Постанова

від 20.05.2021 по справі 917/275/16

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2021 р. Справа № 917/275/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Пуль О.А.,

за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Інвест" (вх.№808 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2016, ухвалене суддею Кульбако М.М. у приміщенні Господарського суду Полтавської області 02.06.2016, у справі №917/275/16

за позовом Лубенського місцевого прокурора Полтавської області, м. Лубни, Полтавська область, в інтересах держави в особі Лубенської міської ради Полтавської області, м. Лубни, Полтавська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Інвест", смт. Ювілейне, Дніпропетровського району Дніпропетровської області,

про стягнення 258184,13 грн збитків,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 02.06.2016 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "АТБ-Інвест" на користь Лубенської міської ради Полтавської області 258184,13 грн збитків.

У матеріалах справи відсутній повний текст судового рішення, наявна тільки вступна та резолютивна частина (а.с.156). У Єдиному державному реєстрі судових рішень також відсутні відомості про складання повного тексту судового рішення.

25.02.2021 відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить вищевказане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт із посиланням на практику Верховного Суду (зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц) зазначає, що в даному випадку відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок; фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України. Заявник скарги стверджує, що позивачем невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права та невірно здійснено обґрунтування позову, а тому рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2016 підлягає скасуванню.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 відкрито апеляційне провадження за вказаною скаргою, призначено її розгляд на 20.04.2021, встановлено учасникам справи строк до 16.04.2021 для подання відзивів на апеляційну скаргу, а також для подання заяв, клопотань тощо.

05.04.2021, тобто в межах установленого судом строку, керівник Лубенської окружної прокуратури надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про наступне: за клопотанням відповідача, рішенням Лубенської міської ради від 26.01.2010 "Про вилучення, надання земельних ділянок у власність та користування юридичним і фізичним особам для різного цільового призначення" відповідачу була передана в оренду земельна ділянка по вул. Монастирській, 71-А площею 0,1529 га за цільовим призначенням - землі комерційного використання терміном на один рік, однак станом на січень 2016 року відповідачем договір оренди землі не укладений, державну реєстрацію його не проведено, відповідно, не справляється плата за землю в належному розмірі. Прокурор вказує, що внаслідок порушення відповідачем земельного законодавства, відповідно до акту комісії по визначенню збитків власникам землі та землекористувачам від 18.11.2015, сума збитків за користування земельною ділянкою по вул. Монастирській, 71-А в період з 26.01.2010 по 18.11.2015 складає 471133,87 грн; при стягненні з відповідача збитків відповідно до ст. 256, 257 ЦК застосовано строк позовної давності в межах трирічного строку, а тому розмір збитків за користування земельною ділянкою площею 0,1529 га по вул. Монастирській, 71-А без правоустановчих документів за період з 18.11.2012 по 18.11.2015 становить 258184,13 грн.; комісією по визначенню збитків власникам землі та землекористувачам було запропоновано відповідачу добровільно відшкодувати збитки, нанесені місцевому бюджету, укласти відповідний договір оренди землі, однак відповідач рішення комісії від 18.11.2015 не виконав, збитки не відшкодував. На думку прокурора, відповідне є підставою для стягнення з відповідача спірної суми в порядку ст.1212 ЦК України. Прокурор просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити в силі.

08.04.2021, тобто в межах установленого судом строку, Лубенська міська рада надала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідач вказав лише на одну обставину, через яку він просить скасувати рішення суду першої інстанції, а саме - неправильне застосування норм права при зверненні до суду і звідси неправильний вибір способу захисту порушених прав, тоді як відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі 917/1739/16, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. За твердженням міської ради, відповідач фактично визнає, що наніс шкоду місцевому бюджету міста, оскільки не вносив плату за користування землею, однак не згоден з тими правовими нормами, що були зазначені в позові прокурора. Міська рада вважає рішення суду законним і справедливим, просить залишити його без змін, а у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 20.04.2021 з розгляду апеляційної скарги ТОВ "АТБ-Інвест" розпочалось за участю представника апелянта, який надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги. Прокурор зазначив про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду та заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 20.04.2021 відповідно до вимог частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 20.05.2021 до 16:00 год.

17.05.2021 до суду апеляційної інстанції від прокурора надійшли письмові пояснення з окремих питань щодо підстав позовних вимог та ефективного захисту прав позивача - Лубенської міської ради Полтавської області (вх. 5529), в яких зазначено про те, що положення статті 120 Земельного кодексу України не передбачають автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки у разі виникнення права власності на нерухоме майно. Крім того, вказано про наявність підстав для застосування судом до спірних правовідносин положень статей 1212-1214 ЦК України з урахуванням практики Верховного Суду щодо неправильної кваліфікації позивачем спірних правовідносин.

20.05.2021 до апеляційного господарського суду засобами електронного зв`язку надійшов лист Виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області від 19.02.2016 №1-16/132, адресований керівнику Лубенської місцевої прокуратури, про вжиття заходів щодо звернення до суду про стягнення збитків за користування відповідачем спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документах.

Вказаний електронний документ не засвідчено електронним цифровим підписом, що суперечить, зокрема, вимогам статей 77, 91 Господарського процесуального кодексу України, Законам України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги", про що Східним апеляційним господарським судом складено акт від 20.05.2021 №09-29/246.

В судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 20.05.2021 присутній представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі та просив суд її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2016 у справі №917/275/16 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Присутній в судовому засіданні прокурор та представник позивача просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України.

За таких обставин колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши прокурора та представників сторін дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.

Присутні в судовому засіданні прокурор та представники учасників справи погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.

Як було встановлено вище, в матеріалах справи відсутній повний текст оскаржуваного рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2016 в даній справі, наявна тільки вступна та резолютивна частина (а.с.156). У Єдиному державному реєстрі судових рішень також відсутні відомості про складання повного тексту судового рішення.

Відповідно до ст.84 ГПК України (в редакції, чинній станом на момент прийняття рішення) рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому:

1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення;

2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження);

3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення;

4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

Відповідно до ст. 85 ГПК України (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення в даній справі) прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення господарський суд повідомляє, коли буде складено повне рішення. Рішення суду, яке містить вступну та резолютивну частини, підписується всім складом господарського суду і додається до справи. Повне рішення повинно бути складено у строк не більше п`яти днів з дня проголошення вступної і резолютивної частини рішення.

Стаття 238 ГПК України у редакції, чинній на час прийняття даної постанови, також передбачає вимоги щодо наявності та змісту описової і мотивувальної частини рішення. Відповідно до ч.6 ст. 240 ГПК України, у разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення.

Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, колегія суддів зазначає, що відсутність у матеріалах справи повного рішення (із описовою та мотивувальною частиною, які повинні містити обґрунтування висновків суду), прийнятого господарським судом у судовому засіданні 02.06.2016, є порушенням норм ГПК України як у редакції, що діяла станом на 02.06.2016, так і в нині чинній редакції.

Відповідне є безумовною підставою для скасування такого рішення (висновку у вигляді резолютивної частини) в силу приписів ст. 277 ГПК України (в редакції, чинній станом на момент апеляційного провадження). Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №917/1997/16.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх представників сторін, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 19.06.2009 між Лубенською міською радою (орендодавець) та Дочірнім підприємством "Полтава-Центр-Сервіс" (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами пунктів 1, 2 якого орендодавець на підставі рішення міської ради від 21.04.2009 надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення із категорії земель зазначених в пункті б статті 19 Земельного кодексу України землі житлової та громадської забудови за цільовим призначенням - землі комерційного використання, яка знаходиться м.Лубни, вул. Монастирська, 71 (колишня К.Маркса); в оренду передано земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,1529га, згідно з планом що додається; на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна - приміщення магазину (т.1, а.с. 146-151).

У розділі 3 цього договору передбачено строк дії договору, відповідно до якого договір укладено на п`ять років.

В подальшому, ТОВ "АТБ-Інвест" набуло у власність торгівельний центр площею 903,5 кв.м. по вул. Монастирській, 71-А в м.Лубни, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 03.03.2010 (підстава: рішення взамін договору купівлі-продажу від 27.11.2009) (т.1, а.с.13).

У зв`язку з купівлею нежитлового приміщення торгівельного центру (договір купівлі-продажу від 27.11.2009 №3788) ТОВ "АТБ-Інвест" звернулось до Лубенської міської ради з листом від 12.12.2009 за № 6/754, в якому просило дозволити розробити технічну документацію із землеустрою та передати в оренду земельну ділянку площею 0,1529 га, що розташована за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська, 71 (т.1, а.с. 76, 82).

В свою чергу, ДП "Полтава-Центр-Сервіс" звернулось до Лубенської міської ради з листом (від 14.12.2010 вх. 1-8/1554), в якому просило вилучити з користування підприємства вказану земельну ділянку у зв`язку з продажем ТОВ "АТБ-Інвест" (договір купівлі-продажу від 27.11.2009 №3788) прав на нерухоме майно (т.1, а.с. 106).

Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвентземсервіс" було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання договору оренди землі ТОВ "АТБ-Інвест" на території: м. Лубни, вул. Монастирська, 71-А, із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки 5310700000:03:063:0008 (т.1, а.с.85-104).

Матеріали справи свідчать, що технічна документація із землеустрою щодо надання землі в оренду ТОВ "АТБ-Інвест" погоджена Відділом Держкомзему у місті Лубни Полтавської області Головного управлінням Держкомзему у Полтавській області (висновки № 21 та № 22 від 09.02.2010) та Управлінням містобудування та архітектури виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області (висновок № 2672 від 13.04.2010) (т.1, а.с. 102-104).

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12.11.2015 №НВ-5303246782015 земельна ділянка за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Монастирська, 71-А, площею 0,1529 га, має кадастровий номер 5310700000:03:063:0008; датою державної реєстрації спірної земельної ділянки є 19.06.2009 (т.1, а.с. 10).

Рішенням 57 сесії Лубенської міської ради V скликання від 26.01.2010 "Про вилучення, надання земельних ділянок у власність та користування юридичним і фізичним особам для різного цільового призначення" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання договору оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення по вул. Монастирській, 71, загальною площею 0,1529 га; вирішено припинити право оренди ДП "Полтава-Центр-Сервіс" на вказану земельну ділянку у зв`язку з переходом права власності на приміщення торгівельного центру до ТОВ "АТБ-Інвест" та передати дану земельну ділянку в оренду терміном на один рік ТОВ "АТБ-Інвест" згідно ст. 93 Земельного кодексу України за цільовим призначенням - землі комерційного використання (пункт 6) (т.1, а.с. 14).

18.02.2011 рішенням 6 сесії Лубенської міської ради VI скликання прийнято рішення "Про поновлення договорів оренди землі", пунктом 8 якого вирішено поновити договір оренди терміном на п`ять років з ТОВ "АТБ-Інвест" на земельну ділянку несільськогосподарського призначення, за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська, 71, загальною площею 0,1529 га за цільовим призначенням - землі комерційного використання; у пункті 22 цього рішення зобов`язано юридичних та фізичних осіб в місячний термін укласти з міською радою договори оренди землі та зареєструвати їх в установленому порядку (т.1, а.с. 15, 92).

Згідно Витягу з протоколу засідання комісії міської ради від 22.02.2011 № 3 про встановлення відсотків при обчисленні розміру орендної плати за земельні ділянки, які надані в оренду, зокрема, на підставі рішень Лубенської міської ради від 18.02.2011 "Про поновлення договорів оренди землі", у пункті 8 якого встановлено ТОВ "АТБ-Інвест" 12 % щодо земельної ділянки за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська, 71 (т.1, а.с. 17).

Рішенням 43 сесії 6 скликання Лубенської міської ради від 06.06.2014 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Лубни" затверджено базову вартість одного квадратного метра земель м. Лубни у розмірі 135,82 грн за 1 кв.м; пунктом 3 цього рішення передбачено, що термін введення в дію нової грошової оцінки земель м. Лубни з 01.01.2015; пунктом 5 зобов`язано землекористувачів отримати витяги по розрахункам грошової оцінки земельних ділянок (т.1, а.с. 25).

Рішенням 51 сесії 6 скликання Лубенської міської ради Полтавської області від 20.02.2015 "Про внесення змін до Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Лубни" внесено зміни до цього Положення та викладено пункт 2.4 Положення в новій редакції, відповідно до якої ставка річної орендної плати (відсоток від нормативної грошової оцінки) за використання земельної ділянки для магазинів площею земельної ділянки понад 0,1 га становить 8% (т.1, а.с. 30-32).

13.11.2015 Управлінням комунального майна та земельних відносин Лубенської міської ради за результатами проведеної перевірки дотримання вимог земельного законодавства ТОВ "АТБ-Інвест" встановлено, що земельні ділянки по вул. Монастирській, 71 та пл. Ярмарковій, 30-А м. Лубни в період з 26.01.2010 по 18.11.2015 та з 23.11.2010 по 18.11.2015 використовуються ТОВ "АТБ-Інвест" без правовстановлюючих документів та внесення в повному розмірі плати за користування земельною ділянкою, що призвело до нанесення міському бюджету збитків у розмірі 1016519,83 грн, з яких 471133,87 грн збитки за користування земельною ділянкою по вул. Монастирська, 71-А. Розмір збитків встановлено в Акті комісії по визначенню збитків власникам землі та землекористувачам від 18.11.2015, який затверджений рішенням виконавчого комітету Лубенської міської ради від 09.12.2015 за № 291 "Про затвердження актів про визначення збитків" (т.1, а.с. 21-23).

Матеріали справи не містять доказів оформлення ТОВ "АТБ-Інвест" права користування спірною земельною ділянкою, зокрема, укладення з Лубенською міською радою договорів оренди та державної реєстрації такого права.

Наведені вище обставини стали підставою для звернення першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лубенської міської ради до Господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ "АТБ-Інвест" про стягнення 258184,13 грн збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач набув право власності на нерухоме майно за адресою: м. Лубни, Монастирська, 71-А, проте, у період з 26.01.2010 по 18.11.2015 в порушення вимог земельного законодавства використовував земельну ділянку під нерухомим майном без оформлення правовстановлюючих документів, що є підставою для відшкодування позивачу збитків - упущеної вигоди у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки без достатніх правових підстав на підставі статей 22, 1166 Цивільного кодексу України.

За твердженням прокурора, внаслідок порушення відповідачем вимог земельного законодавства сума збитків, з урахуванням строку позовної давності, за період з 01.11.2012 по 18.11.2015 становить 258184,13 грн. На підтвердження правильності розрахунку суми збитків до позовної заяви додано розрахунок ціни позову від 30.12.2015, складений Управлінням з питань комунального майна та земельних відносин Виконавчого комітету Лубенської міської ради.

При цьому, розмір заподіяних збитків визначено із застосуванням Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284 та Порядку визначення та відшкодування територіальній громаді міста Лубни в особі Лубенської міської ради збитків, заподіяних внаслідок порушення вимог земельного законодавства, затвердженого рішенням Лубенської міської ради від 14.02.2014, як не отримані доходи у вигляді орендної плати.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 16.03.2016 б/н проти задоволення позову заперечував, посилаючись, зокрема, на те, що позивачем не приймалось рішення щодо передачі в оренду земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Лубни, Монастирська, 71-А, щодо користування якої заявлено позов про стягнення збитків, а тому вина відповідача в не укладенні договору відсутня; вказував на відсутність підстав для відшкодування збитків з огляду на відсутність правопорушення; зазначав, що ним сплачувалась оренда плата шляхом укладення договору про компенсацію витрат по сплаті орендних платежів за землю, укладеного з попереднім орендарем ДП "Полтава-Центр-Сервіс" та сплачувався земельний податок. Також відповідач посилався на необґрунтованість розрахунку та сплив строків позовної давності, яку просив застосувати до позовних вимог.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення з відповідача, як власника об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці комунальної власності, збитків, завданих використанням спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, на підставі статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, глави 24 Земельного кодексу України.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому, згідно з пунктом д частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом указаних приписів Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Водночас, предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ "АТБ-Інвест" є власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці із кадастровим номером 5310700000:03:063:0008 за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська, 71-А, площею 0,1529 га. Зазначена обставина визнається обома сторонами та не потребує доведенню в силу положень ч.1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України. Однак, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою ТОВ "АТБ-Інвест", зокрема, укладення відповідних договорів оренди з позивачем та державної реєстрації такого права.

Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Відтак, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Разом з тим, судова колегія апеляційної інстанції зазначає про те, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому, незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї.

При цьому, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.19 у справі № 917/1739/17.

Зважаючи на вищевикладене, приймаючи до уваги, що позов у цій справі подано з підстав фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Як вже зазначалось вище, ТОВ "АТБ-Інвест" набуло у власність об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Монастирська, 71-А, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 03.03.2010 (підстава: рішення взамін договору купівлі-продажу від 27.11.2009) (т.1, а.с.13).

Наявні в матеріалах справи документи свідчать, що вищевказане нерухоме майно ТОВ "АТБ-Інвест" знаходиться на земельній ділянці із кадастровим номером 5310700000:03:063:0008 за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська, 71-А, площею 0,1529 га, яка на час набуття відповідачем права власності на таке майно знаходилась в орендному користуванні продавця на підставі діючого договору оренди від 19.06.2009, укладеного між Лубенською міською радою та ДП "Полтава-Центр-Сервіс" зі строком дії договору на п`ять років.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються, зокрема, частиною 1 статті 377 ЦК України, якою визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За змістом частини 3 статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

За положеннями пункту "е" частини першої статті 141 ЗК України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

У постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) Велика палата Верховного Суду дійшла висновку, що за змістом статей 120, 140 та 141 ЗК України законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункти 7.40, 7.42, 8.5).

У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Зазначена правова позиція щодо переходу прав і обов`язків землекористувача при відчуженні нерухомості підтверджується і судовою практикою Верховного Суду, зокрема викладена в постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17.

Таким чином у разі переходу права власності на нерухоме майно, розміщене на земельній ділянці, яка знаходилась в користуванні відчужувача цього майна, новий власник майна набуває відповідне право користування цією ділянкою у тому ж обсязі та умовах, які були у попереднього власника, що, відповідно, передбачає припинення права користування цією ділянкою у попереднього землекористувача.

При цьому, у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.11.2020 у справі № 904/5968/19 (пункт 21), від 27.02.2019 у справі №913/661/17).

Таким чином, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна (пункт 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц).

Враховуючи наведені норми законодавства, судом апеляційної інстанції встановлено, що договір оренди від 19.06.2009 не був припинений повністю у зв`язку з відчуженням нерухомого майна, на що посилався позивач в суді першої інстанції, а припинився лише щодо зобов`язань для ДП "Полтава-Центр-Сервіс", тому відповідач фактично став стороною вказаного договору оренди землі, за яким у нього виник обов`язок зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

З матеріалів справи вбачається, що ДП "Полтава-Центр-Сервіс" звернулось до Лубенської міської ради з листом (від 14.12.2010 вх. 1-8/1554), в якому просило вилучити з користування підприємства вказану земельну ділянку у зв`язку з продажем ТОВ "АТБ-Інвест" (договір купівлі-продажу від 27.11.2009 №3788) прав на нерухоме майно (т.1, а.с. 106).

Однак, з огляду на приписи ст. 654 ЦК України, прийняте рішення Лубенської міської ради 57 сесії V скликання від 26.01.2010 "Про вилучення, надання земельних ділянок у власність та користування юридичним і фізичним особам для різного цільового призначення" щодо припинення права оренди ДП "Полтава-Центр-Сервіс" на вказану земельну ділянку у зв`язку з переходом права власності на приміщення торгівельного центру до ТОВ "АТБ-Інвест" є лише волевиявленням позивача, як уповноваженого органу, яке не має наслідком розірвання договору, оскільки сторони не вчинили дій, спрямованих на реалізацію такого рішення; в матеріалах справи немає доказів укладення сторонами письмової угоди про розірвання договору оренди землі.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 17.05.2021 у справі № 917/804/20.

Отже, договір оренди землі від 19.06.2009 не був припинений повністю у зв`язку з відчуженням нерухомого майна, а припинився щодо зобов`язань для ДП "Полтава-Центр-Сервіс" (попереднього власника майна), відтак договір оренди землі від 19.06.2009, з урахуванням пункту 3 цього договору щодо строку його дії, був чинний до 19.06.2014.

Таким чином, за висновком суду апеляційної інстанції, у заявлений прокурором період з 01.11.2012 по 19.06.2014 відповідач фактично був стороною зазначеного договору оренди землі, відповідно до якого, у нього виник обов`язок зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Як вже було зазначено вище, прокурор звернувся до господарського суду з позовом про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів на підставі ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України. А отже, з огляду на встановлені обставини чинності договору оренди землі, права та обов`язки орендаря за яким перейшли до відповідача, тобто, наявності між сторонами зобов`язальних (договірних) правовідносин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неналежність обраного прокурором способу захисту порушеного права шляхом звернення до суду з позовом про стягнення збитків (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Сду від 27.02.2019 у справі № 913/661/17).

Водночас, під час апеляційного перегляду даної справи прокурор зазначив про необхідність змінити нормативне обґрунтування заявлених позовних вимог та послався на те, що спірна сума коштів є безпідставно набутим відповідачем майном, яке підлягає поверненню позивачу відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Проте, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, договір оренди землі від 19.06.2009, укладений позивачем з попереднім власником, продовжував діяти на тих самих умовах і в тому самому обсязі для відповідача, як нового власника майна, до закінчення його строку дії (19.06.2014), то відповідні обставини виключають застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 Цивільного кодексу України (на яку в обґрунтування підстав для стягнення спірної суми посилався прокурор в суді апеляційної інстанції), оскільки у наведеному випадку не йдеться про набуття або збереження майна за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала, що є однією з обов`язкових ознак кондикційних зобов`язань (наведене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 17.11.2020 у справі № 904/5968/19, постанові від 17.05.2021 у справі № 917/804/20) .

Відтак, лише після закінчення строку дії договору - з 20.06.2014, відповідач використовував земельну ділянку без правовстановлюючих документів, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об`єкта нерухомого майна.

Приймаючи до уваги вищевказаний висновок про необхідність застосування до спірних правовідносин положень закону, які регулюють правовідносини пов`язані із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави під час перевірки розрахунку суми позову, судова колегія виходить з наступного.

Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 79-1 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. У випадку відсутності сформованості спірної земельної ділянки , як об`єкту цивільних прав вказане свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12.11.2015 №НВ-5303246782015 земельна ділянка за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Монастирська, 71-А, площею 0,1529 га, має кадастровий номер 5310700000:03:063:0008; датою державної реєстрації спірної земельної ділянки є 19.06.2009 (т.1, а.с. 10).

Вищенаведене свідчить, що спірна земельна ділянка є сформованою у розумінні статті 79-1 ЗК України протягом заявленого у позові періоду.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є саме нормативна грошова оцінка земель, а її зміна є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17, від 06.08.2019 у справі №922/3560/18, від 08.10.2019 у справі №904/4737/18 та від 28.09.2020 у справі №922/4073/19.

Відповідно до частини другої статті 20 та частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

З наведених норм законодавства не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу, а також доводи про необов`язковість витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для розрахунку розміру орендної плати.

Вказаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 08.08.2019 у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 06.11.2019 у справі №922/3607/18).

Враховуючи фактичні обставини справи та виходячи з аналізу вищенаведених правових норм, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що наданий прокурором розрахунок не є належним доказом, який підтверджує розмір безпідставно збережених коштів, оскільки такий здійснений не на підставі даних про нормативну грошову оцінку, що є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а відтак і про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №922/3463/19.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що листом від 12.11.2015 №474/9/16-18-15-43 Лубенська об`єднана державна податкова інспекція повідомила Управління з питань комунального майна та земельних відносин Лубенської міської ради про те, що ТОВ "АТБ-Інвест", податковий номер 30631543, за користування земельними ділянками по вул. Монастирській ,71 площею 0,1529 га та по пл. Ярмаковій, 30-А площею 0,1707 га сплачує земельний податок. За користування земельними ділянками по вул. Монастирській, 71 за період з 20.06.2014 та по пл. Ярмаковій, 30-а за період з 28.07.2014 ТОВ "АТБ-Інвест" сплачено земельного податку з юридичних осіб на загальну суму 28382,87грн; згідно листа Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції від 10.05.2016 вих. № 267/9/16-18-12-37 ТОВ "АТБ-Інвест" за користування земельною ділянкою по вул. Монастирській, 71 за період з 20.06.2014 по 18.11.2015 сплачено земельного податку на загальну суму 13142,69 грн (т.1, а.с. 18, 143).

При цьому, сплата відповідачем земельного податку за спірну земельну ділянку підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Крім того, зі змісту листа Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції від 10.05.2016 вих. № 267/9/16-18-12-37 вбачається, що ДП "Полтава-Центр-Сервіс" за користування спірною земельною ділянкою за період з 18.11.2012 по 19.06.2014 сплачено орендної плати на загальну суму 107574,22 грн.

Водночас, заперечуючи проти позовних вимог прокурора, відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції зазначив про укладення між ТОВ "АТБ-Інвест" та ДП "Полтава-Центр-Сервіс" договору про компенсацію витрат зі сплати орендної плати за землю від 02.01.2013 №02/01-зем (т.1, а.с.109), за умовами якого відповідач зобов`язався компенсувати ДП "Полтава-Центр-Сервіс" витрати за користування спірною земельною ділянкою.

Проте, позивачем під час здійснення нарахування збитків, як неотриманого доходу у вигляді орендної плати, за користування спірною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів не враховувало ні суми сплаченого відповідачем земельного податку, ні сплачених до місцевого бюджету орендних платежів за користування цією земельною ділянкою, що також свідчить про неправомірність здійснених розрахунків.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №372/1036/15-ц.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено порушень законодавства з боку відповідача та відмовлено у позові з підстав його необґрунтованості, а не з підстав пропущення строку позовної давності, то вказана заява не підлягає задоволенню.

Щодо представництва прокурором інтересів держави в особі позивача та обґрунтування його підстав, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Статтею 2 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991) встановлено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених ч.3 ст. 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

Відповідно до частини статті 29 ГПК України, в редакції, чинній на час звернення з позовом, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача (ч.2 цієї статті).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини четвертої).

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.

При цьому, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував нездійснення захисту інтересів держави Лубенською міською радою, яка не вжила заходів для звернення до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за фактичне користування відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів, про що вона повідомила прокуратуру відповідними листами, в яких просила прокуратуру забезпечити представництво інтересів Лубенської міської ради в суді, зазначаючи про неможливість самостійного звернення до суду з позовом, у зв`язку з відсутністю бюджетних асигнувань на сплату судового збору та практичного досвіду правничої діяльності та юридичної освіти (тобто навів підставу для представництва інтересів держави); зазначив, що користування відповідачем земельною ділянкою без належного оформлення договору оренди та несплата коштів за таке користування призводить до заподіяння збитків територіальній громаді у вигляді недоотриманих доходів (орендної плати), чим обґрунтував порушення інтересів держави (тобто навів підстави для звернення з позовом).

З огляду на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про доведення прокурором у цій справі підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Щодо інших аргументів заявника апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у постанові, оскільки не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Проте, рішення суду першої інстанції наведеним вище вимогам не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2016 у справі №917/275/16 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 2 ч. 1 ст. 275, пп. 1, 4 ч. 1 ст. 277, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Інвест" задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 02.06.2016 у справі №917/275/16 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 27.05.2021.

Головуючий суддя О.В. Шевель

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя О.А. Пуль