Рішення

від 21.05.2021 по справі 120/1506/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 травня 2021 р. Справа № 120/1506/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П,А,, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Іллінецької міської ради про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Іллінецької міської ради про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що звернувся із клопотанням до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства. За результатом розгляду клопотання, відповідач листом від 09.02.2021 відмовив у наданні такого дозволу. При цьому, підставою для відмови стало те, що цю земельну ділянку надано дозвіл на розробку проектної документації іншій особі.

Вважаючи відмову викладену у листі від 09.02.2021 протиправною та такою, що суперечать чинному законодавству, позивач з метою захисту своїх прав звернувся із цим адміністративним позовом до суду.

Ухвалою суду від 25.02.2021 заяву позивача про забезпечення позову повернуто без розгляду.

Ухвалою суду від 01.03.2021позовну заяву залишено без руху.

Крім того, 09.03.2021 позивачем подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 11.03.2021 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 15.03.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, в порядку ст. 262 КАС України.

09.04.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема зазначає, що рішенням Іллінецької міської ради №1439 від 17.09.2020, земельна ділянка з кадастровим номером 0521210100:03:000:0464, яку позивач бажає отримати у власність, надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність іншій особі ( ОСОБА_2 ).

Ухвалою суду від 13.04.2021 відмовлено у клопотанні відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

19.04.2021 представником позивача подано відповідь на відзив, у якому просить задовольнити адміністративний позов повністю.

20.04.2021 представником позивача подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

У лютому 2021 року позивач звернулася до Іллінецької міської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 0521210100:03:000:0464) у власність орієнтовною площею 1,1364 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Іллінецької міської ради Вінницької області, за межами с. Неменка.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, листом Іллінецька міська рада від 09.02.2021 №12-05/199 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відмовило. Відмова мотивована тим, що раніше на цю ділянку надано дозвіл на розробку проектної документації іншій особі.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить із наступного.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено право громадян, зацікавлених в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, на подання клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція із цього приводу неодноразово була висловлена Верховним Судом у своїх постановах від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а та інших.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач мотивував відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою тим, що раніше на цю ділянку надано дозвіл на розробку проектної документації іншій особі.

Однак, суд зазначає, що така підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою Земельним кодексом України або іншим законом не передбачена.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. З огляду на вимоги частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2019 у справі №820/688/17, в якому Суд наголосив, що рішення відповідача про відмову в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не може відповідати критеріям, установленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо не надає чіткої та зрозумілої відповіді стосовно наявності причини (причин), які унеможливлюють позитивне вирішення порушеного позивачем питання. Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України така відмова має бути мотивованою, а підставою відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідач, розглядаючи заяву позивача, повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. При цьому, у випадку надання відмови, відповідач повинен керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у ст.118 ЗК України.

Натомість, із листа відповідача, суд вбачає, що вказані підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не передбачені частиною 7 ст. 118 ЗК України.

Разом з тим, порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради (частина 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Отже, приписами Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено обов`язок вирішення питання регулювання земельних відносин виключно на пленарних засіданнях відповідної ради та прийнятті відповідного рішення.

Відтак, питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або про відмову в його наданні повинно оформлятися у формі рішення, прийнятого на пленарному засіданні відповідної ради.

Слід відмітити, що відсутність належним чином оформленого рішення Іллінецької міської ради про надання позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні свідчить про те, що органом місцевого самоврядування не прийнято жодного рішення з числа тих, які він повинен був прийняти за законом.

За наведених обставин лист відповідача від 09.02.2021 не може вважатися належною відмовою у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, що свідчить про допущення ним, як суб`єктом владних повноважень, протиправної бездіяльності, що полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду поданої позивачем заяви від 03.02.2021.

Отже, на переконання суду, належним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Що ж до вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, який узгоджується із п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, належним способом захисту прав особи у зв`язку із допущенням суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності є зобов`язання останнього вчинити певні дії.

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, відповідачем не прийнято відповідного рішення по суті клопотання позивача.

З огляду на те, що суд дійшов висновку, що відповідачем допущено бездіяльність при розгляді заяви позивача в частині неприйняття рішення у належній формі, тому ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 0521210100:03:000:0464) площею 1,1364 у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Іллінецької міської ради Вінницької області, за межами с. Неменка та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності із ст. 118 ЗК України, мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні та зроблених судом висновків.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Судові витрати розподілу відповідно до положень статті 139 КАС України не підлягають.

Крім того, як слідує із матеріалів справи, позивачем подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат в сумі 1000 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу даних витрат, суд враховує таке.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється в порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд також зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц (провадження N 14-382цс-19).

Отже, з аналізу змісту статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі N 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі N 726/549/19.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем.

Також суд враховує, що матеріали справи не містять заяви позивача, поданої в порядку ч. 7 ст. 139, ч. 3 ст. 143 КАС України про подання відповідних доказів після ухвалення рішення по суті вимог.

За наведених вище обставин судові витрати позивача пов`язані з правничою допомогою адвоката відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Іллінецької міської ради щодо не прийняття по суті рішення у формі розпорядчого документу за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 .

Зобов`язати Іллінецьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 0521210100:03:000:0464) площею 1,1364 у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Іллінецької міської ради Вінницької області, за межами с. Неменка та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності із ст. 118 ЗК України, мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні та зроблених судом висновків.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Іллінецька міська рада (вул. Соборна, 19, м. Іллінці, Вінницька область, 22700, код ЄДРПОУ 03333618)

Суддя Комар Павло Анатолійович