Постанова

від 12.05.2021 по справі 175/3804/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 травня 2021 року

м. Київ

справа № 175/3804/18

провадження № 61-550св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю СК ДОВІРА-ДНІПРО ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю СК ДОВІРА-ДНІПРО (далі - ТОВ СК ДОВІРА-ДНІПРО ) про стягнення суми боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 20 вересня 2017 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого, ним було передано відповідачеві грошові кошти в сумі 150 000 доларів США.

На підставі зазначеного договору позики ОСОБА_2 зобов`язувався повернути борг у строк до 20 вересня 2018 року. Гарантією повернення ним боргу слугувало те, що майновим поручителем за договором позики на підставі договору поруки від 20 вересня 2017 року виступило ТОВ СК ДОВІРА-ДНІПРО в особі його засновника - ОСОБА_4 , яке поручилось за належне виконання ОСОБА_2 його зобов`язань за договором позики.

Зазначав, що на підтвердження забезпечення належного виконання своїх обов`язків за договором позики ОСОБА_2 передав йому правовстановлюючі документи на належні останньому земельні ділянки (кадастровий на 1224888200:01:001:0126) та (кадастровий номер 1224888200:01:001:0127), разом з розташованими на них належними йому нежитловими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

20 березня 2018 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики на виконання якого він передав відповідачеві грошові кошти в сумі 376 000,00 (триста сімдесят шість тисяч доларів США) зі строком повернення всієї суми позики та процентів 20 вересня 2018 року.

На момент укладення договору позики від 20 березня 2018 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , яка надала згоду на укладення цього договору позики та договору іпотеки нерухомого майна, адже позику її чоловік брав у інтересах їх сім`ї.

Посилався на належне виконання ним зобов`язань за кредитними договорами та на ухилення відповідача від виконання обов`язків за кредитними договорами, у зв`язку із чим станом на 27 вересня 2018 року утворилася заборгованість.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ СК ДОВІРА-ДНІПРО на його користь суму боргу за договором позики від 20 вересня 2017 року та договором поруки від 20 вересня 2017 року у розмірі 150 000 доларів США (що згідно з офіційним курсом Національного банку України (далі - HБУ) станом на 27 вересня 2018 року еквівалентно сумі у розмірі 4 221 000 гривень);

- стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь суму боргу за договором позики від 20 березня 2018 року у розмірі 376 000,00 доларів США (що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 27 вересня 2018 року еквівалентно - 10 580 640,00 гривень).

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ТОВ СК ДОВІРА-ДНІПРО на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 20 вересня 2017 року та договором поруки від 20 вересня 2017 року у розмірі 150 000 доларів США (що за офіційним курсом НБУ станом на 27 вересня 2018 року еквівалентно 4 221 000 грн).

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 20 березня 2018 року у розмірі 376 000 доларів США (що за офіційним курсом НБУ станом на 27 вересня 2018 року еквівалентно 10 580 640 грн).

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення районного суду мотивовано тим, що позивачем доведено невиконання відповідачем умов договорів позики, відтак, його позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Районний суд зазначив, що відповідно до положень частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку, отже, борг за договорами позики необхідно стягнути у солідарному порядку з основного боржника та поручителів за відповідними договорами.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 376 000 доларів США, що станом на 27 вересня 2018 року, що за офіційним курсом НБУ станом на 27 вересня 2018 року еквівалентно 10 580 640 грн та солідарного стягнення з судового збору у розмірі 8 810 грн скасовано.

У задоволені позовних вимог в цій частині відмовлено.

У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми заборгованості з основного боржника ОСОБА_2 та поручителя ТОВ СК ДОВІРА-ДНІПРО , оскільки їхній обов`язок щодо повернення суми боргу підтверджено укладеними договорами позики та поруки.

Щодо позовних вимог до ОСОБА_3 , апеляційний суд вважав, що оскільки у договорі позики не зазначено мети отримання ОСОБА_2 коштів у борг, відсутні підстави вважати, що отримані у позику кошти були використані в інтересах сім`ї.

Крім того, матеріали справи не містять доказів на що було витрачено кошти, отримані за договором позики

Апеляційний суд вважав, що ОСОБА_3 не несе солідарного обов`язку щодо повернення суми боргу за договором позики від 20 березня 2018 року, оскільки даний договір було укладено в особистих інтересах ОСОБА_2 , а не в інтересах сім`ї.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2018 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2021 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції проігноровано ту обставину, що ОСОБА_3 особисто написала в тексті договору позики про те, що вона надає згоду своєму чоловікові на укладення договору позики та отримання коштів в інтересах сім`ї.

Крім того і ОСОБА_2 , і. ОСОБА_3 під час розгляду справи у суді першої інстанції через канцелярію суду було подано заяви про повне визнання позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, постановах Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16) та від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2021 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, задоволенню не підлягають, оскільки оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції відпвідає вимогам статей 263-265 ЦПК України.

Зазначає, що у судових засіданнях у суді першої інстанції участі не брала, жодних заяв не подавала, не отримала повідомлень про відкриття провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, на виконання якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 150 000 доларів США. Відповідно до умов договору ОСОБА_2 зобов`язався повернути борг через один рік, тобто до 20 вересня 2018 року.

В рахунок забезпечення зобов`язання за договором позики між ОСОБА_1 та ТОВ СК ДОВІРА-ДНІПРО було укладено договір поруки № 01/09 від 20 вересня 2017 року, відповідно до якого ТОВ СК ДОВІРА-ДНІПРО в особі засновника - ОСОБА_4 поручилось всім своїм майном за належне виконання ОСОБА_2 його зобов`язань за вищезазначеним договором позики.

На підтвердження забезпечення належного виконання своїх зобов`язань за договором позики ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 правовстановлюючі документи на належні йому земельні ділянки (кадастровий номер 1224888200:01:001:0126) та (кадастровий номер 1224888200:01:001:0127), разом з розташованими на них належними йому нежитловими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

20 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав позику у розмірі 376 000 доларів США, зі строком повернення всієї суми позики та процентів 20 вересня 2018 року.

На момент укладення договору позики від 20 березня 2018 року ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , яка надала згоду на укладення договору позики.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є, зокрема:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України ).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За своєю природою принцип змагальності судового процесу засновується на розподілі процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, -- із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.

Скасовуючи рішення районного суду в частині стягнення з ОСОБА_3 коштів за договором позики, апеляційний суд вважав, що доказів, які б підтверджували, що кошти, отримані за договором позики, використані в інтересах сім`ї, позивачем не надано.

З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 на момент укладення договору позики від 20 березня 2018 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 та надала згоду на укладення зазначеного договору позики та договору іпотеки нерухомого майна.

У вказаній заяві зазначено: Я, ОСОБА_3 , даю свою згоду своєму чоловікові, ОСОБА_2 , який діє в інтересах нашої сім`ї, на укладення цього договору та договору іпотеки на вищезазначене нерухоме майно .

Апеляційний суд зазначеній заяві ОСОБА_3 належної оцінки не надав та взяв до уваги доводи відповідачів про те, що підстав вважати, що договір позики від 20 березня 2018 року був укладений в інтересах сім`ї, немає.

Колегія суддів вважає, що підписуючи заяву від 20 березня 2018 року, ОСОБА_3 надала згоду на укладення договору позики саме в інтересах сім`ї, про що зазначила у вказаному документі. Відтак, волевиявлення відповідача ОСОБА_3 встановлено вказаною заявою, підтверджує цільове призначення договору позики, а тому обов`язок спростування презумпції, яка зазначена у її заяві, лежить на ОСОБА_3 . Вона цю презумпцію належними і допустимими доказами не спростувала.

З огляду на зазначене до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення частини четвертої статті 65 СК України , яка встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Отже, ОСОБА_3 є зобов`язаною стороною (солідарним відповідачем) за договором позики, укладеним її чоловіком ОСОБА_2 , оскільки кошти за договором позики отримувалися позичальником за згоди другого з подружжя для використання в інтересах сім`ї.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку у застосуванні норм матеріального права, рішення апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктом б пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 21 080 грн судового збору, що підтверджується доданою до касаційної скарги квитанцією, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , оскільки колегія суддів задовольняє його касаційну скаргу та залишає у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 413, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року скасувати та залишити в силі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2018 року.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 21 080 (двадцять одна тисяча вісімдесят) гривень, тобто по 10 540 (десять тисяч п`ятсот сорок) гривень з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк