Постанова

від 18.05.2021 по справі 330/1106/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 18.05.2021 Справа № 330/1106/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №330/1106/18 Головуючий у 1 інстанції: Нестеренко Т.В.

Провадження № 22-ц/807/888/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2020 року у справі за позовом керівника Мелітопольської місцевої прокуратури в інтересах держави до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2018 року керівник Мелітопольської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з вказаним позовом до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Мелітопольською місцевою прокуратурою Запорізької області у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 02.12.2016 року під №42016080000000410 за ч.2 ст. 364 КК України, встановлені порушення вимог чинного законодавства при прийнятті Кирилівською селищною радою рішень із земельних питань.

Запорізькою обласною державною адміністрацією листом №08-20/585 від 04.04.2002 року надано ПП ОСОБА_3 дозвіл на підготовку матеріалів погодження місця розташування бази відпочинку на косі Федотова на землях запасу Кирилівської селищної ради Якимівського району в довгострокову оренду на 49 років. На підставі вказаного дозволу на замовлення ПП ОСОБА_3 розроблено проект відведення земельної ділянки для розміщення бази відпочинку.

Пунктом 1.5 розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації № 73 від 27.02.2003 Про відведення земель надано в довгострокову оренду ПП ОСОБА_3 землі запасу Кирилівської селищної ради Якимівського району площею 0,51 га пасовищ на 49 років для розміщення бази відпочинку на косі Федотова. Пунктом 3 вказаного розпорядження доручено Якимівській районній державній адміністрації укласти з ПП ОСОБА_3 договір оренди землі.

20.06.2003 року між Якимівською районною державною адміністрацією та ПП Кемкін О.Ю. укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,51 га пасовищ. Земельну ділянку передано в оренду під розташування бази відпочинку. Договір посвідчено державним нотаріусом Якимівської державної нотаріальної контори Тимченко Є.С. та зареєстровано в Якимівському районному відділі земельних ресурсів 01.07.2003 року за № 19.

Рішенням Запорізької обласної ради від 29.09.2004 року в межі смт. Кирилівка включено село Азовське загальною площею 288, 7 га, село Степок загальною площею 8,3 та 1078,38 га земель та затверджено межі смт. Кирилівка загальною площею 1654,28 га. У зв`язку з цим, 04.07.2007 до вказаного договору оренди від 20.06.2003 року укладено додаткову угоду, яку з боку орендодавця підписано Кирилівською селищною радою.

Рішенням сесії Кирилівської селищної ради № 23 від 28.12.2009 року надано ПП ОСОБА_3 згоду на зміну функціонального використання означеної земельної ділянки з бази відпочинку на дачне будівництво без зміни її цільового призначення.

Підпунктом 1.5 п. 1 рішення сесії Кирилівської селищної ради № 15 від 25.02.2010 Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для дачного будівництва надано згоду ОСОБА_2 на передачу у власність земельної ділянки для дачного будівництва. Передача вказаної ділянки здійснюється на підставі відповідних заяв громадян та за рахунок земельної ділянки площею 0,51 га, яка була надана в оренду ПП ОСОБА_3 на підставі договору оренди від 20.06.2003 року.

З урахуванням вказаного рішення сесії Кирилівської селищної ради, п.п. 1.5 п.1, п.п. 2.5 п.2 рішення Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 року №27 затверджено технічну документацію із землеустрою, що посвідчує право на земельну ділянку площею 0,1000 га, яку надано у власність ОСОБА_2 для дачного будівництва в АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення відділом Держкомзему у Якимівському районі Запорізької області 03.08.2010 року ОСОБА_2 видано державний акт ЯК №9003934 на право власності на земельну ділянку площею 0, 1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0101, про що у Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю вчинено запис №011026400375.

03.08.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:11:002:0101 .

Вважав, що зазначене рішення Кирилівської селищної ради, в частині затвердження технічної документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки ОСОБА_2 , прийнято з порушеннями вимог законодавства, у зв`язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Технічну документацію ОСОБА_2 щодо відведення земельної ділянки для дачного будівництва погоджено та затверджено з порушенням водного, земельного та містобудівного законодавства.

Договір дарування спірної земельної ділянки укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 03.08.2010, тобто - в день видачі ОСОБА_2 державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, що свідчить про відсутність у останньої намірів використовувати земельну ділянку для дачного будівництва. Подальше відчуження земельної ділянки, отриманої у власність з порушенням вимог законодавства, є незаконним.

Вважав, що п.п. 1.5 п.1, п.п. 2.5 п.2 рішення сесії Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 № 27, порушують інтереси держави.

На підставі зазначеного просив: визнати причини пропуску строку позовної давності поважними, поновити строк позовної давності для звернення з даним позовом, визнати незаконними та скасувати п.п. 1.5 п.1, п.п. 2.5 п.2 рішення Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 року № 27 Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для дачного будівництва , яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яку надано у власність ОСОБА_2 для індивідуального дачного будівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку ЯК №900394 площею 0,1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0101, виданий ОСОБА_2 , про що у Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю вчинено запис №011026400375, витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 у власність територіальної громади смт. Кирилівка Якимівського району в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0101, що розташована адресою: АДРЕСА_1 , стягнути з Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області на користь прокуратури Запорізької області, кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 1762 грн., стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Запорізької області в особі Мелітопольської місцевої прокуратури кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 1762 грн., стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької області в особі Мелітопольської місцевої прокуратури кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 1762 грн.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2020 року позов задоволено.

Визнано незаконними та скасовано п.п. 1.5 п.1, п.п. 2.5 п.2 рішення Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 року № 27 Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для дачного будівництва , яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яку надано у власність ОСОБА_2 для індивідуального дачного будівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку ЯК №900394 площею 0,1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0101, виданий ОСОБА_2 , про що у Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю вчинено запис №011026400375.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 у власність територіальної громади смт. Кирилівка Якимівського району в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0101, що розташована адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області на користь прокуратури Запорізької області кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 1762 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь прокуратури Запорізької області в особі Мелітопольської місцевої прокуратури кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 1762 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Запорізької області в особі Мелітопольської місцевої прокуратури кошти, витрачені у 2018 році на сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави у розмірі 1762 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що схема прив`язки земельної ділянки до берегової лінії Азовського моря, не є достовірним доказом, висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, №22701/20-41 від 30.09.2020року є необґрунтованим , спірна земельна ділянка знаходиться у межах селища міського типу Кирилівка Якимівського району Запорізької області та відноситься до категорії земель рекреаційного призначення смт. Кирилівка, суд не врахував правові висновки, які викладено у постановах Верховного суду від 05 серпня 2020року у справі №330/1629/18; постановах Великої палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц від 12 червня 2019 року, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Керівник Мелітопольської місцевої прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом, спірна земельна ділянка вільна від будь-яких будівель, будівельні роботи на ній не ведуться, норма п. 10.17 ДБН360-92 не стосується прибережної захисної смуги морів, законність позовних вимог підтверджена висновком експерта.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За приписами ч.ч.1-3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що Запорізькою обласною державною адміністрацією листом №08-20/585 від 08.04.2002року ПП ОСОБА_3 надано дозвіл на підготовку матеріалів погодження місця розташування бази відпочинку на косі Федотова на землях запасу Кирилівської селищної ради Якимівського району в довгострокову оренду на 49 років, на підставі якого на замовлення ПП ОСОБА_3 розроблено проект відведення земельної ділянки для розміщення бази відпочинку.

Згідно з вихідною земельно-кадастровою інформацією вказаного проекту, відведення земельної ділянки в оренду площею 0,51 га запроектовано за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення зі зміною цільового призначення на - землі рекреаційного призначення.

Вказаним проектом відведення передбачено відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням сільськогосподарських угідь для несільськогосподарських потреб. Зазначений проект отримав позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 21.02.2003 року № 215.

Розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації № 73 від 27.02.2003 року Про відведення земель в довгострокову оренду ПП ОСОБА_3 надано землі запасу Кирилівської селищної ради Якимівського району площею 0,51 га пасовищ на 49 років для розміщення бази відпочинку на косі Федотова. Пунктом 3 вказаного розпорядження Якимівській районній державній адміністрації доручено укласти з ПП ОСОБА_3 договір оренди землі ( т.1, а.с.67).

20.06.2003 року між Якимівською районною державною адміністрацією та ПП Кемкін О.Ю. укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,51 га пасовищ, посвідчений державним нотаріусом Якимівської державної нотаріальної контори Тимченко Є.С. та зареєстрований в Якимівському районному відділі земельних ресурсів 01.07.2003 року за № 19. За умовами вказаного договору земельну ділянку передано в оренду під розташування бази відпочинку.

Рішенням Запорізької обласної ради від 29.09.2004 року в межі смт. Кирилівка включено село Азовське загальною площею 288, 7 га, село Степок загальною площею 8,3 та 1078,38 га земель та затверджено межі смт. Кирилівка загальною площею 1654, 28 га ( т.1, а.с.164).

04.07.2007 року до договору оренди від 20.06.2003 року укладено додаткову угоду, яку з боку орендодавця підписано Кирилівською селищною радою.

Рішенням сесії Кирилівської селищної ради № 23 від 28.12.2009 року ПП ОСОБА_3 надано згоду на зміну функціонального використання зазначеної земельної ділянки з бази відпочинку на дачне будівництво без зміни її цільового призначення ( т.1. а.с.79).

Рішенням Кирилівської селищної ради від 25.02.2010 року №15 надано згоду на передачу у власність земельної ділянки площею 0,1000 га, ОСОБА_2 для дачного будівництва за рахунок земельної ділянки, наданої в оренду ПП ОСОБА_3 для дачного будівництва згідно договору оренди від 20.06.2003 року ( т.1, а.с.80).

Рішенням Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 року №27 затверджено технічну документацію із землеустрою, що посвідчує право на земельну ділянку площею 0,1000 га, яку надано у власність ОСОБА_2 для дачного будівництва в АДРЕСА_1 ( т.1, а.с.81).

03.08.2010 року відділом Держкомзему у Якимівському районі Запорізької області ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯК № 9003934 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0101, про що у Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю вчинено запис № 011026400375 ( т.1, а.с.29).

03.08.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування земельної ділянки, кадастровий номер 2320355400:11:002:0101, посвідчений нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Тимченко Є.С. та зареєстрований у реєстрі за № 594, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0101, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.61-63).

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.06.2018 № 128248053 власником земельної ділянки кадастровий номер 2320355400:11:002:0101 на час розгляду справи судом першої інстанції є ОСОБА_1 ( т.1, а.с. 40-41).

Відповідно до інформації Кирилівської селищної ради від 19.03.2018 року за № 428 проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка знаходиться на погодженні в Міністерстві екології та природних ресурсів України, отже на час прийняття спірного рішення сесії не був погоджений.

З дослідженої схеми розташування земельної ділянки, виготовленої КП Градпроект , судом першої інстанції встановлено, що відстань спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:002:0101 від урізу води Азовського моря становить 216 метри.

Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках

Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень , крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 30.09.2020 року №22701/20-41 за результатами проведення земельно-технічної експертизи по зазначеній цивільній справі станом на 18.05.2010 року, тобто на момент затвердження технічної документації із землеустрою, що посвідчує право на земельну ділянку площею 0,1000 га, яку надано у власність ОСОБА_2 для дачного будівництва в АДРЕСА_1 , земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:002:0101 розташована в межах прибережних захисних смуг ( т.3, а.с.19-32.).

Зазначений висновок експерта КНІДСЕ від 30.09.2020 року №22701/20-41 та схема розташування земельної ділянки, виготовлена КП Градпроект , щодо відстані спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2320355400:11:002:0101 від урізу води Азовського моря, яка становить 216 метри, відповідачем не спростовано, що є його обов`язком в розумінні положень ст.12 ЦПК України, а отже колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги щодо недоведеності факту розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги або водоохоронної зони.

Пунктом 3 статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Положеннями частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статуту позивача.

Так, судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади смт. Кирилівка.

Отже, первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.

