Рішення

від 18.05.2021 по справі 924/12/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Хмельницький

"19" травня 2021 р. Справа № 924/12/21

Господарський суд Хмельницької області у складі:

судді Крамара С.І., при секретарі судового засідання Кузиній М.-О., розглянувши матеріали справи

за позовом Заступника керівника Шепетівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

1) Державного підприємства "Понінківське", смт. Понінки Полонського району Хмельницької області;

2) Фонду державного майна України, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Північ", м. Вінниця

про визнання недійсним договору інвестування від 19.03.2018р.

Представники сторін:

від прокуратури: Коломий О.Є. - згідно наказу №46к від 11.09.2020р.;

від позивача - 1: не з`явився;

від позивача - 2: Гоцанюк О.Р. - довіреність № 21 від 06.01.2021р.;

від відповідача: не з`явився.

В судовому засіданні, відповідно до ст. 240 ГПК України, винесено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі, стислий виклад позицій сторін.

05.01.2021р. на адресу Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Заступника керівника Шепетівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: 1) Державного підприємства "Понінківське", смт. Понінки Полонського району Хмельницької області; 2) Фонду державного майна України, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Північ", м. Вінниця про визнання недійсним договору інвестування від 19.03.2018р. укладеного між ДП "Понінківське", в особі директора Скібіцкого Ю.В. та ТОВ "Солар Північ" в особі директора Грицуна О.І.; та про зобов`язання ТОВ "Солар Північ" звільнити земельну ділянку площею 1182,00 га в межах Понінківської селищної ради, що входить до складу земельної ділянки, що належить на праві постійного користування ДП "Понінківське" згідно з державним актом від 27.12.1976р. Інв. №ІІ-740-2.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що укладений між ДП "Понінківське" та ТОВ "Солар Північ" договір від 19.03.2018р. є удаваним, тобто таким, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Вказує, що оспорюванний договір не є інвестиційним, а є прихованим договором оренди земельної ділянки, правовідносини якого регулюються відповідно до положень Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі". Звертає увагу, що договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Крім того, зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 , яким підписано вказаний договір, був звільнений із займаної посади виконуючого обов`язки директора ДП "Понінківське" і права підпису не мав.

Зауважує, що Земельним кодексом України, а також іншими нормативно-правовими актами не передбачено право постійного користувача землею розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам в платне користування. Так, відповідно до ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. У пункті 5.10. статуту ДП "Понінківське" визначено, що за попередньою згодою уповноваженого органу управління підприємство має право передавати в оренду нерухоме майно, однак фактична передача земельної ділянки у користування відбулось без відповідної згоди уповноваженого органу правління підприємством Міністерства аграрної політики та продовольства України. Вказує, що передача земельної ділянки у користування здійснена не на конкурентних засадах.

Звертає увагу, що ДП „Понінківське не отримує за результатами виконання умов договору прибутку (або частини), задля отримання якого ним здійснено "інвестиційний внесок" у вигляді наданих у користування земельних ділянок, тобто інвестиційний результат має лише відповідач, що згідно норм чинного законодавства не відповідає змісту інвестиційній діяльності та прямо суперечить інтересам державного підприємства, визначених статутом, згідно якого метою діяльності підприємства є одержання прибутку.

Ухвалою суду від 01.02.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №924/12/21 в порядку розгляду за правилами загального позовного провадження. У судовому засіданні 09.03.2021р. судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, якою прийнято заяву про зміну предмету позову, згідно якої позивач просив визнати недійсним договір інвестування від 19.03.2018р.

У судовому засіданні 30.03.2021р., згідно п.3 ч.2 ст. 185 ГПК України, судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Розгляд справи було відкладено.

Представник прокуратури в судовому засіданні та в додаткових поясненнях від 16.04.2021р. просить суд задовольнити позовні вимоги та визнати договір інвестування від 19.03.2018р. недійсним з підстав викладених в позовній заяві, оскільки його укладення та використання земельної ділянки відбулось з порушенням вимог законодавства. Щодо підстав звернення до суду із позовом в інтересах ДП "Понінківське" та Фонду державного майна України, прокурор, вказує, що згідно Державного класифікатора України ДК 002:2004 "Класифікація організаційно-правових форм господарювання" державне підприємство та державна акціонерна компанія є різними організаційно-правовими формами господарювання. Зазначений висновок також сформульовано Верховним Судом у постанові від 15.04.2020р. у справі №363/4656/16-ц. Таким чином, ДП "Понінківське", яке є саме "державним підприємством", як сторона оспорюваного договору, а Фонд державного майна України як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції з розпорядження державним майном, визначені прокурором позивачами в особі яких він звернувся для захисту інтересів держави.

Позивач 1 ДП "Понінківське" в судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив, причин неявки не повідомив, про час дату та місце розгляду справи був належний чином повідомлений. В письмових поясненнях від 09.03.2021р. просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вказав на обставинах недійсності договору інвестування від 19.03.2018р., оскільки він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а був вчинений з метою приховання іншого правочину.

В судовому засіданні представник позивача 2 - Фонду державного майна України та у поясненнях від 11.02.2021р. позовні вимоги підтримав та зазначив, зокрема, що договір від 19.03.2018р. фактично є прихованим договором оренди земельної ділянки. Звернув увагу на наявність підстав для визнання договору інвестування недійсним, оскільки даний правочин всупереч положенням ч. 2 ст. 203 ЦК України вчинено особою, яка на момент укладання правочину не могла діяти в інтересах та від імені ДП "Понінківське".

Відповідач в судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив, про причини неявки суд не повідомив. Судом враховано, що ухвали суду були направлені рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак повернуті до суду із відміткою "адресат відсутній".

Пунктом 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

Окрім того, судом звернуто увагу, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України „Про доступ до судових рішень" визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України „Про доступ до судових рішень").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018р. у справі №921/6/18 та від 21.03.2019 у справі №916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що учасники справи мали право та дійсну можливість ознайомитися з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Судом враховується, що згідно статей 42, 46 Господарського процесуального кодексу України участь сторони у судовому засіданні є її правом. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.

Судом також враховано, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004р.).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

З огляду на наведене, зважаючи на належне повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, вимоги розумності строку судового розгляду, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка учасника справи не призводить до неможливості вирішення спору по суті.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю „Солар Північ зареєстровано за місцезнаходженням: 21009, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Київська, буд.14, офіс 411. 26.04.2002р. внесено запис про взяття на облік юридичної особи як платника податків.

Відповідно до акту на право користування землею інв. № ІІ-740-2 від 27.12.1976р., виданого Виконавчим комітетом Полонської районної ради, в постійне користування радгоспу "Понінківський" відведено земельну ділянку загальною площею 4281,50 га в межах Понінківської сільської ради.

Відповідно до п. 1.1. Статуту, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №415 від 04.07.2013р., Державне підприємство "Понінківське" засновано на основі державної власності, входить до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України (уповноважений орган управління) і є підзвітним йому. Державне підприємство "Понінківське" є правонаступником майнових прав та обов`язків Державного спеціалізованого сільськогосподарського підприємства "Понінківський".

Розпоряджатися майном, що належить до основних фондів, підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Господарським кодексом України та іншими законами України (5.8 Статуту).

Згідно п. 5.10. Статуту, за попередньою згодою уповноваженого органу управління підприємство має право передавати в оренду нерухоме майно, устаткування, транспортні засоби, інвентар, матеріальні цінності та інше майно, яке за ним закріплене, в порядку передбаченому законодавством.

Управління підприємством здійснюється його директором, який призначається уповноваженим органом управління. Директор підприємства є підзвітним уповноваженому органу управління (10.2 Статуту).

