Рішення

від 26.05.2021 по справі 120/7752/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 травня 2021 р. Справа № 120/7752/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фермерського господарства "Слобідське" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулось Фермерське господарство "Слобідське" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що 16.11.2020 року на адресу Фермерського господарства "Слобідське" надійшов лист Головного управління ДПС у Вінницькій області від 12.11.2020 року № 14904/10/02-32-07-14. Додатком до зазначеного листа надіслано податкове повідомлення-рішення від 12.11.2020 року № 0010070714 із розрахунком фінансових санкцій (штрафів), складене на підставі акта документальної планової виїзної перевірки від 26.11.2019 року № 938/05-11/32349791. Даним листом податковий орган, керуючись підпунктом 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, відкликав раніше прийняте ним податкове повідомлення-рішення від 24.12.2019 року № 0003480501.

Вважаючи, що Податковим кодексом України не передбачено право контролюючого органу після проведення документальної перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення впродовж необмеженого часу як складати доповнення до раніше складеного акта перевірки, так і приймати на цій підставі нове податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.12.2020 року відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

04.01.2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого Головне управління ДПС у Вінницькій області не погоджується з позицією позивача і вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що податковий орган, керуючись підпунктом 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, правомірно відкликав раніше прийняте ним податкове повідомлення-рішення від 24.12.2019 року № 0003480501 та прийняв нове податкове повідомлення-рішення від 12.11.2020 року № 0010070714 на суму фінансової санкції 10025,00 грн., тому просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Ухвалою від 19.04.2021 року провадження у даній справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 120/632/20-а.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року у справі № 120/632/20-а набрало законної сили, відповідно до Постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 року, якою апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.04.2021 року провадження у справі поновлено.

28.04.2021 року від представника відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Визначаючись щодо заявленого клопотання, суд враховує, що адміністративна справа незначної складності (малозначна справа), у відповідності до пункту 20 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), це адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У відповідності до частини 1, 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

При цьому, згідно з положеннями частини 6 цієї статті, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, зокрема, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року № 475/97-ВР свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08.12.1983 року у справі "Ахеn v. Germany", заява № 8273/78, рішення від 25.04.2002 року "Varela Assalino contre le Portugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

У даному випадку, при вирішенні питання про відкриття спрощеного провадження, суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, а представником відповідача, у свою чергу, не доведено зворотне.

За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для проведення розгляду справи у відкритому судовому засіданні за участі сторін, а тому, заявлене клопотання задоволенню не підлягає.

Крім того, 28.04.2021 року до суду надійшло клопотання представника відповідача про заміну відповідача Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43142454) на його правонаступника Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150).

Клопотання обґрунтовується тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 "Деякі питання територіальних органів Держаної податкової служби" вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, в тому числі Головне управління ДПС у Вінницькій області. Наказом ДПС України від 30.09.2020 року № 529 утворено територіальні органи як відокремлені підрозділи ДПС, зокрема, Головне управління ДПС у Вінницькій області як відокремлений підрозділ ДПС України. Відповідно до наказу ДПС України від 24.12.2020 року № 755 "Про початок забезпечення здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій" розпочато з 01.01.2021 року здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно з наказом ДПС від 30.09.2020 року № 529 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби", повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 постанови № 893. Враховуючи наведене, в порядку процесуального правонаступництва представник відповідача просить суд замінити Головне управління ДПС у Вінницькій області на Головне управління ДПС у Вінницькій області як відокремлений підрозділ.

Визначаючись щодо поданого клопотання суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Встановлено, що на виконання наказу ДПС від 24.12.2020 року №755 "Про початок здійснення територіальними органами ДПС повноважень та функцій" з 01.01.2021 року повноваження Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43142454) здійснюються Головним управлінням ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150).

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань проведено державну реєстрацію відокремленого підрозділу ДПС України Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150).

Оскільки функції та повноваження Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43142454) здійснюються Головним управлінням ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150), наявні підстави для задоволення заяви про заміну сторони.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.12.2020 року по справі № 120/632/20-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 року, визнано протиправними та скасовано податкові - повідомлення рішення форми "Р" №0003490501 від 24.12.2019 року, форми "ПС" №0003500501 від 24.12.2019 року, форми "Р" №0003470501 від 24.12.2019 року, форми "ПН" №0003480501 від 24.12.2019 року, винесені Головним управлінням ДПС у Вінницькій області стосовно Фермерського господарства "Слобідське".

Вказані податкові повідомлення рішення, як і спірне в рамках даної адміністративної справи податкове повідомлення-рішення від 12.11.2020 року № 0010070714, складені на підставі акта документальної планової виїзної перевірки від 26.11.2019 року № 938/05-11/32349791.

Згідно з частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Враховуючи те, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.12.2020 року на час розгляду даної справи набрало законної сили, суд має підстави використовувати його як джерело преюдиційних фактів.

З матеріалів адміністративної справи встановлено, що ФГ "Слобідське" взято на податковий облік в контролюючому органі 25.05.2005 року за № 5 та перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Вінницькій області, Жмеринське управління, Шаргородське відділення.

16.11.2020 року Фермерське господарство "Слобідське" отримало листа Головного управління ДПС у Вінницькій області від 12.11.2020 року № 14904/10/02-32-07-14. Додатком до зазначеного листа позивачу надіслано повідомлення-рішення від 12.11.2020 року № 0010070714 із розрахунком фінансових санкцій (штрафів), складене на підставі акта документальної планової виїзної перевірки від 26.11.2019 року № 938/05-11/32349791. Даним листом податковий орган, керуючись підпунктом 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, відкликав раніше прийняте ним податкове повідомлення-рішення від 24.12.2019 року № 0003480501.

Вважаючи, що Податковим кодексом України не передбачено право контролюючого органу після проведення документальної перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення впродовж необмеженого часу як складати доповнення до раніше складеного акта перевірки, так і приймати на цій підставі нове податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі за текстом Податковий кодекс України).

Згідно з пунктом 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

За змістом пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За положеннями підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі якщо контролюючим органом вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку документів обов`язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з`ясування під час перевірки питань, що повинні бути з`ясовані під час перевірки для винесення об`єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається контролюючим органом вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно з пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника (пункт 86.10 статті 86 Податкового кодексу України).

У свою чергу, положеннями пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами, тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкового повідомлення-рішення.

Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення у зв`язку з допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.

Отже, нормами Податкового кодексу України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів встановлені умови та порядок проведення перевірок. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14) та у постанові Верховного Суду від 17 березня 2018 року (справа №1570/7146/12), від 20 грудня 2018 року (справа № 815/1851/15).

Таким чином, у випадку протиправності дій щодо проведення перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.12.2020 року по справі № 120/632/20-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 року, визнано протиправними та скасовано податкові - повідомлення рішення форми "Р" №0003490501 від 24.12.2019 року, форми "ПС" №0003500501 від 24.12.2019 року, форми "Р" №0003470501 від 24.12.2019 року, форми "ПН" №0003480501 від 24.12.2019 року, винесені Головним управлінням ДПС у Вінницькій області стосовно Фермерського господарства "Слобідське".

Таким чином, судом у рішенні від 09.12.2020 року по справі № 120/632/20-а встановлено протиправність зокрема податкового - повідомлення рішення форми "ПН" №0003480501 від 24.12.2019 року.

Однак, відповідач, керуючись підпунктом 60.1.3 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, відкликав вказане податкове повідомлення-рішення та прийняв нове податкове повідомлення-рішення від 12.11.2020 року № 0010070714 із розрахунком фінансових санкцій (штрафів), яке складене на підставі первинного акта документальної планової виїзної перевірки від 26.11.2019 року № 938/05-11/32349791, що суперечить нормам чинного законодавства.

Суд відзначає, що у даному випадку, з огляду на обставини справи, контролюючий орган, за умови не надіслання позивачу податкової вимоги, повинен був провести повторну перевірку відповідно до вимог Податкового кодексу України. За результатами перевірки мали бути складені акт перевірки та податкове повідомлення-рішення з дотриманням вимог статті 86 Податкового кодексу України.

Натомість відповідачем порушено процедуру проведення документальної перевірки, оскільки у матеріалах справи відсутній наказ про проведення перевірки та належним чином складений акт за результатами такої перевірки.

В пункті 86.8. статті 86 Податкового Кодексу України закріплено: податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Податковим кодексом України не передбачено право контролюючого органу після проведення документальної перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення впродовж необмеженого часу приймати на цій підставі нове податкове повідомлення-рішення. Такі дії контролюючого органу суперечать визначеним Податковим кодексом України процедурним механізмам щодо порядку проведення документальних перевірок та прийняття податкових повідомлень-рішень.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією Касаційним адміністративним судом в складі Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 23 вересня 2020 р. у справі № 804/3368/16.

У відповідності до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень статті 9 Конституції України та статті 17, частини 5 статті 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (справи "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Москаль проти Польщі". Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справи "Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010 року та "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("справи "Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову та скасування податкового - повідомлення рішення від 12.11.2020 року № 0010070714, винесеного Головним управлінням ДПС у Вінницькій області стосовно Фермерського господарства "Слобідське".

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до положень статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 1, 7 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 та постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року у справі № 810/3806/18.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 вказаного Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частиною третьою статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

За положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Зміст наведених вище положень законодавства дає підстави для висновку про те, що адвокатський гонорар може існувати у двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правничої допомоги від 23.11.2020 року №010-АС, рахунок на оплату виконаних робіт від 23.11.2020 року №5, платіжне доручення від 23.11.2020 року № 2591, остаточний розрахунок вартості адвокатських послуг з урахуванням виконаних робіт від 25.01.2021 року та виписку з банківського рахунку від 20.01.2021 року.

Як вбачається з наданих документів, сторони домовились, що розмір гонорару адвоката розраховується на підставі вартості однієї години роботи адвоката, але до сплати підлягає гонорар у фіксованому розмірі в сумі 6000 грн.

Із наданого остаточного розрахунку вартості адвокатських послуг з урахуванням виконаних робіт від 25.01.2021 року слідує, що адвокатом ОСОБА_1 надано такі послуги: консультування по податковому законодавству, опрацювання наявних доказів, опрацювання законодавчої бази та вивчення судової практики, що регулює аналогічні спірні питання, підготовка позовної заяви з додатками, підготовка клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

Доказами понесення витрат на правничу допомогу є платіжне доручення від 23.11.2020 року № 2591 та виписка з банківського рахунку від 20.01.2021 року, відповідно до яких позивач здійснив оплату по договору про надання правової допомоги від 23.11.2020 року №010-АС в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що понесені витрати дійсно пов`язані саме з розглядом даної справи, підтверджені документально, є співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Разом з тим відповідач у своєму відзиві не висловив жодних заперечень щодо розміру вказаної правової допомоги.

З огляду на викладене, понесені позивачем витрати на правову допомогу у сумі 6000,00 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також, відповідно до частини 1 статті 139 КАС України сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву Головного управління ДПС у Вінницькій області про заміну сторони задовольнити.

Замінити відповідача Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 43142454) на його правонаступника Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ ВП 44069150).

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 12.11.2020 року № 0010070714.

Стягнути на користь Фермерського господарства "Слобідське" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області понесені судові витрати у виді судового збору в сумі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні) та витрат на правничу допомогу в сумі 6000 грн. (шість тисяч гривень).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Фермерське господарство "Слобідське" (код ЄДРПОУ: 32349791, адреса: вул. Вишнева, 90, с. Клекотина, Вінницька область, 23525);

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: ВП 44069150, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21028).

Суддя Чернюк Алла Юріївна