Крім того, звертаючись до суду із вказаним позовом, прокурор наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України, указав на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої права користування земельної ділянки, так і публічного, суспільного інтересу як інтересу державного.

Отже, звертаючись до суду із вказаним позовом й оскаржуючи, серед іншого, рішення Кирилівської селищної ради, на підставі якого ОСОБА_2 набула безоплатно у власність спірну земельну ділянку, яка знаходиться в межах прибережної захисної смуги Азовського моря, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави щодо вказаної земельної ділянки та згідно положень статті 56 ЦПК України набув статусу позивача.

Вказане узгоджується зі висновком, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження 14-317цс19).

За положеннями частини першої статті 58 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та статті 4 ВК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статі 59 ЗК України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права, землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися (частина четверта статті 88 ВК України).

Частиною п`ятою статті 88 ЗК України передбачено, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до статті 90 ВК України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу) надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2004 року за № 1470/10069 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі - Порядок № 486), з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони.

Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України Про землеустрій .

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з урахуванням наведених вище приписів, а також наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем на підтвердження позовних вимог, встановив належність спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги, оскільки вона знаходиться на відстані 216 метрів від урізу води Азовського моря.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, з огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, апеляційний суд вважає правильним висновок суду про те, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_2 відбулася з порушенням норм Земельного Кодексу України, Водного Кодексу України та Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , а тому відповідне оскаржуване рішення (підпункт 1.5 пункту 1, підпункт 2.5 пункту 2) Кирилівської селищної ради від 18 травня 2010 року № 27 Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для дачного будівництва та отриманий на його підставі державний акт серії ЯК №900394, виданий ОСОБА_2 , є незаконними.

Крім того, слід зазначити, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Наведене відповідає висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18).

Разом з цим, керівник Мелітопольської місцевої прокуратури, звертаючись до суду з цим позовом, просив його задовольнити, зокрема, шляхом витребування у ОСОБА_1 у власність територіальної громади смт. Кирилівка земельної ділянки, площею 0,0100 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0101, що розташована адресою: АДРЕСА_2 .

Суд першої інстанції, виходив з того, що вказані позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі статті 388 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для витребування земельної ділянки, проте вважає помилковим посилання суду першої інстанцій на статтю 388 ЦК України з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) міститься висновок про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного Кодексу України та Водного Кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду ( пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду попередніх від 4 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року в справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19 )).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Крім того, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного Кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18)) .

Згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У цій справі помилкова з огляду на її обставини юридична кваліфікація позивачем та судом першої інстанції позовної вимоги, наслідком задоволення якої є повернення її власнику спірної земельної ділянки водного фонду, чим будуть усунуті перешкоди в її використанні, як вимоги, до якої слід застосовувати приписи статті 388 ЦК України, не призвела, враховуючи висновки суду щодо суті спору, до неправильного його вирішення у цій частині.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 372/1794/17 (провадження (61-27942св18), від 05 листопада 2020 року у справі № 676/2334/18 (провадження № 61-21862св19).

При цьому колегія суддів враховує здійснену судом першої інстанції оцінку дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві.

Водночас слід зазначити, що оскільки прибережна захисна смуга Азовського моря на території смт. Кирилівка не встановлена як на час прийняття оспорюваного рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, так і на час розгляду справи судом першої інстанції у визначеному законом порядку, тому її розмір врегульовано статтею 88 ВК України та складає 2 кілометри від урізу води Азовського моря.

Аргументи заявника в апеляційній скарзі про те, що судом не було враховано висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки оскаржуване судове рішення у справі, яка переглядається, не суперечить висновкам, викладеним у вказаних постановах.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 330/1629/18, провадження № 61-16934св19, не можуть бути прийняті судом, оскільки судові рішення у справі, яка переглядається, та у наведеній заявником справі ухвалені за різних фактичних обставин.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки доказів.

Саме до аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №330/1379/18, провадження 3330/1379/18.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору ; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано задовольнив позов керівника Мелітопольської місцевої прокуратури.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне згідно зі ст.375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 19 листопада 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 21 травня 2021 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: О.М. Кримська

І.В. Кочеткова