Рішення

від 24.05.2021 по справі 560/3891/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/3891/21

РІШЕННЯ

іменем України

24 травня 2021 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючої-судді Гнап Д.Д. розглянув адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Старосинявської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 звернувся в суд позовом до Старосинявської селищної ради, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Старосинявської селищної ради Хмельницької області при розгляді клопотання ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 від 15.02.2021 року (зареєстрованого 23.02.2021 за вх.№Л/973) про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2га, яка розташована на території Старосинявської селищної ради Хмельницької області (за межами населеного пункту Нова Синявка, кадастровий номер: 6824484000:02:013:0041), а саме на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок;

- зобов`язати Старосинявську селищну раду області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 від 15.02.2021 року (зареєстрованого 23.02.2021 за вх.№Л/973) про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2га, яка розташована на території Старосинявської селищної ради Хмельницької області (за межами населеного пункту Нова Синявка, кадастровий номер:6824484000:02:013:0041), а саме на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Позовні вимоги мотивовані протиправною, на думку позивача, бездіяльністю відповідача щодо розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства.

До суду 23.04.2021 надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що відповідно Цивільного кодексу України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Згідно зі статтею 30 цього Кодексу цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. За приписами частини першої статті 34 Цивільного кодексу України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

Оскільки в ході розгляду клопотання встановлено, що ОСОБА_2 не досягла повноліття, їй відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 02.04.2021 відкрито провадження в цій справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 15.03.2010 року ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_3 (мати) є батьками малолітньої ОСОБА_2 .

15.02.2021 ОСОБА_1 , як законний представник своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 , звернувся з клопотанням до Старосинявської селищної ради Хмельницької області про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2га, яка розташована на території Старосинявської селищної ради Хмельницької області (за межами населеного пункту Нова Синявка, кадастровий номер: 6824484000:02:013:0041), а саме на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

До вказаного клопотання законним представником ОСОБА_2 додано графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування та копію свідоцтва про народження неповнолітньої дитини.

За наслідком розгляду цього клопотання, листом від 16.03.2021 №538 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,00 га, оскільки у ході розгляду встановлено, що на даний момент громадянкою ОСОБА_2 не досягнуто повноліття.

Не погодившись із відмовою відповідача, що викладеною у формі листа, та вважаючи її протиправною, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

IV. ОЦІНКА СУДУ

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України (далі за текстом ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Частиною третьою статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, порядок проведення якої регламентовано положеннями статті 118 ЗК України.

Частиною першою статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Під час розгляду справи відповідач не заперечив, що саме до його повноважень належить розгляд питання про надання чи відмову у наданні позивачу вищевказаного дозволу. А тому, дану обставину суд вважає безспірною.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною шостою вказаної статті передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто, відповідач, розглядаючи заяву ОСОБА_2 , повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. У випадку надання відмови, Старосинявська селищна рада повинна була керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у статті 118 ЗК України.

Відповідно до листавідповідача підставою для відмови у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо одержання безоплатно у власність земельної ділянки стало посилання на те, що на даний момент громадянкою ОСОБА_2 не досягнуто повноліття.

Оцінюючи мотиви відмови, викладені у листі відповідача, суд встановив, що дійсно на момент звернення до відповідача, ОСОБА_2 не досягла чотирнадцятирічного віку, а відтак є малолітньою особою у розумінні частини 1 статті 31 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 31 Цивільного кодексу України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Частиною першою статті 242 Цивільного кодексу України передбачено, що батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

При цьому, за змістом частини шостої статті 203 Цивільного кодексу України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересах їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відтак, в інтересах малолітньої особи мають діяти її законні представники.

Матеріалами справи підтверджується, що в інтересах малолітньої ОСОБА_2 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, звернувся її батько ОСОБА_1 (законний представник), від імені якої підписана дана заява. При цьому, як вбачається із поданого клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою до нього додано копію свідоцтва про народження, що додатково підтверджує правомочність останньої на отримання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в інтересах ОСОБА_2 .

Таким чином, вказаний правочин вчинено дієздатною особою - батьком позивача в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , що відповідає нормам Цивільного кодексу України.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 802/1596/17-а (провадження № К/9901/11218/18).

Відповідно до частини тринадцятої статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вноситися сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом ради, головою місцевої державної адміністрації, головою районної, обласної ради, загальними зборами громадян.

Зазначеною нормою визначений вичерпний перелік суб`єктів, наділених повноваженнями щодо визначення необхідності внесення на розгляд місцевої ради певних питань, вирішення яких законом віднесене до її компетенції, в тому числі і тих, що стосуються відведення земельних ділянок у власність, та не передбачені повноваження місцевої ради щодо відмови розглядати питання, внесені на її розгляд, відповідно до частини тринадцятої статті 46 закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Суд вважає, що відповідач не приймаючи рішення про внесення на розгляд сесії селищної ради питання щодо затвердження проекту відведення спірної земельної ділянки є порушенням закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Таким чином відповідачем допущено протиправну бездіяльність.

Згідно з статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

З урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання Старосинявську селищну раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 від 15.02.2021 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2га, яка розташована на території Старосинявської селищної ради Хмельницької області (за межами населеного пункту Нова Синявка, кадастровий номер:6824484000:02:013:0041), а саме на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Адміністративне судочинство спрямоване на зміцнення законності, правопорядку та попередження правопорушень, а також сприяє активному та ініціативному виявленню порушень прав, свобод та інтересів осіб з боку влади та поновлення цих прав чи запобігання їх порушенню, а тому суди адміністративної юрисдикції повинні захищати такі права фізичних і юридичних осіб (зокрема й право на відшкодування витрат на правову допомогу) усіма передбаченими й дозволеними законодавством України способами.

Одночасно, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Представник позивача, який є адвокатом та представляє інтереси останнього на підставі ордеру №1012494, не надав до позовної заяви жодних доказів на підтвердження витрат на правову допомогу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що витрати на правову допомогу не підтверджені документально, а тому у задоволенні заяви про їх стягнення слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Старосинявської селищної ради при розгляді клопотання ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 від 15.02.2021 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2га, яка розташована на території Старосинявської селищної ради Хмельницької області (за межами населеного пункту Нова Синявка, кадастровий номер: 6824484000:02:013:0041), а саме на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Зобов`язати Старосинявську селищну раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 від 15.02.2021 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2га, яка розташована на території Старосинявської селищної ради Хмельницької області (за межами населеного пункту Нова Синявка, кадастровий номер:6824484000:02:013:0041), а саме на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Стягнути ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) грн за рахунок бюджетних асигнувань Старосинявської селищної ради.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 24 травня 2021 року

Позивач:ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідач:Старосинявська селищна рада (вул. Івана Франка, 8,Стара Синява,Старосинявський район, Хмельницька область,31400 , код ЄДРПОУ - 04402824)

Головуючий суддя Д.Д. Гнап