Постанова

від 19.05.2021 по справі 300/2080/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/2080/20 пров. № А/857/6277/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,

за участі секретаря судового засідання Стельмаха П.П.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року (судді Панікара І.В., ухвалене у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження о 15 год. 44 хв. в м. Івано-Франківськ повний текст рішення складено 24.11.2020) у справі №300/2080/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 19.08.2020 звернувся в суд з позовом до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області від 27.04.2017 Про скасування дії містобудівних умов та обмежень земельної ділянки від 29.10.2015 № 176-51.1-01 .

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Державна архітектурно-будівельна інспекція України подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов`язку доказування протилежного. Вказує про порушення частини 2 статті 5, частини 2 статті 24, статті 29, пункту 6 розділу V Прикінцеві положення Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , пункту 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудов земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 № 109. Посилається на постанову Верховного Суду від 11.07.2019 у справі №809/342/18.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача Аверкова С.О. проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідачі та третя особа, явку уповноважених представників в судове засідання апеляційного суду не забезпечили, належним чином повідомлені про час та дату апеляційного розгляду справи.

Згідно із частинами 1, 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що на 29.10.2015 Департамент містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради надав ОСОБА_1 як замовнику будівництва містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 176-51.1-01 щодо будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими закладами громадського обслуговування по АДРЕСА_1 (том 1 аркуші справи 17-18). Згідно пункту 8 вказаних містобудівних умов та обмежень, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). При цьому, в пункті 10 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 29.10.2015 року № 176-51.1-01 зазначено, що функціональне призначення земельної ділянки згідно генерального плану міста: існуючий стан - території, що реконструюються.

На підставі вказаних містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 29.10.2015 № 176-51.1-01 позивач розробив проект будови, а Філія ТзОВ Українська будівельно-технічна експертиза затвердила 06.06.2017 року експертний звіт № 7-185-17КЧ/ІФ щодо розгляду проектної документації в частині міцності, надійності та довговічності об`єкта будівництва за робочим проектом Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими закладами громадського обслуговування в місті Івано-Франківську по АДРЕСА_1 (том 1 аркуші справи 11-12).

19.05.2020 позивач звернулася до Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради із заявою, в якій просила надати дублікат містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Листом начальника Управління архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради від 28.05.2020 № Д/58 повідомлено позивача, що рішенням Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області від 27.04.2017 року скасовано дію містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 29.10.2015 року № 176-51.1-01 для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими закладами громадського обслуговування на АДРЕСА_1 (том 1 зворотній бік аркуш справи 13).

ОСОБА_1 звернулася до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області із запитом про надання інформації щодо підстав для прийняття рішення від 27.04.2017 року про скасування містобудівних умов та обмежень.

На вказаний запит управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області 30.06.2020 надано відповідь в якій зазначено, що Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області проведено позапланову перевірку діяльності Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради, в ході якої виявлено ряд зауважень та порушень, у зв`язку з чим прийнято оскаржуване рішення. Для отримання копій матеріалів щодо результатів позапланової перевірки, рекомендовано звернутись до Департаменту, як об`єкта нагляду в даному випадку (том 1 аркуш справи 14).

На запит адвоката, Управлінням архітектури, дизайну та містобудівної діяльності Івано-Франківської міської ради надано відповідь до якої долучено, оскаржуване рішення.

Відповідно до змісту Рішення від 27.04.2017 про скасування містобудівних умов та обмежень від 29.10.2015 року №176-51.1-01, це рішення прийнято за наслідками позапланової перевірки об`єкту нагляду Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради (том 1 аркуш справи 10).

Оскаржуване рішення мотивовано тим, що під час перевірки при наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на АДРЕСА_1 для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими закладами громадського обслуговування, замовник - ОСОБА_1 , встановлено порушення частини 2 статті 5, частини 2 статті 24, статті 29, пункту 6 розділу Прикінцеві положення ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності , пункту 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 року № 109, а саме: цільове та функціональне призначення земельної ділянки не відповідає намірам забудови; надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки за відсутності затверджених відповідно до ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності плану зонування або детального плану території.

Позивач, вважаючи рішення від 27.04.2017 Про скасування дії містобудівних умов та обмежень земельної ділянки від 29.10.2015 року № 176-51.1-01 протиправним, звернувся до суду із вказаним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 8 частини 1 статті 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності від 17.02.2011 №3038-VI (далі - Закон №3038-VI в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 6 Закону №3038-VI управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування. До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України Про архітектурну діяльність .

Відповідно до статті 41 Закону №3038-VІ державний архітектурно-будівельний нагляд - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі по тексту також - об`єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.

Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 13 Закону України Про архітектурну діяльність від 20.05.1999 №687-XIV передбачено, що до уповноважених органів містобудування та архітектури належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури; структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури. Орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури, структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій підконтрольні і підзвітні відповідним органам виконавчої влади в межах, передбачених законом. Органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні . З питань делегованих повноважень, передбачених підпунктом б частини першої статті 31 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , виконавчі органи сільських, селищних, міських рад підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Частинами 2 та 3 статті 8 Закону №3038-VІ встановлено, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Статтею 26 Закону №3038-VI передбачено, що забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

В частині 5 цієї статті визначено, що проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; б) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Згідно частини 1 статті 29 Закону №3038-VI основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Частиною 2 статті 29 Закону №3038-VI передбачено, що фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Відповідно до частин 3-7 статті 29 Закону №3038-VI розгляд заяви і надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх наданні здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви. Рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. До містобудівних умов та обмежень можуть включатися вимоги щодо архітектурних та інженерних рішень. Склад, зміст, порядок надання містобудівних умов та обмежень визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

Наведені вище правові норми Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачають етапи здійснення проектування та будівництва об`єктів, які в контексті обставин даної справи дотримані позивачем, а також обов`язок спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури визначити відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

В свою чергу Порядок надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 року № 109 (далі - Порядок чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2.1 Порядку містобудівні умови та обмеження є основною складовою вихідних даних. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу, у порядку, встановленому Законом України Про регулювання містобудівної діяльності .

Пунктом 2.2 Порядку для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовником додаються: засвідчена в установленому порядку копія документа про право власності (користування) земельною ділянкою; ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; кадастрова довідка з містобудівного кадастру (у разі наявності); черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру - за умови відсутності містобудівного кадастру); фотофіксація земельної ділянки (з оточенням); містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об`єкта будівництва.

Згідно пункту 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом України Про регулювання містобудівної діяльності .

Також, згідно пункту 32 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 № 698 якщо рішення об`єкта нагляду порушує вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, таке рішення скасовується або його дія зупиняється в разі можливості усунення виявлених порушень.

Про скасування або зупинення дії рішення об`єкта нагляду головним інспектором будівельного нагляду приймається рішення за формою згідно з додатком 6, яке надсилається об`єкту нагляду протягом трьох робочих днів з дати його прийняття рекомендованим листом з описом вкладення з повідомленням про вручення. У разі зупинення дії рішення об`єкт нагляду вживає заходів щодо усунення порушень, зазначених у рішенні про зупинення, та про результати повідомляє головному інспектору будівельного нагляду, який прийняв таке рішення.

З вищевказаних норм слідує, що рішення об`єкта нагляду, яке порушує вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності зупиняється, і лише у випадку неможливості усунення виявлених порушень вказане рішення скасовується.

Таким чином колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що контролюючий орган вдався до крайнього заходу, скасувавши дозвільні документи позивача, що є порушенням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Щодо зазначеного відповідачем в рішенні від 27.04.2017 про скасування дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 29.10.2015 року № 176-51.1-01 про порушення щодо невідповідності цільового призначення земельної ділянки площею 0,1 га (кадастровий номер 2610100000:01:009:0027) намірам забудови, то суд вказує на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України Про землеустрій , цільове призначення земельної ділянки - це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Категорії земель визначає стаття 19 Земельного кодексу України. Так, згідно пункту б частини 1 статті 19 Земельного кодексу України передбачено землі житлової та громадської забудови.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (стаття 38 Земельного кодексу України).

Згідно положень статті 39 Земельного кодексу України, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм.

Відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Згідно пункту 8 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 29.10.2015 року № 176-51.1-01, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); При цьому, в пункті 10 вказаних містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки зазначено, що функціональне призначення земельної ділянки згідно генерального плану міста: існуючий стан - території, що реконструюються.

В пункті 6 містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 29.10.2015 року № 176-51.1-01 вказано документи, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою, а саме: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.12.2013 року, індексний номер витягу: 14279182, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 236457626101, дата державної реєстрації: 09.12.2013 рік.

Як встановлено судом рішенням Івано-Франківської міської ради від 18.10.2013 року за № 1250-38 затверджено ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки цільове призначення якої змінюється з ведення особистого селянського господарства на будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд громадян (том 1 аркуш справи 21).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.12.2013 року, індексний номер витягу: 14279182, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 236457626101, дата державної реєстрації: 09.12.2013 рік, земельна ділянка за кадастровим номером 2610100000:01:009:0027, площею 0,1 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на праві власності, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (том 1 аркуш справи 19).

Таким чином, цільове призначення земельної ділянки, на якому здійснюється будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими закладами громадського призначення, відповідно до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 29.10.2015 року № 176-51.1-01, відповідає намірам забудови за адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо доводів апелянта про відсутність плану зонування території (зонінг) містобудівної документації, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Частина 1 статті 18 Закону №3038-VI план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону №3038-VI детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території

При цьому, згідно частини 8 статті 19 Закону №3038-VI детальний план території у межах населеного пункту розглядається і затверджується виконавчим органом сільської, селищної, міської ради протягом 30 днів з дня його подання, а за відсутності затвердженого в установленому цим Законом порядку плану зонування території - відповідною сільською, селищною, міською радою.

Таким чином, в основі плану зонування та детального плану території знаходиться генеральний план міста та відповідно чинний закон не передбачає обов`язку для територіальної громади у випадку розроблення і затвердження детального плану території додатково розробляти і затверджувати ще й план зонування території.

Суд зазначає, що на час видачі позивачу містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, план зонування території не розроблявся Івано-Франківською міською радою.

Згідно пункту 9 Посилання на містобудівну документацію Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки 29.10.2015 року № 176-51.1-01, містобудівні умови надані позивачу на підставі такої містобудівної документації: Генеральний план міста, розроблений державним інститутом проектування міст Діпромісто в 1991 р. Коригування в 2000 р. на розрахунковий термін до 2026 р.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 11 квітня 2018 року в справі № 803/1231/17, від 14 серпня 2018 року в справі № 823/5265/15 та від 07 лютого 2019 року в справі № 803/952/17, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є, зокрема, невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, тобто така невідповідність встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень При цьому, невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 11.02.2020 по справі №803/1596/17, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Суд не приймає доводи скаржника, які ґрунтуються на висновках Верховного Суду, викладених в постанові від 11.09.2019 у справі №809/342/18, оскільки правовідносини в цій справі та в розглядуваній справі не є подібними.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Стаття 73 КАС України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

А відповідно стаття 76 КАС України вказує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не довів правомірність прийнятого рішення, судом першої інстанції судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються, судом першої інстанції прийнято рішення на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи і підстав для його скасування не вбачається.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України - залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року у справі №300/2080/20 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді Р.Й. Коваль

В.В. Гуляк

Повний текст постанови складено 24.05.2021.