Постанова

від 13.05.2021 по справі 910/1507/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/1507/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 (суддя Усатенко І. В.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 (головуючий суддя Мальченко А. О., судді Агрикова О. В., Чорногуз М. Г.)

у справі № 910/1507/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "АС-МВК"

про визнання договору недійсним,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Руденко А. О., відповідача - Уколов О. Л.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач) про визнання недійсним договору поруки № 4А11301И/П від 10.11.2016.

2. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказав, що відповідач, як недобросовісна сторона оспорюваного правочину, навмисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем пов`язаних між собою Кредитного Договору № 4А16112Г від 10.11.2016 та договорів поруки, зокрема № 4А11301И/П від 10.11.2016. Відсутність документів, що підтверджують наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів має істотне значення при укладанні кредитного договору та договорів поруки, в тому числі й оспорюваного, та підтверджують факт омани позивача, адже якщо б позивач на момент укладення правочинів знав про відсутність даних забезпечень, він не укладав би таких правочинів. За таких обставин, позивач просить суд визнати договір поруки недійсним на підставі статі 230 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 у справі № 910/1507/20, у задоволенні позову відмовлено.

4. Судові рішення мотивовані тим, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність в даному випадку одночасно трьох складових: умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявності самого факту обману (ведення в оману позивача). Позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов`язковими для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України.

5. Також суди дійшли висновку про те, що дії позивача щодо укладення кредитного договору та отримання за ним кредитних коштів, а згодом укладення спірного договору поруки та інших договорів поруки, про які зазначено позивачем у позовній заяві, за якими поручався перед Банком за виконання зобов`язань іншими суб`єктами господарювання, в межах наданих Банком позивачу кредитних коштів, послідовні, та такі з яких вбачається волевиявлення позивача на укладення таких договорів та вчинення за ними дій, при цьому доказів укладення кредитного договору та договору поруки з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю Відповідача матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 у справі № 910/1507/20 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

7. Позивач не погоджується з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій зазначаючи, що судами було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.

8. При цьому, обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 219/1704/17 та від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19.

9. Разом з тим, в обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (частини 1 статті 230 ЦК України) у подібних правовідносинах, а саме, під час реструктуризації (трансформації) банком свого корпоративного кредитного портфеля та у зв`язку з ненаданням банком під час вчинення правочину інформації, яка в подальшому стала підставою для законної відмови банком від виконання своїх обов`язків за відповідним правочином

10. Також посилається на порушення судами попередніх інстанцій частини першої статті 512, частини першої статті 514, статті 517, частин першої та другої статті 556, статті 651 ЦК України, частин першої і другої статті 74 ГПК України, а також статей 215, 229, 230 ЦК України в сукупності із фактичними обставинами справи.

11. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно відхилили клопотання позивача про витребування доказів.

Позиція інших учасників справи

12. Відповідач 13.05.2021 подав відзив на касаційну скаргу, який Касаційним господарським судом приєднуються до матеріалів справи без його врахування, оскільки статтею 118 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. При цьому, відповідачем не заявлено клопотання про продовження встановленого судом строку на подання відзиву.

13. Третя особа не надала відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. 10.11.2016 між ТОВ "Аскона Груп" (позичальник) та АТ КБ "Приватбанк" (Банк) було укладено Кредитний договір № 4А16112Г (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4 400 000 000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

15. Відповідно до пункту 1.2 Кредитного договору термін повернення кредиту - 03.11.2026.

16. Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у пункті 1.1 договору; сплатити відсотки за користування кредитом; повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (пункти 2.2.1-2.2.3 Кредитного договору).

17. Згідно з пунктом 6.1 Кредитного договору цей договір в частині пункту 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

18. Відповідно до пункту 7.9 Кредитного договору останній укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів АТ КБ "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 12.02.2016, укладеної сторонами.

19. 10.11.2016 між ТОВ "Аскона Груп" (поручитель) та АТ КБ "Приватбанк" (кредитор) було укладено Договір поруки № 4А11301И/П (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "АС-МВК" своїх зобов`язань за Кредитними договорами № 4А11569И від 28.12.2011 та № 4А11301И від 04.05.2011 (пункт 1 договору поруки).

