Рішення

від 25.05.2021 по справі 640/8855/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2021 року м. Київ № 640/8855/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

третя особа Управління державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києва

про визнання протиправною та скасування відмови, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві третя особа Управління державної казначейської служби України у Голосіївському районі м. Києва в якому просив:

- визнати протиправною відмову Головного управління ДФС у м. Києві викладену у листі від 17.07.2019р. № 84440/Л/26-15-13-04-20 щодо відсутності законодавчих підстав для повернення ОСОБА_1 сплаченого під час нотаріального посвідчення 18.02.2019р. договору купівлі-продажу нерухомого майна податку на доходи фізичних осіб та військового збору;

- зобов`язати Головного управління ДФС у м. Києві підготувати висновок про повернення ОСОБА_1 помилково сплачений податок на доходи у загальній сумі 23 809 715, 90 грн. та військовий збір у загальній сумі 7 142 698, 77 грн. та подати його до виконання Управлінню державної казначейської служби України у Голосіївському районі міста Києва.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у складанні та поданні казначейському органу висновку про повернення з Державного бюджету України на його користь помилково сплаченого податку на доходи та військового збору, оскільки відчужуване майно отримано позивачем у спадок та попередній договір купівлі-продажу домоволодіння та земельної був розірваний, а відтак вважає, що на нього поширюються вимоги абз. 2 п. 172.1 ст. 172 ПК України в частині звільнення від оподаткування доходу отриманого від відчуження цього майна.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, оскільки позивач під час продажу майна в 2015р. позивач вже використав своє право на не оподаткування отриманого доходу, а при продажу майна в 2019р. позивач не може вважатись таким, що набув право власності на майно у порядку спадкування, з огляду на положення вимог законодавства та договір про розірвання договору купівлі-продажу від 11.11.2016р. З огляду на викладене вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.10.2015р. у справі № 369/6908/15-ц визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 3698,1 кв.м., житловою площею 778,0 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, та земельну ділянку загальною площею 0,2434 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий земельної ділянки 3222484501:01:004:0024, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.11.2015р. № 46974093 ОСОБА_1 з 26.10.2015р. є власником житлового будинку на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.10.2015р. у справі № 369/6908/15-ц.

Також, відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.11.2015р. № 46974901 ОСОБА_1 з 26.10.2015р. є власником земельної ділянки на підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.10.2015р. у справі № 369/6908/15-ц.

05.11.2015р. між ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ ДЖІТАУ-УКРАЇНА (покупець) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку за умовами якого продавець продав, а покупець купив, належний продавцю на праві власності житловий будинок з надвірними побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір зареєстровано у реєстрі за № 1533. (далі - Договір від 05.11.2015р. № 1533).

Відповідно до п. 19 Договору від 05.11.2015р. № 1533, право власності на будинок виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору та його державної реєстрації відповідно до ст.. 182, 210, 334 ЦК України. Продавець не заперечує проти реєстрації переходу права власності щодо будинку до покупця в день укладання цього договору, тобто до виконання покупцем умов п. 5 цього договору.

Одночасно, 05.11.2015р. між ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ ДЖІТАУ-УКРАЇНА (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки за умовами якого продавець продав належну йому на праві власності земельну ділянку загальною площею 0, 2434 га, а покупець купив цю земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір зареєстровано у реєстрі за № 1537. (далі - Договір від 05.11.2015р. № 1537).

Відповідно до п. 19 Договору від 05.11.2015р. № 1537, право власності на земельну ділянку виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору та його державної реєстрації відповідно до ст. 182, 210, 334 ЦК України. Продавець не заперечує проти реєстрації переходу права власності щодо земельної ділянки до покупця в день укладання цього договору, тобто до виконання покупцем умов п. 5 та п. 6 цього договору.

На підставі вищезазначених договорів, 05.11.2016р. за ТОВ ДЖІТАУ-УКРАЇНА зареєстровано право власності на житловий будинок з надвірними побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0, 2434 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.11.2015р. № 46998473 та № 47008564.

Водночас, 11.11.2016р. між ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ ДЖІТАУ-УКРАЇНА (покупець) укладено договір про розірвання Договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 05.11.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Байдик Т.М., та зареєстрованого у реєстрі за № 1533 за умовами якого за взаємною згодою, сторони, цим договором розривають договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 05.11.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Байдик Т.М., та зареєстрованого у реєстрі за № 1533 (далі - Договір про розірвання Договору купівлі-продажу житлового будинку).

Відповідно до п. 2 Договору про розірвання Договору купівлі-продажу житлового будинку, ТОВ ДЖІТАУ-УКРАЇНА передає у власність належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 приймає у власність цей житловий будинок з надвірними побудовами.

При цьому, відповідно до п. 8 Договору про розірвання Договору купівлі-продажу житлового будинку, житловий будинок з надвірними побудовами належатиме ОСОБА_1 на підставі:

- рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.10.2015р. у справі № 369/6908/15-ц, провадження № 2/36/297/15, яке набрало чинності 13.10.2015р.; та

- цього договору про розірвання Договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 05.11.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Байдик Т.М., та зареєстрованого у реєстрі за № 1533.

Згідно з п. 9 Договору про розірвання Договору купівлі-продажу житлового будинку, право власності на будинок виникає у ОСОБА_1 з моменту нотаріального посвідчення цього договору та його державної реєстрації відповідно до ст. 182, 210, 334 ЦК України. ТОВ ДЖІТАУ-УКАЇНА не заперечує проти реєстрації переходу права власності щодо будинку до ОСОБА_1 в день укладання цього договору, тобто до виконання ОСОБА_1 умов п. 3 та п. 3.1 цього договору.

Так само, 11.11.2016р. між ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ ДЖІТАУ-УКРАЇНА (покупець) укладено договір про розірвання Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 05.11.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Байдик Т.М., та зареєстрованого у реєстрі за № 1537 за умовами якого за взаємною згодою, сторони, цим договором розривають договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 05.11.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Байдик Т.М., та зареєстрованого у реєстрі за № 1537 (далі - Договір про розірвання Договору купівлі-продажу земельної ділянки).

Відповідно до п. 2 Договору про розірвання Договору купівлі-продажу земельної ділянки, ТОВ ДЖІТАУ-УКРАЇНА передає у власність належну йому на праві власності земельну ділянку загальною площею 0, 2434 га, а ОСОБА_1 приймає у власність цю земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, відповідно до п. 8 Договору про розірвання Договору купівлі-продажу земельної ділянки, земельна ділянка належатиме ОСОБА_1 на підставі:

- рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.10.2015р. у справі № 369/6908/15-ц, провадження № 2/36/297/15, яке набрало чинності 13.10.2015р.; та

- цього договору про розірвання Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 05.11.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Байдик Т.М., та зареєстрованого у реєстрі за № 1537.

Згідно з п. 9, 9.1 Договору про розірвання Договору купівлі-продажу земельної ділянки, право власності на земельну ділянку виникає у ОСОБА_1 з моменту нотаріального посвідчення цього договору та його державної реєстрації відповідно до ст. 182, 210, 334 ЦК України. ТОВ ДЖІТАУ-УКАЇНА не заперечує проти реєстрації переходу права власності щодо земельної ділянки до ОСОБА_1 в день укладання цього договору, тобто до виконання ОСОБА_1 умов п. 3, п. 3.1 цього договору.

З огляду на укладення договорів про розірвання Договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 11.11.2016р. за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на житловий будинок з надвірними побудовами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0, 2434 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16.11.2016р. № 730284454 та № 73089198.

Водночас , 18.02.2019р. між ОСОБА_1 (продавець) та Міністерством закордонних справ і міжнародного співробітництва ОАЕ (покупець) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку та договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Так, за умовами вказаних договорів, продавець продає та передає покупцеві право власності, а покупець купує в продавця та сплачує покупну ціну та отримує всі права власності на житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

З огляду на укладення позивачем 18.02.2019р. договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, останнім сплачено податок на доходи фізичних осіб в розмірі 23 737 914, 30 грн. та 71 081, 60 грн., а також військовий збір в розмірі 7 121 374, 00 грн. та 21 324, 48 грн. що підтверджується копіями платіжних доручень від 20.02.2019р. № 22459, № 25423, № 23576 та № 48543.

При цьому, позивач вважаючи, що ним помилково сплачено податок на доходи фізичних осіб та військовий збір за договорами купівлі-продажу від 18.02.2019р. звернувся до відповідача 07.06.2019р. із заявами в яких просив повернути йому помилково сплачені кошти.

Листом відповідача від 17.07.2019р. № 84440/Л/26-15-13-04-20 позивача повідомлено про те, що у ГУ ДФС у м. Києві відсутні законодавчі підстави для повернення ОСОБА_1 сплаченого під час нотаріального посвідчення 18.02.2019р. договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

Позивач вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено у складанні та поданні казначейському органу висновку про повернення з Державного бюджету України на його користь помилково сплаченого податку на доходи та військового збору, звернувся до суду з позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Проаналізувавши матеріали справи та доводи учасників справи, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, згідно з п.п. 14.1.115, 14.1.182 п. 14.1 ст. 14 ПК України, як надміру сплачені грошові зобов`язання розуміють суму коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов`язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату, а як помилково сплачені грошові зобов`язання - суми коштів, які на певну дату надійшли до відповідного бюджету від юридичних осіб (їх філій, відділень, інших відокремлених підрозділів, що не мають статусу юридичної особи) або фізичних осіб (які мають статус суб`єктів підприємницької діяльності або не мають такого статусу), що не є платниками таких грошових зобов`язань.

При цьому, порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) об`єктів нерухомого майна регламентований ст. 172 ПК України.

Відповідно до п. 172.1, п. 172.2 ст. 172 ПК України, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не розповсюджується на майно, отримане таким платником у спадщину.

Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об`єкта незавершеного будівництва.

Згідно з абз. 1 п. 172.3 п. 172.3 ПК України, дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону, та зареєстрованої в єдиній базі даних звітів про оцінку.

Відповідно до п. 172.5, п. 172.8 ст. 172 ПК України, сума податку визначається та самостійно сплачується через банківські установи:

а) особою, яка продає або обмінює з іншою фізичною особою нерухомість, - до нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, міни;

б) особою, у власності якої перебував об`єкт нерухомості, відчужений за рішенням суду про зміну власника та перехід права власності на таке майно. Фізична особа зобов`язана відобразити доход від такого відчуження у річній податковій декларації.

Для цілей цієї статті під продажем розуміється будь-який перехід права власності на об`єкти нерухомості, крім їх успадкування та дарування.

Водночас, відповідно до п.п. 1.2-1.7, п.п. 1.9 п. 16-1 підрозділу 10 Розділу ХХ ПК України, Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.52 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

При цьому, особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників регулюються цивільним законодавством.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з ч. 1 ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 655 та ст. 657 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Однак, відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України,зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Оскільки сторони мають досягти згоди про зміну (розірвання) договору, домовленість між ними також за своєю правовою природою являє собою договір, у зв`язку із чим на нього поширюються як загальні правила про умову дійсності правочинів (ст. 203 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України)), так і положення про порядок укладення договору (ст. 638-647 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст.. 364 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач був власником в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки загальною площею 0,2434 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий земельної ділянки 3222484501:01:004:0024, що підтверджується копією рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.10.2015р. у справі № 369/6908/15-ц та копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.11.2015р. № 46974093 та № 46974901.

При цьому, за результатом укладення позивачем з ТОВ ДЖІТАУ-УКРАЇНА 05.11.2015р. договору купівлі-продажу житлового будинку в„– 1533 та договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1537 право власності на належні позивачу об`єкти нерухомого майна, а саме: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,2434 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 перейшло до ТОВ ДЖІТАУ-УКРАЇНА .

Так, право власності на вказані об`єкти нерухомого майна набуто ТОВ ДЖІТАУ-УКРАЇНА з моменту нотаріального посвідчення договорів № 1533 та № 1537 та їх державної реєстрації, що підтверджується п. 19 вказаних договорів.

Факт переходу права власності на домоволодіння та земельну ділянку від позивача до ТОВ ДЖІТАУ-УКРАЇНА внаслідок укладення договорів № 1533 та № 1537, з огляду на їх нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію підтверджується копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.11.2015р. № 46998473 та № 47008564.

При цьому, факт подальшого укладення, а саме 11.11.2016р., між ОСОБА_1 та ТОВ ДЖІТАУ-УКРАЇНА договору про розірвання Договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 05.11.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Байдик Т.М., та зареєстрованого у реєстрі за № 1533 та договору про розірвання Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 05.11.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Байдик Т.М., та зареєстрованого у реєстрі за № 1537, свідчить лише про набуття права власності на домоволодіння та земельну ділянку позивачем внаслідок такого розірвання, тобто з 11.11.2016р., адже за умовами п. 2 вказаних договорів ТОВ ДЖІТАУ-УКРАЇНА передає у власність позивача належні ТОВ ДЖІТАУ-УКРАЇНА на праві власності об`єкти.

Тобто, з аналізу вищевикладених норма та обставин справи, суд приходить до висновку про те, що право власності позивачем набувається внаслідок укладення договорів про розірвання договорів № 1533 та № 1537, а не в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 відповідно до рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.10.2015р. у справі № 369/6908/15-ц.

При цьому, підтвердженням вказаного є також п. 9 Договору про розірвання Договору купівлі-продажу житлового будинку та п.9, п. 9.1 Договору про розірвання Договору купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами яких право власності на домоволодіння та земельну ділянку виникає у ОСОБА_1 з моменту нотаріального посвідчення договорів та їх державної реєстрації.

З огляду на вказане, суд вважає обґрунтованими доводи відповідача про те, що позивач укладаючи 18.02.2019р. з Міністерством закордонних справ і міжнародного співробітництва ОАЕ договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки здійснював реалізацію не спадкового майна, а майна, право власності на яке у нього виникло відповідно до договорів від 11.11.2016р. про розірвання Договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 05.11.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Байдик Т.М., та зареєстрованого у реєстрі за № 1533 та про розірвання Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 05.11.2015р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Байдик Т.М., та зареєстрованого у реєстрі за № 1537.

Таким чином, на підставі зазначеного, суд наголошує, що для використання права на не оподаткування доходу отриманого від продажу майна, необхідним є дотримання двох умов: здійснення продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового періоду та перебування такого майна у власності платника податку понад три роки.

Водночас, операції з продажу позивачем 18.02.2019р. домоволодіння та земельної ділянки одній із вказаних умов не відповідають, а саме в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту перебування у власності позивача відчужуваного майна понад три роки.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що відповідач відмовляючи позивачу в складанні та поданні казначейському органу висновку про повернення з Державного бюджету України на його користь помилково сплаченого податку на доходи та військового збору діяв у порядку та спосіб визначеному чинним законодавством України, а відтак підстави для визнання такої відмови протиправною відсутні.

Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Керуючись ст. 242, 243, 251, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська