Рішення

від 17.05.2021 по справі 910/2425/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.05.2021 Справа № 910/2425/21 Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РОМСТРОЙМЧС" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 2, код ЄДРПОУ 42584553)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ БУД ІНВЕСТ" (03038, м. Київ, вул. Казимира Малевича, 8, код ЄДРПОУ 42095613)

про стягнення 64 362,10 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РОМСТРОЙМЧС" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ БУД ІНВЕСТ" про стягнення заборгованості у розмірі 64 362,10 грн, з яких: 54 500,00 грн, 5 824,60 грн пені, 2 581,35 інфляційних збитків та 1 465,15 грн трьох відсотків річних за договором № 16/12/19-1 від 16.12.2019 про надання послуг.

У позовній заяві позивач заявив клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 23.02.2021 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена адресатам: позивачу - 03.03.2021, відповідачу - 03.03.2021.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Проте Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ БУД ІНВЕСТ" у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 26.04.2021 року до 14.05.2021 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 17.05.2021 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю РОМСТРОЙМЧС ( далі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю КОМФОРТ БУД ІНВЕСТ ( далі - відповідач, замовник) було укладено договір про надання послуг № 16/12/19-1 (далі - договір), відповідно до якого виконавець зобов`язується за завданням Замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату наступні послуги: послуги будівельної техніки з оператором; послуги автомобільного вантажного транспорту; послуги обладнання та механізмів (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 2.3. договору замовник зобов`язаний: приймати від виконавця результати падання послуг шляхом підписання актів про надання послуг, якщо надані послуги відповідають умовам договору, і оплачувати їх в розмірах і в строк, передбачені цим договором.

Згідно з п. 3.1. договору загальна вартість робіт за цим договором визначається як сумарна сума актів прийому-передачі робіт між замовником та виконавцем за діючий період договору. Оплата проводиться згідно договірних цін вартості послуг будівельної техніки та механізмів. В разі відмови від наданої техніки замовник сплачує виконавцю суму в еквіваленті вартості 2 машино-годин машин та механізмів, а також вартість подачі і уборки техніки.

Відповідно до п. 4.1. за порушення сторонами строків виконання зобов`язань за договором, винна сторона виплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.6.1. цього договору та закінчується 31.12.2020 (п.6.2. договору).

На виконання умов договору позивачем були надані відповідачу обумовлені договором послуги будівельної техніки з оператором, автомобільного вантажного транспорту, обладнання та механізмів у повному обсязі, разом на суму 654 800,00 грн.

Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем сплачено 600 300,00 грн за надані послуги.

У зв`язку з цим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 94 500,00 грн.

13.10.2020 позивачем була направлена на адресу відповідача претензія № 1 про сплату заборгованості за договором. Докази направлення містяться в матеріалах справи.

У відповідь на претензію відповідач направив позивачу листа за вих. №20/10 від 20.10.2020, в якому останній повідомив, що у відповідача дійсно існує заборгованість перед позивачем відповідно до договору та гарантував здійснити погашення заборгованості в розмірі 20 000,00 грн кожного місяця, починаючи з листопада 2020.

Так, відповідач сплатив позивачу 40 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2460 від 22.10.2020, № 2461 від 22.10.2020.

Таким чином, позивач зазначає, що на момент звернення до суду з даним позовом заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ БУД ІНВЕСТ" перед Товариства з обмеженою відповідальністю "РОМСТРОЙМЧС" складає 54 500,00 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, за твердженнями позивача, виконанням відповідачем свого обов`язку зі сплати за надані послуги, внаслідок чого позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 54 500,00 грн, інфляційних втрат в розмірі 2 581,35 грн, 3% річних в розмірі 1 456, 15 грн та пені в розмірі 5 821, 60 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним договором, який поєднує в собі риси договору підряду, який підпадає під правове регулювання глави 61 Цивільного кодексу України, та договору про надання послуг, який підпадає під правове регулювання глави 63 Цивільного кодексу України.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором підряду.

Згідно ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Згідно ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).

Стаття 525 Цивільного кодексу України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивачем були надані відповідачу обумовлені договором послуги будівельної техніки з оператором, автомобільного вантажного транспорту, обладнання та механізмів у повному обсязі, разом на суму 654 800, 00 грн, що підтверджується актами наданих послуг № 703 від 21.12.2019 на суму 36 000,00 грн, № 704 від 26.12.2019 на суму 24 000,00 грн ; № 15 від 10.01.2020 на суму 12 000,00 грн; № 40 від 14.01.2020 на суму 5 500,00 грн; № 41 від 17.01.2020 на суму 7 800,00 грн; № 69 від 24.01.2020 на суму 12 000,00 грн; № 132 від 08.02.2020 на суму 36 000,00 грн; № 180 від 14.02.2020 на суму 30 000,00 грн; № 223 від 21.02.2020 на суму 30 000,00 грн; № 283 від 07.03.2020 на суму 37 500,00 грн; №300 від 14.03.2020 на суму 39 000,00 грн, № 353 від 21.03.2020 на суму 39 750,00 грн, № 407 від 31.03.2020 на суму 50 250,00 грн; № 426 від 04.04.2020 на суму 25 500,00 грн; № 483 від 10.04.2020 на суму 33 750,00 грн; № 513 від 17.04.2020 на суму 31 500,00 грн; № 555 від 24.04.2020 на суму 4 000,00 грн; № 594 від 03.05.2020 на суму 45 750,00 грн; № 650 від 09.05.2020 на суму 36 000,00 грн; № 694 від 11.05.2020 на суму 6 000,00 грн; № 736 від 23.05.2020 на суму 12 000,00 грн; № 816 від 01.06.2020 на суму 6 000,00 грн; № 772 від 30.05.2020 на суму 36 000,00 грн; № 880 від 15.06.2020 на суму 6 750, 00 грн; № 910 від 20.06.2020 на суму 33 750, 00 грн; № 962 від 24.06.2020 на суму 18 000,00 грн.

Судом встановлено, що відносно зазначених актів, позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату за надані послуги, зокрема, № 708 від 16.12.2019, № 709 від 23.12.2019, № 19 від 09.01.2020, № 47 від 14.01.2020, № 48 від 17.01.2020, № 78 від 23.01.2020, № 147 від 03.02.2020, № 189 від 10.02.2020, № 224 від 18.02.2020, № 280 від 02.03.2020, № 298 від 09.03.2020, № 358 від 16.03.2020, № 415 від 23.03.2020, № 431 від 01.04.2020, № 489 від 06.04.2020, № 525 від 13.04.2020, № 567 від 24.04.2020, № 609 від 27.04.2020, № 666 від 04.05.2020, № 709 від 11.05.2020, № 746 від 22.05.2020, № 785 від 25.05.2020, № 840 від 01.06.2020, № 903 від 15.06.2020, № 928 від 16.06.2020, № 978 від 22.06.2020 на загальну суму 654 800,00 грн.

Таким чином, судом встановлено, що відповідно до платіжних доручень відповідачем було зроблено оплату за надані послуги не в повному обсязі, а лише на загальну суму 600 300,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, а саме: № 1396 від 14.01.2020, № 1440 від 24.01.2020, № 1464 від 30.01.2020, № 1498 від 05.02.2020, № 1560 від 17.02.2020, № 1663 від 06.03.2020, № 1667 від 06.03.2020, № 1696 від 16.03.2020, № 2080 від 20.03.2020, № 1753 від 25.03.2020, № 1796 від 09.04.2020, № 1814 від 17.04.2020, № 1858 від 30.04.2020, № 1894 від 08.05.2020, № 1937 від 19.05.2020, № 2013 від 02.06.2020, № 2026 від 05.06.2020, № 2027 від 05.06.2020, № 2092 від 25.06.2020, № 2133 від 01.07.2020, № 2152 від 08.07.2020, № 2207 від 29.07.2020, № 2460 від 22.10.2020, № 2461 від 22.10.2020.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не сплатив позивачу за надані послуги передбачені договором кошти в загальному розмірі 94 500,00 грн згідно актів наданих послуг № 772 від 30.05.2020 на суму 36 000,00 грн; № 880 від 15.06.2020 на суму 6 750, 00 грн; № 910 від 20.06.2020 на суму 33 750, 00 грн; № 962 від 24.06.2020 на суму 18 000, 00 грн.

Будь-яких належних та допустимих доказів направлення відповідачем на адресу позивача зауважень та заперечень щодо наданих послуг у строк, встановлений договором матеріали справи не містять.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідач сплатив позивачу 40 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2460 від 22.10.2020, № 2461 від 22.10.2020

Таким чином, на момент звернення з даним позовом до суду заборгованість ТОВ КОМФОРТ БУД ІНВЕСТ перед ТОВ РОМСТРОЙМЧС по договору складає 54 500,00 грн.

Також в матеріалах справи наявний Акт звіряння взаємних розрахунків за період 01.12.2019 по 15.01.2021 між ТОВ КОМФОРТ БУД ІНВЕСТ перед ТОВ РОМСТРОЙМЧС , відповідно до якого кінцеве сальдо становить 54 500,00 грн.

Отже з урахуванням положень ст.530 Цивільного кодексу України та приписів укладеного між сторонами правочину строк виконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті вартості наданих позивачем послуг настав.

Однак як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю КОМФОРТ БУД ІНВЕСТ своїх зобов`язань по оплаті наданих позивачем послуг належним чином та у строк, встановлений укладеним між сторонами договором не виконало, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість на суму загальну суму 54 500,00 грн.

Крім того позивач просить стягнути з відповідача інфляційних втрат в розмірі 2 581,35 грн, 3% річних в розмірі 1 456, 15 грн та пені в розмірі 5 821, 60 грн, нараховані за період з 25.06.2020 по 22.10.2020 та з 23.10.2020 по 16.02.2021.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідальність у вигляді пені за невиконання умов договору щодо несвоєчасного виконання робіт, передбачена сторонами пунктом 4.1. договору, відповідно до якого за порушення сторонами строків виконання зобов`язань за договором, винна сторона виплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати в договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Разом з тим, пункт 4.1. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Отже, умову, передбачену в п. 4.1. договору неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Перевіривши розрахунок пені в розмірі 5 824,60 грн, судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, враховуючи вищевикладене до стягнення з відповідача підлягає пеня в загальному розмірі 4 861,64 грн, а тому позов підлягає задоволенню у цій частині.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1 456, 15 грн та інфляційних втрат в розмірі 2 581,35 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок 3% річних та періоду їх нарахування, та встановлено, що розрахунок визначений позивачем не правильно.

Згідно з розрахунком суду, сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1452,75 грн.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

За розрахунком суду, розрахунок втрат від інфляції є більший, ніж у визначеному позивачем розмірі. Однак, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 54 500,00 грн основного боргу, інфляційних втрат в розмірі 2 581,35 грн, пені в розмірі 4 861,64 грн та 3% річних в розмірі 1 452,75 грн.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 500,00 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з матеріалами справи, 08.10.2020 між позивачем (клієнт) ОСОБА_1 був укладений договір про надання правничої допомоги № 08/10, предметом якого є надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в рамках позовної заяви до ТОВ КОМФОРТ БУД ІНВЕСТ .

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано акт наданих послуг від 08.10.2020, рахунок-фактуру №08/10 від 08.10.2020.

Судом встановлено, що Кириченко Анна Євгенівна є адвокатом в розумінні Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю КВ № 5874, інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної Асоціації Адвокатів України.

Згідно з актом наданих послуг від 08.10.2020 загальна сума послуг з надання правової допомоги (професійної правничої допомоги) становить 2 500,00 грн, яка складається з консультації з клієнтом з вивченням відповідних документів, юридичного аналізу законодавства та судової практики з питань, викладених у позовній заяві та підготовки та подачі позовної заяви.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19.

Разом з тим, суд встановив, що належних доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката у справи, відповідач не надав, у зв`язку з чим, суд вважає, що останнім не доведено у відповідності до ч. 6 ст. 126 ГПК України неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи.

При цьому, самі лише посилання на неспівмірність витрат та незгода із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про розподіл судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2020 року по справі № 910/5410/19.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, судом встановлено, що вірною сумою витрат на професійну правничу допомогу, згідно з актом наданих послуг від 08.10.2020 на суму 2 500,00 грн, є 2 462, 46 грн.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а тому вимоги позивача є частково обґрунтованими та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 462,46 грн відповідно до п.3 ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ БУД ІНВЕСТ" (03038, м. Київ, вул. Казимира Малевича, 8, код ЄДРПОУ 42095613) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РОМСТРОЙМЧС" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 2, код ЄДРПОУ 42584553) основний борг у розмірі 54 500 (п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 1 452 (одна тисяча чотириста п`ятдесят дві) грн 75 коп., пені в розмірі 4 861 (чотири тисячі вісімсот шістдесят одна) грн 64 коп., інфляційних втрат в розмірі 2 581 (дві тисячі п`ятсот вісімдесят одна) грн 35 коп., витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 462 (дві тисячі чотириста шістдесят дві) грн 46 коп. та 2 235 (дві тисячі двісті тридцять п`ять) грн 91 коп. витрат на сплату судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 19.05.2021

Суддя І.О. Андреїшина