20. Відповідно до пункту 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

21. Згідно з пунктом 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

22. Пунктом 5 Договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

23. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (пункт 6 Договору поруки).

24. Відповідно до пункту 7 Договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті призначення платежу якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

25. Згідно з пунктом 8 Договору поруки до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

26. Відповідно до пункту 10 Договору поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

27. На виконання умов Договору поруки, позивачем, як поручителем, здійснено на користь Банку наступні платежі:

- перераховано 506 941 320,48 грн згідно платіжного доручення № 78 від 11.11.2016, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 04.05.2011 № 4А11301И згідно договору поруки № 4А11301И/П від 10.11.2016;

- перераховано 48 206 323,17 грн згідно платіжного доручення № 79 від 11.11.2016, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 28.12.2011 № 4А11569И , згідно договору поруки № 4А11301И/П від 10.11.2016.

28. Суди зазначили, що мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що укладенню вказаних договорів, а саме Кредитного договору № 4А16112Г від 10.11.2016 та Договору поруки № 4А11301И/П від 10.11.2016, а також інших договорів поруки, перелік яких наведений позивачем у позовній заяві, передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт Банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг. За твердженням позивача, банк володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, Банк висунув позивачеві пропозицію щодо можливості участі ТОВ "Аскона Груп" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк". Позивач зауважив, що така процедура, зі слів співробітників Банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016. №323/БТ, яким зобов`язано АТ КБ "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як зазначає позивач, на думку Банку, він повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на ТОВ "Аскона Груп" кредитного боргу "старих боржників". При цьому, представники Банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпечені надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

29. За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором № 4А16112Г від 10.11.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк", ініційованого НБУ. Тобто, укладення Кредитного договору № 4А16112Г від 10.11.2016 від 10.11.2016 було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі позичальника ТОВ "АС-МВК" за кредитними договорами: № 4А11569И від 28.12.2011 та № 4А11301И від 04.05.2011, мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів працівників Банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком.

30. За твердженням позивача, останнім були виконані зобов`язання ТОВ "АС-МВК" за кредитними договорами № 4А11569И від 28.12.2011 та № 4А11301И від 04.05.2011 (на підставі Договору поруки № 4А11301И/П від 10.11.2016), однак, в порушення п. 10 Договору поруки, зобов`язання Банку щодо передачі позивачеві документів, що посвідчували права заставодержателя (АТ КБ "Приватбанк") на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами, виконані не були.

31. У зв`язку з викладеними обставинами, протягом 2017 року позивач намагався у судовому порядку отримати вказані документи від АТ КБ "Приватбанк", однак, як встановлено у рішеннях судів, АТ КБ "Приватбанк" не був зобов`язаний передавати такі документи ТОВ "Аскона Груп". Таким чином, ані в порядку Договору поруки № 4А11301И/П від 10.11.2016, ані в судовому порядку, Приватбанк не передав позивачеві документи, які б давали йому змогу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань старих боржників за кредитними договорами, зокрема документи, які забезпечували виконання зобов`язань ТОВ "АС-МВК" за кредитними договорами: № 4А11569И від 28.12.2011 та № 4А11301И від 04.05.2011.

32. На думку позивача, така поведінка Банку вказує на відсутність у нього намірів виконувати свої зобов`язання за Договором поруки ані в момент його укладення, ані протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення відповідачем позивача в оману. Крім того, за твердженням позивача, тривале невиконання АТ КБ "Приватбанк" зобов`язань за Договором поруки свідчить про відсутність у Банку намірів передати позивачеві, як поручителю, який виконав зобов`язання боржника, документів, які підтверджували наявність забезпечення виконання зобов`язань "старих" позичальників, зокрема, ТОВ "АС-МВК" у вигляді цінних для позивача активів. При цьому, Банк лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти як Кредитний договір № 4А11569И від 28.12.2011 та № 4А11301И від 04.05.2011, так і договори поруки, в тому числі Договір поруки № 4А11301И/П від 10.11.2016, з метою реалізації плану "трансформації", чим ввів ТОВ "Аскона Груп" в оману щодо істотних умов договору.

33. Також позивач ставить під сумнів наявність у Банку таких активів, оскільки протягом 2016-2019 років Банк не передав позивачеві ані документи, які посвідчували наявність активів (їх копії), ані будь-яку іншу інформацію, що надавала б змогу позивачу звернути стягнення на такі активи. Наведені обставини в їх сукупності, за твердженням позивача, свідчать про те, що Банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк", ввів в оману ТОВ "Аскона Груп" щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань старих боржників за кредитними договорами у розмірах, що суттєво перевищують розміри заборгованості за кредитними договорами. Відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні як Кредитного договору № 4А16112Г від 10.11.2016, так і Договору поруки № 4А11301И/П від 10.11.2016 (та інших договорів поруки) та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби позивач на момент укладення вказаного кредитного договору та договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв вказаних правочинів (Кредитного договору № 4А16112Г від 10.11.2016 та Договору поруки № 4А11301И/П від 10.11.2016.

34. Судами було встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним спірного Договору поруки на підставі статті 230 ЦК України.

35. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено, що представниками Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" при укладенні Договору поруки повідомлялись позивачу відомості, які не відповідають дійсності, або що представники Банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальників за кредитними договорами).

36. Суди встановили, що з Протоколу №1 загальних зборів учасників ТОВ "Аскона Груп" від 07.11.2016 вбачається, що предметом порядку денного загальних зборів було укладення з відповідачем кредитного договору на суму 4 400 000 000,00 грн для фінансування поточної діяльності підприємства.

37. Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

38. Відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 08.11.2016, метою кредитування ТОВ "Аскона Груп" є фінансування поточної діяльності підприємства.

39. Згідно з Заявкою на отримання кредиту від 08.11.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства.

40. Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказаний документ не містить, так само, як і не містить посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

41. Крім того, жоден пункт Кредитного договору № 4А16112Г від 10.11.2016 не містить положень про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки № 4А11301И/П від 10.11.2016 та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування позову.

42. Оскільки кредитний договір № 4А16112Г від 10.11.2016 та договір поруки № 4А11301И/П від 10.11.2016 не містять посилань щодо їх укладення з огляду на трансформацію кредитного портфелю ПАТ КБ "Приватбанк" і необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову, суди дійшли висновку, що позивач мав намір укласти кредитний договір та оспорюваний договір поруки виключно для фінансування своєї поточної діяльності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

43. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

Щодо суті касаційної скарги

44. Як зазначалося у пунктах 8-10 цієї постанови, підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

45. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі з підстав оскарження судових рішень, визначених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 8 цієї Постанови) Верховний Суд зазначає таке.

46. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

47. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними (тотожними, аналогічними, подібними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 по справі № 372/4583/14-ц).

48. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

49. У справі, яка переглядається, спір стосується визнання недійсним договору поруки, укладеного між позивачем та відповідачем, а позов обґрунтовано тим, що договір поруки укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки вчинений під впливом обману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України.

50. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами не навів та не довів суду наявності умислу з боку Банку при укладенні спірного договору та підстав, з якими закон пов`язує недійсність правочину у зв`язку із введенням в оману.

51. Разом з тим предметом спору у справі № 219/1704/17 за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило найменування на АТ КБ "ПриватБанк", до фізичної особи, є стягнення заборгованості за кредитним договором.

52. Позов мотивовано тим, що 20.05.2008 між Банком та фізичною особою було укладено кредитний договір б/н, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач зазначав, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

53. Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24.09.2018, залишеним в силі постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 219/1704/17, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Суд касаційної інстанції погодився з висновком місцевого суду, що надані Банком копії умов та правил надання банківських послуг не містять підпису відповідача та не можуть слугувати підтвердженням, що саме ці умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного 20.05.2008 кредитного договору.

54. З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що судові рішення у справі № 219/1704/17 ухвалені за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), іншого суб`єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, яка переглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах.

55. Також, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про застосування судами статті 236 ГПК України без урахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, оскільки, як вбачається з наведеної постанови, судами залишено без будь-якого належного процесуального реагування клопотання учасника справи про витребування доказу та залучення третьої особи, що свідчить про порушення судом положень статті 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

56. Тоді як у справі, що переглядається, клопотання про витребування доказів були розглянуті судами першої та апеляційної інстанції, та за наслідками їх розгляду були ухвалені відповідні судові рішення.

57. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

58. За таких обставин, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити у відповідності до положень пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

59. Стосовно доводів касаційної скарги, в частині підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (пункт 9 цієї Постанови), колегія суддів зазначає таке.

60. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

61. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

62. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18531/19).

63. Так, під час здійснення касаційного провадження у цій справі, колегією суддів з`ясовано, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалися судові рішення у справі № 910/17876/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" до АТ КБ "ПриватБанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс М" про визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016 № 4П13716И/П.

64. Звертаючись із позовом у справі № 910/17876/19, ТОВ "Бізнеспром Інвест" стверджувало, що банк, діючи з умислом та недобросовісно, з метою проведення трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля відповідача, ініційованої НБУ, увів в оману позивача щодо факту існування договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору та договору поруки. Тому оспорюваний договір укладений під впливом обману та має бути визнаний недійсним на підставі статті 230 ЦК України.

65. Під час вирішення спору у справі № 910/17876/19 судами встановлено, що надані позивачем докази не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами та на будь-які договори поруки, які позивач ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку; укладення договору поруки відбулося внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним згідно зі статтею 627 ЦК України; дії позивача, який уклав договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання його недійсним, є такими, що суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними. Тому суди попередніх інстанцій, з висновками яких погодився Верховний Суд у постанові від 27.01.2021, відмовили у позові з огляду на не доведення позивачем обставин, які би свідчили про ведення його відповідачем в оману. Отже, правовідносини у справі № 910/17876/19 та у справі, яка переглядається, є подібними.

66. Переглядаючи судові рішення у справі № 910/17876/19 у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів статті 230 ЦК України, Верховний Суд зазначив, що за змістом положень частин першої та третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

67. Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

68. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

69. Обман - це винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

70. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

71. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до статті 230 ЦК України.

72. Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман. Обов`язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у статті 3 ЦК України. Водночас нереалістичні уявлення й очікування однієї сторони відносно суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною. Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими.

73. Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.12.2020 у справі № 910/18185/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" до АТ КБ "ПриватБанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Карт сервіс плюс", про визнання договору поруки від 08.11.2016 № 4К12048И/П недійсним згідно зі статтею 230 ЦК України залишив без змін рішення судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову. Суд касаційної інстанції вказав, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману, під яким необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. При цьому, залишаючи без змін судові рішення у справі № 910/18185/19, суд касаційної інстанції зазначив, що за встановлених судами обставин (відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ "Софт-Альянс", оформленого протоколом від 07.11.2016 № 7/11/2016, вирішено укласти з АТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір, ліміт цього кредитного договору 4 600 000 000 грн; жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та щодо трансформації кредитного портфеля банку; відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 04.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 04.11.2016 метою кредитування позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності товариства. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач покликається, обґрунтовуючи позов у справі; позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору від 08.11.2016 № 4К12048И/П, вважаючи його наслідком необхідності укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення), з огляду на не доведення позивачем обставин, які би свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 ЦК України, суди правильно відмовили у задоволенні позову.

74. Нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі, судові рішення в якій переглядаються, та у справі № 910/18185/19 є подібними.

75. Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 12.02.2021 у справі № 910/18245/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітчер-Дівелопмент" до АТ КБ "ПриватБанк", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КІНАН", про визнання договору поруки від 17.11.2016 № 4К14391И/П недійсним згідно зі статтею 230 ЦК України залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що: кредитний договір від 17.11.2016 укладений виключно для фінансування поточної діяльності позивача; жоден пункт кредитного договору не містить інформації про "трансформацію", необхідність укладення договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач зазначає в обґрунтування заявлених позовних вимог; укладення позивачем договорів поруки (у тому числі, оспорюваного правочину) відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення в порядку положень статті 627 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 910/18249/19.

76. Отже, Верховним Судом у справах № 910/17876/19, № 910/18185/19 № 910/18249/19 та № 910/18245/19 викладено правові висновки щодо застосування статті 230 ЦК у подібних правовідносинах і встановлені судами фактичні обставини у справах, які є подібними з фактичними обставинами у справі, що переглядається, не підтверджують, що оспорюваний договір укладено позивачем шляхом введення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 ЦК України.

