Рішення

від 26.05.2021 по справі 640/13674/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2021 року м. Київ № 640/13674/20

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кармазіна О.А., суддів Катющенка В.П. та Скочок Т.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом:Громадської організації Мінбуд до:Кабінету Міністрів України треті особи:Міністерство розвитку громад та територій України Державна архітектурно-будівельна інспекція України Державна сервісна служба містобудування України Державна інспекція містобудування України про: визнання незаконними та нечинними постанов, -

В С Т А Н О В И В:

Громадська організація Мінбуд (08135, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. В. Лобановського, 21, к. 1, прим. 25, код ЄДР: 43548830) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2), в якому просить суд:

1) визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 218 Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України (надалі - Постанова № 218);

2) визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 219 Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (надалі - Постанова.

Позиція позивача.

Позивач зазначає, що приводом для оскарження зазначених нормативно-правових актів є те, що оскаржувані Постанови КМУ стосуються регулювання саме тої сфери діяльності, яка є пріоритетною для позивача та щодо якої ГО МІНБУД здійснює свою основну діяльність, а саме - розвиток архітектурно-будівельної сфери діяльності, оскільки зазначеними оскаржуваними Постановами КМУ було ліквідовано єдиний і створено замість одного відразу три інших центральних органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері архітектури та містобудування, державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Позивач зазначає, що постановою КМУ № 219 від 13.03.2020 р. передбачено, що Державна інспекція містобудування України (ДІМ) для виконання покладених на неї завдань має право: залучати до участі у вивченні окремих питань вчених і фахівців, працівників організацій (за погодженням з їх керівниками); залучати до проведення перевірок представників громадських об`єднань (за погодженням з їх керівниками); одержувати в установленому законодавством порядку від громадських об`єднань інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань і функцій; скликати наради, утворювати комісії та робочі групи, проводити наукові конференції та семінари з питань, що належать до її компетенції. Також, ДІМ утворює комісії, робочі та експертні групи. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції ДІМ, обговорення найважливіших напрямів її діяльності в ДІМ може утворюватися колегія як консультативно-дорадчий орган. Що в свою чергу дублює повноваження ДАБІ.

Оскільки, головною метою діяльності ГО МІНБУД є забезпечення сталого розвитку будівельної галузі, напрямами діяльності: сприяти розвитку будівельної галузі, оцінювати діяльність та сприяти позитивним змінам в підрозділах державної влади, брати участь у громадських експертизах законопроектів та підготовка пропозицій щодо вдосконалення нормативно-правових актів в будівельній галузі, що в свою чергу прямо стосується оскаржуваних Постанов.

Окрім того, як зазначає позивач, на адресу ГО МІНБУД надійшов лист (вх. № 01/03 від 24.03.2020) щодо правового та експертного аналізу постанов КМУ № 218 та № 219 від 13.03.2020.

Оскільки деякі члени організації є керівниками та працівниками підприємств, що здійснюють господарську діяльність, яка передбачає будівництво об`єктів, останні мають отримувати відповідну реєстраційну та дозвільну документацію на будівництво об`єктів та проходити відповідний нагляд та контроль щодо відповідності об`єктів будівництва відповідним нормам в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури, містобудування, державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Таким чином, як вважає позивач, оскільки оскаржуваними постановами КМУ № 218 та № 219 від 13.03.2020 р. було ліквідовано єдиний центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури та містобудування, державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду і створено замість одного відразу три інших центральних органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері архітектури та містобудування, державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, зазначені нормативно-правові акти зачіпають права та інтереси Позивача , як суб`єкта господарської діяльності , що здійснює будівництво, та до якого вони також застосовуються з моменту набрання ними чинності.

Отже, як вважає позивач, ГО МІНБУД є представником суб`єктів правовідносин у яких буде застосовано оскаржувані нормативно-правові акти, а відповідно може оскаржити їх в судовому порядку.

На переконання позивача, Постанови КМУ № 218 та № 219 є незаконними, оскільки були прийняті з порушеннями чинного законодавства України, а їх норми суперечать нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

Так, на думку позивача, Міністерство розвитку громад та територій України (Мінрегіон) є центральним органом виконавчої влади, що виключно забезпечує формування державної політики у сфері архітектурно-будівельного контролю та нагляду, проте як реалізацію державної політики у сфері архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснює інший центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури. Позивач зазначає, що відповідно до п. 1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, що затверджене Постановою КМУ від 09.07.2014 р. № 294, Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Однак, оскаржуваною Постановою КМУ № 218 від 13.03.2020 року Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України було ліквідовано Державну архітектурно-будівельну інспекцію та утворено Державну сервісну службу містобудування України (далі - ДССУ) як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Таким чином, як зазначає позивач, завдання діяльності новоствореної Державної сервісної служби містобудування України повністю дублює завдання діяльності ліквідованої Державної архітектурно-будівельної інспекції, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Проте, як зазначається у позові, постановою КМУ № 219 від 13.03.2020 року Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду було також утворено:

- Державну інспекцію містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який (також як і новостворена Державна сервісна служба містобудування України) реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду;

- Державне агентство з технічного регулювання у містобудуванні України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань технічного регулювання у сфері містобудування, хоча, відповідно до Положення про Міністерство розвитку громад та територій України, саме Мінрегіон реалізує державну політику у сфері технічного регулювання у будівництві.

Отже, як зазначає позивач, з прийняттям оскаржуваних Постанов КМУ № 218 та № 219 від 13.03.2020 року було замість єдиного центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (що передбачено нормами Законів України Про архітектурну діяльність та Про регулювання містобудівної діяльності ) - створено одразу три центральні органи, два з яких одночасно створених та діючих дублюють свою сферу діяльності: реалізація державної політики з питань державного архітектурно- будівельного контролю та нагляду, а саме: Державна сервісна служба містобудування України та Державна інспекція містобудування України, та третій центральний орган - Державне агентство з технічного регулювання у містобудуванні України, що реалізує державну політику з питань технічного регулювання у сфері містобудування, повноваженнями щодо чого вже наділене Міністерство розвитку громад та територій України, та крім того зазначеними Законами України не передбачено існування окремого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику виключно з питань технічного регулювання у сфері містобудування.

Таким чином, як зазначає позивач, є підстави стверджувати, що оскаржувані Постанови КМУ № 218 та № 219 від 13.03.2020 порушують норми нормативно-правових актів, що мають вишу юридичну силу, а саме Закону України Про архітектурну діяльність та Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , оскільки останніми передбачено єдиний центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а також взагалі не передбачено окремого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику виключно з питань технічного регулювання у сфері містобудування, повноваженнями щодо чого наділене Міністерство розвитку громад та територій, що в свою чергу також забезпечує формування державної політики у сфері архітектури та містобудування.

Крім того, оскаржувані Постанови, на думку позивача, суперечать одна одній та створюють в державі ситуацію невизначеності та двовладдя між декількома центральними органами виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері архітектурно-будівельного контролю та нагляду, оскільки, відповідно до Постанови КМУ № 218 від 13.03.2020 - Державна архітектурно-будівельна інспекція продовжує здійснювати повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення Державної сервісної служби містобудування, проте як відповідно до Постанови КМУ № 219 від 13.03.2020 р. зупинено дію постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. № 553 Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю до початку виконання функцій і повноважень Державної інспекції містобудування, який (державний архітектурно-будівельний контроль) якраз і має здійснювати Державна архітектурно-будівельна інспекція до завершення здійснення заходів з утворення саме Державної сервісної служби містобудування, проте не Державної інспекції містобудування.

Отже, в даному випадку, ліквідована Державна архітектурно-будівельна інспекція зобов`язана здійснювати свої повноваження та функції до завершення утворення Державної сервісної служби містобудування, проте як фактично здійснення таких повноважень Державною архітектурно-будівельною інспекцією унеможливлено зупиненням дії постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. № 553 Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю до початку виконання функцій і повноважень Державної інспекції містобудування (згідно оскаржуваної Постанови КМУ №219 від 13.03.2020 року).

Також, як зазначає позивач, відповідно до вимог ст. 13 Закону України Про архітектурну діяльність , до уповноважених органів містобудування та архітектури належать виключно два центральні органи виконавчої влади, а саме: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури (в даному випадку - Міністерство розвитку громад та територій України (Мінрегіон)) та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури (в даному випадку - Державна архітектурно-будівельна інспекція України, що ліквідована оскаржуваною Постановою КМУ № 218 від 13.03.2020 р.), проте як із прийняттям КМУ оскаржуваних Постанов № 218 та № 219 від 13.03.2020 р., всупереч вимогам Закону України Про архітектурну діяльність Кабінетом Міністрів України було замість одного (що передбачено Законом) ліквідованого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури, створено одразу три центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері архітектури. Позивач також звертає увагу на те, що оскаржувані Постанови всупереч ч. 1 ст. 49 Закону № 794-VII та всупереч п. 13 Правил № 870 у вступній частині не містять визначення мети їх прийняття, а також не зазначено акт законодавства, відповідно до якого чи на виконання якого приймались оскаржувані Постанови КМУ.

Крім того, як зазначає позивач, в даному випадку, враховуючи об`єм текстових матеріалів оскаржуваних Постанов та перелік дій, котрий, відповідно до Регламенту КМУ необхідно було вчинити в рамках опрацювання проекту оскаржуваних актів Секретаріатом КМУ, то є всі підстави вважати, що експертиза (фахова і юридична) щодо проектів оскаржуваних Постанов КМУ Секретаріатом КМУ не проводилась, і експертний висновок Секретаріату КМУ, якщо такий додавався до проектів оскаржуваних актів, скоріш за все був складений без проведення експертизи.

Таким чином, позивач вважає, що оскаржувані нормативно-правові акти (Постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 р. № 218 та № 219) є незаконними, оскільки були прийняті з порушеннями чинного законодавства України, а їх норми суперечать нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

Позиція відповідача.

Так, щодо повноважень Кабінету Міністрів України при прийнятті оскаржуваних постанов, відповідач, посилаючись на положення профільного законодавства України (ст. 117 Конституції України, Закон України Про Кабінет Міністрів України , Закон України Про центральні органи виконавчої влади ) звертає увагу, що Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України.

Утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень.

Щодо необхідності громадських обговорень, зазначено, що відповідно до абзаців 1, 2 параграфу 42 Регламенту розробник організовує громадське обговорення проектів актів Кабінету Міністрів, що мають важливе суспільне значення і стосуються прав та обов`язків громадян, а також проектів, які передбачають надання пільг, переваг окремим суб`єктам господарювання, делегування функцій, повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, зокрема, організаціям недержавної форми власності.

Відповідач зазначає, що незважаючи на те, що оскаржувані постанови не потребували громадських обговорень, Міністерством розвитку громад та територій України 25.02.2020 були оприлюднені проекти постанов Кабінету Міністрів України Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду та Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції України та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України . Проекти постанов розміщені на офіційному сайті Мінрегіону (www.minregion.gov.па) за посиланням: Напрямки діяльності - Регуляторна діяльність - Проекти актів для обговорень . Зауваження на пропозиції щодо оскаржуваних постанов приймались протягом 15 днів.

За висновком відповідача, постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 218 Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 219 Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду видані Кабінетом Міністрів України в межах наданих йому законом повноважень, сама по собі незгода позивача з зазначеними постановами не є підставою для їх скасування.

Щодо законності та обґрунтованості спірних постанов відповідач, посилаючись на положення профільного у цій сфері законодавства (Закон України Про архітектурну діяльність , Закон України Про регулювання містобудівної діяльності ), зазначає, що законодавством передбачено функціонування центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику в сфері містобудування, в сфері архітектурно-будівельного контролю та нагляду, так і функціонування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури.

При цьому, звертає увагу, що відповідно до законодавства повноваження та функції вказаних органів державної влади не є тотожними, як про це зазначив Позивач в своїй позовній заяві, підміняючи поняття органу державної влади, що реалізує державну політику в сфері містобудування та сфері архітектурно-будівельного контролю повноваженням органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури.

В той час як, згідно з оскаржуваними нормативно-правовими актами утворюються центральні органи виконавчої влади, що здійснюють реалізацію державної політики у сфері архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Утворення вказаних центральних органів виконавчої влади жодним чином, на думку відповідача, не порушує вимог статті 6 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , згідно якої передбачено функціонування визначеного переліку органів державного архітектурно-будівельного контролю.

В свою чергу, згідно з постановою № 219 на виконання вимог частини другої статті 6 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачено також і утворення центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань технічного регулювання у сфері містобудування, - Державного агентства з технічного регулювання у містобудуванні України. При цьому, вказаним нормативно-правовим актами наразі не визначено повноважень та функцій такого державного органу, що утворюється.

Отже, за твердженням відповідача, за відсутності в оскаржуваній постанові Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 219 визначеного кола повноважень Державного агентства з технічного регулювання у містобудуванні України, що утворюється, будь-які твердження про невідповідність чи про порушення внаслідок цього вимог законодавства України є надуманими, безпідставними, такими, що не знаходять свого підтвердження за змістом оскаржуваного нормативно-правового акту.

Крім того, як зазначає відповідач, позивач вважає незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 218 та № 219 у зв`язку з тим, що даними нормативно-правовими актами нібито утворюється невизначеність та двовладдя між декількома центральними органами виконавчої влади, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

В контексті наведеного КМ України зазначає, що згідно з постановою від 13.03.2020 № 218 Державна сервісна служба містобудування України (Держсервісбуд) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

В той час, як відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 219, Державна інспекція містобудування України (ДІМ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (крім надання (отримання, реєстрації), відмов у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів).

Відповідач зазначає, що з вищенаведених положень нормативно-правових актів Уряду вбачається, що повноваження Державної сервісної служби містобудування України полягають у наданні (отриманні, реєстрації), відмови у видачі чи анулюванні (скасуванні) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Тоді як повноваження Державної інспекції містобудування України полягають в реалізації державної політики з інших питань державного архітектурно- будівельного контролю та нагляду (крім тих питань, реалізацію яких здійснює Державна сервісна служба містобудування України).

Крім того, як зазначає відповідач, відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України Про центральні органи виконавчої влади , Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо яких набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про їх припинення, продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень, про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України.

Таким чином, як стверджує КМ України, у відповідності до вимог статті 5 Закону України Про центральні органи виконавчої влади Урядом в межах наданої компетенції прийнято нормативно-правовий акт, яким ліквідовано Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, при цьому здійснення повноважень та функцій цього органу державної влади продовжено до завершення здійснення заходів з утворення Державної сервісної служби містобудування України, до якої переходять частково повноваження та функції Державної архітектурно-будівельної інспекції України, що ліквідується.

В свою чергу, Державну сервісну службу містобудування України утворено згідно з оскаржуваним Позивачем нормативно-правовим актом, який було прийнято в межах та у спосіб, передбачений частиною першою статті 5 Закону України Про центральні органи виконавчої влади .

Також, за твердженням відповідача, не порушує жодних вимог законодавства України, як і прав Позивача положення прийнятої Урядом постанови від 13.03.2020 № 219 щодо зупинення дії Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553. Зазначається, що здійснення центральним органом виконавчої влади, що ліквідується, державного архітектурно-будівельного контролю зупинено актом Урядом до початку виконання функцій і повноважень новоутвореної Державної інспекції містобудування, до якої переходять повноваження та функції у сфері компетенції державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

В той час як до по початку функціонування новоутвореного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно- будівельного контролю та нагляду, передбачено здійснення функцій та повноважень Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, що ліквідується, на підставі чинного Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 № 294, за виключенням проведення заходів державного архітектурно-будівельного контролю щодо суб`єктів містобудування.

Отже, зупинення дії постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю , як і інші положення оскаржуваних нормативно-правових актів Відповідача, жодним чином не порушують прав Позивача і Позивачем не доведено зворотного.

Відтак, як вважає Уряд, постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 218 Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України та постанова Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 219 Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду видана Кабінетом Міністрів України в межах наданих йому законом повноважень.

При цьому, КМ України акцентує увагу на доводах відносно відсутності порушеного права позивача.

Відповідачем також надано доповнення до відзиву (т.2, а.с. 54 - 57) відносно дотримання Регламент КМ України та щодо процедури прийняття спірного акту.

Позивач надав відповідь на відзив (т.2, а.с. 28 - 33), в якій сформулював свою позицію щодо помилковості доводів Уряду.

У свою чергу, КМ України подав заперечення на відповідь на відзив (т.3, а.с. 233-236; т. 4, а.с. 2 - 8), наполягаючи на відсутності порушеного права позивача та дотримання встановлених правил та процедур прийняття оскаржуваних актів.

Між тим, позивач подав Доповнення до відповіді на відзив (т.3, а.с. 243 - 245), зазначаючи, що зміст документів, що містяться у матеріалах справи, підтверджує доводи позивача, викладені у позовній заяві.

Пояснення третьої особи (Мінрегіон).

Мінрегіон вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню (т.1, а.с. 50 -60).

Перш за все, Мінрегіон акцентує увагу суду, що Позивач у своїй позовній заяві не зазначає, які саме права, свободи та законні інтереси громадської організації порушено спірними нормативно-правовими актами Відповідача.

Пояснення третьої особи в цілому відповідають позиції Уряду, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав їх повторювати.

При цьому, Мінрегіоном надані додаткові пояснення від 07.04.2021 на підтвердження проведення громадського обговорення проекту. Так, зазначається, що 25.02.2020 на офіційному вебсайті Мінрегіону за посиланням https://www.mmregion.gov.ua/base-law/reg-politics/proekti-regulyatornih-aktiv-dlya- obgovorennya-ta-analizi-regulyatomogo-vplivu/proekt-postanovy-kabinetu-ministriv/ було розміщено вказані вище проекти постанов Кабінету Міністрів України для громадського обговорення, у відповідності до ст. 9 Закон України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Однак, за результатами розгляду зазначених вище проектів постанов Кабінету Міністрів України Державна регуляторна служба України листом від 12.03.2020 ВИХ №1676/0/20-20 поінформувала Мінрегіон, що проекти вказаних нормативно-правових актів не є регуляторними актами у розумінні Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , про що до пояснень надано відповідні матеріали.

При цьому, враховуючи зміни, внесені до оскаржуваних актів, Мінрегіон наполягає, що станом на час розгляду справи взагалі відсутній предмет спору у справі.

Пояснення третьої особи (Державної інспекції містобудування України).

Державна інспекція містобудування України просить відмовити у задоволенні позову, підтримуючи позицію Уряду відносно заявленого позову.

Зокрема, Інспекція зазначає, що позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення безпосередньо його прав, свобод чи інтересів внаслідок прийняття Постанов № 218 та № 219.

Крім того, твердження Позивача, що на нього поширюється дія Постанов № 218 та № 219, оскільки він є суб`єктом містобудування, який здійснює будівництво, на думку Інспекції, не відповідають дійсності.

Третя особа вважає, що Уряд має право визначати (оптимізувати) систему центральних органів виконавчої влади шляхом ліквідації існуючих або утворення нових державних органів у рамках виконання завдання (компетенції) щодо забезпечення реалізації містобудівної політики України, зокрема, у частині реформування державного архітектурно- будівельного контролю та нагляду.

Позовні вимоги Позивача щодо неправомірності прийняття Постанов № 218 та № 219, як зазначає третя особа, ґрунтуються виключно на його власному розумінні системи державного управління та суб`єктивному тлумаченні Позивачем норм права.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою від 24.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство розвитку громад та територій України. Враховуючи підстави та предмет позов, склад учасників справи, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого засідання.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду в офіційному виданні "Офіційний вісник України" (№ 55, 17.07.2020) оприлюднено оголошення про оскарження спірних актів та дату підготовчого засідання 12 серпня 2020 року (т.1, а.с. 198).

Під час підготовчого засідання 12.08.2020 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу, про залучення до участі у справі в якості третіх осіб: Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Державної сервісної служби містобудування України, Державної інспекції містобудування України, Державного агентства з технічного регулювання у містобудуванні України. При цьому надалі, враховуючи те, що Державне агентство з технічного регулювання у містобудуванні України не було фактично створено, судом ухвалено про виключення цього агентства із складу учасників.

Водночас, ухвалою від 12.08.2020, яка занесена до протоколу підготовчого засідання, відмовлено у задоволенні клопотань про залучення до участі у справі в якості третіх осіб: ГО Всеукраїнське об`єднання позаштатних (громадських) інспекторів архітектурно-будівельного контролю та ГО Регіональний громадський рух Нове місто .

У підготовчому засіданні від 15.10.2020 постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу засідання, про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті. У судовому засіданні 07.04.2021 ухвалено про продовження розгляду справи за правилами письмового провадження.

Встановлені судом обставини.

13 березня 2020 КМ України ухвалена постанова № 218 Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України .

Постанова оприлюднена в офіційних виданнях Урядовий кур`єр (18.03.2020 № 51) та Офіційний вісник України (2020, № 26 (03.04.2020), ст. 966).

Відповідно до цієї постанови вирішено:

1. Ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію.

2. Утворити Державну сервісну службу містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій.

3. Затвердити Положення про Державну сервісну службу містобудування України, що додається.

4. Установити, що:

Державна архітектурно-будівельна інспекція продовжує здійснювати повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення Державної сервісної служби містобудування;

забезпечення діяльності Державної сервісної служби містобудування у 2020 році здійснюється в межах видатків, передбачених Державній архітектурно-будівельній інспекції;

надання адміністративних послуг у сфері містобудування з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг здійснюється з дати, визначеної держателем Єдиного державного веб-порталу електронних послуг.

5. Утворити комісію з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції.

Затвердити головою зазначеної комісії заступника начальника відділу методології та нагляду за здійсненням декларативних процедур департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції Федоренка Богдана Олександровича.

Голові комісії:

затвердити персональний склад комісії;

забезпечити здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією Державної архітектурно-будівельної інспекції;

поінформувати у шестимісячний строк Кабінет Міністрів України про результати проведеної роботи.

6. Внести до постанов Кабінету Міністрів України зміни, що додаються.

Так, внесені зміни до: Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. N 461 "Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів"; Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. N 466 "Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт"; додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 р. N 85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів"; схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. N 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади".

Крім того, пунктом 7 Постанови № 218 Міністерству розвитку громад та територій доручено в установленому порядку подати у місячний строк Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо внесення до актів законодавства змін, що випливають із цієї постанови, та привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цією постановою.

Під час розгляду справи до Постанови № 218 внесені зміни постановами КМ України: від 27 травня 2020 року N 422, від 2 листопада 2020 року N 1090, від 23 грудня 2020 року N 1340, від 3 березня 2021 року N 183.

Внаслідок вказаних змін станом на час прийняття рішення у даній справі положення пунктів 1 - 5 Постанови № 218 мають наступний зміст:

1. Ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію.

2. Утворити Державну сервісну службу містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій.

3. Пункт 3 втратив чинність (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 р. N 1340)

4. Установити, що:

Абзац другий пункту 4 втратив чинність (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 р. N 1340)

забезпечення діяльності Державної сервісної служби містобудування у 2020 році здійснюється в межах видатків, передбачених Державній архітектурно-будівельній інспекції;

надання адміністративних послуг у сфері містобудування з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг здійснюється з дати, визначеної держателем Єдиного державного веб-порталу електронних послуг.

5. Утворити комісію з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції.

Затвердити головою зазначеної комісії директора департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Луганській області Державної архітектурно-будівельної інспекції Галіцина Сергія Володимировича.

Внаслідок внесених змін , зокрема: втратило чинність Положення про Державну сервісну службу містобудування України; виключено норму про те, що Державна архітектурно-будівельна інспекція продовжує здійснювати повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення Державної сервісної служби містобудування.

Крім того , 13 березня 2020 КМ України ухвалена постанова № 219 Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду (Постанова № 219).

Відповідно до цієї постанови у первинній редакції, вирішено:

1. Утворити:

Державну інспекцію містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду;

Державне агентство з технічного регулювання у містобудуванні України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань технічного регулювання у сфері містобудування.

2. Затвердити Положення про Державну інспекцію містобудування України, що додається.

3. Зупинити дію постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. N 553 "Про затвердження Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю" (Офіційний вісник України, 2011 р., N 40, ст. 1647) до початку виконання функцій і повноважень Державної інспекції містобудування.

4. Внести до постанов Кабінету Міністрів України зміни, що додаються.

Так, внесені зміни до: постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 р. N 903 "Про авторський та технічний нагляд під час будівництва об`єкта архітектури"; Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. N 553; постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. N 554 "Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури"; Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 р. N 85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів"; Положення про Міністерство розвитку громад та територій України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30 квітня 2014 р. N 197; Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 р.; схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. N 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади"; переліку органів ліцензування, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 р. N 609; Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 р. N 698; Пункту 6 переліку видів продукції, щодо яких органи державного ринкового нагляду здійснюють державний ринковий нагляд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 р. N 1069.

5. Установити, що забезпечення діяльності Державної інспекції містобудування у 2020 році здійснюється в межах видатків, передбачених Державній архітектурно-будівельній інспекції.

6. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається.

Так, до цього переліку увійшли наступні постанови КМ України: від 5 грудня 2007 р. N 1396 "Про ліцензування господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури"; від 27 лютого 2008 р. N 94 "Про внесення зміни до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 р. N 1396"; від 22 жовтня 2008 р. N 941 "Про внесення змін до Порядку ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві"; від 23 травня 2011 р. N 551 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 р. N 1396"; Пункт 23 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 2011 р. N 849; пункт 2 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2012 р. N 43 "Про відновлення дії постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 р. N 1396 та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України"; пункт 2 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 лютого 2012 р. N 148; пункт 18 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2013 р. N 233; від 9 січня 2014 р. N 7 "Про внесення змін до Порядку ліцензування господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури"; від 25 листопада 2015 р. N 983 "Про внесення змін до Порядку ліцензування господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури"; від 10 березня 2017 р. N 238 "Про внесення змін до Порядку ліцензування господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури"; від 7 червня 2017 р. N 402 "Про внесення змін до Порядку ліцензування господарської діяльності, пов`язаної із створенням об`єктів архітектури"; від 30 березня 2016 р. N 256 "Деякі питання ліцензування будівництва об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми та значними наслідками)"; від 7 червня 2017 р. N 401 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 березня 2016 р. N 256".

Доручено Міністерству розвитку громад та територій у встановленому порядку подати Кабінетові Міністрів України у двомісячний строк проект Положення про Державне агентство з технічного регулювання України (пункт 7 Постанови № 219).

Надалі, постановами КМ України до Постанови № 219 внесені і доповненнями, а саме, постановами: від 27 травня 2020 року N 422, від 16 грудня 2020 року N 1339, від 23 грудня 2020 року N 1340.

З урахуванням наведеного: абзац третій пункту 1 Постанови № 219 виключено; пункт 2 втратив чинність; пункт 3 втратив чинність; пункт 7 виключено, а саме: виключено положення про утворення Державного агентства з технічного регулювання у містобудуванні України; втратила чинність норма щодо затвердження Положення про Державну інспекцію містобудування України; втратила чинність норма про зупинення дії постанови КМ України від 23.05.2011, втратила чинність норма про подання Міністерством до КМ України проекту положення про вищезгадане агентство.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

(1) Відповідно до ч. 2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт (далі також - НПА) мають особи, щодо яких його застосовано , а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт .

З наведеного вбачається, що право оскаржити має право особа, щодо якої певний НПА безпосередньо застосований або буде застосований, а не лише із власного розуміння особи щодо незгоди з положеннями певного НПА.

В контексті останнього слід додати, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист .

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Звідси, поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим .

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому , що заявники вважають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище.

Передумовою для захисту адміністративним судом прав особи є встановлення факту порушення прав такої особи, а адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

Обов`язковою умовою певного акту є, крім іншого, наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

У даному випадку, суд приходить до висновку , що позивач не є учасником спірних правовідносин та до нього не застосовуються оскаржувані нормативно-правові акти .

В якості правових підстав для судового оскарження вищевказаних нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України позивач зазначає, що є представником суб`єктів правовідносин, які до нього звернулися у зв`язку з тим, що до них застосовано або буде застосовано оскаржувані НПА.

Такими особами у спірних відносинах ГО зазначає фізичних осіб членів ГО - працівників та юридичних осіб (керівників підприємств), що здійснюють господарську діяльність, яка передбачає будівництво об`єктів, отримання в процесі такої діяльності відповідної реєстраційної та дозвільної документації на будівництво об`єктів та проходження відповідного нагляду та контролю щодо відповідності об`єктів будівництва відповідним нормам.

Між тим , виходячи з наведеного та аналізу Статуту ГО, відомостей з ЄДР та наявних матеріалів слід дійти висновку, що спірні НПА прямо та безпосередньо не застосовуються до ГО (позивача), яка є неприбутковою організацією, не є суб`єктом підприємницької діяльності та, відповідно, не здійснює господарської діяльності у сфері, яка регулюється спірними НПА.

При цьому, зміст позовної заяви та додатків до неї не містять доказів неможливості звернення до суду членів ГО, яких безпосередньо стосується спірні НПА, із власним (окремим) позовом.

Більш того, додані до позову матеріали не містять доказів того, що особи (у т.ч. юридичні ), які звернулися до ГО (т. 1, а.с. 14) є членами організації. При цьому, в силу положень п. 4.2. Статуту ГО (т.1, а.с. 35) членами ГО є лише фізичні особи.

Слід додати, що матеріали справи також не містять жодних доказів того, що особи, які звернулися до ГО з приводу звернення до суду, також якимось чином задіяні у сфері нормативного регулювання оскаржуваними НПА.

У свою чергу, слід повторитися, ГО є неприбутковою організацією, а відтак лише в силу наведеного спірні НПА не поширюються свою дію на ГО, оскільки їх дія поширюється на діяльність суб`єктів підприємницької діяльності.

При цьому, опосередкований вплив певних НПА на діяльність громадської організації та фізичних осіб через виконання статутних завдань, не є підставою для висновку, що вказані НПА застосовані або будуть застосовані відносно ГО, оскільки, як вже зазначалося, НПА стосуються діяльності власне господарюючих суб`єктів (суб`єктів підприємницької діяльності).

Наведене у сукупності є самостійною та достатньою підставою для висновку про відсутність підстав для задоволення позову .

При цьому, судом враховується, що відповідно до абзаців 1, 2 параграфу 42 Регламенту розробник, а у даному випадку - Мінрегіон, організовує громадське обговорення проектів актів Кабінету Міністрів України, а відтак КМ України не може нести у зв`язку з цим відповідальності у формі скасування спірних актів навіть у випадку недотримання Мінрегіоном процедури обговорення, оскільки наведене є сферою виконання функцій Мінгеріону.

Для обговорення проекти спірних актів були оприлюднені на веб-сайті Мінрегіону 25.02.2020. У той же час, з матеріалів справи не вбачається, що позивач був обмежений надавати свої пропозиції та рекомендації на стадії обговорення проектів, доказів таких обмежень до матеріалів справи не надано.

(2) Незважаючи на вищевикладене, суд вважає за необхідне додатково також вернути увагу також на наступне.

Так, за змістом позову позивачем по суті ставиться під сумнів доцільність прийняття оскаржуваних актів, однак, за висновком суду, даний випадок є саме тим випадком, коли відповідач діє на власний розсуд, визначаючи доцільність існування тих чи інших державних органів, створення та ліквідація яких належить до його компетенції, і доцільність ліквідації та створення яких не може визначатися судом з огляду на фундаментальний конституційний принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судові гілки влади.

Так, відповідно до положень статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Конституційні повноваження КМ України викладені у статті 116 Конституції України, зокрема, КМ України утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

Відтак, власне Конституцією України взагалі визначена одна передумова здійснення таких повноважень - наявність бюджетних призначень на утримання органу влади.

Таке право КМ України передбачено і деталізовані, зокрема, у статті 5 Закону України Про центральні органи виконавчої влади . При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 16 зазначеного Закону, центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, комісії.

Аналогічні повноваження КМ України визначені в абз. 12 п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України Про Кабінет Міністрів України .

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року N 1074 затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, відповідно до пункту 1 якого цим Порядком визначено механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Відповідно до пункту 3 Порядку доцільність , зокрема, щодо ліквідації органу виконавчої влади зазначається у відповідній пропозиції, що вноситься Прем`єр-міністрові України членом Кабінету Міністрів України з урахуванням пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України.

Так, у пояснювальній записці до проекту Постанови № 218, яка наявна також у вільному доступі, зазначається, що проект постанови Кабінету Міністрів України Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції України та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України пропонується прийняти з метою реформування системи виконання дозвільних та реєстраційних процедур, ліквідації Держархбудінспекції як органу, що неспроможний в повній мірі виконувати поставлені перед ним завдання та на виконання Цілі 10.1. Українці живуть у комфортних містах та селах, визначеної Програмою діяльності Кабінету Міністрів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2019 р. № 849, схваленою постановою Верховної Ради України від 4 жовтня 2019 року № 188-IX.

У пояснювальній записці до проекту Постанови № 219, яка наявна у вільному доступі, вказується, що проект постанови Кабінету Міністрів України Про оптимізацію органів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду пропонується прийняти з метою уникнення корупційних ризиків при здійсненні дозвільних та реєстраційних функцій Держархбудінспекції і підвищення якості здійснення архітектурно-будівельного контролю та нагляду, пропонується розділити ці функції, та на виконання Цілі 10.1. Українці живуть у комфортних містах та селах, визначеної Програмою діяльності Кабінету Міністрів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2019 р. № 849, схваленою постановою Верховної Ради України від 4 жовтня 2019 року № 188-IX .

Зазначено, що на виконання ініціатив Президента України щодо оптимізації структури і діяльності архітектурно-будівельного контролю та нагляду в Україні, пропонується утворити Державну інспекцію містобудування України, за якою закріпити функцію здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а за Держархбудінспекцією залишити дозвільну та реєстраційну функції. В той же час, зазначено про необхідність скасування ліцензування виконавців робіт та передбачити персоніфіковану сертифікацію відповідальних виконавців робіт, закріпивши цю функцію за Міністерством розвитку громад та територій.

При цьому, в обох випадках у пояснювальних записках зазначено: проблема, яка потребує розв`язання; суть проекту акту, інші відомості, що супроводжують формування пояснювальної записки та прийняття акту КМ України.

Тобто, вказані вище пропозиції внесені на виконання Програми діяльності Уряду, що відповідає положенням ч. 1 ст. 19 Закону України Про Кабінет Міністрів України , відповідно до якого діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

З наведеного у свою чергу не вбачається порушення ч. 1 ст. 49 Закону № 794-VII на порушення якого посилається позивач, зазначаючи про відсутність у змісті спірних актів мети прийняття проектів постанов. При цьому, за висновком суду, само по собі не зазначення мети прийняття акту КМ України у самому тексті акту не визначено законами України як безумовна підстава для скасування такого акту.

Між тим, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що визначення доцільності ліквідації одних органів та створення інших, є виключними повноваженнями КМ України та, як вже зазначалося, суд не може перебирати на себе визначення доцільності створення тих чи інших державних органів. З цих підстав не вбачається порушень норм Законів України Про архітектурну діяльність та Про регулювання містобудівної діяльності .

Що стосується припущень позивача відносно відсутності фахових експертиз відносно оскаржуваних актів, слід зазначити, що у матеріалах справи (т.2, а.с. 58 і далі; т. 3, а.с. 1 - 107) наявні довідки, погодження, у т.ч висновки МЮ України, Мінфіну України, секретаріату КМ України, протоколи узгодження позицій, чим у сукупності спростовуються припущення позивача, викладені у позовній заяві.

Відтак, наведені позивачем доводи та надані матеріли не спростовуються наведені вище висновки суду та не доводять зворотного.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, у рішенні у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 (заява 4909/04), зазначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, відповідно, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки судом не встановлено порушення оскаржуваними рішеннями прав, свобод чи інтересів позивачу у врегульованій спірними актами сфері відносин та, з огляду конституційні приписи, прийняття оскаржуваних рішень є виключною компетенцією відповідача, який і визначає доцільність ліквідації чи створення тих чи інших органів влади у межах своєї компетенції. Судом у даному випадку не встановлено і процедурних порушень, які б бути настільки вагомими, що зумовлювали б скасування спірного акту. Відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог та у їх задоволенні слід відмовити у повному обсязі. При цьому, в силу положень ст. 139 КАС України судовий збір, судові витрати не відшкодовуються у зв`язку з відмовою у задоволенні позову.

Керуючись статтями 6, 72 - 77, 241 - 246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Громадської організації Мінбуд (08135, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. В. Лобановського, 21, к. 1, прим. 25, код ЄДР: 43548830) до Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) про визнання незаконними та нечинними постанов Кабінету Міністрів України від 13.03.2020 № 218 та від 13.03.2020 № 219 - відмовити у повному обсязі .

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 292, 293, 295, 296 КАС України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України та п. 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України.

Головуючий суддя О.А. Кармазін

Судді В.П. Катющенко

Т.О. Скочок