Рішення

від 12.05.2021 по справі 947/23266/19

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/23266/19

Провадження № 2/947/256/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2021 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Гниличенко М.В.

при секретарі - Шпак К.Д., Намазовій К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики, суд -

ВСТАНОВИВ:

25.09.2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м.Одеси з позовом про стягнення грошових коштів за договором позики, яким просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 48000 доларів США та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 9605,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача адвокат Чумаченко С.О. посилався на те, що позивач позичив своєму другу ОСОБА_2 грошові кошти, відносини між ними були гарні, вони довго товаришували, були спільні інтереси, оскільки обидва займаються підприємницькою діяльністю, тому 23.05.2018 року ОСОБА_1 надав в борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 67000,00 тисяч доларів США, про що було складено розписку, згідно з умовами якої, ОСОБА_2 зобов`язався повернути грошові кошти після продажу об`єкта нерухомості або просто повернути борг строком до 01.09.2018 року. Проте, борг станом на 01.09.2018 року повернуто не було, сторони з приводу повернення боргу неодноразово зустрічались, спілкувались та внаслідок таких зустрічей ОСОБА_2 частково повернув грошові кошти в сумі 19000 тис.доларів США, але у подальшому припинив відповідати на телефонні дзвінки, почав уникати спілкуванню, тому позивач змушений був звернутись до суду з даним позовом. Представник позивача також зазначає, що позивач не зазначив у позові жодних штрафних санкцій, передбачених ст.625 ЦК України та не вимагає стягнення витрат на правничу допомогу. Оскільки відповідач повернув частину грошових коштів у досудовому порядку, тому до стягнення належить залишок боргу в розмірі 48000,00 тисяч доларів США, який він просить стягнути на користь позивача, посилаючись на те, що заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Крім того, представником позивача було зазначено, що позивач на протязі усього розгляду справи зловживав своїми процесуальними правами шляхом подання завідомо необгрунтованої апеляційної скарги на відкриття провадження по справі, неодноразової неявки відповідача та його представника до судових засідань, подання клопотання про призначення експертизи, однак внаслідок несплати відповідачем вартості експертизи, цивільну справу було повернуто до суду, всі ці дії відповідача було направлено виключно на зловживання процесуальними правами з метою затягування розгляду справи.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2019 року справу за вказаним позовом було розподілено судді Гниличенко М.В.

Судом з метою отримання інформації про реєстрацію місця проживання відповідача було здійснено запит до відділу адресної довідкової роботи головного управління державної міграційної служби України в Одеській області.

Відповідно відповіді адресної довідкової служби від 02.10.2019 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований з 28.11.2003 року за адресою: АДРЕСА_1 , що відноситься до Київського району м.Одеси./а.с.12/

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 03.10.2019 року відкрито загальне провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.

Вищевказана ухвала була направлена сторонам по справі та відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства відповідачу був наданий строк для подання відзиву на позовну заяву, заперечень, подання зустрічного позову або клопотання про слухання справи за відсутності учасника процесу.

27.11.2019 року відповідачем ОСОБА_2 подана апеляційна скарга на ухвалу Київського районного суду м.Одеси від 03.10.2019 року про відкриття провадження по справі, посилаючись на те, що судом порушено правила підсудності, оскільки не враховано, що на даний час відповідач проживає за іншою адресою ніж зазначено у позовній заяві, а саме: АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим справа підсудна Приморському районному суду м.Одеси./а.с.48/

07.04.2020 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м.Одеси від 03.10.2019 року про відкриття провадження по справі залишено без змін./а.с.66/

28.05.2020 року в порядку ст.43 ЦПК України відповідач надав до суду письмові пояснення, з яких вбачається, що позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягаючими задоволенню, оскільки відповідач не погоджував з позивачем дію по укладанню договору позики, не укладав з ним правочину у вигляді вищевказаного договору та його не підписував, будь-які зобов`язання по виконанню договору позики відсутні. З метою підтвердження своїх доводів, відповідач наполягав на призначенні судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення факту невідповідності підпису на вищезазначеному договорі./а.с.77/ Аналогічні доводи було зазначено відповідачем у відзиву на позовну заяву та у наданих ним поясненнях у судовому засіданні 30.09.2020 року. /а.с.119,159/

28.05.2020 року відповідачем ОСОБА_2 було подано заяву про забезпечення доказів шляхом призначення судової почеркознавчої експертизи.

Представником позивача адвокатом Ніц А.С. були подані письмові пояснення стосовно заяви відповідача щодо призначення експертизи, якими він звертає увагу суду на зловживання процесуальними правами з боку відповідача, оскільки лише через півроку після ознайомлення з матеріалами справи було поставлено питання про призначення почеркознавчої експертизи, тому просить визнати дії відповідача зловживанням процесуальними правами та відмовити у призначенні експертизи.

28.05.2020 року представником позивача адвокатом Ніц А.С. подано заява про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 28.05.2020 року заяву представника позивача було задоволено частково, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, в решті вимог заяви про забезпечення позову - відмовлено./а.с.112/.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 08.07.2020 року заяву відповідача ОСОБА_2 про забезпечення доказів було задоволено та призначено судову почеркознавчу експертизу./а.с.135/.

17.07.2020 року до суду надійшло клопотання експерта Одеського НДІСЕ, з якого вбачається, що відповідно до ст.15 Закону "Про судову експертизу" виконання експертизи проводиться за кошти замовника ОСОБА_2 , тому було скеровано рахунок для оплати на суму 6276,10 грн. та клопотання про надання додаткових матеріалів./а.с.142-143/.

22.12.2020 року ухвалою Київського районного суду м.Одеси було уточнено експертне завдання та матеріали цивільної справи було направлено експертам Одеського НДІСЕ/а.с.167/.

На а.с.184,191 є два клопотання відповідача ОСОБА_2 на адресу Одеського НДІСЕ щодо розстрочення оплати експертизи. Вказані клопотання було задоволено та строк оплати продовжено до 24.12.2020 року, а у подальшому термін повної оплати було продовжено до 28.02.2021 року/а.с.184,186,190/.

09.03.2021 року до суду надійшов лист Одеського НДІСЕ про залишення ухвали про призначення судово-почеркознавчої експертизи без виконання, оскільки станом на 01.03.2021 року рахунок вартості проведення експертизи не сплачено ОСОБА_2 в повному обсязі./а.с.196/.

10.03.2021 року ухвалою Київського районного суду м.Одеси провадження по даній цивільній справі було поновлено та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з`явився, належним чином повідомлявся, причини неявки суду невідомі.

До судового засідання з`явився представник позивача - адвокат Чумаченко С.О.., який у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 до судового засідання не з`явились, належним чином повідомлялись, причини неявки суду невідомі.

Суд вважає, що неявка сторони відповідача не перешкоджає розгляду справи, оскільки наявні в матеріалах справи докази є достатніми для розгляду справи по суті.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, приходить до наступного.

Відповідно до ст.4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд відповідно до ст.13 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Як встановлено у судовому засіданні, 23 травня 2018 року ОСОБА_2 було складено розписку, за текстом якої вбачається, що він отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 67000 тисяч доларів США, які він ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 після продажі об`єкта нерухомості або просто повернути свій борг до 01.09.2018 року.

На підтвердження зобов`язань відповідача, представником позивача у судовому засіданні був наданий для огляду оригінал розписки від 23.05.2018 року, яка була судом оглянута та встановлена її відповідність копії розписки наявної в матеріалах справи на /а.с.9/.

Із дослідженої у судовому засіданні розписки вбачається, що сторонами в письмовій формі зафіксовані істотні умови договору позики, а саме: предмет позики - грошові кошти, дата отримання та строк повернення коштів.

