.2014 визнана районом проведення АТО, на якій запроваджений спеціальний правовий режим.

Конституція України в статті 17 декларує, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Правовий статус ветеранів війни, якими є також особи, які брали участь в бойових діях визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який також забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно зі ст. 5 цього Закону учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

В статті 6 Закону визначено коло осіб, які належать до учасників бойових дій.

У пункті 21 частини 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено, що учасниками бойових дій визнаються особи, які у період до набрання чинності Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення не менше 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення, у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Національною гвардією України, Службою безпеки України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Дія абзацу 1 цього пункту не поширюється на працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також на осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність).

Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» набрав чинності 24.02.2018 року.

Внаслідок підписаного 05.02.2016 між Міністерством оборони України, Генеральним штабом Збройних Сил України, Міністерством охорони здоров`я України, організацією «Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова» меморандуму про взаємодію, цивільні медики в районах проведення АТО виконували завдання з надання медичної допомоги військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів та цивільному населенню, які проживають чи проходять військову службу в районах проведення АТО.

Суд першої інстанції вірно вважав, що Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова, є добровольчим формуванням, що було утворене з числа медичних працівників для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, та брало безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у взаємодії із Збройними Силами України, Службою безпеки України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що на позивача поширюється дія абзацу першого пункту 21 ч.1 ст.6 вказаного Закону, яка у період до набрання чинності Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» у складі добровольчого формування, що було утворено (самоорганізувалося) для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брала участь в проведенні антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення не менше ніж 30 календарних днів.

Відповідно до пункту 21 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» підставою для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, є (але не виключно) такі документи: а) довідка органів, які згідно із Законом України "Про боротьбу з тероризмом" визначені суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, про період безпосереднього виконання особою бойових завдань антитерористичної операції в районах її проведення у взаємодії із зазначеними в абзаці першому цього пункту суб`єктами; б) витяг із наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України про залучення особи до проведення антитерористичної операції.

В статті 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції від 07.05.2017, що діяла під час залучення позивача до проведення АТО), яка визначає коло суб`єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, передбачено, що до участі в антитерористичних операціях за рішенням керівництва антитерористичної операції можуть бути залучені з дотриманням вимог цього Закону й інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості і форми власності, їх посадові особи, а також громадяни за їх згодою.

Координацію діяльності суб`єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом, здійснює Антитерористичний центр при Службі безпеки України.

Позивач залучалася до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областях в складі добровольчого формування з підпорядкуванням керівнику оперативного штабу з її управління на підставі наказів першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 02.12.2016 №147дск та від 21.08.2018 №10дск, що з врахуванням згаданої норми Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не передбачало отримання документу від інших суб`єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що вимога про подання такого документу, як довідки органів, які згідно з Законом України «Про боротьбу з тероризмом» визначені суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом з`явилася в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону від 01.01.2020 року.

У пункті 21 ч.1 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зазначено, що рішення про надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, приймається міжвідомчою комісією, утвореною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, терміни їх участі в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України.

Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції вірно врахував, що згідно з пунктом 2 Положення про міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», затвердженого наказом Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України від 07 листопада 2019 року № 76 Міжвідомча комісія приймає рішення про надання статусу учасника бойових дій на підставі документів про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначених пунктом 4 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413.

Міжвідомча комісія розглядає документи та у разі потреби уточнює інформацію про осіб, стосовно яких вони подані, заслуховує пояснення таких осіб, свідків, представників державних органів та у місячний строк із дня надходження документів (уточненої інформації) приймає рішення щодо надання (відмови у наданні) статусу учасника бойових дій, про що інформує комісії, підприємства, установи, організації або їх працівників за формою, наведеною в додатку 1 до цього Положення (пункт 3 Положення).

В пункті 5 цього Положення Міжвідомча комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій у разі:1) відсутності правових підстав для надання статусу учасника бойових дій; 2) відсутності документів, що містять достатні докази безпосередньої участі особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення; 3) виявлення факту подання недостовірної інформації про участь в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, у забезпеченні їх проведення або подання недостовірних даних про особу; 4) виявлення факту підробки поданих документів; 5) наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення особою умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 затверджено Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення.

В пункті 4 цього Порядку (в редакції, що діяла під час залучення позивача до проведення АТО) документами, на підставі яких надавався статус учасника бойових дій були: витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.

В матеріалах справи наявні копії документів, які подавалися позивачем відповідачу разом із заявою про надання статусу учасника бойових дій, серед яких були витяги з наказів першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 02.12.2016 №147дск та від 21.08.2018 №10дск, численні копії наказів з місця роботи позивача про відрядження до зони АТО, довідка Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова від 03.05.2019 №2088.

Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Офіційне тлумачення цього положення надано в рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів). У цьому рішенні зазначено, що загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд першої інстанції вірно вважав, що у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачу в наданні статусу учасника бойових дій, а відтак підставно скасував протокольне рішення відповідача за №2 від 11.06.2020 про відмову в наданні позивачу статусу учасника бойових дій підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

В даній спірній ситуації суд першої інстанції вірно зазначив, що прийняття рішення про надання статусу учасника бойових дій належить до повноважень Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб при Міністерстві у справах ветеранів України, які є дискреційними.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання статусу учасника бойових дій, з урахуванням висновків суду.

Виходячи із зазначеного вище суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати грошової допомоги в разі загибелі(смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року по справі № 300/3724/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М. А. Пліш судді В. В. Ніколін В. Я. Качмар