Постанова

від 19.05.2021 по справі 759/19025/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 759/19025/17 Головуючий у І інстанції - Шум Л.М.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Кондраток А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача 2 Толстунової С.В.,

представника відповідача 3 Казанського Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Святошинського районного суду м.Києва від 07 грудня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в м.Києві, Ліквідаційної комісії ГУМВС України в м.Києві, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позов, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила визнати протиправними дії відповідачів щодо непоновлення її сім`ї в контрольному списку на поліпшення житлових умов з моменту виключення відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей № 900 від 23.12.2015 року та зобов`язати відповідачів відновити її сім`ю в контрольному списку ГУ НП України м. Києва на поліпшення житлових умов з дня виключення з нього та виділити її сім`ї 2-х кімнатну ізольовану квартиру або виділити кошти на квартиру за рахунок МВС України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2007 року вона є пенсіонером МВС України, інвалідом 2 групи по захворюванню, отриманому під час проходження служби в ОВС, тому, на погляд позивачки, відповідно до Закону України Про міліцію та Статуту ветеранів ОВС , ГУ МВС України в м. Києві повинно було забезпечити її сім`ю 2-х кімнатною ізольованою квартирою.

Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 07 грудня року адміністративний позов задоволено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Міністерством внутрішніх справ України всупереч законодавству не передано Головному управлінню Національної поліції України в м. Києві відомості стосовно сім`ї позивача , які необхідні для внесення до контрольного списку на поліпшення житлових умов відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей № 900 від 23.12.2015 року.

Не погодившись з таким рішенням, Міністерство внутрішніх справ України подало апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове про відмову у задоволені позову у повному обсязі. Свої доводи обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не вирішувалось питання щодо залучення МВС в якості співвідповідача, апелянт взагалі не знав про існування даної справи, в судове засідання не викликався, а тому рішення суду першої інстанції винесено з грубим порушенням норм процесуального права. Крім того, судом першої інстанції неправильно надано оцінку спірним правовідносинам, а тому зроблено хибний висновок про протиправність дій МВС щодо спірного питання.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, вказуючи про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

В судовому засіданні представники відповідачів вимоги апеляційної скарги підтримали, наполягали на їх задоволенні, в той час, як позивач проти цього заперечувала, просила рішення суду залишити без змін.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду представник Ліквідаціїної комісії ГУ МВС України та представник третьої особи до суду не прибули, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, при цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є пенсіонером МВС України за вислугою років, перебуває на квартирному обліку в Святошинській районній в м. Києві державній адміністрації з 17.05.2003 року, що підтверджується копіями довідок, які видані ГУ МВС України в м. Києві від 18.06.2015 року та 17.10.2016 року.

Згідно довідки № 310 від 12.03.2012 року Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку Святошинській районній в м. Києві державній адміністрації з 17.05.2003 року у складі сім`ї з двох осіб: ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 , порядок забезпечення житлом: першочерговий, категорія обліку: працівники МВС, дата встановлення категорії 17.05.2003 року, облікова справа № 35061.

Згідно Ордеру № 27 на право заняття житлового приміщення у сімейному гуртожитку для тимчасового проживання від 23.11.2007 року позивачу надано житлове приміщення.

Листом Департаменту державного майна та ресурсів Міністерства Внутрішніх справ України від 22.03.2017 року за № 25/2/4-П-103 повідомлено ОСОБА_1 , що згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 641 Про утворення Національної поліції України та від 16.09.2015 року № 730 Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ утворено Національну поліцію України, як центральний орган, а також визначено ліквідувати територіальні органи Міністерства внутрішніх справ, як юридичні особи публічного права. При цьому нормативно-правовими актами не передбачено правонаступництво ГУ МВС України в м. Києві, тобто унеможливлює застосування пільг у відповідності до Закону України Про національну поліцію.

Листом ГУ НП України у м. Києві від 19.04.2017 року № П-622-Оп/125/05/21-2017 ОСОБА_1 повідомлено про неможливість включити її сім`ю до контрольного списку ГУ НП у м. Києві, оскільки, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року за № 730 Головне управління НП у м. Києві не є правонаступником ГУ МВС України в м. Києві, з якого була звільнена позивач. У ГУ НП у м. Києві є контрольний список, який сформовано згідно з контрольними списками, поданими підрозділами, до якого були включені працівники, які перебувають у трудових відносинах із ГУ НП у м. Києві та пенсіонери, які вийшли на пенсію з поліції, а тому ОСОБА_1 в контрольному списку ГУ НП у м. Києві не перебуває, отже надати 2-кімнатну квартиру, законних підстав немає.

Листом Департаменту державного майна та ресурсів Міністерства Внутрішніх справ України від 12.05.2017 року за № 25/2/4-П-166 повідомлено ОСОБА_1 , що на квартирному обліку в Міністерстві внутрішніх справ вона не перебуває, а перебуває на обліку в Святошинській районній в м. Києві державній адміністрації по списку першочерговиків з 2003 року. Крім того, повідомлено, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року за № 730 ГУМВС України в м. Києві ліквідовано, у зв`язку з чим скасовано контрольні списки осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Вважаючи наведені дії та рішення відповідачів протиправними, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірні рішення прийняті відповідачем неправомірно, тобто всупереч нормам чинного законодавства, при цьому, суд вважав даний спір спором адміністративної юрисдикції.

Разом з тим, колегія суддів в межах спірних правовідносин дійшла до наступного висновку.

Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 20.11.2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Частина 1 статті 2 КАС України регламентує необхідність справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, за правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Зі змісту п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України випливає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.

При цьому, згідно п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Наведеними положеннями процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій. Викладене, на переконання судової колегії, підтверджує відсутність в адміністративних судів правових підстав для вирішення питань про право у межах оскарження таких дій, рішень чи бездіяльності.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово підкреслював, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. При цьому, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Так, з матеріалів справи та змісту оскаржуваних рішень вбачається, що підставою для звернення позивача до суду з цим позовом стала необхідність захисту її житлових прав, зокрема, поновлення в контрольному списку на поліпшення житлових умов.

Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно - правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Так, згідно ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових , земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, розглядаються судами в порядку цивільного судочинства, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових , земельних, сімейних, трудових відносин.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Житлові спори особливий різновид спорів, що стосується житлових прав та інтересів громадян і організацій.

У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

Тобто, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки пов`язані з реалізацією порушеного права особи на житло, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного (господарського) судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції.

З огляду на характер спірних правовідносин, участь у цьому спорі суб`єкта владних повноважень не змінює його правової природи та не дозволяє стверджувати, що такий спір є публічно-правовим.

Колегія суддів дійшла висновку, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, позаяк особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права, отже, такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а пов`язаний з вирішенням питання щодо права на житло.

Наведений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 815/2551/15.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у межах даної справи існує невирішений спір про право, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності чи користування на земельну ділянку.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду та закриття провадження у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За змістом ч. 1 ст. 317 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст.ст. 238, 240 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 239 КАС України суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 33, 34, 238, 239, 243, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м.Києва від 07 грудня 2020 року - скасувати та прийняти постанову, якою провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в м.Києві, Ліквідаційної комісії ГУМВС України в м.Києві, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Постанова в повному обсязі складена року 19.05.2021.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Карпушова

А.Г. Степанюк