Отже, даючи правову оцінку розписки, написаної 23.05.2018 року в контексті ст.ст.1046-1050 ЦК України, суд зауважує, що вказана розписка є договором позики, оскільки в неї вказані всі умови, в тому числі істотні, що притаманні договору позики. У договорі вказані його сторони: ОСОБА_1 - позикодавець, ОСОБА_2 - позичальник; предмет договору - грошові кошти; сума договору - 67000 тисяч доларів США ; дата складання - 23.05.2018 року та строк, до якого необхідно повернути суму позики - до 01.09.2018 року, поставлена підпис відповідача.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 18 вересня 2013 року розглянув справу № 6-63цс13, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Наявність у позивача оригіналу розписки свідчать про неповернення боргу відповідачем в належному розмірі.

Проте, єдиною підставою заперечень проти позову з боку відповідача ОСОБА_2 було зазначено факт не підписання ним вказаної розписки, тому на задоволення його клопотання судом було призначено судову почеркознавчу експертизу для з`ясування даного факту.

В ухвалі суду було зазначено, що сторонам роз`яснено положення ст.109 ЦПК України та наслідки ухилення від участі в експертизі, відповідно до яких, у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Необхідність судової експертизи в цивільному судочинстві зумовлена тим, що в процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень. Експертиза - це науковий, дослідницький шлях до висновків, які формулюються у висновку експерта, про фактичні обставини справи.

В Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" (Заява № 61679/00) від 01.06.2006, зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури. Більше того, суд вирішує питання щодо отримання додаткових доказів та встановлює строк для їх отримання.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Однак, відповідач заявивши клопотання про призначення експертизи, у подальшому самоусунувся від його виконання, оскільки експертом двічі було продовжено строк для повної оплати експертизи, але станом на 01.03.2021 року оплату не було здійснено та цивільну справу повернуто до суду.

Суд вважає, що допустимим доказом у справі на підтвердження невідповідності підпису відповідача на борговій розписці міг бути лише та виключно висновок судової почеркознавчої експертизи.

Фактично суд виходить з припущення, що особа ухилялась від участі в експертизі, оскільки побоювалась її результатів, а тому визнає факт, який треба було встановити експертизою, недоведеним. Коментована норма є винятком із загального правила, сформульованого у ч. 6 ст. 81 ЦПК про те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_2 заперечуючи проти його підпису на розписці про отримання значної суми боргу у розмірі 67000 тис. доларів США, фактично вказує на підробленість його підпису, але з відповідними заявами до правоохоронних органів не звертався, порушення його прав не встановлено.

Таким чином, суд приймає надану до суду розписку від 23.05.2018 року, в якості належного та допустимого доказу виникнення боргового зобов`язання за договором позики, так як даний факт жодним чином не спростований, належних та допустимих доказів в обґрунтування позиції відповідача щодо неукладеного договору позики, суду не надано.

Відповідно до вимог закону, факт повернення боргу за договором позики або його безгрошовість має доводити позичальник.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, якій посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. На підтвердження зобов`язань відповідача позивачем була надана боргова розписка.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені ст.ст.192,193, ч. 2 ст. 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII Про зовнішньоекономічну діяльність , Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю , Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті .

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Вищевикладене було закріплено у правовій позиції Великої палати Верховного суду від 16.01.2019 року, справа № 373/2054/16-ц.

Враховуючи вищевикладене, установивши факт виконання зобов`язання не в повному обсязі, суд вважає, що з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню неповернута частина боргу за розпискою від 23.05.2018 року у розмірі 48000 тис. доларів США.

Крім того, суд погоджується з доводами представника позивача та визнає факт недобросовісної поведінки учасника справи - відповідача, у вигляді дій, направлених на перешкоджання встановленню дійсних обставин справи та затягуванню судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволені у повному обсязі, суд вважає, що на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 9605,00 грн. відповідно до квитанції № 2146 від 24.09.2019 року.

З урахуванням вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12, 13, 19,81, 223, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст.ст.257, 509, 524, 526, 530, 533, 629, 638, 1046-1050 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , суму боргу за договором позики від 23.05.2018 року у розмірі 48000,00 /сорок вісім тисяч/ доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , судовий збір у розмірі 9605,00 /дев`ять тисяч шістсот п`ять гривен/ грн.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду через Київський районний суд м.Одеси шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 20.05.2021 року.

Суддя Гниличенко М. В.