Постанова

від 24.05.2021 по справі 280/7055/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 травня 2021 року м. Дніпросправа № 280/7055/20

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 (суддя суду 1 інстанції Сіпака А.В.) по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, в особі Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, повідомлення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, в особі Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області, в якому просив:

-визнати протизаконною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області в особі Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 страхових виплат за період березень 2016 року та в період з 01 листопада 2016 року по 31 березня 2018 року;

-зобов`язати Управління Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області в особі Бердянського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період березень 2016 року та з 01 листопада 2016 року по 31 березня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що будучи пенсіонером за віком, інвалідом 3 групи, особою, яка отримала професійне захворювання на виробництві та має статус внутрішньо переміщеної особи, перебуває на обліку у відповідача як отримувач страхових виплат. Відповідачем за березень 2016 року та в період з 01 листопада 2016 року по 31 березня 2018 року включно припинено здійснення страхових виплат, оскільки він не перебував на обліку у жодному з відділень фонду. У липні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату та нарахування йому страхових виплат за вказані періоди, однак відповіді не отримав. Бездіяльність відповідача вважав незаконною, та такою, що суперечить Конституції України та іншим нормативно-правовим актам України.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом, при ухваленні рішення, не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до неправильного вирішення спору.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказує на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, зазначає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , є пенсіонером за віком, інвалідом третьої групи та особою, яка отримала професійне захворювання на виробництві.

Професійне захворювання позивача підтверджується актом розслідування від 21 лютого 2008 року, а відповідно до довідок МСЕК йому встановлено ступінь втрати професійної працездатності 40 % безстроково та встановлено 3 групу інвалідності.

Крім того, відповідно до довідки від 11.04.2017 № 0000174208/232000727 ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, з фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 .

В період з жовтня 2014 року по лютий 2016 року та з квітня 2016 по жовтень 2016 року позивач перебував на обліку у Бердянському відділенні управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області та отримував соціальні виплати.

В березні 2016 року та в період з листопада 2016 року по березень 2018 року позивач страхові виплати не отримував оскільки не перебував на обліку у жодному з відділень відповідача.

На підставі статистичних даних з інформаційно - аналітичної системи Фонду про розмір щомісячних страхових виплат, платежі, що здійснювалися раніше, було продовжено.

Бердянським відділенням Управління у Запорізькій області постановою від 02.07.2018 № 0804/20626/20626/6 продовжено страхові виплати позивачеві з 01.04.2018, з моменту звернення останнього із заявою та отримання Протоколу від 07.06.2018 № 15 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Виплати за березень 2016 року та в період з 01 листопада 2016 року по 31 березня 2018 року, на час звернення до суду, відповідачем не здійснені.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Положеннями пункту 2 частини 1 статті 16 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , застрахована особа має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Норами статті 36 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування регламентовано, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються із, зокрема, страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата).

Приписами частини 1 статті 47 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Частиною 5 вказаної статті встановлено, що страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач має професійне захворювання та відповідно до довідок МСЕК йому визначено ступінь втрати професійної працездатності 40 % безстроково. З вказаних підстав позивач отримує страхові виплати.

Також, позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, з фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 .

За змістом пункту 3 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Положеннями пункту 3.1 розділу ІІІ Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб , затвердженого Постановою правління Фонду соціального страхування України 12.12.2018 № 27 (далі - Порядок № 27) визначено, що внутрішньо переміщені особи мають право на продовження раніше призначених страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду або його відділенні за фактичним місцем проживання (перебування).

За приписами частини 7 статті 47 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України Про оплату праці .

За змістом частин 1, 2, статті 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Отже, бездіяльність відповідача щодо ненархування та невиплати позивачеві страхових виплат за період за березень 2016 року та в період з 01 листопада 2016 року по 31 березня 2018 року суперечать вимогам статті 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб ,та фактично обмежують передбачене Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування право позивача на своєчасне отримання в повному обсязі страхових сум, тобто є дискримінаційними з огляду на отримання статусу внутрішньо переміщеної особи.

Крім того, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не є законом, а тому зазначені підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Положеннями частини 2 статті 20 статті 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Судом апеляційної інстанції також враховано, що на даний час окремий порядок щодо виплати страхових коштів за минулий період внутрішньо переміщеним особам Кабінетом Міністрів України не прийнятий.

Однак, не прийняття Кабінетом Міністрів України зазначеного вище окремого порядку не може бути правовою підставою для позбавлення особи права на отримання страхових виплат, яке прямо передбачено законодавством, та особа не може нести негативних наслідків у зв`язку із невиконанням органів держави обов`язків у сфері соціального захисту. Так, внаслідок відсутності порядку та механізму виплати страхових виплат особі за минулий період виникає правова невизначеність щодо змісту обов`язку держави по виплаті такої заборгованості. Така невизначеність створює умови для свавілля з боку держави, що є несумісним з принципом верховенства права.

Оскільки у спірних відносинах виконання обов`язку по нарахуванню та виплаті страхових виплат покладено на державу в особі відповідача, то саме останній повинен нести відповідальність від імені держави.

Підстави для припинення страхових виплат і надання соціальних послуг визначено в частині 1 статті 46 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування , але до даних правовідносин жодна із таких підстав не підлягає застосуванню.

Постановою Кабінету Міністрів України N 335 від 25 квітня 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, а саме:

- пункт 15 викласти в такій редакції: 15. Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (підпункт 2 пункту 1);

- пункти 16 і 18 доповнити реченням такого змісту: Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (підпункт 2 пункту 2).

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019 року у справі № 640/18720/18 визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.

Таким чином, положення нормативно-правового акту, на який посилається відповідач, втратили чинність з 07.11.2019 року.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 26 червня 2014 року у справі Суханов та Ільченко проти України (заяви № 68385/10 та 71378/10, п. 52 рішення), а також в рішенні від 19 червня 2012 року у справі Хонякіна проти Грузії (Khoniakina v.Georgia, заява № 17767/08, п. 72), зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття майно охоплює як наявне майно , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі Von Maltzan and Others v. Germany ). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися активом : вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є активом , на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань .

Невиплатою позивачу страхових виплат за минулий період з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Бездіяльністю відповідача порушено право позивача на отримання страхових виплат, на що позивач мав законні очікування.

З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу страхових виплат за спірний минулий період підлягає визнанню протиправною, а порушені права - відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу страхові виплати за період їх невиплати.

Щодо доводів скаржника про те, що належним відповідачем в цій справі має бути саме Управління в Донецькій області, колегія суддів зазначає наступне.

07 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 595 Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей , якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької і Луганської області (далі - Порядок № 595).

Положеннями пункту 8 Порядку № 595 визначено, що особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Таким чином, особа, яка бажає надалі отримувати належні їй суми, в тому числі суми страхових виплат повинна переміститись на контрольовану українською владою територію для вирішення питання отримання соціальної виплати (пенсії), за місцем фактичного знаходження звернутись до відповідного відділення Фонду та надати заяву про виплату недоотриманих сум, а також довідку про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

11 грудня 2014 року правління Фонду на виконання постанови КМУ від 01 жовтня 2014 року № 531 прийняло постанову № 20 Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції . Як зазначено в преамбулі цієї постанови, вона прийнята з метою забезпечення безперервності та першочерговості одержання щомісячних страхових виплат та медико-соціальних послуг потерпілими на виробництві (членами їх сімей), які переміщуються з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції.

Пунктом 1 цього Порядку визначено, що він поширюється на фізичних осіб, які постійно проживають в Україні, яких змусили або які самостійно покинули своє місце проживання внаслідок (або з метою уникнення) негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру і які мають право на страхові виплати та страхові витрати на медичну і соціальну допомогу відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування за фактичним місцем проживання (перебування) (якщо страховий випадок настав до моменту переміщення).

Отже, постановами КМУ № 531, 637 та 595, а також постановою Правління Фонду від 11 грудня 2014 року № 20 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення антитерористичної операції, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам, а тому з урахування вказаного саме на Бердянське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Запорізькій області , на обліку в якому перебуває позивач за фактичним місцем проживання, має бути покладено обов`язок нарахувати та виплатити позивачу раніше призначені страхові виплати за минулий період .

Щодо викладених в апеляційній скарзі доводів відповідача про неналежне засвідчення копій документів, оскільки на них проставлено факсимільний підпис представника позивача, колегія суддів зазначає, що даний факт не впливає на правильність висновків суду першої інстанції по суті справи.

Крім того, відповідачем не надано доказів, що надані представником позивача копії документів не відповідають оригіналам.

Що стосується твердження скаржника про відсутність у адвоката Ліпаткіної Е.В. повноважень на представництво інтересів позивача щодо звернення до суду з позовною заявою, оскільки в ордері, який міститься в матеріалах справи, не зазначено про наявність/відсутність обмежень правомочностей адвоката, а також відсутності документів, які б підтверджували волевиявлення позивача на надання повноважень адвокату Ліпаткіній Е.В. на представництво та право підпису процесуальних документів, які подаються до суду, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

За приписами частини 1 статті 57 Кодексу адміністративного судочинства України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до частини 4 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України повноваження адвоката, як представника, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність .

За приписами статті 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката.

Отже, ордер, який видано відповідно до Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. Надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом з ордером чинна редакція Кодексу адміністративного судочинства України не вимагає.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18.

Крім того, правові висновки щодо представництва та доказів повноважень адвоката висвітлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року по справі 9901/44/19.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що виходячи зі змісту частин першої, третьої статті 26 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (стаття 401 Кримінального кодексу України).

Заходи та спосіб з`ясування повноважень адвоката на здійснення представництва інтересів довірителя через виявлення за наслідками дослідження договору про правову допомогу та низку інших документів відсутності дійсного волевиявлення позивача на уповноваження іншої особи на вчинення дій в інтересах довірителя є хибними, невиправданими й такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки на підтвердження повноважень представника у суді першої інстанції адвокатом подано документ, який передбачений частиною четвертою статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначене, колегія суддів зауважує, що порушене відповідачем в апеляційній скарзі питання щодо надання додаткових доказів на підтвердження представництва адвоката, окрім ордера, суперечить положенню частини 4 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки норми процесуального закону не вимагають від адвоката для підтвердження повноважень представника ще одного документа - договору про надання правової допомоги чи інших документів.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області- залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя А.В. Суховаров

суддя О.В. Головко