Пунктом 11.1. Статуту, уповноважений орган управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює повноваження щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ним у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до п.11.2.9. Статуту, уповноважений орган управління надає згоду на оренду майна підприємства і пропозиції щодо умов договору оренди з метою забезпечення ефективного використання орендованого майна.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України №829 від 02.09.2019р. "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" Міністерство аграрної політики та продовольства України реорганізовано шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.11.2019р. № 1101-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна" Державне підприємство "Понінківське" передано до сфери управлінні Фонду державного майна.

Пунктом 1.1. Статуту (нова редакція), затвердженого наказом Фонду держмайна України №485 від 16.03.2020р., Державне підприємство "Понінківське" є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України (суб`єкт управління підприємства).

Відповідно до п. 3.1. Статуту, метою діяльності підприємства є одержання прибутку на основі здійснення виробничої, комерційної, посередницької та іншої діяльності пов`язаної з забезпеченням національної фармацевтичної промисловості України лікарською сировиною власного виробництва, збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, розвиток соціально-побутової сфери на селі, впровадження винаходів та інших новацій в різні сфери господарської діяльності та міжнародного бізнесу.

Пунктом 7.5. Статуту визначено, що контроль за ефективністю використання, збереженням та обліком закріпленого за підприємством майна здійснює суб`єкт управління підприємства.

Згідно п. 7.10. Статуту підприємство має право в установленому законодавством порядку здавати в оренду об`єкти, що належать до основних фондів підприємства, за погодженням суб`єкта управління підприємства.

У відповідності з п. 10.7.1. Статуту, до виключної компетенції суб`єкта управління підприємства відповідно до покладених на нього завдань належить здійснення повноважень щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, пов`язаних з володінням, користуванням, розпорядженням ним у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

10.10.2017р. наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №252-п звільнено ОСОБА_1 з посади виконуючого обв`язки директора державного підприємства "Понінківське", 10.10.2017р. у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

19.03.2018р. між Державним підприємством "Понінківське" в особі Скібіцкого Ю.В. (надалі - учасник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Північ" (надалі - інвестор) укладено договір інвестування, відповідно до п. 2.1. якого предметом даного договору є здійснення інвестиційної діяльності інвестором у відповідності до цільового використання земель сільськогосподарського призначення шляхом вкладення інвестицій: власних, позичкових та/або залучених матеріальних та нематеріальних активів в землі сільськогосподарського призначення, що належать учаснику на праві постійного користування.

Згідно п. 2.1.1 договору, враховуючи необхідність виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) сільськогосподарського призначення учасника та внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки та присвоєння їм кадастрових номерів, сторони домовились, що перший рік інвестиційної діяльності інвестор бере на себе фінансування технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) згідно ст.55 ЗУ Про землеустрій. Сторони взаємно погоджують дії та строки проведення вказаних робіт та підписання відповідних договорів з третіми особами по розробці відповідних науково-проектних робіт.

Сторони домовились про те, що вартість робіт землевпорядної організації, що буде фактично оплачена інвестором, згідно умов вищевказаного у п. 2.1.2 договору, враховується при сплаті суми інвестиційної виплати, що належить до сплати за перший рік інвестором учаснику відповідно до п. 6.1. договору (п. 2.1.4.1 договору).

Пунктом 2.1.5 договору встановлено, що за результатами фактично сплачених інвестором робіт з виготовлення робочого проекту землеустрою та технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), сторони підписують відповідні протоколи, а також акти прийому-передачі земельних ділянок для здійснення інвестиційної діяльності (надалі протокол) згідно даного договору.

З дати підписання сторонами вищевказаного(них) протоколу (ів) інвестор отримує право використання вказаних земель в повному обсязі для реалізації даного договору з метою сільськогосподарського товарного виробництва та здійснення іншої визначеної інвестиційної діяльності згідно даного договору.

Об`єкт інвестиційної програми (об`єкт інвестування) земельні ділянки загальною площею 1182,0га, що розташовані на території Понінківської селищної ради Полонського району Хмельницької області (п.2.2. договору).

