Постанова

від 18.05.2021 по справі 520/4885/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 р. Справа № 520/4885/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мінаєвої О.М.

суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., м. Харків, повний текст складено 09.12.20 року у справі № 520/4885/2020

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Машресурси"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Машресурси", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 17.04.2019 року за №0000151417 на суму 186957,50 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 року у справі № 520/4885/2020 адміністративний позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення від 17.04.2019 року за №0000151417 на суму 186957,50 грн.

Відповідач, Головне управління ДПС у Харківській області, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 року у справі № 520/4885/2020 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що надані позивачем до перевірки видаткові накладні в порушення ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV не містять посад підписантів. Також вважає, що судом першої інстанції не було надано оцінки доводам відповідача про те, що у видатковій накладній зазначено, що місця складання м. Київ та м. Донецьк, до перевірки не надано наказ на відрядження та авансовий звіт, у зв`язку з чим підтвердити фактичне перебування директора товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Машресурси" у м. Києві, водіїв у відрядженні для підписання та укладання вищезазначених документів та відповідно не можливо підтвердити фактичне отримання товарно-матеріальних цінностей. Судом першої інстанції було не віно надано оцінку доводам відповідача про відсутність під час перевірки документального підтвердження транспортування придбаного товару. Крім того, щодо кожного контрагента позивача наявна узагальнена податкова інформація, якими не підтверджено проведення фінансово-господарської діяльності підприємствами, тому вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою позов залишити без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів, переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Головним управлінням ДПС у Харківській області, на підставі направлень від 07.03.2019 р. №2160 та наказу від 04.03.2019 р. №1622, проведено документальну позапланову перевірку ТОВ "Торговий будинок "Машресурси", з дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість щодо господарських взаємовідносин з контрагентами-постачальниками ТОВ «Торговий дім «Автосфера» за квітень 2016 року, ТОВ «Трейд-Стил» за січень-березень 2017 року, а також даних щодо подальшої реалізації та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (робіт/послуг), про що було складено акт від 21.03.2019 р. №895/20-40-14-17-20/34558157.

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог: п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.7 ст. 207 Податкового кодексу України - занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 149566 грн., у тому числі за січень 2017 року в сумі 4167 грн., за лютий 2017 року в сумі 62792 грн., за березень 2017 року - в сумі 82607 грн.; та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у загальній сумі 8487 грн., у тому числі за квітень 2016 року в сумі 2363 грн., за березень 2017 року - в сумі 6124 грн.

Висновки контролюючого органу, що викладені в акті перевірки, ґрунтуються на тому, що позивачем, в порушення вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV, первинні документи оформлені неналежним чином та/або взагалі не надані, що в свою чергу свідчить про нереальність господарських операцій. Крім того, контролюючим органом досліджено наявну податкову інформацію стосовно контрагентів-постачальників.

На підставі акту перевірки відповідачем складено податкове повідомлення-рішення від 17.04.2019 року за №0000151417 на суму 186957,50 грн. (149566 грн. - занижено податок на додану вартість та штраф у сумі 37391,50 грн. та на суму 8487 грн. (завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду).

Позивач не погодився з податковим повідомленням-рішенням, звернувся з позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з його контрагентами мали реальний характер, а тому вважає, що позивачем правильно сформовано дані податкового обліку по господарських взаємовідносинах з контрагентами, в зв`язку з чим оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

В періоді, що перевірявся, позивач мав господарські операції із та ТОВ «Трейд-Стил» та ТОВ «Торговий дім «Автосфера» .

З матеріалів справи встановлено, що 26.10.2015 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Трейд-Стил» (постачальник) було укладено договір поставки №26/10/15-1 ТС (т. 1, а.с.13-15).

Згідно п. 1.1 договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця товарно-матеріальні цінності (далів-товар), найменування, асортимент, кількість та ціна товару, вказується в накладних і рахунках, підписаних уповноваженими представниками сторін які є невід`ємною частиною даного договору.

На підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ "Торговий будинок "Машресурси" та ТОВ «Трейд-Стил» до суду надано копії: видаткові накладні №501 від 09.03.2017 р., №497 від 02.03.2017 р., №451 від 01.02.2017 р., №485 від 21.02.2017 р., №452 від 01.02.2017 р., №424 від 17.01.2017 р., рахунки на оплату по замовленню №157, №111, №74, №137 від 20.02.2017 р., №41 від 18.01.2017 р., №36 від 16.01.2017 р., акт звірки взаєморозрахунків, податкові накладні №6, №44, №1, №33, №28, №30, №60, №36 (т.2, а.с.15-45), специфікацій №11, №12, №13 (т.2, а.с.16-17а).

Оплата за товар підтверджується копіями платіжних доручень: №26 від 31.01.2017 р., №45 від 16.02.2017 р., №54 від 01.03.2017 р., №69 від 10.03.2017 р., №63 від 09.03.2017 р. (т.2, а.с.123-127), №14 від 18.01.2017 р. (т. 2, а.с.202), №3 від 16.01.2017 р., №16 від 31.01.2017 р., №17 від 31.01.2017 р. (т.1, а.с.50, 52-53).

Щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Торговий дім «Автосфера» , судовим розглядом встановлено наступне.

Між позивачем (покупец) та ТОВ «Торговий дім «Автосфера» договір на поставку автошин 225/50 R17 94Y Continental Conti Sport Contact 5 у кількості 4 шт. не укладався.

На підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ "Торговий будинок "Машресурси" та ТОВ «Торговий дім «Автосфера» до суду надано копії: видаткової накладної №РН-АС-0001212 від 26.04.2016 р., податкової накладної №117 від 25.04.2016 р., рахунок-фактуру №СФ-2104160005 від 21.04.2016 р., платіжне доручення №51 від 25.04.2016, (т. 2, а.с.198-201).

Також матеріали справи містять документи, які підтверджують подальшу реалізацію придбаних товарів (послуг) за вказаними вище контрагентами (т. 2 а.с.46-113, 128-171).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності ТОВ "Торговий будинок "Машресурси" є: 28.92 виробництво машин і устаткування для добувної промисловості та будівництва (основний); 05.10 добування кам`яного вугілля; 46.18 діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; 46.63 оптова торгівля машинами й устаткуванням для добувної промисловості та будівництва; 46.72 оптова торгівля металами та металевими рудами; 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; 49.41 вантажний автомобільний транспорт.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарські операції позивача з його контрагентами мали реальний характер, призвели до зміни майнового стану учасників господарських відносин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Всі зазначені вище документи підтверджують і розкривають суть, внутрішню сторону господарських операцій з отримання товару.

У відповідності до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. При цьому слід зазначити, що за змістом п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, визначальною ознакою витрат в податковому обліку є їх безпосередній зв`язок з господарською діяльністю платника податку.

Витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг.

При цьому за правилами п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на фактично отриманий товар (роботи, послуги), що призначений для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем з контрагентами ТОВ «Трейд-Стил» та ТОВ «Торговий дім «Автосфера» належним чином оформлені договірні відносини та на виконання вимог податкового законодавства оформлені первинні документи, документи бухгалтерського обліку, які відповідають вимогам чинного законодавства України.

Контролюючим органом, у свою чергу, не надано належних доказів та не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не подано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, недостовірні або суперечливі.

Враховуючи викладені обставини, з наданих позивачем первинних документів встановлено, що діяльність позивача відповідає умовам укладених договорів поставки, свідчить про наявність господарських цілей при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.

Таким чином, на підставі наведених доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими та іншими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану підприємства, що підтверджує наявність руху його активів.

Колегія суддів зазначає, що певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, у тому числі товарно-транспортних накладних, на що відповідач посилається в апеляційній скарзі, не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте, як у спірному випадку, містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичність здійснення таких операцій. За умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявлених контрагентів порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару.

Довід апеляційної скарги, що до наявності негативної узагальненої податкової інформації стосовно контрагентів позивача колегія суддів не приймає, оскільки законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливі порушення законодавства іншими юридичними особами, на господарюючих суб`єктів не покладається обов`язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Колегія суддів зазначає, що ймовірні порушення, на думку відповідача, порядку здійснення господарської діяльності контрагентами позивача, не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення позивача до відповідальності.

Крім того, для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту, в розумінні Податкового кодексу України, не передбачається обов`язкова умова про сплату цих сум до бюджету контрагентами. Якщо контрагент не виконав своїх зобов`язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов`язання з податку на додану вартість, то це не може тягнути відповідальності та негативних наслідків саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість та має всі документальні підтвердження його розміру.

В матеріалах справи відсутні докази наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад з метою проведення безтоварних операцій та отримання незаконної податкової вигоди. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при дослідженні матеріалів судової справи не виявлено.

Колегія суддів зазначає, що належними та допустимими в розумінні статті 124 Конституції України, статті 73 та 74 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальному провадженню, або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно пункту 36.5 статті 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків.

Крім того, колегія суддів враховує, що постановами Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа №814/2412/17) визнано, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами.

При цьому норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Аналогічний висновок наведений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 02.04.2020 у справі №160/93/19 та від 04.06.2020 р. у справі № 340/422/19.

Крім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок з огляду на те, що законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Тому, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування. Отже, чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосередніх контрагентів або третіх осіб у відносинах з контрагентами на предмет виконання ними вимог податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 25 лютого 2021 року у справі № 640/3515/19.

Відповідно до ч. 2 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів не приймає довід апеляційної скарги, що до перевірки не надано наказ на відрядження та авансовий звіт, оскільки вказані документи згідно приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не віднесені до первинних документів.

У відповідності до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 17.04.2019 року за №0000151417.

Враховуючи викладене, оскільки позивачем було підтверджено правомірність віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі вартості придбання товару у контрагентів, наданими до перевірки належно оформленими документами, зібрані по справі докази підтверджують виконання зобов`язань між сторонами господарських операцій, відповідність господарських операцій видам діяльності позивача, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження податку на додану вартість, а тому суд першої інстанції правильно скасував податкове повідомлення-рішення від 17.04.2019 року за №0000151417.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють серед іншого, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. При розгляді справи встановлено, що при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідач діяв необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи та всупереч вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 року у справі № 520/4885/2020 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 року у справі № 520/4885/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський Постанова складена в повному обсязі 26.05.21 р.