Рішення
від 18.05.2021 по справі 367/4090/17
ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/4090/17

Провадження №2/367/429/2021

РІШЕННЯ

Іменем України

18 травня 2021 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючої судді Шестопалова Я.В.,

при секретарі Будинкевич Ю.А.,

прокурора Годлевська-Коновалова А.В.,

представника КМУ Пронькіна А.С.,

розглянувши заочно у судовому засіданні в місті Ірпінь цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,-

в с т а н о в и в:

Позивач в інтересах держави звернувся до суду із позовом мотивуючи свої вимоги тим, що Прокуратурою області під час виконання функцій, покладених законодавством на органи прокуратури, встановлені порушення вимог законодавства при відведенні Коцюбинською селищною радою Київської області земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.08 року № 1801/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЗ № 449664 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0023, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

В подальшому, на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 24.04.2009року № 1257, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_1 , про що на державному акті серії ЯЗ № 449664 на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_1 ..

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21.06.2013 року визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.08 року №1801/25-5 та Державного акту на право власності на землю серії ЯЗ № 449664.

Вищевказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України і у справах № 6-67цс14 (постанова від 25.06.14року), № 6-22цс15 (постанова від 11.03.15 року), № 21-195а14 (постанова від 17.06.14 року).

Таким чином, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.

В подальшому встановлено, що Указом Президента України від 01.05.14 року № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський , його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень Київзеленбуд .

Згідно пояснювальної записки та проектів матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва.

В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.14 року № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0023 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП Голосіївський попереднього функціонального зонування попадає у 111 квартал.

Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку Голосіївський .

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_3 , витребувати її в порядку ст.388 Цивільного кодексу України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

Так, до прийняття Коцюбинською селищною радою вже скасованого рішення про надання у власність першому набувачу спірної земельної ділянки, остання належала до земель державної власності виходячи з наступного.

Як вже зазначалось вище, спірна земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто відносилась до земель лісогосподарського призначення.

Згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект від 08.10.14 року, спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.01 року на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.01року № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва Київзеленбуд на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації Київзеленбуд ; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство . Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках.

Таким чином, з урахуванням інформації ВО Укрдержліспроект та наведених вище законодавчих положень, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення.

З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись.

А з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

В даному випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ОСОБА_1 на підставі ст. 388 ЦК України.

Поряд з цим, за змістом зазначеної вище статті Цивільного кодексу України, недобросовісним вважається набувач, який не лише безпосередньо обізнаний в тому, що набуває майно у суб`єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлює факт порушення прав іншої особи, або який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувана права на відчуження майна, але за обставин його набуття міг і зобов`язаний був про це знати.

Враховуючи викладене зазначив, що спірна земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов`язаний був знати, а отже повинен був передбачати можливу приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність, а отже, і про незаконність її відведення першому власнику.

З урахуванням роз`яснень, наведених в п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав №5 від 07.02.14 року, та враховуючи що незаконність вибуття спірних земельних ділянок з власності Держави вже доведена, в даному позові вимога про визнаний недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки не заявляється.

Спірними відносинами порушено право власності держави на землі лісового фонду та природоохоронного призначення, які мають обмежений режим використання, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання лісогосподарських земель, їх відтворення.

Зокрема, в обґрунтуванні створення Святошинсько-Біличанської філії Національного природного парку Голосїївський , яке розроблено за участю Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, Інституту зоології ім. I.I. Шмальгаузена НАН України та Національоного екологічного центру України, зазначено, що дані ліси мають велике екологічне та рекреаційне значення. Вони відіграють значну роль в Національній та Всеєвропейській екомережах. Територія, що розглядається, характеризується великим видовим різноманіттям рослин і тварин, деякі з них є рідкісними та зникаючими. Отже Святошинсько-Біличанський лісовий масив, розташований між Житомирським та Гостомельським шоссе, є дуже цінною територією у науковому, екологічному, природоохоронному та рекреаційному відношенні.

Крім того, позовна заява про витребування лісової земельної ділянки із приватної власності у державну власність, безумовно становить суспільний інтерес.

За інформацією Державного комітету України із земельних ресурсів від 01.07.2011року № 9946/26/4-11, Коцюбинською селищною радою передано у власність громадянам земельні ділянки загальною площею 72 га, в тому числі і відповідачу, за рахунок земель, які знаходяться у користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство та відносяться до земель лісогосподарського призначення.

Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, яку було поділено на окремі ділянки, безоплатно приватизовано громадянами й відчужено ними за договорами купівлі-продажу, що призвело до одержання однією особою у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення єдиним масивом.

За таких обставин суспільним , публічним інтересом звернення прокуратури Київської області до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах, суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

Таким чином, законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й ОСОБА_1 . Натомість останній набув таке право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади розпорядження, та наступного укладення договорів купівлі-продажу.

ОСОБА_1 в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерник для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_1 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з її власності земельної ділянки здійснюється на підставі статті 388 Цивільного кодексу України в зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Також зазначив, що позивачем за даним позовом є Кабінет Міністрів України, який на сьогодні від імені держави є розпорядником спірної земельної ділянки.

Згідно ст. 113 Конституції України та ст. 1 Закону України Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Відповідно до ст. 19 Закону України Про Кабінет Міністрів України діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, вирішення питань державного управління у сфері, зокрема, охорони навколишнього природного середовища та природокористування.

До основних повноважень Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 116 Конституції України та ч. 2 ст. 20 Закону України Про Кабінет Міністрів України належить забезпечення проведення державної політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування та здійснення в межах своїх повноважень державного управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

З огляду на викладене, прокуратура Київської області звертається до суду з цим позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, як органу державної влади, уповноваженого державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення.

Аналіз чинного законодавства свідчить, що законодавчою підставою для втрати особою права власності у часі є лише положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (ст. 344 Цивільного кодексу України), у зв`язку з чим положення про позовну давність До заявлених вимог про витребування майна у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України не застосовуються.

Зазначений правовий висновок зроблено Верховним Судом України при розгляді 05.10.2016 року справи № 916/2129/15 та 02.11.2016 року справи № 6-2161ц16, предметом яких був спір про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 05.05.2017 року № 10-10-0.19-6233/2-17 середня (базова) вартість 1 м2 земель селища Коцюбинське становить 30,11 грн. Таким чином вартість спірної земельної ділянки складає 45 165 грн. (0,15 га*30,11=45165).

У зв`язку з вищевикладеним позивач просить витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0023 вартістю 45 165 грн. Стягнути з відповідача на користь прокуратури Київської області (м.Київ, бул. Л. Українки, 27/2) судовий збір за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України в м. Києві; МФО - 820172, рахунок отримувача - 35216008015641.

Відповідач ОСОБА_1 скориставшись своїм правом подав до суду клопотання про застосування строків позовної давності, в якому зазначив, що у червні 2017 року перший заступник прокурора Київської області звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з вищевказаним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у смт. Коцюбинському. На підставі вказаного рішення було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,1500 га - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. 30 квітня 2009 року він придбав зазначену земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу. При цьому, при відведенні Коцюбинською селищною радою вказаної земельної ділянки у приватну власність було порушено вимоги земельного законодавства, оскільки передано земельну ділянку державної власності, яка знаходиться за межами населеного пункту селища Коцюбинське Київської області, право розпорядження якою віднесено до відповідного органу виконавчої влади згідно з пункту 12 Перехідних положень ЗК України. У порушення статей 38,116,118,149,151 Земельного кодексу України спірну земельну ділянку надано у приватну власність без припинення права постійного користування нею КП Святошинське лісопаркове господарство , чим порушено право власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення, а також селищною радою не дотримано статей 20, 21 ЗК України і статті 57 Лісового кодексу України щодо порядку зміни цільового призначення землі. Прокурор просив витребувати з мого володіння на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована у смт. Коцюбинському. Проте при поданні позовної заяви наявний факт пропущення процесуальних строків позивачем щодо подачі такої заяви. У справах даної категорії строк позовної давності встановлюється у відповідності до ст. 257 ЦК України. Адже, зі змісту позову встановлено, що він заявлений в інтересах та на захист прав Кабінету Міністрів України. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України). Визначення початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 ч.2 ст. 45 ЦПК України). Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 46 ЦП К України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Прокурор, який бере участь у справі, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 1 липня 2015 року № 6-178цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦП К України є обов`язковою для судів. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись,у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос"проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгста інші проти Сполученого Королівства"). Положеннями ст. 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється. Згідно з пп. 2 п. 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України виключено. Акт набрав чинності 15 січня 2012 року. Відповідно до п. 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положеннь Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов`язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства. Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів. Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для судів. Також таку позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року у цивільній справи № 362/44/17 за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області до ОСОБА_3 й ОСОБА 4 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння зазначивши, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України) (копія постанови додається). Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6- 1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц). Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів. Однак, позивачем дану позовну заяву було подано лише після понад 10 років з моменту коли, начебто, було порушено права та інтереси. Саме тому, задоволенню у позові має бути відмовлено у повному обсязі. У зв`язку з тим, що він проживає у м. Вінниці не маю змоги бути присутнім під час судового засідання. Тому прошу розглядати цивільну справу без моєї участі. Проти позовних вимог категорично заперечує. Просив, застосувати строки позовної давності до позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави, уповноваженим органом, якої є Кабінет Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, - відмовивши у задоволенні даного позову.

Представником позивача - прокурором Київської області М.Киричуком було подано заперечення на заяву про застосування строків позовної давності, відповідачем ОСОБА_1 подано заяву про застосування позові давності, викладені доводи в якій не ґрунтуються на положеннях закону матеріалах справи. Слід зазначити, що у Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав. Положення ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України визначають моментом початку перебігу позовної давності момент, коли особа безпосередньо довідалась про порушення права і необхідність вжиття у зв`язку з цим заходів реагування на виявлене порушення. Частиною 2 ст. 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст.ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалась про порушення свого права та про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася саме держава в особі уповноваженого органу. В свою чергу, матеріалами справи доведено і сторонами не заперечується, що Кабінет Міністрів України взагалі не був учасником спірних правовідносин щодо передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення та подальшого їх відчуження на підставі договору купівлі-продажу. Крім того, до функцій Кабінету Міністрів України не віднесено здійснення контролю за законністю рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин. Водночас, доказів інформування Коцюбинською селищною радою Кабінету Міністрів України про прийняття оскаржуваного рішення відповідачами не надано. Єдиним доказом поінформованості Кабінету Міністрів України про порушення інтересів держави із зазначенням конкретних порушень є факт отримання ним повідомлення прокурора про виявлені порушення та про необхідність пред`явлення відповідного позову в інтересах держави у 2016 році. Саме з цього моменту можна вважати, що позивач - Кабінет Міністрів України довідався про порушення прав держави, захист інтересів якої відповідно до ст.ст. 13, 122 Земельного кодексу України входить до компетенції цього центрального органу виконавчої влади. Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 04.02.2020 року, 05.02.2020 року, 26.02.2020 року за результатами розгляду справ №№ 911/3897/17, 911/3523/17, 911/3738/17, 911/2325/18, 911/3315/17, 911/3150/17, 911/3310/17, 911/3574/17, 911/3148/17, 911/3577/17, 911/3311/17, 911/3579/17 дійшов висновку, що зайняття спірних земельних ділянок з порушенням положень Земельного кодексу України та Лісового кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку. Також, прошу врахувати, що постановами Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 367/6965/16-ц, від 17.10.2019 у справі № 367/6446/16, від 24.01.2019 у справі № 367/4137/16-ц, від 29.08.2018 у справі № 367/7450/16-ц, від 29.01.19 у справах №№ 911/3455/17, 911/3570/17, 911/3572/17, 911/3447/17, 911/3312/17, від 04.02.2020 року, 05.02.2020 року, 26.02.2020 року у справах №№ 911/3897/17, 911/3523/17, 911/3738/17, 911/2325/18, 911/3315/17, 911/3150/17, 911/3310/17, 911/3574/17, 911/3148/17, 911/3577/17, 911/3311/17, 911/3579/17 залишені без змін рішення Ірпінського міського суду, апеляційного суду Київської області, господарського суду Київської області і постанови Північного апеляційного господарського суду, якими задоволені аналогічні позови першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до фізичних і юридичних осіб, треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський про витребування з незаконного володіння товариств на користь держави в особі Кабінету Міністрів України суміжних земельних ділянок, які також знаходяться на території Біличанського лісу в складі єдиного лісового масиву, незаконно розданого у приватну власність громадян. При цьому, витребування лісової земельної ділянки із приватної власності у державну власність, безумовно становить суспільний інтерес. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення Європейського суду з прав людини у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року. Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуд 7 . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема, у постановах від 07.11.19 у справі № 488/5027/14, від 14.11.18 року у справі № 183/1617/16, від 29.05.19 у справі № 367/2022/15 звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству. За аналогічних обставин Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 (п. 81), від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п. 71), від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (п. 96) вказувала, що заволодіння фізичними і юридичними особами обмежено обороноздатними об`єктами (якими, зокрема, є землі лісового та водного фонду) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим. Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. 18, 19, п. а ч. 1 ст. 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. За таких обставин суспільним , публічним інтересом звернення прокуратури Київської області до суду з вимогою про витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_4 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянину земельної ділянки державної власності без зміни цільового призначення земель лісового фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності. Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року). Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Також варто зауважити, що Стокгольмська Декларація, прийнята у 1972 році на Конференції Організації Об`єднаних Націй з навколишнього довкілля сформулювала принцип про те, що Людина [повинна мати] має основне право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в довкіллі, якість якого дозволяє вести гідне і процвітаюче життя, вона несе головну відповідальність за охорону і поліпшення довкілля на благо нинішнього і майбутніх поколінь . Збереження і покращення якості оточуючого людину середовища є важливою проблемою, яка впливає на добробут народів та економічний розвиток усіх держав світу; це - вираз волі народів усього світу і обов`язок урядів усіх держав . Орхуська Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, була погоджена Європейською економічною комісією ООН у 1998 році. Конвенція ратифікована у 40 країнах та Євросоюзом. Цей міжнародний договір визнає право кожної людини нинішнього та прийдешніх поколінь на життя в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров`я та добробуту . Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950) не містить екологічних прав. Але рішення Європейського суду формують судову практику, відповідно до якої визнається, що забруднення навколишнього середовища є причиною порушення основних прав громадян, як права на життя, на повагу до приватного та сімейного життя. Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 27.11.2007 року у справі Хаммер проти Бельгії суд вирішив, що незважаючи на той факт, що навколишнє середовище прямо не захищене в Конвенції, проте саме по собі воно є цінністю, в якій як суспільство, так і державні органи мають живий інтерес. Економічні міркування і навіть право на власність, не мають виходити на перший план у питаннях охорони навколишнього середовища, зокрема, коли ця сфера законодавчо регулюється державою. Таким чином, державні органи зобов`язані діяти з метою захисту навколишнього середовища. Оскільки ліси є невід`ємним елементом екосистеми, незаконне відчуження земель лісового фонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля. З огляду на викладене, просив суд врахувати той факт, що прокурор звернувся з вказаним позовом саме на захист інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, який з 08.04.2012 року на підставі ст.ст. 122, 149 ЗК України від імені держави здійснює розпорядження землями лісогосподарського призначення незалежно від розміру їх площі та через одночасне знаходження спірної земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду України - Національного природного парку Голосїївський , задовольнити позов першого заступника прокурора Київської області, витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:042:0023, стягнути з відповідача на користь прокуратури Київської області сплачений судовий збір.

В судовому засіданні представник прокуратури позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник Кабінету Міністрів України в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задовольнити в повному обсязі. Надав суду письмові пояснення, де зазначив, що згідно з частиною другою статті 37 Закону України Про Кабінет Міністрів України , інтереси Кабінету Міністрів України у судах представляє Міністерство юстиції України (далі - Мін`юст), якщо інше не передбачено законами України або актами Кабінету Міністрів України. Пунктом 7 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228, Мін`юст здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи Мін`юсту. В свою чергу, відповідно до пункту 4.60 Положення про Головні територіальні управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Мін`юсту від 23 червня 2011 року № 1707/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 2011 року за № 759/19497, головні територіальні управління юстиції за дорученням Мін`юсту представляє інтереси Кабінету Міністрів України, Мін`юсту під час розгляду справ у судах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, готує матеріали до розгляду цих справ. Таким чином, Головне територіальне управління юстиції у Київській області, є належним представником Кабінету Міністрів України. Зазначив, що положенням статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 8 Лісового кодексу України встановлює що, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону. Відповідно до пункту а частини першої статті 13 ЗК України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. З огляду на вищевикладене, розпорядником спірних земельних ділянок, що відносяться до лісових земель є Кабінет Міністрів України. Згідно з частиною першою статті 55 ЗК України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Статтею 122 ЗК України чітко визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності. Підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом є порушення права Кабінету Міністрів України та перевищення органом місцевого самоврядування повноважень, наданих статтями 122, 149 ЗК України при розпорядженні земельними ресурсами державної форми власності земель лісогосподарського призначення. Водночас, вказані земельні ділянки є власністю Українського народу та, відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України, не можуть перебувати у приватній власності. Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1801/25- 5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЗ № 449664 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0023, площею 0,15 га для будівництва і обслуговуванняжитлового будинку, господарських будівель і споруд. У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 квітня 2009 року № 1257 вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_1 , про що в державному акті серії ЯЗ № 903315 на право власності на земельну ділянку зроблену відмітку про перехід права власності. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21 червня 2013 року, визнано недійсним вказане рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 № 1801/25-5, визнано недійсним державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449664. Вищевказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства. На момент відведення спірна ділянка, за інформацією Держземагенства у м. Ірпені від 10 грудня 2014 року № 01-04/2215 та щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський , спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0023 відповідно до картосхеми, знаходиться в 111 кварталі. Отже, вважають, що дана земельна ділянка незаконного вибула з постійного користування КП Святошинське лісопаркове господарство та з власності розпорядника Кабінету Міністрів України. У зв`язку з цим, єдиним належним способом захисту порушеного права власності є витребування даної земельної ділянки з незаконного володіння. Також, згідно статті 13 Земельного кодексу України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Компетенція Кабінету Міністрів України визначена статями 122, 149 Земельного кодексу України. Зокрема, відповідно до частини дев`ятої статті 149 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, серед іншого і ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га. Крім того, витребування спірної земельної ділянки у відповідача на користь держави відповідає критерію законності: витребування з її власності земельної ділянки здійснюється на підставі статті 388 Цивільного кодексу України в зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності. Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах 16 грудня 2015 року розглянув справу № 6 - 2510 цс 15 в результаті чого зробив наступний правовий висновок. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Безумовно, витребування даної земельної ділянки з незаконного володіння держави становить значний суспільний інтерес. Спірна земельна ділянка перебувала в державній власності, мала статус земель лісового фонду, тому Коцюбинська селищна рада прийняттям рішення перевищила свої повноваження і з порушенням закону, без розпорядження уповноваженого державного органу, за відсутності згоди органу лісового господарства, без позитивних висновків до відповідного проекту землеустрою прийняла рішення про віднесення землі лісового фонду до земель житлової та громадської забудови. Щодо строків позовної давності, слід зазначили, що у Цивільному кодексі України (далі - ЦК України) позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Відповідно до положень статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Зі змісту статей 256, 261 ЦК України, також вбачається, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене,так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права. При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа - носій порушеного права, довідалась або могла довідатись про порушення її права або про особу, яка його порушила. Кабінету Міністрів України стало відомо про оскаржуване розпорядження про передачу у власність спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з моменту пред`явлення позову Першого заступника прокурора Київської області. Окрім цього, до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено функцій здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та не має повноважень щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації, інформації відносно користувачів земельних ділянок, тощо. Частинами першою та другою статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільного права, є відновлення становища, яке існувало до порушення. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт З частини першої статті 388 ЦК України). У даному випадку, земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі Кабінету Міністрів України. Частиною першою статті 149 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Внаслідок прийняття Коцюбинською селищною радою оспорюваного рішення було порушено інтереси держави, оскільки земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави з порушенням вимог законодавства, поза волею власника (уповноваженого державного органу), а тому земельна ділянка, повинна бути витребувана з незаконного володіння відповідача й повернута державі в особі Кабінету Міністрів України. З огляду на викладене, належним захистом права держави на спірну земельну ділянку, вважають витребування з незаконного володіння відповідача вищезазначену земельну ділянку.

Відповідач в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином про день, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, через розміщення оголошення на офіційному сайті Судової влади України, причин неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи по справі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство екології та природних ресурсів України в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце слухання справи повідомлений належним чином. Надали суду пояснення у справі, в яких зазначили, що підтримують позов у повному обсязі та вважають, що він підлягає задоволенню з наступних підстав. Зазначили, що Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.08 року № 1801/25-5 Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЗ № 449664 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0023, площею 0,15 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, від 24.04.09 року № 1257, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_1 , після чого в подальшому було зроблено відмітку в державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449648 про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_1 . Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21.06.2013 року за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради, державний акт на право власності на землю серії ЯЗ № 449664, виданий ОСОБА_2 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 та скасовано його державну реєстрацію. Вищевказаним рішенням суду встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства. Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт. Коцюбинське Київської області, а також на підставі ст.ст. 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради. В подальшому встановлено, що Указом Президента України від 01.05.14 року № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський , його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень Київзеленбуд . Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27,51 Святошинського лісництва. В той же час, за інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.14 року № 01- 04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку Голосіївський спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області, спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0023 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанськбї філії НІНІ Голосіївський попереднього функціонального зонування попадає у 111 квартал. Таким чином, на даний час спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме, національного природного парку Голосіївський . Окрім того, згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО Укрдержліспроект від 08.10.14, спірна територія була лісами ще з радянських часів. Так, на підставі Постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20.06.1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.01 року на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.01 року № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва Київзеленбуд на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатацій Київзеленбуд ; державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство . Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Таким чином, з урахуванням інформації ВО Укрдержліспроект та наведених вище законодавчих положень, спірна територія була і залишається землями лісогосподарського призначення. З урахуванням того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, враховуючи вимоги п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції станом на момент прийняття спірних рішень Коцюбинської селищної ради), остання і після прийняття нового Земельного кодексу України продовжувала перебувати у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись. А з огляду на те, що на даний час спірна земельна ділянка відноситься до лісових земель та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, розпорядником її є Кабінет Міністрів України, до повноважень якого належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених Земельним кодексом України. Враховуючи вищезазначене звертають увагу на те, що спірна земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов`язаний був знати, а отже повинен був передбачати можливу приналежність цієї земельної ділянки до ' земель лісогосподарського призначення, які відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України не можуть передаватись у приватну власність, а отже, і про незаконність її відведення першому власнику. Таким чином, викладені вище обставини, за яких була придбана спірна земельна ділянка, виключають добросовісність, та надають підстави суду витребувати у нього ділянку в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України за будь-яких умов. Спірними відносинами порушено право власності держави на землі лісового і фонду та природоохоронного призначення, які мають обмежений режим використання, а також інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання лісогосподарських земель, їх відтворення. За інформацією Державного комітету України із земельних ресурсів від 01.07.2011 року № 9946/26/4-11, Коцюбинською селищною радою передано у власність громадянам земельні ділянки загальною площею 72 га, в тому числі і відповідачу, за рахунок земель, які знаходяться у користуванні КП Святошинське лісопаркове господарство та відносяться до земель лісогосподарського призначення. Крім того, витребування спірної земельної ділянки на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі статті 388 Цивільного кодексу України в зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Лісового кодексу України та Земельного кодексу України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Представник третьої особи по справі - Національного природного парку Голосіївський в судове засідання не з`явився, про час, дату, та місце слухання справи повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою в матеріалах справи.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази по справі, вважає позов таким, що підлягає до задоволення з наступних підстав:

Відповідно до ч 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.. 5 ЦПК України, суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України , учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській,цивільній або адміністративній справі,що набрало законної сили,не доказуються при розгляді іншої справи,у якій беруть участь ті самі сторони або особа,щодо якої встановлено ці обставини,якщо інше не встановлено законом.

До суду звернувся перший заступник прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Судом встановлено, що Прокуратурою області під час виконання функцій, покладених законодавством на органи прокуратури, встановлені порушення вимог законодавства при відведенні Коцюбинською селищною радою Київської області земельних ділянок громадянам для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Також встановлено, що Указом Президента України від 01.05.14 року № 446/2014 Про зміну меж національного природного парку Голосіївський , його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень Київзеленбуд . Згідно пояснювальної записки та проектів матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП Святошинське лісопаркове господарство , а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 , витребувати її в порядку ст.388 Цивільного кодексу України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства.

У ст. 17 Лісового кодексу України передбачено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

За змістом ст. ст. 35, 45, 47 цього ж Кодексу, організація лісового господарства передбачає, в тому числі, і проведення лісовпорядкування. Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України. Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

Так, згідно ст. 13 Земельного кодексу України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, серед іншого, і розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Компетенція Кабінету Міністрів України визначена ст. ст. 122, 149 Земельного кодексу України.

Зокрема, відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, серед іншого і ліси для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

А згідно ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря.

Виходячи з назви глави 7 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду відносяться до земель природоохоронного призначення.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 року № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

Крім цього, вищевказаною Постановою роз`яснено, що витребувати своє майно із чужого незаконного володіння має право лише власник, і лише якщо доведе факт незаконного вибуття майна з його володіння.

Відповідно до ст.. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи,яка незаконно,без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено,що у разі,якщо майно відчужене особою,яка не мала на це права,добросовісний набувач набуває право власності на нього,якщо відповідно до ст.. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з положеннями ч 1 та ч 3 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи,яка не мала права його відсуджувати,про що набувач не знав і не міг знати(добросовісний набувач),власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі,якщо майно,серед іншого,вибуло з володіння власника або особи,якій він передав майно у володіння,не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно у особи,яка не мала право його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню ст..1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного правам Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування, на користь держави.

У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення Європейського суду з прав людини у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування Та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам, право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на земцю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права, особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно, якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали Європейського суду з прав людини у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 200 ї року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 29.06.2016р (справа №6-1376цс16),яка відповідно до вимог ст..360-7ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи, викладене, а також, що спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 , рішення Коцюбинської селищної ради про передачу спірної земельної ділянки у власність скасовано, суд вважає, що витребувати її в порядку ст.388 Цивільного кодексу України можливо лише за позовом розпорядника цієї земельної ділянки на даний час, яким є Кабінет Міністрів України.

Також, відповідачем по справі до суду подано заяву про застосування строків позовної давності. Дана заява не підлягає до задоволення виходячи із наступного.

Верховний Суд України у своїх правових позиціях,викладених по справі №6-3089цс15 зазначив, що згідно із статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача.

За змістом цієї статті випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Норми статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Отже, норми статей 1212 та 388 ЦК України можуть застосуватись у випадках, коли певна вимога власника майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання або збереження майна без достатньої правової підстави.

При цьому підстави застосування положень статті 1212 ЦК України є більш широкими, ніж статті 388 цього Кодексу. Наявність підстав для витребування майна за статтею 388 ЦК України не виключає застосування положень статті 1212 цього Кодексу в частині, що не суперечать положенням статті 388 ЦК України.

Відповідно до положень статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зі змісту статей 256, 261 ЦК України, також вбачається, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене,так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Згідно висновків щодо моменту обізнаності Кабінету Міністрів України у аналогічних справах з ідентичних правовідносин, яких дійшов Верховний Суд у постановах від 09.10.2019 року у справах № 367/3246/15, від 30.10.2019 року у справі № 367/3240/15, від 11.12.2019року у справі № 367/3487/15, що позивачеві - Кабінету Міністрів України, про порушені права стало відомо з моменту отримання ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви

Дані правові позиції Верховного Суду України є обов`язковими при вирішенні спорів даної категорії.

Дана позовна заява подана до суду першим заступником прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України.

Позовна заява подана за письмовим дорученням Генеральної прокуратури України (а.с.25), тобто відповідно до вимог ст.. 23 ч. 3 Закону України Про прокуратуру .

Також, суд враховує, що постановами Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 367/6965/16-ц, від 17.10.2019 у справі № 367/6446/16, від 24.01.2019 у справі № 367/4137/16-ц, від 29.08.2018 у справі № 367/7450/16-ц, від 29.01.19 у справах №№ 911/3455/17, 911/3570/17, 911/3572/17, 911/3447/17, 911/3312/17, від 04.02.2020, 05.02.2020, 26.02.2020 у справах №№ 911/3897/17, 911/3523/17, 911/3738/17, 911/2325/18, 911/3315/17, 911/3150/17, 911/3310/17, 911/3574/17, 911/3148/17, 911/3577/17, 911/3311/17, 911/3579/17 залишені без змін рішення Ірпінського міського суду, апеляційного суду Київської області, господарського суду Київської області і постанови Північного апеляційного господарського суду, якими задоволені аналогічні позови першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до фізичних і юридичних осіб, треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк Голосіївський про витребування з незаконного володіння товариств на користь держави в особі Кабінету Міністрів України суміжних земельних ділянок, які також знаходяться на території Біличанського лісу в складі єдиного лісового масиву, незаконно розданого у приватну власність громадян.

Враховуючи викладені обставини суд задовольняє позов позивача та витребовує із незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0023, вартістю 45 165 грн.

Оскільки позов задоволений у повному обсязі,то із відповідача на користь позивача суд стягує понесені судові витрати у сумі 1600 грн.

На підставі ст.ст. 6,14,19,121,144 Конституції України, ст.ст. 16, 388, 1212 ЦК України, керуючись ч. 2 ст. 247, ст.ст. 258-259, 263-265, 273, 280, 281-282, 283-289, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до ОСОБА_1 , треті особи: Міністерство екології та природних ресурсів України, Національний природний парк "Голосіївський" про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, - задовольнити.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0023 вартістю 45 165 гривен.

Стягнути з відповідача на користь прокуратури Київської області (м. Київ, бул. Л. Українки, 27/2) судовий збір у розмірі 1600 гривен за наступними реквізитами: отримувач - прокуратура Київської області; код ЄДРПОУ - 02909996; банк отримувача - Держказначейська служба України в м. Києві; МФО - 820172, рахунок отримувача - 35216008015641.

Повний текст рішення було складено, в межах строків, визначених ч. 6 ст. 259 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: Я.В. Шестопалова


Суд	Ірпінський міський суд Київської області
Дата ухвалення рішення	18.05.2021
Оприлюднено	21.05.2021
Номер документу	97040822
Судочинство	Цивільне