Згідно п. 2.3 договору, строк дії (період) інвестиційної програми (реалізація заходів передбачених робочим проектом землеустрою зі збереження ґрунтів та охорони їх родючості) з 19.03.2018р. по 19.03.2025р. (згідно встановленого календарного плану).

Учасник має право отримати винагороду за сприяння інвестиційній діяльності (інвестиційну виплату) (п.4.2.1. договору).

Відповідно до п. 5.2.1 договору, до прав інвестора визначено, що сільськогосподарська продукція та доходи, одержані в результаті інвестиційної діяльності, що є предметом договору, належать в повному обсязі інвестору як господарюючому суб`єкту, що здійснює вирощування сільгоспкультур на землях, що є об`єктом інвестиційної програми.

Згідно п.6.1. договору, в рамках виконання умов даного договору винагорода (інвестиційна плата) учаснику на період реалізації інвестиційної програми згідно даного договору складає: 80,00 грн./міс. за кожен гектар земельного активу учасника згідно даного договору протягом строку дії даного договору.

Інвестиційна виплата за перший календарний рік сплачується до 31 грудня 2019 року, за кожен наступний календарний рік - до 31 грудня кожного поточного року, якщо сторонами додатково не буде погоджено інший строк здійснення відповідних платежів.

Виплати можуть сплачуватись учаснику достроково, безготівковим переказом, якщо сторони не годять інший порядок розрахунків шляхом окремих додаткових угод до даного договору (п. 6.2 договору).

Відповідно до п. 7.6. договору, у випадку порушення зобов`язань інвестором щодо сплати інвестиційної виплати, інвестор сплачує учаснику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що нараховується на прострочену суму оплати за кожний день прострочення, інфляційні нарахування та 3 відсотки річних, що нараховуються на несплачену суму.

Договір набуває чинності з дати його підписання та діє до повного виконання сторонами всіх зобов`язань за договором (п. 12.14 договору).

Договір підписаний та скріплений печатками сторін.

Відповідно до заяви від 08.10.2019р. директор товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Північ" звернувся до Полонського відділення поліції Шепетівського відділу поліції ГУНП в Хмельницькій області про вчинення кримінального правопорушення, а саме про вчинення гр. ОСОБА_2 , ТОВ "Рубікон-2017" та іншими особами кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 190, 206, 364 КК України та замах на викрадення майна.

Міністерство аграрної політики та продовольства України листом №37-21-15/1082 від 24.01.2019р. повідомило Шепетівську місцеву прокуратуру, що не погоджувало спірний договір та вказало, що у період з 11.10.2017р. по 11.10.2018р. посада директора ДП Понінківське була вакантною.

Листом Шепетівської місцевої прокуратури від 01.10.2020р. №35/4- 8635вих-20 повідомила Фонд державного майна України, як орган, що здійснює управління майном закріпленим за Державним підприємством Понінківське про вказані порушення із зазначенням правових підстав щодо вжиття заходів, спрямованих на припинення (визнання недійсними) спірного договору.

Фонд державного майна України листом від 23.10.2020р. №10-57-21658 повідомило, що інформація щодо укладеного договору інвестування від 19.03.2018р. у фонді відсутня.

Листом Шепетівської місцевої прокуратури від 30.11.2020 №35/4- 9943вих-20 повідомлено ДП Понінківське про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів з усунення, у тому числі у судовому порядку.

Згідно відповіді ДП Понінківське від 18.12.2020 №01-79 у державного підприємства відсутні кошти на сплату судового збору, у штаті підприємства відсутня посада юриста, що унеможливлює звернення до суду із відповідними позовними заявами, відсутні кошти на забезпечення належного юридичного супроводу, у зв`язку з чим ДП Понінківське не може звернутись до суду задля захисту своїх інтересів.

25.12.2020р. Шепетівська місцева прокуратура повідомила Фонд державного майна України та ДП Понінківське (№35/4-10722вих-20) про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді.

Аналізуючи докази, оцінюючи їх в сукупності, судом приймається до уваги наступне.

У відповідності до ратифікованої Законом України від 17.07.2007 року Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (п.1 ст.6) кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

В той же час, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у с та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, враховуючи роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідність дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018р. у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019р. у справі № 911/1497/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи є суб`єктами управління об`єктами державної власності.

Судом враховано, що на момент укладення оспорюваного правочину ДП "Понінківське" входило до сфери управління та було підзвітним Міністерству аграрної політики та продовольства України, що було передбачено п.п. 1.1. статуту державного підприємства, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 04.07.2013р. за № 415.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 829 від 02.09.2019р. "Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади" Міністерство аграрної політики та продовольства України реорганізовано шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.11.2019р. № 1101-р "Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна" державне підприємство "Понінківське" передано до сфери управлінні Фонду державного майна.

Наказом Фонду державного майна України № 485 від 16.03.2020р. затверджено статут державного підприємства "Понінківське" у новій редакції, згідно п. 1.1. якого державне підприємство "Понінківське" є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, засноване на державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України (суб`єкт управління підприємства).

Віповідно до п. 7.5. статуту контроль за ефективністю використання, збереження та обліком закріпленого за підприємством майна здійснює суб`єкт управління підприємства.

Згідно п. 10.7.1. статуту до виключної компетенції суб`єкта управління підприємства належить здійснення повноважень щодо реалізації прав держави як власника майна, переданого підприємству, пов`язаних з володінням, користуванням, розпорядженням ним у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Укладення спірного правочину всупереч встановленому державою порядку, зачіпає інтереси держави у сфері управління об`єктами державної власності, що є підставою для захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом.

Листом від 01.10.2020р. №35/4- 8635вих-20 Фонд державного майна України, як орган, що здійснює управління майном закріпленим за державним підприємством "Понінківське", було повідомлено про вказані порушення із зазначенням правових підстав щодо вжиття заходів, спрямованих на припинення (визнання недійсними) спірного договору. Проте Фондом державного майна України вказаних заходів не вжито та лише проінформовано прокуратуру області про відсутність відомостей про укладення спірного договору. Зазначене свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним органом, яке виявилось в його пасивній поведінці.

Крім того, листом Шепетівської місцевої прокуратури від 30.11.2020р. № 35/4-9943вих-20 аналогічно повідомлено ДП Понінківське про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів з усунення, у тому числі у судовому порядку.

Як вбачається із відповіді Державного підприємства "Понінківське" від 18.12.2020р. № 01-79, у державного підприємства відсутні кошти на сплату судового збору, у штаті підприємства відсутня посада юриста, що унеможливлює звернення до суду із відповідними позовними заявами, відсутні кошти на забезпечення належного юридичного супроводу, у зв`язку з чим державне підприємство "Понінківське" не може звернутись до суду задля захисту своїх інтересів.

Враховуючи викладене, прокурором 25.12.2020р. повідомлено Фонд державного майна України та ДП Понінківське (№35/4-10722вих-20) про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що прокурором дотримано встановлений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок щодо звернення до органів, уповноважених на захист майнових інтересів держави, якими у даній справі є державне підприємство "Понінківське" та Фонд державного майна України, з повідомленням про виявлені порушення законодавства та надання розумного строку для відреагування на стверджуване порушення інтересів держави. У зв`язку з отриманням відповідей зазначених компетентних органів про непред`явлення позову та відсутність будь-яких посилань цих органів на вчинення дій для усунення виявлених порушень, прокурор правомірно скористався процесуальними повноваженнями щодо звернення з позовом до суду.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для представлення прокурором інтересів держави у даній справі.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 вказаного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3 та частинами 5-6 вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи з викладеного, до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, віднесено, зокрема те, що зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що оспорюваний договір укладено між сторонами в письмовій формі, підписано представниками сторін та скріплено їх печатками.

Отже, заявляючи позов про визнання договору недійсним, необхідно довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними і настання відповідних наслідків.

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначаються Законом України Про інвестиційну діяльність.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток(доход) або досягається соціальний ефект.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України Про інвестиційну діяльність інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

За змістом ст.4 Закону України Про інвестиційну діяльність об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усік галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності; інші об`єкти власності, а також майнові права.

Відповідно до ст.5 Закону України Про інвестиційну діяльність суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Згідно з частиною п`ятою ст.7 Закону України Про інвестиційну діяльність інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

3 викладеного вбачається, що інвестиційні правовідносини є різновидом господарських правовідносин, які виникають між суб`єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та іншими учасниками) щодо підготовки, реалізації інвестицій, відшкодування витрачених коштів та отримання прибутку від такої діяльності.

При цьому, основним способом реалізації інвестицій є інвестиційна діяльність, яка полягає у практичних організованих діях відповідних проектів з метою знаходження інвестиційних ресурсів (майнових та інтелектуальних цінностей), виборі об`єктів підприємницької та інших видів діяльності і вкладення в ці об`єкти зазначених ресурсів для отримання прибутку (доходу) або досягнення певного соціального ефекту.

Таким чином, за своїм змістом інвестиційна діяльність полягає у трансформації цінностей (інвестицій) в об`єкти такої діяльності та наступне одержання доходу за рахунок приросту капітальної вартості вказаних інвестицій або від їх використання.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 7 Закону України Про інвестиційну діяльність інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, якими є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) та/або досягається соціальний і екологічний ефект.

При цьому отримання прибутку (доходу) та/або досягнення соціального й екологічного ефекту інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності передбачається саме від об`єкту інвестиції або діяльності з його використання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В силу приписів частини 1 статті 15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Таким чином, на відміну від договору інвестування, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та отримання внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Судом враховано, що, уклавши договір інвестування, Державне підприємство "Понінківське" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Солар Північ" дійшли згоди щодо порядку розподілу результатів спільної діяльності між собою, однак, такий перерозподіл коштів, згідно наведених вимог Закону України "Про оренду землі", є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою для вирощування сільськогосподарської продукції (п.п. 4.2.1, 6.1 договору).

Тобто, фактично ж державне підприємство "Понінківське" передало товариству з обмеженою відповідальністю "Солар Північ" земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 1182,0 га у платне користування, а договір інвестування від 19.03.2018р. містить усі істотні умови договору оренди землі, а саме: об`єкт оренди (пункт 2.2), строк дії договору оренди (пункт 2.3), орендна плата із зазначенням її розміру, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення (розділ 6 договору).

При цьому, судом звернуто увагу, що зміст спірного договору та його правова природа не залежать від його назви.

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що договір інвестування від 19.03.2018р. відноситься до удаваних правочинів, оскільки за його змістом він виражає волю його сторін на укладання саме договору оренди землі.

Водночас, частиною 2 статті 235 ЦК України передбачено правові наслідки визнання правочину удаваним. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 23.01.2019р. у справі № 522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018р. у справі № 916/933/17.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Положеннями частин 1, 8 статті 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство "Понінківське", яке згідно наказу Мінагрополітики України №751 від 19.10.2007р. є правонаступником державного спеціалізованого сільськогосподарського підприємства "Понінківський", є постійним користувачем земельної ділянки площею 4281,50 га на підставі акту на право користування землею від 17.12.1976р.

Згідно з частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Разом з тим, як вбачається із наведених положень законодавства, не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування, оскільки таким правом наділений лише власник землі або уповноважена ним особа.

Водночас, на момент укладання спірного договору фактична передача земельної ділянки у користування відбулась без відповідної згоди уповноваженого органу правління підприємством Міністерства аграрної політики та продовольства України, про що свідчить лист зазначеного Міністерства № 37-21-15/1082 від 24.01.2019р.

Зважаючи на викладене, судом враховано, що державний акт на право користування землею від 17.12.1976р. не є тим документом, який надає право користувачеві земельної ділянки (державному підприємству "Понінківське") надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій (а такий орган, як вбачається з матеріалів справи, згоди на передачу в оренду спірної земельної ділянки не надавав та відповідне рішення не приймав).

Кім того, судом зазначається, що передача земельної ділянки у користування здійснена не на конкурентних засадах, що в свою чергу нівелює економічний ефект від передачі земельної ділянки в оренду та створює загрозу ненадходження значних сум до бюджету господарства.

Судом враховано, що відповідно до умов спірного договору позивач 1 не отримує доходу (частини) від отриманого за результатами виконання умов договору прибутку, задля отримання якого ним здійснено "інвестиційний внесок" у вигляді наданої у користування земельної ділянки, тобто інвестиційний результат має місце лише для відповідача, що згідно з вищезазначеними нормами чинного законодавства не відповідає змісту інвестиційної діяльності та прямо суперечить інтересам ДП "Понінківське", визначених статутом, згідно якого метою діяльності підприємства є одержання прибутку.

Судом також враховано, що при укладенні договору інвестування від 19.03.2018р. порушено вимогу ч. 2 ст. 203 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а також вимогу ч. 2 ст. 207 ЦК України, відповідно до положень якої правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Проте на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 , яким підписано оспорюваний договір, був звільнений із займаної посади виконуючого обов`язки директора державного підприємства "Понінківське" і права підпису не мав, що підтверджується наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 252-п від 10.10.2017р., а також листом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 37-21-15/1082 від 24.01.2019р., згідно якого посада директора державного підприємства "Понінківське" у період з 11.10.2017р. по 11.10.2018р. була вакантною.

Враховуючи вищевикладене, суд, відповідно до матеріалів справи, дійшов висновку, що наявні підстави для визнання договору інвестування від 19.03.2018р. недійсним, оскільки даний правочин, всупереч положенням ч. 2 ст. 203 ЦК України, вчинено особою, яка на момент укладання правочину не могла діяти в інтересах та від імені ДП "Понінківське".

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом визнання угоди недійсною.

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, спірний договір є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України "Про оренду землі", не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та укладений з перевищенням позивачем 1 своїх повноважень. Наведене свідчить про недійсність договору про спільну діяльність на підставі частин 1, 2, 5 статті 203, частини 2 статті 207, статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили згідно вимог ч. 2 статті 86 ГПК України. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача у зв`язку із задоволенням позову.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір інвестування від 19.03.2018р., укладений між Державним підприємством "Понінківське" в особі директора Скібіцкого Ю.В. та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Північ" в особі директора Грицуна О.І.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Північ" (м. Вінниця, вул. Київська, 14, офіс 411, ідентифікаційний код 42002529) на користь Хмельницької обласної прокуратури (м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102) 2102,00грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) відшкодування судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Порядок подання апеляційної скарги визначений ст.257 та пп.17.5 п.17 Розділу ХІ „Перехідні положення ГПК України.

Повний текст рішення складено 24.05.2021р.

Суддя С.І. Крамар

Віддрук. 6 прим.(надісл. всім реком. з повідом.):

1 - до справи;

2 - Заступнику керівника Шепетівської місцевої прокуратури (03840, Хмельницька обл., м. Шепетівка, вул. С. Оврашка, 43),

3 - позивачу 1 (30511, Хмельницька обл., Полонський р-н, смт. Понінки, вул. Островського, 104),

4 - позивачу 2 (01133, м. Київ, вул. Г. Алмазова, 18/9),

5 - Хмельницькій обласній прокуратурі (29000, м. Хмельницький, провул. Військоматський, 3),

6 - відповідачу ТОВ "Солар Північ" (21009, м. Вінниця, вул. Київська, 14, офіс 411).