Рішення

від 27.05.2021 по справі 923/1327/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2021 року, с. Херсон, справа № 923/1327/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. , розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олмис"

до Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж"

про стягнення 75 294,77 грн,

у с т а н о в и в:

Дії та аргументи позивача

15.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Олмис" звернулось з позовом до Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж" про стягнення 75 294,77 грн, з яких: 45 572,58 грн неустойки (штрафу), 13 119,30 грн річних та 16 602,89 грн інфляційних, нарахованих у зв`язку з невиконанням договору поставки № 34п від 27.09.2019 щодо сплати 431 244 грн основної заборгованості.

У якості обґрунтування власної позиції Позивач вказав, що рішенням Господарського суду Херсонської області у справі № 923/746/20 від 03.12.2020 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олмис" до Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж" про стягнення 431 244 грн з Відповідача стягнута основна заборгованість за договором поставки № 34п від 27.09.2019, а тому на підставі положень статей 549 та 625 Цивільного кодексу України ним нараховані штраф, інфляційні та річні у вказаних сумах.

Дії та аргументи відповідача

Відповідачем позовні вимоги не визнаються з посиланням на те, що рішення у справі № 923/746/20 від 03.12.2020 на момент звернення з цією позовною заявою не набрало законної сили, в договорі сторонами не визначено права позовної вимоги сплати інфляційних та річних, Позивачем не оскаржувалась ухвала про повернення заяви про уточнення позовних вимог, яка була подана в межах справи № 923/746/20, а тому це може розцінюватись як відмова від використання свого права щодо стягнення. Також Відповідач вказує, що сума, заявлена до стягнення, є надмірно великою.

Поряд з цим Відповідачем зазначено, що для належного захисту своїх прав йому необхідно ознайомитись з матеріалами справи в суді, але він позбавлений можливості це зробити через карантинні обмеження та розгляд справи в порядку спрощеного провадження.

Процесуальні дії та рішення суду

Ухвалою суду від 16.12.2020 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення та виклику учасників справи. Цією ж ухвалою Відповідачу встановлені строки для надання відзиву на позов (15.01.2021) та заперечення (25.01.2021), а Позивачу строк (20.01.2021) для надання відповіді на відзив. На виконання вказаної ухвали Відповідачем поданий відзив на позов, а Позивачем відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 26.01.2021 провадження у справі було зупинене до моменту набрання законної сили рішенням у справі № 923/746/20 та поновлено ухвалою суду від 29.04.2021.

При вирішенні питання порядку подачі доказів з метою їх подальшої оцінки при винесенні даного рішення, суд зазначає, що сторонами дотримані вимоги частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, а тому названі вище письмові докази прийняті судом до розгляду.

Суд також констатує, що сторонами не заявлено будь-яких процесуальних клопотань.

Установлені судом обставини

03.12.2020 Господарським судом Херсонської області у справі № 923/746/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олмис" до Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж" про стягнення 431 244 грн прийняте рішення, за яким з Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олмис" стягнуто 431 244 грн заборгованості з оплати продукції.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.04.2021 у справі рішення Господарського суду Херсонської області від 03.12.2020 у зазначеній справі залишено без змін.

Отже, рішення суду у вказаній справі набрало законної сили, чим спростовуються твердження Відповідача щодо цього.

У відповідності до положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України ці рішення є преюдиційними по відношенню до обставин даної справи, а тому установлені ними обставини не потребують повторного доказування.

Зокрема, названими судовими рішеннями судами установлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олмис" та Приватним акціонерним товариством "Южмормонтаж" був укладений договір поставки № 34п від 27.09.2019, за умовами якого Позивачем поставлено Відповідачу за видатковою накладною № 145 від 14.11.2019 "Грейфер" V-06 м№, кр. 168.000 СБ, вартістю 431 244 грн. Проте, Відповідач власних зобов`язань не виконав та кошти за поставлену продукцію не сплатив.

За обліковими даними Позивача Відповідачем вказана сума заборгованості у розмірі 431 244 грн не сплачена, а тому ним нараховано на цю суму неустойку у сумі 45 572,58 грн, річні у сумі 13 119,30 грн та 16 602,89 грн інфляційних.

Підводячи підсумок наведених обставин, суд стверджує, що вказаними доказами Позивач підтвердив та довів факт невиконання Відповідачем умов договору поставки № 34п від 27.09.2019 щодо несплати суми основного боргу у розмірі 431 244 грн станом на час розгляду справи у суді.

Оцінка суду установлених обставин та норм діючого законодавства

Щодо правової природи договору та договірних відносин

Установлені судом обставини наявності укладеного між сторонами договору, свідчать про виникнення між ними майново-господарських зобов`язань, у силу яких у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

При визначені правової природи договору суд враховує його умови, права та обов`язки сторін, а також предмет.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобов`язань (майново-господарських зобов`язань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на підставі вказаного договору (правочину), з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір поставки.

Зокрема, згідно з приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Поряд з цим, за частиною 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. Так, відповідно до частини 1 статті 692 того ж Кодексу покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором не встановлений інший строк оплати.

Підсумовуючи наведені правові положення, суд зазначає, що за укладеним договором поставки Відповідач зобов`язаний сплатити Позивачу вартість отриманого товару після його прийняття.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлені загальні правила виконання господарських зобов`язань, за якими: суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань.

Таким чином невиконання Відповідачем взятого на себе грошового зобов`язання зі сплати поставленого товару є порушенням взятих ним на себе зобов`язань та вказаних правових положень.

Разом з тим, за змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому стягнення заборгованості з Відповідача за судовим рішенням у справі № 923/746/20 не припинило саме зобов`язання зі сплати грошової заборгованості у сумі 431 244 грн, у зв`язку з чим таке прострочення існувало у тому числі у період з 05.12.2019 по 09.12.2020.

Щодо відповідальності за невиконання зобов`язань

Вирішуючи правомірність нарахованої та заявленої до стягнення неустойки у сумі 45 572,58 грн, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Так, згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У пункті 6.3. договору сторони встановили можливість застосування штрафу у випадку перевищення покупцем строків оплати продукції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день прострочки.

В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме за частиною 2 штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею, за частиною 3, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином штрафна санкція, яка визначена у договорі та Позивачем як штраф, сприймається судом як пеня, що відповідає природі цієї санкції.

Як слідує з положень частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобов`язання; за допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов`язання; неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов`язання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності, неустойка стягується за період, який не може перевищувати шестимісячний строк з моменту невиконання зобов`язання.

У відповідності до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, у даному контексті Позивач повинен довести не тільки підставу для нарахування пені, але й правильність її розрахунку.

Суд зазначає, що Позивачем у періоді з 13.12.2019 по 30.01.2020 не враховано кількість днів у 2019 році, а саме 365 днів, та помилково здійснено ділення на 366 днів за весь період, що в свою чергу призвело до зменшення суми нарахування.

З урахуванням викладеного суд здійснив власний розрахунок пені за формулою: пеня = (заборгованість) х 2 х (ставка НБУ) : 365(366) х (кількість прострочених днів):100:

- 431 244 грн (за період з 10.12.2019 по 12.12.2019) х 2 х 15,5 (ставка НБУ) : 365 днів х 3 дні : 100 = 1 098,79 грн;

- 431 244 грн (за період з 13.12.2019 по 31.12.2019) х 2 х 13,5 (ставка НБУ) : 365 днів х 19 днів : 100 = 6 061,05 грн;

- 431 244 грн (за період з 01.01.2020 по 30.01.2020) х 2 х 13,5 (ставка НБУ) : 366 днів х 30 днів : 100 = 9 543,92 грн;

- 431 244 грн (за період з 31.01.2020 по 12.03.2020) х 2 х 11 (ставка НБУ) : 366 днів х 42 дні : 100 = 10 887,14 грн;

- 431 244 грн (за період з 13.03.2020 по 23.04.2020) х 2 х 10 (ставка НБУ) : 366 днів х 42 дні : 100 = 9 897,40 грн;

- 431 244 грн (за період з 24.04.2020 по 05.06.2020) х 2 х 8 (ставка НБУ) : 366 днів х 43 дні : 100 = 8 106,44 грн.

Таким чином загальна сума пені складає 45 594,75 грн, як сума чисел 1 098,79 грн, 6 061,05 грн, 9 543,92 грн, 10 887,14 грн, 9 897,40 грн та 8 106,44 грн, але оскільки Позивачем заявлено до стягнення 45 572,58 грн пені, то суд позбавлений можливості самостійно збільшувати її розмір.

За таких обставин стягненню підлягає сума пені, заявлена Позивачем, а саме 45 572,58 грн.

При цьому суд вказує, що посилання Відповідача на можливість зменшення пені є необґрунтованими виходячи з наступного.

Так, за статтею 233 ГК України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій у випадку, коли вони є надмірно великими порівняно із збитками кредитора.

Отже, для зменшення суми пені повинна бути наявність надмірності її нарахування у порівнянні зі збитками Позивача, які фактично складають суму основної заборгованості, що виникла у зв`язку з невиконанням зобов`язання Відповідачем.

У даному випадку сума основної заборгованості становить 431 244 грн, а тому нарахована сума пені у розмірі 45 572,58 грн не є надмірно значною по відношенню до такої суми.

Щодо відповідальності за невиконання грошового зобов`язання

Вирішуючи правомірність нарахованих та заявлених до стягнення річних у сумі 13 119,30 грн та інфляційних у сумі 16 602,89 грн, суд зазначає, що у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Разом з тим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За таким висновком спростовуються твердження Відповідача про те, що у договорі сторонами не визначено права позовної вимоги стосовно сплати інфляційних та річних. Зокрема, у даному випадку цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов`язання настає на підставі вимог закону, а саме статті 625 ЦК України. Приписи цієї статті є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевірив розрахунок річних Позивача та зазначає, що він здійснений за денним розміром 3 % річних шляхом ділення 3 % на кількість днів у році, що призвело до похибки, оскільки округлення до десятитисячного ряду не враховує різницю між кількістю днів у році 365 та 366 та призводить до невірного результату.

З урахуванням викладеного судом здійснено власний розрахунок річних за формулою: річні = (заборгованість) х 3% х (кількість прострочених днів): 365(366), у зв`язку з чим річні складають:

- 431 244 грн (за період з 05.12.2019 по 31.12.2019) х 3% х 27 днів : 365 днів = 957,01 грн;

- 431 244 грн (за період з 01.01.2020 по 09.12.2020) х 3% х 344 дні : 366 днів = 12 159,67 грн.

Таким чином загальна сума річних складає 13 116,68 грн, як сума чисел 957,01 грн та 12 159,67 грн.

За таких обставин на підставі здійсненого розрахунку стягненню підлягають 13 116,68 грн річних.

Суд здійснив арифметичний розрахунок інфляційних за формулою: сума заборгованості х індекс інфляції за період - сума заборгованості.

Так, індекс інфляції обраховується шляхом множення індексів інфляції за період та в даному випадку становить: 99,8% (в грудні 2019) х 100,2% (в січні 2020) х 99,7% (в лютому 2020) х 100,8% (в березні 2020) х 100,8% (в квітні 2020) х 100,3% (в травні 2020) х 100,2% (в червні 2020) х 99,4% (в липні 2020) х 99,8% (в серпні 2020) х 100,5% (у вересні 2020) х 101% (в жовтні) х 101,3% (в листопаді 2020) = 103,85%.

Отже, інфляційне збільшення становить 16 602,89 грн з розрахунку: 431 244 грн х 103,85% - 431 244 грн.

Таким чином, Відповідач, порушивши грошове зобов`язання, повинен, за вказаних правових приписів та договірних умов, сплатити Позивачу інфляційні та річні у вказаних сумах.

Висновки суду з предмету судового розгляду

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів суд вважає, що Відповідач порушив договірні зобов`язання щодо сплати грошової заборгованості, у зв`язку з чим повинен сплатити Позивачу 45 572,58 грн пені, 13 116,68 грн річних та 16 602,89 грн інфляційних, а тому його вимоги є правомірними та підлягають задоволенню у цих сумах. Натомість стягнення річних в сумі 2,62 грн задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Судовими витратами у даній справі є витрати Позивача на сплату судового збору у сумі 2102 грн (платіжне доручення № 1362 від 10.12.2020), які на підставі положень статті 129 ГПК України покладаються на Відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у сумі 2 101,79 грн витрат на сплату судового збору, що складає 99,99% (процентного співвідношення заявленої до стягнення суми та задоволеної судом).

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 238, 240 ГПК України ,

в и р і ш и в :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Южмормонтаж" (73021, м. Херсон, Острівське шосе, 5; ідентифікаційний код 14122468) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Олмис" (87502, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Станіславського, буд. 5; ідентифікаційний код 20344888) - 45 572,58 грн пені, 13 116,68 грн річних, 16 602,89 грн інфляційних та 2 101,79 грн компенсації по сплаті судового збору.

3. В іншій частині у задоволення позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.К. Закурін