77. Щодо викладених у пункті 10 цієї постанови доводів Верховний Суд (безвідносно до відсутності в цій частині посилань скаржника на пункти частини другої статті 287 ГПК України і, відповідно, відсутність посилань скаржника на ці норми у розділі касаційної скарги (п.1) щодо підстав подання касаційної скарги), звертаючись до правових висновків, викладених в постановах від 23.02.2021 у справі № 910/390/20 і від 31.03.2021 у справі № 910/18600/19, що ухвалені у подібних правовідносинах і від висновків в яких колегія суддів не вбачає підстав для відступу, зазначає, що вказані норми матеріального права регулюють договірні правовідносини поручителя, кредитора та боржника щодо переходу прав кредитора у виконаному зобов`язанні до поручителя та оплату послуг останнього за рахунок боржника за умови погодження таких додаткових зобов`язань боржника у відповідному договорі, а стаття 651 ЦК України взагалі стосується підстав для розірвання договору, а не визнання його недійсним.

78. Наведене свідчить, що наразі існують висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій правозастосування у цій справі відповідає таким висновкам.

79. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

80. З огляду на те, що наразі існують висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі правозастосування повністю відповідає таким висновкам, суд касаційної інстанції вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп" з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

81. Щодо підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 10 цієї Постанови) Верховний Суд зазначає таке.

82. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

83. При цьому частина третя статті 310 ГПК України встановлює, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення судом норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (п. 3 ч. 3 ст. 310).

84. Доводи касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України, зводяться до того, що судами попередніх інстанцій було необґрунтовано відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про витребування у Банку належним чином посвідченої копії рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, згідно з яким Банк зобов`язаний розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля, та витребування у Банку кредитних договорів та договорів на забезпечення виконання зобов`язання за кредитними договорами, укладеними між "старими боржниками", зокрема ТОВ "АС-МВК" та Банком.

85. Перевіривши у межах доводів та вимог касаційної скарги наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

86. Право учасників справи подавати заяви та клопотання передбачено статтею 42 ГПК України.

87. Відповідно до частини першої статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

88. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (частина друга статті 81 ГПК України).

89. Згідно з частинами другою, четвертою та восьмою статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8).

90. Відповідно до частини другої статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

91. Так, посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не надав оцінку клопотанню позивача про витребування доказів, які мають суттєве значення для вирішення справи, Верховний Суд вважає необґрунтованим, оскільки зазначене клопотання позивача було розглянуто судом першої інстанції в судовому засіданні та в його задоволенні відмовлено протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2020, що також відображено в оскаржуваному рішенні.

92. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, розглянувши в судовому засіданні 23.12.2020 клопотання позивача про витребування доказів, відмовив у його задоволенні, посилаючись на те, що витребувані скаржником докази не стосуються предмету доказування.

93. При цьому, колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у аналогічних правовідносинах стосовно того, що зазначені скаржником докази не мають значення для правильного вирішення цієї справи, а господарські суди попередніх інстанцій правомірно розглянули її за наявними в ній доказами.

Зазначене підтверджується правовою позицією, викладеною зокрема у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 910/18297/19, від 28.01.2021 у справі № 910/18287/19 та від 04.03.2021 у справі № 910/18759/19.

94. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування у Банку відповідних доказів, не дають підстав стверджувати, що наведені судами мотивування є необґрунтованими, оскільки правильність таких висновків напряму випливає із матеріалів цієї справи, обставин спору та норм процесуального законодавства, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України.

Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19, від, 02.02.2021 у справі № 910/18512/19, від 04.03.2021 у справі № 910/18759/19 та від 30.03.2021 у справі № 910/18476/19.

95. Дотримуючись приписів статті 86 ГПК України, місцевий та апеляційний суди всебічно, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, а їх висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

96. Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пункті 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом не було встановлено допущених судами попередніх інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

97. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

98. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, проте, виходячи зі змісту касаційної скарги, направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених приписами статті 300 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

99. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

100. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

101. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права судами попередніх інстанцій, як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень у справі.

102. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Розподіл судових витрат

103. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/1507/20 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 в частині підстав, передбачених пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскона Груп" в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 у справі № 910/1507/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил