Постанова

від 25.05.2021 по справі 520/12694/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2021 р. Справа № 520/12694/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 (головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О.) по справі № 520/12694/2020

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати протиправною та скасувати вимогу У ДПС у Харківській області №ф-115897-17 від 14.11.2019 Г про стягнення з ФОП ОСОБА_1 боргу в сумі 14 815,02 грн;

- зобов`язати ГУ ДПС у Харківській області здійснити коригування відомостей в особовій картці платника Єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ФОП ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за період з 19.07.2018 по 21.10.2019;

- зобов`язати ГУ ДПС у Харківській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-115897-17 від 14.11.2019 на суму 14 815,02 грн. єдиного внеску.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 грн. 80 коп.

ГУ ДПС у Харківській області (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просило скасувати рішення суду та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що за позивачем нараховується заборгованість в сумі 14 815,02 грн, яка виникла в результаті несплати єдиного внеску у період ІІ - IV квартали 2018 року та І - ІІІ квартали 2019 року. Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що за цей період ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах та не сплачував єдиний соціальний внесок, а тому податкова вимога є правомірною.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021 допущено заміну відповідача по справі № 520/12694/2020 - ГУ ДПС у Харківській області на ГУ ДПС у Харківській області (код в ЄДРПОУ ВП: 43983495).

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 з 30.05.2018 зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку в ГУ ДПС у Харківській області, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.78).

У період з 04.05.2018 по 31.07.2018 позивач працював в ТОВ "Рошен-Харків" на посаді мерчендайзера, з 05.09.2018 по 05.02.2019 - в Харківській філії Іноземного підприємства Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед на посаді торгівельного представника у відділі продажу замовникам, що підтверджується записами в трудовій книжці (а.с. 11-13).

14.11.2020 ГУ ДПС у Харківській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-115897-17, якою позивача зобов`язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску за період ІІ - IV квартали 2018 року та І - ІІІ квартали 2019 року в розмірі 14 815,02 грн (а.с. 84).

13.07.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив роз`яснити підстави винесення податкової вимоги від 14.11.2020, надати її копію та розрахунок (а.с. 14) .

У відповідь на звернення позивача, 23.07.2020 податковий орган листом повідомив, що в автоматичному режимі ФОП ОСОБА_1 нараховано єдиний внесок за період з ІІІ- ІУ квартали 2018 та І-ІІІ квартали 2019, у зв`язку з його несплатою ГУ ДПС у Харківській області сформовано та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2020 в розмірі 14 815,02 грн, за адресою відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, поштовий корінець якої повернувся без вручення " за закінченням встановленого строку зберігання". (а.с. 17-18).

30.07.2020 позивач оскаржив зазначену податкову вимогу в адміністративному порядку (а.с. 21-22). Відомості щодо розгляду податковим органом скарги ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.

Не погодившись з вимогою про сплату боргу, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що у спірний період позивач був найманим працівником, є застрахованою особою, а тому обов`язком сплати єдиного внеску наділений роботодавець.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної скарги переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи оскарження відповідачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині задоволення позовних вимог та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, слід зазначити наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначають Податковий кодекс України та Закон України № 2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до п.п 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Підпункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону,

- на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Вказаного правового висновку дійшов Верховний Суд при перегляді у касаційному порядку рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.07.2019, постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 19.09.2019 у даній справі № 440/2149/19 (№ К/9901/28514/19), зазначивши, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка не отримувала дохід від неї.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, по справі № 520/3939/19, від 23.01.2020 по справі № 480/4656/18.

Судом встановлено, що позивачу, в автоматичному режимі щоквартально нарохувався єдиний соціальний внесок :

-по строку сплати 19.07.2018 в сумі 1 638,12 грн. за ІІ квартал 2018 року (за травень-червень 2018 року);

-по строку сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. за ІІІ квартал 2018 року;

-по строку сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. за IV квартал 2018 року;

-по строку сплати 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн. за І квартал 2019 року;

-по строку сплати 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн. за ІІ квартал 2019 року;

-по строку сплати 21.10.2019 в сумі 2754,18 грн. за ІІІ квартал 2019 року, що підтверджується розрахунком боргу (а.с. 19).

Доказів оплати єдиного внеску позивачем не надано ні суду першої , ні суду апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції виходив з того, що в спірний період позивач перебував у трудових відносинах, був найманим працівником та єдиний соціальний внесок за нього сплачував роботодавець.

Так, в період з 04.05.2018 по 31.07.2018 позивач працював в ТОВ "Рошен-Харків" на посаді мерчендайзера, з 05.09.2018 по 05.02.2019 - в Харківській філії Іноземного підприємства Кока-Кола Беверіджис Україна Лімітед на посаді торгівельного представника у відділі продажу замовникам, та за цей період сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підтверджується відомостями УПФУ про застраховану особу форми ОК-5 та ОК-7 та трудовою книжкою.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем ні суду першої ні апеляційної інстанції не надано доказів здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності та отримання доходу в період з травня по липень 2018 року та з вересня 2018 року по лютий 2019 року, а також доказів на спростування висновків суду про сплату роботодавцями за найманого працівника ОСОБА_1 єдиного внеску в цей період.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Враховуючи місячний розмір мінімальної заробітної плати, який відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році становив 3 723,00 грн, а 2019 році становив 4 173,00 грн відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" та ставку, визначену статтею 8 Закону № 2464-VI у розмірі 22 %, мінімальний страховий внесок у 2018 році складав 819,06 грн, а у 2019 році - 918,06 грн.

Враховуючи, що з травня по липень 2018 року та з вересня 2018 року по лютий 2019 року позивач був найманим працівником, а обов`язком сплати єдиного внеску за нього наділений роботодавець, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що контролюючим органом неправомірно нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску за вказаний період у загальному розмірі 7 569,54 грн.(819,06 грн х 7 міс. + 918,06 грн х 2 міс.), тому вимога в цій частині правомірно скасована , а позов в зазначеній частині - задоволено.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що у серпні 2018 року та в період з березня по вересень 2019 року, доказів перебування позивача у трудових відносинах та сплати ним єдиного соціального внеску, матеріали справи не містять.

Наявна в матеріалах справи копія трудової книжки не містить записів щодо працевлаштування позивача в цей період.

Отже, позивач, будучи зареєстрованим фізичною особою-підприємцем та не перебуваючи у трудових відносинах як найманий працівник, не нарахував та сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску у серпні 2018 року - 819,06 грн. та в період з березня 2019 року по ІІІ квартал 2019 року - 918,06 грн. щомісячно, внаслідок чого утворилася недоїмка, яка склала 7 245,48 грн (819,06 грн + 918,06 грн. х 7 міс.).

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимога ГУ ДПС у Харківській області від 14.11.2020 про сплату боргу (недоїмки) ЄСВ є законною та обґрунтованою в частині 7 245,48 грн.

Проте, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, зокрема не враховано відсутність доказів працевлаштування позивача за цей період та відомостей про сплату єдиного соціального внеску у довідках форми ОК-5 та ОК-7 , що призвело до невірного застосування норм матеріального права.

Отже, рішення суду підлягає скасуванню в частині визнання протиправною та скасування вимоги 14.11.2019 на суму 7 245,48 грн з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Стосовно розподілу витрат зі сплати судового збору, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Враховуючи, що за наслідками апеляційного перегляду позов задоволено частково, відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в сумі 428,81 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області.

Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 по справі № 520/12694/2020 - скасувати в частині визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-115897-17 від 14.11.2019 в сумі 7 245,48 грн. (сім тисяч двісті сорок п`ять гривень 48 копійок).

Прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - відмовити.

Абзац 4 резолютивної частини рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 по справі № 520/12694/2020 змінити, виклавши його в наступній редакції: Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у сумі 428 (чотириста двадцять вісім) грн 81 коп .

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2020 по справі № 520/12694/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій