Рішення

від 24.05.2021 по справі 408/2195/20-ц

БІЛОВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 408/538/20-ц

Провадження № 2/408/765/21

РІШЕННЯ

іменем України

24 травня 2021 року смт. Біловодськ

Біловодський районний суд Луганської області у складі

головуючого - судді Булгакової Г.В.,

при секретарі Ришковій Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Біловодськ Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Станично-Луганська селищна рада Луганської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

Встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим позовом, в якому зазначила що вона є співвласником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 вересня 1995 року, за реєстровим номером 248. Іншим співвласниками відповідно до зазначеного свідоцтва є ОСОБА_5 (третя особа), ОСОБА_4 (третя особа) та ОСОБА_2 - відповідач.

В належному позивачу та іншим співвласникам квартири зареєстрований відповідач, який є співвласником вказаної квартири, однак фактично там не проживає з квітня 2014 року. Таким чином, позивач є співвласником зазначеної квартири, але вказує, що своє право, як власника, вона не може реалізувати в повному обсязі у зв`язку з тим, що відповідач зареєстрований в їх спільній квартирі, і хоча він є співвласником житла, але не приймає участі в утриманні квартири, сплаті комунальних платежів і взагалі нерухомістю не цікавиться, його реєстрація у квартирі спричиняє для позивача додаткові витрати. Відповідач на теперішній час проживає в Російській Федерації, де отримав російське громадянство, добровільно повертатися до України та пройти процедуру зняття з реєстрації не бажає, тому позивач вимушена звернутися до суду з даним позовом. Просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач в судове засідання не з`явилася, просила суд розглянути справу за її відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки відомостей не надходило. У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Третя особа Станично-Луганська селищна рада Луганської області в судове засідання не з`явилася, звернулася до суду з заявою, в якій просила справу розглядати без її участі, заперечень не має.

Треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Заперечень щодо позову до суду не надали.

Вивчивши матеріали справи, проаналізувавши їх у сукупності, приймаючи до уваги позиції третіх осіб, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених ЦПК України випадках.

Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно свідоцтва про право власності на житло від 27 вересня 1995 року, виданого Станично-Луганським комбінатом комунальних підприємств, за реєстровим номером 248, відповідно до Закону України Про приватизацію позивачу ОСОБА_1 , а також ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та відповідачу ОСОБА_2 належить на праві спільної сумісної власності квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Факт зміни прізвища співвласника вказаної квартири - третьої особи з ОСОБА_7 на ОСОБА_8 знаходить своє підтвердження в копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого Станично-Луганським відділом реєстрації актів громадянського стану за актовим записом № 49.

Технічний паспорт на приватизовану квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , виготовлений на ім`я позивача ОСОБА_1 , а також ОСОБА_9 , ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_2 , з посиланням на них, як на співвласників вказаного житлового об`єкту.

З домової книги для прописки громадян, проживаючих у квартирі за вказаною адресою, вбачається, що там зареєстровані - позивач ОСОБА_1 , а також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2

Довідкою №1196, виданою виконавчим комітетом Станично-Луганської селищної ради 16 липня 2020 року, підтверджується, що відповідач ОСОБА_2 , дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно Акту обстеження матеріально-побутових умов від 15 липня 2020 року, складеного депутатом Станично-Луганської селищної ради встановлено, що ОСОБА_2 , будучі онуком позивача в її квартирі не проживає з квітня 2014 року.

Позивач, звертаючись до суду, посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 є членом її сім`ї (онуком), а також співвласником житла, однак у зв`язку з тривалою відсутністю за адресою реєстрації, втратив право користування квартирою за адресою: квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Безпідставне перебування відповідача на реєстраційному обліку в квартирі, на думку позивача, свідчить про перешкоди у користуванні власністю, його реєстрація у квартирі спричиняє для позивача додаткові витрати, зокрема неможливість оформлення субсидії, що загалом, на думку позивача, є підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Приписами ст. 383 Цивільного кодексу України та ст.150 ЖК України передбачено право власника використовувати житло для власного проживання членів сім`ї, інших осіб, та розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Згідно до ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 391 ЦК України, передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні зняття з реєстрації місця проживання здійснюється за заявою особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. За заявою особи зняття з реєстрації може бути здійснено одночасно з реєстрацією нового місця проживання з урахуванням вимог, визначених частиною одинадцятою статті 6 цього Закону.

Згідно п. 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, як випливає із указаних норм, зняття з реєстрації місця проживання зокрема може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи зі змісту зазначених норм права, поняття зняття з реєстрації нерозривно пов`язане з поняттям житлові права (право власності на житлове приміщення, право користування житловим приміщенням, визнання особи такою, що втратила таке користування, виселення із займаного приміщення та інше).

У зв`язку із цим, відповідно до статті 16 ЦК України вимоги про позбавлення права користування житловим приміщенням з метою подальшого зняття особи з реєстрації за місцем проживання можливе лише при вирішенні спору про житлові права.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач з позивачем не мають спору про житлові права стосовно реалізації своїх прав та обов`язків відносно квартири, співвласниками якої вони є.

Вказане, зокрема, підтверджується посвідченою державним нотаріусом РФ заявою відповідача від 20 липня 2020 року, зі змісту якої слідує, що відповідач, як співвласник квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , погоджується зі зняттям його з реєстрації за вищевказаною адресою.

Крім того, позивач в своїй позовній заяві звертає увагу на те, що відповідач дає письмову згоду на зняття його з реєстрації та просить суд врахувати це при винесенні судового рішення.

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В своїх рішеннях, винесених по справам з аналогічними позовними вимогами (Постанова ВСУ від 28 лютого 2018 року по справі № 647/1683/15-ц та Постанова ВСУ від 14 травня 2020 року по справі №336/1773/17) Верховний Суд України висловив свою правову позицію, наголосивши зокрема на тому, що ч.2 ст. 405 ЦК України не передбачає можливості позбавлення права користування квартирою особи, яка є її співвласником.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про припинення права власності відповідача на вказану квартиру, а зазначені позивачем обставини про те, що відповідач відсутній в квартирі за місцем своєї реєстрації понад 1 рік, не свідчать про відмову відповідача від права власності на нерухоме майно та не є підставами для припинення права власності на нього.

А відтак, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням не підлягають задоволенню, оскільки вони порушують право власності відповідача на вищевказане нерухоме майно.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 258-265 ЦПК України, суд,-

Ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , треті особи: Станично-Луганська селищна рада Станично-Луганського району Луганської області, ЄДРПОУ 04335766, адреса місцезнаходження: Луганська область, Станично-Луганський район, смт. Станиця Луганська, вул. Центральна, 52, ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Луганського апеляційного суду безпосередньо або через Біловодський районний суд Луганської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Г. В. Булгакова