Постанова

від 18.05.2021 по справі 320/3622/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3622/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кушнова А.О.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

при секретарі Хмарській К.І.

за участю:

представника позивача: Якимчука Д.М.

представника відповідача: Загороднього С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування вимоги, податкових повідомлень рішень та рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Київській області) (з урахуванням уточнення позовних вимог) в якому просила визнати протиправними та скасувати:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2020 №Ф-0002313304;

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002433304;

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002443304;

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002453304;

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002423304;

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002413304;

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002383304;

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002303304;

- рішення №0002403304 від 12.03.2020 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;

- наказ ГУ ДПС у Київській області від 09.01.2020 №34 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 .

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року значений позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 09.01.2020 ГУ ДПС у Київській області прийнято наказ № 34, яким вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 , починаючи з 21.01.2020 року, тривалістю 5 робочих днів, з метою перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна, за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 (том 1, а.с.186) (далі по тексту - оскаржуваний наказ).

У період з 21.01.2020 по 27.01.2020 ГУ ДПС у Київській області було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи платника податків ОСОБА_1 , з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2018.

Результати перевірки оформлені актом від 03.02.2020 № 67/10-36-33-04/ НОМЕР_1 (далі по тексту - акт перевірки).

В акті перевірки стверджується про порушення позивачкою, а саме:

- пункту 44.1 статті 44, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України в частині не надання книги обліку доходів і витрат;

- пункту 177.1, пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України в частині заниження податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб всього в сумі 16 994 324,99 грн., за 2016 рік 5 827 757,79 грн., за 2017 рік 7 787 018,09 грн., за 2018 рік 3 379 549,11 грн.;

- абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7, пункту 11 статті 8, частини 2 статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині заниження єдиного соціального внеску за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 в розмірі 541 230,74 грн., в тому числі за 2012 рік 77 733,15 грн., за 2013 рік 81 612,63 грн., за 2014 рік 86 219,78 грн., за 2015 рік 89 995,14 грн., за 2016 рік 84 971,52 грн., за 2017 рік 109 725,00 грн., за 2018 рік 10 973,52 грн.;

- пунктів 2, 9 та 11 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 в частині неподання звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2012-2018 роки;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200, пункту 203.2 статті 203 Податкового кодексу України в частині заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету в сумі 7 244 838,44 грн., в т.ч. за 2013 рік 1 579 173,75 грн., за 2015 рік 1 540 647,30 грн., за 2016 рік 2 847 056,88 грн., за 2017 рік 1 277 960,51 грн.;

- пункту 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 в сумі 610 320,07 грн., в тому числі за 2015 рік 367 268,62 грн., за 2016 рік - 70 637,02 грн., за 2017 рік 299 145,87 грн., за 2018 рік 14 542,60 грн.;

- пункту 49.2 статті 49, підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, абзацу 2 пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України в частині неподання декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік;

- пункту 1 статті 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг ;

- статті 58, частини 6 статті 128 Господарського кодексу України в частині здійснення господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи-підприємця та не забезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

- статті 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині неподання державному реєстратору документів для державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Таких висновків контролюючий орган дійшов, встановивши порушення позивачем вимог закону щодо здійснення господарської діяльності без належної реєстрації фізичною особою-підприємцем, оскільки будівництво та систематичний продаж фізичним особам нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку, є підприємницькою діяльністю.

Так, в ході проведення перевірки контролюючим органом встановлено, що фактично ОСОБА_1 , у період за який проведено перевірку, отримувала дохід від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом багатоквартирних будинків та продажу об`єктів нерухомого майна (квартир та нежитлових приміщень).

Відповідно до отриманої інформації, ОСОБА_1 є замовником будівництва багатоквартирних житлових будинків на підставі Декларації про готовність об`єктів до експлуатації, які належать до III категорії складності, виданих Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області за наступними адресами в Київській області Києво-Святошинського району (з урахуванням листа Про розгляд заперечення від 06.03.2020 № 9020/К/10-36-33-04.

Посадовою особою контролюючого органу зазначено, що згідно з інформацією, наявною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником (користувачем) земельних ділянок, на яких відбулось будівництво даних об`єктів нерухомості.

Перевіркою встановлено, що платник податків - фізична особа ОСОБА_1 набувала у власність об`єкти нерухомого майна шляхом їх будівництва, замовником якого вона безпосередньо виступає, після введення об`єктів нерухомості (багатоквартирних будинків) в експлуатацію на підставі внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державними реєстраторами та приватними нотаріусами. Згідно з наявними деклараціями про готовність об`єктів до експлуатації, генеральним підрядником будівництва є ТОВ Деланта (код ЄДРПОУ 36825003).

Контролюючим органом зазначено, що у подальшому ОСОБА_1 реалізовувались об`єкти нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчувались нотаріально.

Отже, податковим органом, в ході перевірки встановлено, що фізична особа-платник податків ОСОБА_1 здійснювала будівництво багатоквартирних житлових будинків та систематичний продаж нерухомого майна (квартир).

В акті перевірки вказано, що перевіркою встановлено отримання ОСОБА_1 доходу від реалізації об`єктів нерухомого майна всього у сумі 99 889 073,74 грн., у тому числі за 2012 рік 4 066 882,45 грн., за 2013 рік 10 863 053,12 грн., за 2014 рік 7 296 999,00 грн., за 2015 рік 24 484 574,90 грн., за 2016 рік 21 942 402,61 грн., за 2017 рік 31 235 161,66 грн., за 2018 рік 0,00 грн.

Контролюючий орган зауважив, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю, та підтверджує, що діяльність фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з будівництва та реалізації квартир у багатоповерхових житлових будинках спрямована на досягнення економічних та соціальних результатів та здійснюється з метою одержання прибутку, а тому є підприємницькою, а суб`єкт підприємництва - підприємцем.

В акті перевірки вказано, що фізична особа - платник податків ОСОБА_1 не подавала декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік.

Перевіркою правильності визначення загального оподатковуваного доходу, отриманого від провадження підприємницької діяльності у 2012-2018 роках, встановлено його заниження на загальну суму 162 744 098,50 грн., у тому числі за 2012 рік 4 066 882,45 грн., за 2013 рік 11 327 070,96 грн., за 2014 рік 7 296 999,00 грн., за 2015 рік 24 484 574,90 грн., за 2016 рік 38 471 544,40 грн., за 2017 рік 51 937 645,40 грн. та за 2018 рік 25 159 381,40 грн.

Контролюючий орган зауважив, що з метою отримання інформації та її документального підтвердження щодо отриманих доходів та понесених витрат господарської діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 направлено письмові запити від 15.02.2019 №3987/К/10/10-36-33-03 та від 27.05.2019 року № 13118/К/10-36-33-03, які повернулися до контролюючого органу з відміткою пошти за закінченням терміну зберігання , у зв`язку з чим документально підтверджені витрати контролюючим органом не визначені.

Внаслідок цього сума чистого оподатковуваного доходу, з якого утримується податок на доходи фізичних осіб, визначена у розмірі 29 743 468,42 грн., у тому числі за 2012 рік 688 794,81 грн., за 2013 рік 1 922 849,26 грн., за 2014 рік 1 432 566,63 грн., за 2015 рік 4 896 914,98 грн., за 2016 рік - 6 924 877,92 грн., за 2017 рік 9 348 776,17 грн. та за 2018 рік 4 528 688,65 грн.

Перевіркою правильності проведення остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб за 2012-2018 роки, що підлягає сплаті до бюджету фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 , встановлено його заниження на загальну суму 16 994 324,99 грн., у тому числі за 2016 рік 5 827 757,79 грн., за 2017 рік 7 787 018,09 грн. та за 2018 рік 3 379 549,11 грн., чим порушено вимоги п.177.1, п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України.

В акті контролюючий орган зазначив про те, що фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 занижено єдиний соціальний внесок за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 в розмірі 541 230,74 грн., у тому числі за 2012 рік 77 733,15 грн., за 2013 рік 81 612,63 грн., за 2014 рік 86 219,78 грн., за 2015 рік 89 995,12 грн., за 2016 рік 84 971,52 грн., за 2017 рік 109 725,00 грн. та за 2018 рік 10 973,52 грн.

У ході перевірки також було встановлено факт неподання ОСОБА_1 звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2012-2018 роки, що кваліфіковано в якості порушення вимог чинного законодавства.

Також, в акті перевірки вказано, що контролюючим органом встановлено сплату ОСОБА_1 військового збору від продажу об`єктів нерухомого майна всього у сумі 1 490 477,11 грн.. у тому числі за 2015 рік 0,00 грн., за 2016 рік 647 710,18 грн., за 2017 рік 479 918,81 грн., за 2018 рік 362 848,12 грн.

Крім того, в акті перевірки зазначено про те, що враховуючи наявну при проведенні перевірки податкову інформацію, позивачка повинна була зареєструватись платником податку на додану вартість починаючи з 01.04.2010.

В акті перевірки вказано про заниження позивачем в період з 01.01.2012 по 31.12.2018 податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає декларуванню та сплаті до бюджету в сумі 7 244 838,44 грн., в т.ч. за 2013 рік 1 579 173,75 грн., за 2015 рік - 1 540 647,30 грн., за 2016 рік 2 847 056,88 грн., за 2017 рік 1 277 960,51 грн.

Також перевіркою встановлено заниження ОСОБА_1 , за період з 01.01.2015 по 31.12.2018, військового збору від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 610 320,07 грн.. у тому числі за 2015 рік 367 268,62 грн., за 2016 рік - 70 637,02 грн., за 2017 рік 299 145,87 грн., за 2018 рік 14 542,60 грн.

Не погоджуючись із висновками акта перевірки, 26.02.2020 ОСОБА_1 звернулася до контролюючого органу із запереченнями на акт перевірки.

За результатами розгляду зазначених заперечень ГУ ДПС у Київській області листом Про розгляд заперечення від 06.03.2020 № 9020/К/10-36-33-04 висновки акта перевірки залишило без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, ГУ ДПС у Київській області було прийнято наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002383304, яким позивачу нараховано грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 21 244 906,24 грн., з яких 16 996 324,99 грн. - податкове зобов`язання та 4 248 581,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції (том 1 а.с.37);

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002413304, яким позивачу нараховано грошове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 9 056 048,06 грн., з яких 7 244 838,44 грн. - податкове зобов`язання та 1 811 209,62 грн. - штрафні (фінансові) санкції (том 1 а.с.38);

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002423304, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510,00 грн. (том 1 а.с.39);

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002453304, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 680,00 грн. (том 1 а.с.40);

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002443304, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1190,00 грн. (том 1 а.с.41);

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002433304, яким позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170,00 грн. (том 1 а.с.42);

- податкове повідомлення-рішення від 12.03.2020 №0002303304, яким позивачу нараховане грошове зобов`язання з військового збору у розмірі 762 900,09 грн., з яких 610 320,07 грн. - податкове зобов`язання та 152 580,02 грн. - штрафні (фінансові) санкції (том 1 а.с.36) (далі по тексту - оскаржувані ППР);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.03.2020 №Ф-0002393304, якою позивачу встановлено до сплати недоїмку у розмірі 541 230,74 грн. (том 1 а.с.35) (далі по тексту - оскаржувана вимога);

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12.03.2020 №0002403304, яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 236 881,14 грн. (том 1 а.с.43)(далі по тексту - оскаржуване рішення).

Позивачка, вважаючи оскаржувані наказ, ППР, вимогу та рішення протиправними, звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що перевірка позивача проведена без наявності підстав та з порушенням вимог чинного законодавства, передбачених статтею 78 Податкового кодексу України, а тому рішення, прийняті за результатами її проведення, підлягають скасуванню як неправомірні.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК Україниконтролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Право на проведення перевірок платників податків (крім Національного банку України) передбачено пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок регламентовано статтею 78 ПК України.

Відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі коли виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки регламентовані статтею 79 ПК України.

Так, відповідно до п. 79.1 ст. 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Таким чином, документальна невиїзна перевірка передбачає певні етапи проведення:

- встановлення підстав для перевірки;

- процедурне оформлення призначення перевірки;

- проведення перевірки;

- оформлення результатів.

При цьому, особливості регулювання проведення документальної невиїзної перевірки, встановлені ст. 79 ПК України, не виключають необхідності дотримання загальних вимог до наявності підстав та порядку проведення документальних позапланових перевірок.

Як зазначалось вище, п. 79.1 ст. 79 ПК України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Таким чином, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення .

У свою чергу, можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки, на підставі підпунктів 78.1.1 та 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, виникає за умови ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня отримання запиту.

Аналогічний висновок було викладено Верховним Судом у його постанові від 17.01.2018 у справі № 1570/7146/12 (адміністративне провадження № К/9901/1895/18).

В свою чергу, право фіскального органу звернутися до платника податку із запитом передбачене ст. 73 ПК України.

Так, п. 73.3 ст. 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

Вказаний перелік є вичерпним та не підлягає широкому тлумаченню.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу витягнутої руки під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків: податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування; акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається належним чином врученим, якщо його надіслано у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Процедуру періодичного подання органам державної податкової служби суб`єктами інформаційних відносин або подання за письмовим запитом таких органів податкової інформації визначено Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245.

Відповідно до п. 9 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245, органи державної податкової служби мають право звернутися до суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та документального підтвердження такої інформації. В окремих випадках зазначений запит може надсилатися з використанням засобів телекомунікаційного зв`язку з накладенням електронного цифрового підпису органу державної податкової служби.

Відповідно до п. 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245, запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу.

У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

Виходячи з аналізу наведених норм, вимоги, які висуваються до змісту запиту, є нормативно визначеними і розширеному тлумаченню не підлягають.

Аналогічної позиції притримується і Верховний Суд, що, як приклад, відображено у його постанові від 09.04.2019 у справі № 804/5722/16 (адміністративне провадження № К/9901/40956/18).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до оскаржуваного наказу ГУ ДПС у Київській області від 09.01.2020 № 34 Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 призначено провести зазначену перевірку позивача в період з 21.01.2020 по 27.01.2020.

На підставі оскаржуваного наказу ГУ ДПС у Київській області було оформлено повідомлення від 09.01.2020 №15/10-36-13-04, в якому зазначено, що з 21.01.2020 буде проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи платника податків ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що повідомлення та копія наказу були направлені на адресу позивача засобами поштового зв`язку 10.01.2020 та вручені позивачу 21.01.2020 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0302001644641 (том 1 а.с.150).

Отже, податковим органом не виконано вимоги ст. 42 та п.79.2 ст.79 ПК України щодо повідомлення платника податків про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, оскільки копію наказу про її призначення та повідомлення були вручені позивачу 21.01.2020, тобто вже після розпочатої перевірки.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що контролюючим органом було порушено процедуру призначення та проведення документальної невиїзної перевірки ОСОБА_1 .

Перевіряючи правомірність призначення перевірки позивача на підставі наказу від 09.01.2020 №34 та визначення в оскаржуваному наказі підстав для проведення позапланової документальної перевірки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу, у якості правових підстав для проведення перевірки ГУ ДПС у Київській області зазначено п.п.78.1.1, п.п.78.1.2 та п. 78.1.13 ПК України.

Відповідно до п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

З наведеної правової норми вбачається, що обов`язковою передумовою здійснення документальної перевірки є направлення платнику податків запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження.

Отримання податкової інформації контролюючими органами регламентується статтею 73 ПК України, Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2010 №1245.

Як вбачається з матеріалів справи, листами від 15.02.2019 № 3987/К/10-36-13-03 та від 27.05.2019 № 13118/К/10-36-13-03 ГУ ДПС у Київській області направлено на адресу позивачки письмові запити з вимогою надати інформацію та її документальні підтвердження щодо отримання доходів від продажу (обміну) нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2018, в яких від ОСОБА_1 вимагалося надати:

- інформацію та засвідчені підписом копії документів щодо загальної кількості збудованих квартир/нежитлових приміщень (в яких він являється замовником будівництва) та введених в експлуатацію за період з 01.01.2012 по 31.12.2018;

- інформацію щодо кількості квартир/нежитлових приміщень, які продані шляхом укладання нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу за період з 01.01.2012 по 31.12.2018;

- копії нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу квартир/нежитлових приміщень за період 01.01.2012 по 31.12.2018;

- копії договорів купівлі-продажу квартир/нежитлових приміщень або майнових прав укладених між Вами та покупцями (інвесторами) за період 01.01.2012 по 31.12.2018;

- копії декларацій про початок та завершення будівництва за період 01.01.2012 по 31.12.2018;

- інформацію щодо мети здійснення операцій, пов`язаних з будівництвом та реалізацією нерухомого майна;

- інформацію щодо відділів продажу нерухомого майна, офіційних веб-сайтів в мережі Інтернет, через які здійснювалось рекламування об`єктів нерухомості;

- інформацію щодо розрахунку вартості реалізованих вами об`єктів;

- інформацію та її документальне підтвердження щодо понесених витрат на будівництво та реалізацію об`єктів нерухомого майна, замовником будівництва яких Ви являєтесь;

- інші наявні документи, які не увійшли до переліку, але стосуються здійснення діяльності з будівництва та продажу об`єктів нерухомого майна.

З тексту означених письмових запитів контролюючого органу убачається, що підставою для витребування від позивача вказаної вище інформації стала наявна в податкового органу інформація щодо здійснення позивачем діяльності, що містить ознаки підприємницької (господарської), а саме: отримання доходу від продажу (обміну) нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2018, зокрема багатоповерхових житлових будинків в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області, замовником будівництва яких згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, інформаційних баз ГУ ДФС у Київській області, а також інформації, отриманої від Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області виступала позивач.

Разом з тим, жодного конкретного факту порушення позивачем податкового законодавства у письмових запитах від 15.02.2019 № 3987/К/10-36-13-03 та від 27.05.2019 №13118/К/10-36-13-03 не викладено.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у разі наявності обставин для подання інформаційного запиту, що передбачені пп.1 та пп.3 абз.3 п. 73.3 ст. 73 ПК України, податковим органом має бути вказано в такому запиті факти , що свідчать про порушення платником податків законодавства, які виявлено податковим органом.

Натомість, у даному випадку, контролюючим органом вищезазначеного не здійснено, що є порушенням вимог податкового законодавства і відповідно звільненням позивачки від надання контролюючому органу будь-які пояснення та їх документальне підтвердження.

Наведений висновок суду про те, що задля проведення перевірки необхідно зазначити факти, що свідчать про порушення податкового законодавства та відомості, які є джерелом інформації, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.02.2019 по справі №813/2716/17 та від 27.02.2018 по справі №820/19845/14.

Отже, з наведеного вбачається, що вказані вище письмові запити ГУ ДПС у Київській області про подання відповідної інформації не відповідають вимогам ст. 73 ПК України та, відповідно, не можуть зумовлювати настання випадків, із якими положення пп. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78 ПК України пов`язують виникнення права контролюючого органу на прийняття рішення про проведення документальної позапланової перевірки позивача.

Відповідно до пп. 16.1.5 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що ГУ ДПС у м. Києві порушено вимоги законодавства щодо порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, зокрема, проведено перевірку на підставі не надання відповіді на запит контролюючого органу, який оформлений з порушенням вимог, що прямо суперечить нормам податкового законодавства України.

Так, Верховний Суд у постанові від 21.02.2020 по справі № 826/17123/18 зазначив, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Відтак, позивач вправі посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення податкової перевірки, однак таке право платник податків може реалізувати при оскарженні в подальшому наслідків проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень.

Також, Верховний Суд у постанові від 02.03.2020 у справі № 640/18930/18 зазначив, що проведення перевірки як контрольного заходу передбачає такі етапи її проведення: встановлення підстав для проведення перевірки; прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки, яке оформлюється наказом керівника цього органу (його заступника або уповноваженої особи); допуск до перевірки у разі, якщо проводиться виїзна перевірка; вивчення наданих платником податків документів та інших матеріалів; оформлення результатів перевірки.

Реалізація зазначених етапів означає наявність податкової перевірки як юридичного факту, на підставі якого контролюючий орган вправі зробити висновок про невиконання платником податків податкового обов`язку, наявність податкового правопорушення та прийняти відповідне рішення.

Верховний Суд у своїх постановах від 23.09.2020 у справі № 804/3368/16, від 04.02.2019 у справі № 807/242/14, від 22.08.2018 у справі № 812/1283/17 акцентував увагу на тому, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення, у зв`язку з допущеними таким платником порушеннями, необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами Податкового кодексу України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, у випадку протиправності дій щодо проведення перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Що стосується пп.78.1.2 п. 78.1 ст. 78 ПК України, то документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.

Тобто, необхідною передумовою для призначення перевірки на підставі підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 ПК України є законодавчо встановлений обов`язок фізичної особи (платником податків) здійснювати подання в установлений законом строк податкових декларацій, розрахунків, звіту про контрольовані операції або документацію з трансферного ціноутворення.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що згідно зі ПК України платник податку на доходи фізичних осіб зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 179.2 цього розділу обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи:

- від податкових агентів, які згідно з цим розділом не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу;

- виключно від одного податкового агента незалежно від виду та розміру нарахованого (виплаченого, наданого) доходу, крім випадків, прямо передбачених цим розділом;

- від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу;

- у вигляді об`єктів спадщини, які відповідно до цього розділу оподатковуються за нульовою ставкою податку та/або з яких сплачено податок відповідно до пункту 174.3 статті 174 цього Кодексу;

- зазначені у пунктах 167.2 - 167.4 статті 167 цього Кодексу, крім випадків, коли декларування таких доходів прямо передбачено відповідними нормами цього розділу;

- зазначені у підпункті є пункту 176.1 статті 176 цього Кодексу від двох і більше податкових агентів, і при цьому загальна річна сума оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) такими податковими агентами не перевищує ста двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року.

Таким чином, положення п. 179.2 ст. 179 ПК України щодо необхідності подачі платником податку на доходи фізичних осіб річної декларації про майновий стан та доходи, не застосовуються у випадку отримання доходів від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів, за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.

У зв`язку з чим, відсутня необхідність фізичній особі подавати річну декларацію про майновий стан і доходи, в разі, коли вони повністю отримані від операцій з продажу нерухомого майна.

Вказана обставина свідчить, що пп.78.1.2 п. 78.1 ст. 78 ПК України не може бути правомірною підставою для проведення позапланової документальної перевірки позивача.

Відповідно до пп.78.1.13 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.

Згідно з пп.14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, а відповідачем не доведено суду протилежного, що ОСОБА_1 не зареєстрована як фізична особа-підприємець, та не здійснює підприємницької діяльності. Відповідно, відсутні особи, яким вона могла би виплачувати оподатковуваний дохід, та відповідно, позивач не є та не може бути податковим агентом, в розумінні вимог податкового законодавства.

Отже, призначення перевірки позивача на підставі оскаржуваного наказу відбулось також без дотримання вимог пп. 78.1.13 ПК України, що у свою чергу свідчить про те, що податковий орган не мав законних підстав для проведення перевірки ОСОБА_1 на підставі приписів пп.78.1.13 п.78.1 ст.78 ПК України.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 05.05.2018 у справі №810/3188/17 за результатами розгляду справи за аналогічних обставин (щодо призначення перевірки стосовно отримання доходу від здійснення діяльності, пов`язаної з будівництвом та продажем об`єктів нерухомого майна).

Верховний Суд звернув увагу, що оцінка правомірності наказу про проведення документальної перевірки, у тому числі позапланової невиїзної, повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.

У даному випадку, як вбачається з оскаржуваного наказу, у ньому, міститься лише посилання на пп.78.1.1, пп.78.1.2, пп.78.1.13 п.78.1 ст. 78 ПК України, у зв`язку з чим неможливо ідентифікувати передбачену ПК України фактичну підставу для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, посилання на що відсутнє в оскаржуваному наказі.

Під час судового розгляду справи відповідачем також не надано належних доказів та обґрунтованих пояснень щодо передумов для призначення позапланової документальної невиїзної перевірки позивача.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ від 09.01.2020 №34 прийнятий контролюючим органом за відсутності підстав для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача та без дотримання обов`язкових для цього умов, що є підставою для його скасування та визнання протиправними дій контролюючого органу щодо проведення перевірки на підставі скасованого наказу.

У свою чергу, акт перевірки, складений за результатами перевірки, призначеної з порушенням Закону, є доказом, здобутим незаконним шляхом, а відтак, не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень та в силу вимог частини першої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, судом до уваги не береться, як юридично дефектний документ.

Наведене є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправними та скасування всіх оскаржуваних рішень про донарахування податків, зборів, внесків та штрафних санкцій, як таких, що ґрунтуються на доказах, здобутих з порушенням закону, незаконним шляхом.

Отже, суд апеляційної інстанції зазначає, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом, як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. Лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, в тому числі, документальних позапланових виїзних, є належною для прийняття наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб та строк до її початку.

Аналогічна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 810/1438/17.

Наведені вищезазначені обставини даної справи, з урахуванням висновків викладених в рішеннях касаційної інстанції, дають підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що порушення порядку проведення перевірки позивача та незаконний наказ про призначення проведення вказаної перевірки є самостійною підставою для задоволення позову та скасування оскаржуваних позивачем наказу, ППР, вимоги та рішення.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що інші обставини не підлягають дослідженню та наданню правової оцінки висновкам контролюючого органу про допущені позивачем порушення норм податкового законодавства по суті.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржувані наказ, ППР, вимога та рішення є протиправними та підлягають скасуванню, відповідно до вищевикладених висновків суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент . Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , §58, рішення від 10.02.2010 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року - залишити без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 25.05.2021 року