Постанова

від 25.05.2021 по справі 707/1924/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/912/21Головуючий по 1 інстанції Справа № 707/1924/20 Категорія: 302010000 Тептюк Є. П. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2021 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіГончар Н.І., Сіренко Ю.В. секретарТоропенко Н.М.

учасники справи:

позивачі - Черкаська місцева прокуратура, яка діє в інтересах держави в особі Черкаської ОДА та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ,

відповідачі - Черкаська РДА, Путря О.В., ОСОБА_1 (скаржник), ГУ Держгеокадастру у Черкаській області,

третя особа - Державна екологічна інспекція Центрального округу,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Шимановського А.В. на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 05.03.2021 (повний текст складено 05.03.2021, суддя в суді першої інстанції Тептюк Є.П.) у цивільній справі за позовом першого заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Черкаської ОДА та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ до Черкаської РДА, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Державна екологічна інспекція Центрального округу, про визнання незаконними та скасування розпорядження, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права приватної власності, усунення перешкод шляхом зобов`язання повернення державі земельної ділянки водного фонду та скасування її державної реєстрації,

в с т а н о в и в :

у вересні 2020 року заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської ОДА та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ звернувся до суду з позовом, яким просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Черкаської РДА №109 від 27.04.2015 Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність , в частині затвердження проекту землеустрою, надання у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим №7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва та віднесення її до категорії земель рекреаційного призначення;

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 18.05.2015;

- усунути перешкоди держави в особі Черкаської ОДА та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ в користуванні та розпорядженні зазначеною вище земельною ділянкою з кадастровим №7124986000:01:001:0019, шляхом її повернення ОСОБА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності на вказану земельну ділянку;

- визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва.

В обґрунтування заявлених вимог вказано на те, що розпорядженням Черкаської РДА № 109 від 27.04.2015 Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність затверджено проекти землеустрою та передано у приватну власність 10 громадян, у тому числі, ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим №7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва, а п. 3 спірного розпорядження - цю земельну ділянку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення.

Рішенням державного реєстратора Черкаського РУЮ Бавикіна В.І. №21378347 від 18.05.2015 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності за №9699824 від 15.05.2015 та видано свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 18.05.2015 на спірну земельну ділянку.

На підставі договору купівлі-продажу №537 від 23.05.2016, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , речове право на спірну земельну ділянку перейшло до останньої, - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29716427 від 23.05.2016.

Прокурор вказує, що виділення спірної земельної ділянки відбулося із порушенням процедури, встановленої ЗК України та ЗУ Про державний земельний кадастр , ЗУ Про землеустрій (порушено положення ст. ст. 20, 58, 59, 84, ч. 9 ст. 118, 186-1 ЗК України, ст. 4 ВК України), оскільки незаконно було змінено цільове призначення спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель водного фонду, зайнятих штучними водосховищами.

Спірним розпорядженням РДА у власність ОСОБА_2 фактично передано частину гідротехнічної споруди Будище-Свидівської захисної дамби, що суперечить ст. ст. 58, 59 ЗК України.

При прийнятті спірного розпорядження Черкаської РДА Черкаським управлінням захисних масивів дніпровських водосховища (на момент відведення - Черкаське регіональне управління водних ресурсів), як титульним володільцем спірної земельної ділянки, не надавалось погодження на відведення її у власність, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 123 ЗК України.

Також прокурор як на підставу позову, посилається на перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги.

Вказані обставини стали підставами звернення з відповідним позовом до суду.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 05.03.2021 позовні вимоги у справі задоволено частково:

- визнано незаконним та скасовано розпорядження Черкаської РДА №109 від 27.04.2015 Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність , в частині затвердження проекту землеустрою, надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим №7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва та віднесення її до категорії земель рекреаційного призначення;

- усунено перешкоди держави в особі Черкаської ОДА в користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення ОСОБА_1 ;

- скасовано державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з одночасним припиненням речового права на неї;

- визнано незаконною та скасовано державну реєстрацію спірної земельної ділянки від 19.11.2015 з кадастровим №7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд виходив з того, що Черкаською РДА був порушений порядок надання у власність громадянам спірної земельної ділянки, оскільки належним чином не дотримано процедури зміни її цільового призначення та фактично фізичній особі надано у приватну власність земельну ділянку водного фонду, що суперечить земельному законодавству.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Шимановський А.В. 09.04.2021 через відділення поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти постанову, якою їх відхилити. Вказує, що спірне розпорядження РДА є актом індивідуальної дії, який фактично реалізований, отже його не може бути скасовано з урахуванням приписів рішення КСУ від 16.04.2009 у справі №7-рп/2009 (принцип неможливості скасування ненормативних правових актів органів місцевого самоврядування після їх виконання). Прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду. До передання у власність ОСОБА_2 спірна земельна ділянка не була віднесена до жодної категорії земель, а мала лише визначений вид угідь, який і було змінено спірний розпорядженням РДА, а не цільове призначення ділянки. Листування прокуратури з Державною екологічною інспекцією та Держгеокадастром не може підтверджувати порушення законодавства при передачі особі земельної ділянки у власність. Оскільки прокурором не заявлялися вимоги про визнання за спірною земельною ділянкою права власності за Черкаською ОДА, він не мав підстав заявляти до суду вимоги про скасування державної реєстрації за скаржником права власної на це майно - правові висновки ВС від 16.09.2020 у справі №352/1021/19, від 03.09.2020 у справі №914/1201/19 та ін. Договір купівлі-продажу за яким ОСОБА_1 набула у власність спірну земельну ділянку не визнавався судом недійсним. Прокурором пропущено строки позовної давності для звернення з цим позовом до суду, оскільки Черкаська ОДА контролює діяльність Черкаської РДА, що свідчить про можливість заявлення відповідних позовних вимог раніше. Крім того, з 12.08.2016 здійснюється кримінальне провадження в якому прокуратура була обізнана про обставини видання спірного розпорядження РДА. ОСОБА_1 у розумінні вимог ст. 388 ЦК України є добросовісним набувачем майна, отже його в неї витребувати не можна. За таким обставин втручання держави у право власності особи є непропорційним, що вбачається з відповідної практики ЄСПЛ.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просив суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У даному випадку скаржник оспорює в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування частково розпорядження Черкаської РДА №109 від 27.04.2015, усунення перешкод державі в особі Черкаської ОДА в користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення ОСОБА_1 , скасування державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку з одночасним припиненням речового права на неї, визнання незаконною та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки від 19.11.2015 з кадастровим №7124986000:01:001:0019.

Отже згідно положень ст. 367 ЦПК України саме щодо вказаних вимог прокурора здійснюється перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, що обумовлює, в тому числі, обсяг фактичних обставин справи, які мають бути встановлені.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що розпорядженням Черкаської РДА №109 від 27.04.2015 Про затвердження проектів землеустрою та передачу земельних ділянок у власність затверджено проекти землеустрою та передано у приватну власність 10 громадян, у тому числі ОСОБА_2 , земельну ділянку з кадастровим №7124986000:01:001:0019, площею 0,0800 га, розташовану в адміністративних межах Свидівоцької сілської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва, а п. 3 спірного розпорядження - земельну ділянку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення (а.с. 30-31, т.1).

Рішенням державного реєстратора Черкаського РУЮ Бавикіна В.І. №21378347 від 08.12.2015 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності за № 9699824 від 15.05.2015 та видано свідоцтво про право власності НОМЕР_1 від 18.05.2015.

На підставі договору купівлі-продажу №537 від 23.05.2016, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , речове право на спірну земельну ділянку перейшло до останньої (а.с.31-33, т.1).

В пояснювальній записці до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 зазначено, що даним проектом землеустрою земельну ділянку відведено у землі рекреаційного призначення. Код цільового призначення визначено - 07.03 - для індивідуального дачного будівництва (а.с.37, т.1).

Відповідно до висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі якщо проект землеустрою підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області (а.с. 51-52, т.1).

З листа ГУ Держгеокадастру у Черкаській області №10-23-0.4-4752/2-20 від 23.06.2020 вбачається, що спірна земельна ділянка з кадастровим №7124986000:01:001:0019, згідно фори 6-зем, станом на 01.01.2015 обліковувалася як землі загального користування (в розрізі угідь - штучні водосховища) (а.с. 55, т.1)

Згідно листа ГУ Держгеокадастру у Черкаській області №10-23-0.9-4671/2-20 від 19.06.2020 документація із землеустрою, щодо спірної ділянки, на проведення експертизи не надходила (а.с.58, т.1).

10.06.2020 Черкаська місцева прокурату зверталася з листом до Держводагенства України, в якому повідомляли про відведення, в тому числі, спірної земельної ділянки у власність громадянам (а.с. 59, т.1).

06.07.2020 Черкаська місцева прокурату зверталася з листом до Черкаської ОДА в якому просила повідомити чи вживалися Черкаською ОДА заходи реагування, в зв`язку з відведення, в тому числі, спірної земельної ділянки у власність громадянам з порушенням вимог чинного законодавства та чи плануються вживатися такі заходи в майбутньому (а.с. 71-76, т.1).

16.07.2020 Черкаська ОДА надіслала лист прокуратурі, в якому повідомили, що заходи відповідного реагування, в тому числі представницького, не вживалися і не планувалися (а.с. 77, т.1).

21.07.2020 Державна екологічна інспекція центрального округу звернулася з листом до Черкаської місцевої прокуратури, в якому зазначає про незаконність спірного розпорядження та просить вжити заходи представницького характеру (а.с. 85-87, т.1).

27.07.2020 ГУ Держгеокадастру у Черкаській області листом повідомило Черкаську місцеву прокурату, що за результатами перевірки виділення земельних ділянок громадянам, в тому числі і спірної ділянки, були допущені порушення чинного земельного законодавства (а.с. 95-97, т.1).

Такими є фактичні обставини у справі. Правовідносини, які виникли між сторонами на їх підставі, мають наступне правове регулювання.

Частиною 3 статті 23 ЗУ Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Згідно ч.4 ст.23 ЗУ Про прокуратуру прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 ЗУ Про прокуратуру застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Отже за обставин цієї справи прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта (Черкаська ОДА), коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

Згідно листа прокуратури від 06.07.2020 на а.с.71-76 т.1 Черкаську ОДА поінформовано про необхідність захисту відповідних інтересів держави щодо спірної земельної ділянки та листом від 16.07.2020 Черкаська ОДА вказала прокуратурі про відсутність намірів самостійно заявляти до суду відповідні позовні вимоги. Таку ж інформацію прокуратурою було отримано згідно листа Державної екологічної інспекції Центрального округу від 21.07.2020 на а.с.85-87 т.1

Відповідно, за відсутності належного реагування повноважних державних органів по зверненню з вимогами про повернення у власність держави спірної земельної ділянки, що підтверджується вищенаведеними листами, прокурор правомірно самостійно звернувся з позов у цій справі до суду.

Далі, згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них. Отже до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд констатує, що спірна земельна ділянка відповідача ОСОБА_1 з кадастровим №7124986000:01:001:0019 відноситься до земель водного фонду, так як знаходиться в межах технічно-експлуатаційної зони державної гідротехнічної споруди, що відповідає вимогам ст. 4 ВК України та підтверджується наявними у справі доказами, а саме листами Управління державного агентства водних ресурсів України на а.с. 63, 64 в т.1, а також планом-схемою розміщення спірної земельної ділянки, наданою ДП Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою , що міститься на а.с.70 т.1., даними Держгеокадастру про те, що вказана земельна ділянка станом на 01.01.2005 року та на 01.01.2010 року обліковувалася як землі загального користування (в розрізі угідь - штучні водосховища), а вже станом на 31.12.2015 року - землі загального користування ( в розрізі угідь -піски).

Отже посилання скаржника у справі на те, що прокурором не доведено, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду є необґрунтованим.

Відповідно, є необґрунтованими посилання скаржника про те, що до передання у власність ОСОБА_2 спірна земельна ділянка не була віднесена до жодної категорії земель, а мала лише визначений вид угідь, який і було змінено спірний розпорядженням РДА, а не цільове призначення ділянки, оскільки з вимог ЗК України вбачається, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду.

Під земельними угіддями слід розуміти ділянки землі, що систематично використовуються або придатні до використання для конкретних господарських цілей і які відрізняються за природно-історичними ознаками. Головною ознакою, що покладена в основну розділення окремих видів угідь є характер їх використання , формуються землевпорядною документацією і реєструються у Державному земельному кадастрі. Угіддя бувають сільськогосподарські, лісові, мисливські, рибні і таке інше.Отже, саме цільове призначення землі визначає віднесення її до певної категорії.

При цьому віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (частина друга статті 20 ЗК України) , що в даному випадку не виконано не було.

Далі, ст.59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття земель водного фонду у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством, - на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо (частина четверта статті 59 ЗК України у редакції, станом на час прийняття оспорюваного в цій справі розпорядження РДА).

Частинами 1, 3 статті 63 ЗК України в редакції на час прийняття оспорюваного розпорядження передбачалося, що для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування, зокрема, гідротехнічних споруд, на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення з особливим режимом використання. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо.

Згідно ч. 1 ст. 85 ВК України, порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать і землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом. (ч. 1, п. г) ч. 4 ст. 83 ЗК України).

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, установивши, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим - обмеження в обороті (статті 20, 21, 63, 84 ЗК України), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність спірного розпорядження Черкаської РДА №109 від 27.04.2015, відповідно, відповідач ОСОБА_2 незаконно отримав у приватну власність земельну ділянку водного фонду, яка повністю знаходиться в межах технічно-експлуатаційної зони державної гідротехнічної споруди Будище-Свидівська дамба .

Крім того, апеляційний суд враховує, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, постанови ВП ВС від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (пункт 36), від 16.01.2019 у справі №755/9555/18 (пункт 25), від 21.08.2019 у справі №805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24), від 26.02.2020 у справі № 287/167/18-ц (пункт 52)).

Слід відхилити посилання скаржника на те, що спірне розпорядження РДА є актом індивідуальної дії, який фактично реалізований, отже його не може бути скасовано з урахуванням приписів рішення КСУ від 16.04.2009 у справі №7-рп/2009 з урахуванням таких міркувань.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів державної влади (частина четверта статті 11 ЦК України), до яких відноситься в тому числі й РДА.

Отже її рішення можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу державної влади. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер (висновки ВП ВС, викладені у постановах від 24.04.2018 у справі №401/2400/16-ц, від 15.05.2018 у справі №809/739/17, від 20.09.2018 у справі №126/1373/17).

Оскільки прийняття відповідного рішення розпорядником земель (за обставин цієї справи - РДА) є одним із елементів набуття особою права власності не земельну ділянку (фактично - підставою для цього), у разі встановлення незаконності виникнення такого права у зв`язку з допущеними порушенням законодавства при прийнятті такого рішення, воно може бути скасоване судом.

Отже висновки суду першої інстанції в цій справі по суті вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження Черкаської РДА є вірними.

Згідно ч.3 ст.26 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За правовим висновком ВС від 18.11.2020 у справі №154/883/19-ц тлумачення наведеної норми права свідчить про те, що способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином суд у цій справі вірно зазначив про необхідність скасування державної реєстрації речових прав (права власності) на нерухоме майно, що є належним способом захисту порушених прав.

Апеляційний суд враховує, що землі в межах смуг відведення взагалі не підлягають передачі у приватну власність фізичним особам, з урахуванням їх особливого правового режиму, отже оскаржуване розпорядження Черкаської РДА не може бути підставою вибуття земельних ділянок із власності держави, так як законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів), що в цьому випадку не мало місця. Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у частині третій статті 83 і в частині другій статті 59 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання, з огляду на приписи ЦК України, - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові ВС від 20.05.2020 у справі №359/278/18-ц.

Далі, згідно ч.ч.1 2 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо. Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

До прийняття спірного розпорядження РДА про передання у власність відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки вона належала до земель загального користування, не наданих у власність або постійне користування за межами населеного пункту.

Згідно вимог ч.1 ст.20 ЗК України, ст.35 ЗУ Про землеустрій та п. 1 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого розпорядженням КМУ №513 від 23.05.2012 за результатами проведеної інвентаризації, якою встановлено вид угідь спірних земельних ділянок, встановлення цільового призначення земельних ділянок мав би здійснювати орган державної влади відповідно до наданих повноважень.

В той же час, згідно п.7 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ Про державний земельний кадастр до державної реєстрації права державної чи комунальної власності на земельні ділянки формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності, визначення їх угідь, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій може здійснюватися на підставі матеріалів інвентаризації земель, проведеної за рішенням: у межах населених пунктів - сільських, селищних, міських рад, за їх межами - районних державних адміністрацій.

Матеріали інвентаризації земель у такому разі підлягають погодженню в порядку погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та затверджуються органами, які прийняли рішення про проведення інвентаризації.

Ураховуючи, що вказаної процедури дотримано не було (в матеріалах технічної документації відсутні всі необхідні погодження), цільове призначення спірних земельних ділянок залишилось, як землі загального користування, зайняті штучними водосховищами.

Таким чином Черкаською РДА під час відведення у власність відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки порушено порядок встановлення цільового призначення земельних ділянок, оскільки в силу вимог ст. 58 ВК України землі, зайняті водосховищами, являються землями водного фонду.

Крім того, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст.ст.125,126 ЗК України).

Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

Так як у даній справі судом встановлена незаконність набуття ОСОБА_2 у власність спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель водного фонду, відповідний запис про державну реєстрацію права власності на це майно підлягає до скасування, про що вірно вказав суд першої інстанції в цій справі.

Додатково апеляційний суд приймає до уваги, що кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до ЄКПЛ).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Усунення перешкод державі у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки, яка належить до земель водного фонду, як така, що знаходиться в межах технічно-експлуатаційної зони державної гідротехнічної споруди.

Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо (ч.3 ст.63 ЗК України).

Отже таке використання земельних ділянок водного фонду, яке не сприятиме досягненню зазначених цілей, може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей, у тому числі, через неналежну експлуатацію гідротехнічної споруди, яка знаходиться на відповідному водному об`єкті.

З огляду на це закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а користування земельних ділянок у межах, зокрема, смуг відведення - переліком визначених цілей.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України). Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови ВП ВС від 14.11.2018 №183/1617/16, пункт 53 постанови ВП ВС від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані норми права, немає невідповідності заходу втручання держави у право власності поточного власника спірної земельної ділянки ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. У справі, рішення в якій переглядається, суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки водного фонду, спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю, у збереженні захисних смуг, недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду, та їх передання у власність.

Заволодіння приватними особами ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, непогіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

Вказані вище висновки спростовують доводи скаржника у справі про те, що ОСОБА_1 у розумінні вимог ст.388 ЦК України є добросовісним набувачем майна, а втручання в її право власності є непропорційним та не відповідає легітимній меті.

Додатково апеляційний суд звертає увагу скаржника на те, що за положеннями п.3 ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки в даному випадку державний орган, повноважний від імені держави на розпорядження відповідними земельними ділянками (РДА), допустив порушення вимог земельного законодавства при виділенні у власність громадянину земельної ділянки водного фонду, що свідчить про відсутність волі законного власника землі (держави) на розпорядження цим майном, відповідно, така земельні ділянка може бути витребувана на користь власника, у тому числі, у добросовісного набувача, що відповідатиме вищенаведеним приписам ст. 388 ЦК України.

Посилання скаржника на те, що листування прокуратури з Державною екологічною інспекцією та Держгеокадастром не може підтверджувати порушення законодавства при передачі особі земельної ділянки у власність апеляційний суд відхиляє, адже вказане листування у розумінні вимог ст. 95 ЦПК України є письмовим доказом по справі, якому має надаватися оцінка судом при вирішенні спору по суті.

Також скаржник помилково вказує на те, що, оскільки прокурором не заявлялися вимоги про визнання на спірну земельну ділянку права власності за Черкаською ОДА, він не мав підстав заявляти до суду вимоги про скасування державної реєстрації за скаржником права власної на це майно - правові висновки ВС від 16.09.2020 у справі №352/1021/19, від 03.09.2020 у справі №914/1201/19 та ін., адже право власності держави в особі відповідного державного органу визначається законом (ст. 84 ЗК України) та визнання такого права у судовому порядку не є необхідним.

Вказівка скаржника на те, що договір купівлі-продажу за яким ОСОБА_1 набула у власність спірну земельну ділянку не визнавався судом недійсним не свідчить про помилковість вирішення судом спору у справі, адже не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання індикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК - п.10 Постанови Пленуму ВСУ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними .

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання не тільки рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право. Останні не є підставами набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності. Такою підставою є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (див. постанову ВП ВС від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 94); постанову ВСУ від 25.06.2014 у справі № 6-67цс14).

Вказівка скаржника на те, що прокурором пропущено строки позовної давності для звернення з цим позовом до суду має бути відхилена, так як позови про повернення земельної ділянки водного фонду у власність держави належать до негаторних. Такі позови можуть бути заявлені впродовж усього часу порушення прав власника, яке є триваючим, незалежно від початкового моменту посягання на законне право - правовий висновок ВП ВС від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.

Інших доводів, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції в цій справі, апеляційна скарга не містить.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 05.03.2021 у даній справі належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді слід залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

апеляційну скаргу - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 05.03.2021 у цивільній справі за позовом першого заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури, який діє в інтересах держави в особі Черкаської ОДА та Черкаського управління захисних масивів дніпровських водосховищ до Черкаської РДА, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів - Державна екологічна інспекція Центрального округу, про визнання незаконними та скасування розпорядження, свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права приватної власності, усунення перешкод шляхом зобов`язання повернення державі земельної ділянки водного фонду та скасування її державної реєстрації - залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді залишити за особою, яка подала апеляційну скаргу.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 26.05.2021.

Суддя-доповідач

Судді