Постанова

від 19.05.2021 по справі 389/1327/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 травня 2021 року м. Кропивницький

справа № 389/1327/19

провадження № 22-ц/4809/848/21

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Чельник О. І., Черненка В. В.,

секретар судового засідання Кравченко Я. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Агро , ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Галина Григорівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Громка Анатолія Вікторовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 лютого 2021 року у складі головуючого судді Савельєвої О. В.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

03.05.2019 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Агро (далі ТОВ Кіровоград-Агро ), ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Галина Григорівна, в якому просила визнати недійсним договір міни земельної ділянки від 28.09.2011, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г. та зареєстрований в реєстрі за № 665, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Кіровоград-Агро та ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_2 , та скасувати державну реєстрацію договору міни земельної ділянки від 28.09.2011.

Позовні вимоги мотивовано тим , що позивач вважала себе власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 3,71 га, розташованої на території Суботцівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області з кадастровим номером 3522286300:02:000:0660 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на підставі державного акта на право приватної власності на землю.

На початку 2011 року нею велись перемовини з ТОВ Кіровоград-Агро в особі ОСОБА_3 щодо укладення договору оренди на належну їй земельну ділянку. Після досягнення згоди по всіх істотних умовах договору оренди земельної ділянки, їй запропонували оформити довіреність на ОСОБА_2 для проведення реєстрації договору оренди, на що вона погодилась. Довіреність, яку на думку позивача вона видала для державної реєстрації договору, була посвідчена приватним нотаріусом Коваленко Г. Г. 05.08.2011 та зареєстрована в реєстрі на № 420. Крім того, ОСОБА_2 одержав від позивача оригінал державного акта на право приватної власності на належну їй земельну ділянку з кадастровим номером 3522286300:02:000:0660, також з метою проведення державної реєстрації договору оренди.

Орендну плату за договором оренди позивач не отримувала. У 2018 році вона звернулась до ТОВ Кіровоград-Агро і у відповідальної за договори особи дізналася, що існує договір міни, про який раніше не було їй відомо, оскільким оригінали або копії договорів їй не надавалися.

За зверненням до відділу Держгеокадастру в Знам`янському районі Кіровоградської області, де отримала копію договору міни, який посвідчено 28.09.2011 приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г. та зареєстровано в реєстрі за №665. Зі змісту договору з`ясувала, що ТОВ Кіровоград-Агро в особі ОСОБА_3 передали їй належну товариству земельну ділянку, площею 0,0250 га, кадастровий номер 1825483000:11:000:0432, яка розташована на території Мартенівської сільської ради Червоноармійського району Житомирської області, а вона через представника ОСОБА_2 передала ТОВ Кіровоград-Агро належну їй земельну ділянку площею 3,71 га кадастровий номер 3522286300:02:000:0660, яка розташована на території Суботцівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області. ОСОБА_2 укладаючи договір міни від її імені, діяв на підставі довіреності, яку вона як вважала видала йому для державної реєстрації договору оренди. Після посвідчення довіреності ОСОБА_2 жодного разу з нею не спілкувався, про намір укласти договір міни не повідомляв, умови договору не узгоджував. Договір міни не є рівноцінним і укладений не в її інтересах, його укладення вона не схвалювала.

Вважає, що оскільки не виявляла дійсного наміру на відчуження земельної ділянки, то спірний договір міни є недійсним. Крім того, обмін відбувся не за схемою пай на пай , вона позбулася права власності на свій виділений в натурі земельний пай в обмін на право власності на незначну частку виділеного в натурі паю в іншій області. Угода вчинена з порушенням мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. ЇЇ представник за довіреністю був заздалегідь зацікавлений в укладенні оскаржуваного нею договору, оскільки він є родичем засновника ТОВ Кіровоград-Агро (сина та батько) та працює в цьому підприємстві. Договір укладений в інтересах ТОВ Кіровоград-Агро та всупереч її інтересам, адже як за площею, так і за вартістю земельна ділянка набута нею за спірним договором значно менша за площею та вартістю переданої товариству земельної ділянки. Обмін здійснено без доплати.

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 лютого 2021 року відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про порушення при укладенні договору міни пункту 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України та Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) є необґрунтованими.

Доводи позивача щодо проведення обміну земельних ділянок без грошової доплати та нерівноцінність обміну не є підставою для визнання договору недійсним.

Також суд зазначив, що при укладенні договору міни від 28.09.2011 відповідач ОСОБА_2 діяв від імені ОСОБА_1 на підставі наданої нею довіреності на його ім`я від 05.08.2011, в межах наданих йому повноважень.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Представник позивача адвокат Громко А. В. подав апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування судового рішення і ухвалення нового рішення, яким визнати недійсним договір міни земельної ділянки від 28.09.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г. та зареєстрований в реєстрі за №665, укладений між ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_2 , та ТОВ Кіровоград Агро , а також скасувати державну реєстрацію договору міни земельної ділянки від 28.09.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 665.

Зазначає, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Вказує, що за змістом довіреності позивач надала право ОСОБА_3 та ОСОБА_2 здійснювати дії, направлені виключно на придбання земельних ділянок на її ім`я, а після придбання таких ділянок розпоряджатися ними, але не надавала право відчуження належної їй раніше земельної ділянки. Тому вважає, що згідно вказаної довіреності від 05 серпня 2011 року відповідач 2 ( ОСОБА_2 ) не мав права на укладення оспорюваного договору міни земельної ділянки від 28.09.2011, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 665.

Також вказує, що на момент укладення оспорюваного договору міни земельних ділянок відповідно до п.15 розділу X Перехідні положення ЗК України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору міни) до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2016 року, не допускалась а) купівля - продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б)купівля - продаж, або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі на місцевості власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

У матеріалах справи наявна розписка позивача від 05.08.2011, з якої вбачається, що позивач отримала від ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 10000 грн в якості завдатку за продаж нею на користь останнього земельної ділянки площею 3.71 га, розташованої на території Суботцівської сільської ради Знам`янського району, кадастровий номер 3522286300:02:000:0660 (а.с.61).

Справжність вказаної розписки та факт вчинення вказаних у розписці дій особами, вказаними у розписці, сторонами у ході судового розгляду справи не заперечувались. Тобто, реально між позивачем та ТОВ Кіровоград Агро мала місце домовленість про продаж належної позивачу земельної ділянки на користь ТОВ Кіровоград Агро , а оспорюваним договором міни земельної ділянки від 28.09.2011, посвідченим приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г. та зареєстрованим в реєстрі за № 665 було приховано фактичний продаж позивачем належної їй земельної ділянки.

Оскільки сторонами договору міни земельної ділянки від 28.09.2011 фактично було приховано вчинення купівлі - продажу земельної ділянки, такий правочин відповідно до положень ч. 1 ст. 203 ЦК України та ч. 1 ст. 215 ЦК України є недійсним.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

ТОВ Кіровоград-Агро подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними.

Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не подано.

Третя особав судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення позивача та її представника адвоката Громка А. В., які підтримали доводи апеляційної скарги, представника відповідача адвоката Романяка М. Я., який заперечував проти задоволення скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Відповідно копії Державного акта на право приватної власності на землю позивачу ОСОБА_1 на підставі розпорядження Знам`янської районої державної адміністрації від 26.04.2002 №154-р була передана у приватну власність земельна ділянка 3,71 га, в межах згідно з планом, розташована на території Суботцівської сільської ради №660 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3522286300:02:000:0660 (а.с. 16).

На підставі договору міни від 28.09.2011 (а.с. 11-12,152-153), посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 665, ТОВ Кіровоград-Агро (сторона 1), від імені якого діє директор - ОСОБА_3 , передано у власність належну йому на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_1 (сторона 2), від імені якої на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 05.08.2011 діяв ОСОБА_2 , взамін передала у власність належну їй на праві приватної власності земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, сторона 1 набула земельну ділянку під номером НОМЕР_1 , площею 3,71 га в межах згідно з планом, кадастровий номер 3522286300:02:000:0660, розташовану на території Суботцівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, натомість у власність сторони 2 передано земельну ділянка, площею 0,0250 га в межах згідно з планом, кадастровий номер 1825483000:11:000:0432, розташована на території Мартинівської сільської ради Червоноармійського району Житомирської області.

Земельна ділянка, що відчужується за вказаним договором стороною 1 у власність сторони 2, належить стороні 1 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК №226907, виданого Червоноармійською районною державною адміністрацією Житомирської області 29.07.2011 на підставі договору міни від 13.04.2011, №472 та заяви від 21.06.2011 №1062 Кіровоградського районного нотаріального округу, зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №182540002000014. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Земельна ділянка, що відчужується за цим договором стороною 2 у власність сторони 1, належить стороні 2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії КР №3522286300:02:000:0660, виданого на підставі розпорядження Знам`янської районної державної адміністрації від 26.042002 №154-р, 20.05.2002 та зареєстрованим у книзі аписів реєстрації державних актів на право власності на землю №1489. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У п.4 вказаного договору зазначено, що згідно з довідкою з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, належної стороні 1, виданою відділом Держкомзему у Червоноармійському районі Житомирської області 01.08.2011, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що відчужується за цим договором, складає 756 грн.

Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, належної стороні 2, виданої відділом Держкомзему у Знам`янському районі Кіровоградської області 21.09.2011, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що відчужується за цим договором, складає 42252 грн (пункт 5 договору).

Пунктом 6 договору обумовлено, що обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати.

Згідно п.8 договору, сторони домовилися, що вартість земельної ділянки, яка належить стороні 1 відповідає вартості земельної ділянки належної стороні 2.

Вказаний договір міни підписано стороною 1, в особі ОСОБА_3 та представником сторони 2 - ОСОБА_2 .

Згідно копії витягу з Державного реєстру правочинів, договір міни № 4659120 зареєстрований в державному реєстрі правочинів 28.09.2011 приватним нотаріусом Коваленко Г. Г. (а.с. 155).

Відповідно довідки Мартинівської сільської ради Пулинського району Житомирської області від 20.08.2018 №527, власником земельної ділянки площею 0,0250 га, кадастровий номер 1825483000:11:000:0432 на підставі договору міни, укладеного 28.09.2011, посвідченого приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г., зареєстрованого в реєстрі за № 665, є ОСОБА_1 . До укладення договору міни вказана земельна ділянка належала ОСОБА_4 на підставі договору міни (обміну) від 30.12.2008, зареєстрований в реєстрі за №10894 та витяг з Державного реєстру правочинів №6898315 від 30.12.2008. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Інформацією щодо перебування земельної ділянки в оренді, сільська рада не володіє (а.с. 14).

При укладенні договору міни ОСОБА_2 діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 05.08.2011, посвідченої приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Коваленко Г. Г., зареєстрованої в реєстрі за №420, згідно якої ОСОБА_1 , поміж іншого, уповноважила ОСОБА_3 або ОСОБА_2 , кожен з яких діє самостійно, незалежно один від одного, бути її представниками, з повноваженнями в усіх державних, громадських та інших органах і організаціях незалежно від підпорядкування, форм власності, галузевої належності з усіма необхідними повноваженнями з питань виділення, відведення, оформлення права власності на її ім`я земельних ділянок, розташованих на території України та розпорядження ними. За довіреністю представникам, зокрема, надано право уклалати договори міни (обміну). Довіреність видана строком на три роки (а.с. 166).

Згідно витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_3 з 31.01.2011 є єдиним засновником і керівником ТОВ Кіровоград-Агро (а.с. 53-57).

ОСОБА_2 не є і ніколи не був представником, засновником та бенефіціаромТОВ Кіровоград-Агро , не перебував у трудових відносинах з цим товариством (а.с. 52).

07.02.2006 між ОСОБА_1 та ТОВ Кіровоград-Агро був укладений договір оренди земельної ділянки кадастровий номер № 3522286300:02:000:0660, площею 3,71 га, розташованої на території Суботцівської ради строком на 10 років, який зареєстрований 06.02.2007 за № 569 (а.с. 59-60).

Відповідно довідки, виданої ТОВ Кіровоград-Агро від 09.07.2019, за договором оренди землі строком дії до 06.02.2017 ОСОБА_1 особисто отримала орендну плату по 2012 рік. У 2011 році орендодавцем земельної ділянки стало ТОВ Кіровоград-Агро . Починаючи з 2012 року ОСОБА_1 не зверталась до товариства за отриманням орендної плати (а.с. 58).

З копії заповіту та витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі вбачається, що ОСОБА_1 05.08.2011 зробила на випадок своєї смерті заповітне розпорядження, яким заповіла ОСОБА_3 належну їй земельну ділянку, кадастровий номер №3522286300:02:000:0660, площею 3,71 га, розташованої на території Суботцівської сільської ради. Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Коваленко Г. Г., зареєстрований в реєстрі за № 419 (а.с. 63,64).

Згідно розписки від 05.08.2011 ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 10000 грн, в якості завдатку за продаж нею на користь ОСОБА_3 земельної ділянки площею 3,71 га, розташованої на території Суботцівської сільської ради, кадастровий номер № 3522286300:02:000:0660 (а.с. 61).

Крім того, 05.08.2011 ОСОБА_1 написано розписку про отримання нею від ОСОБА_3 в позику грошових коштів в сумі 10000 грн, до вимоги (а.с. 62).

З довідки КЗ Кіровоградська обласна психіатрична лікарня та направлень лікаря, вбачається, що позивач з 30.05.2009 по 01.07.2009 знаходилася на стаціонарному лікуванні з приводу гострого поліморфного психічного розладу. В подальшому за медичною допомогою не зверталась (а.с. 9,10).

Управління соціального захисту населення Знам`янської районної державної адміністрації 13.08.2019 на запит адвоката Романяка М. Я. надало інформацію про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні, як одержувач житлової субсидії на житлово-комунальні послуги та придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива з 2014 року. Для призначення субсидії ОСОБА_1 копії договору міни від 28.09.2011 не надавала, інформація про наявність такого договору в справі відсутня (а.с. 100).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК).

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ч. 1 ст. 41 Конституції України). Близький за змістом припис передбачає частина перша статті 317 ЦК України.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13 Конституції України).

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).

Земельне законодавство базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт в частини першої статті 5 ЗК України).

Тобто, власник земельної ділянки має повноваження щодо володіння, користування та розпорядження нею, а держава не повинна втручатися у здійснення громадянами свого права розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу ч.ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Тобто формування волевиявлення повинно бути вільним від факторів, що могли б викривити уяву особи про зміст правочину або створити бачення наявності внутрішньої волі за її відсутністю. Правовим наслідком укладення особою правочину з дефектом волі є недійсність цього правочину, в тому числі на підставі ст. 232 ЦК України.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 237 ЦК України встановлено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно ч. 1 ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ч.ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України).

Отже, за своєю правовою природою представництво за довіреністю є правовідношенням, за яким особа уповноважується вчинити правочини від імені та в інтересах довірителя.

Особливістю відносин представництва є те, що вони виникають та існують в інтересах особи, яка добровільно надала іншій особі право вчинити певний перелік дій, які вона заздалегідь схвалює. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки лише для особи, яку він представляє.

Відповідно до ч. 1 ст. 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність.

Частиною 1 статті 232 ЦК України визначено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 22 постанови від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

ОСОБА_1 у своїй позовній заяві посилалась, зокрема, як на підставу своїх вимог на норми ст. 232 ЦК України і зазначала, що спірний правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_2 , який діяв в її інтересах на підставі довіреності, та представника ТОВ Кіровоград-Агро .

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що її представник за довіреністю ОСОБА_2 , укладаючи спірний договір міни, не мав таких повноважень, діяв обманним шляхом, всупереч інтересам довірителя, а також у своїх та ТОВ Кіровоград-Агро інтересах.

Доводи апеляційної скарги, про те, що позивач ОСОБА_1 не уповноважувала довіреністю ОСОБА_2 на вчинення правочинів щодо відчуження, в тому числі на укладення договорів міни (обміну), спірної земельної ділянки, а лише інших, право власності на які буде набуте нею після дати видачі довіреності, не бажала настання таких наслідків, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки спростовуються змістом довіреності від 05.08.2011, згідно якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 , зокрема, розпоряджатися належною (належними) їй земельною ділянкою (земельними ділянками), укладати правочини, в тому числі договори купівлі-продажу, міни (обміну), найму (оренди), визначати умови на власний розсуд, отримувати належні їй грошові суми, строк довіреності три роки до 05.08.2014 (а.с. 15 т. 1).

Виходячи з зазначеного, зокрема ОСОБА_2 був уповноважений на укладення договору міни (обміну) та визначати істотні умови правочину на власний розсуд. Вказану довіреність не оспорено, недійсною не визнано. Тобто довіреність відповідає дійсним намірам позивача створити відповідні юридичні наслідки.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_1 на укладання спірного договору міни земельної ділянки було дійсним. А тому доводи позивача про те, що під час укладання спірного правочину не було її волевиявлення на відчуження земельної ділянки є необґрунтованими. Крім того позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що посвідчену нотаріусом довіреність отримано в незаконний спосіб.

Доводи щодо наявності в момент укладення оспорюваного правочину умислу в діях представника позивача: представник усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, грунтуються на припущеннях.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Згідно зі ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належать вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Оспорюваний правочин - договір міни земельної ділянки від 28.09.2011 вчинено представником позивача на підставі дійсної (не відкликаної) на час його укладення довіреності від 05.08.2011, якою ОСОБА_1 уповноважила зокрема ОСОБА_2 самостійно від її імені вчиняти правочини, в тому числі укладати договір міни (обміну), за ціну та на умовах за власним розсудом.

Доводи апеляційної скарги про те, що земельна ділянка відчужена без відома та згоди ОСОБА_1 , оскільки вона була проти продажу спірної земельної ділянки, грошові кошти не отримувала, не знала, що саме ця земельна ділянка сільськогосподарського призначення може бути предметом обміну, з нею не погоджувались умови відчуження земельної ділянки, вартість предмету договору земельної ділянки, спростовуються наявною у матеріалах справи копією довіреності (а.с. 15 т. 1), яка була чинною на момент вчинення оспорюваного правочину та позивачем в судовому порядку не оскаржувалась.

Позивачем не доведені обставини щодо наявності умислу в діях її представника, а саме усвідомлення представником, що він вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника ОСОБА_2 з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для ОСОБА_1 - довірителя сторони договору міни земельної ділянки від 28.09.2011, вчиненого на підставі виданої останньою довіреності від 05.08.2011.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник позивача посилався на дію в Україні мораторію на продаж землі, що на його думку також дає підстави для визнання спірного договору міни недійсним.

Ці доводи є безпідставними та відхиляються судом з огляду на таке.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України ).

У разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ).

У статті 5 цього Закону вказано, що сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку, а в редакції, чинній з 1 січня 2019 року, до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Частина перша статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Стаття 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній до 1 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 1 січня 2019 року до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

Ці правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, і згідно ст. 263 ч. 4 ЦПК України підлягають врахуванню.

Згідно з умовами оспорюваного договору міни, обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати та сторони домовились, що вартість земельних ділянок відповідає одна одній. Тобто сторони договору міни виявили бажання обумовити його саме у такій формі, тим самим дійшли усіх істотних умов, що не заборонено Законом.

Положення чинного на момент укладення договору міни законодавства не містили вимог та обмежень щодо міни земельних ділянок за площами, вартістю та місцем розташування.

Матеріали справи не містять доказів укладання спірного договору міни всупереч внутрішній волі позивача.

Правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки встановлено, що договір міни від 28 вересня 2011 року укладений у визначеній законодавством формі, відповідав дійсному волевиявленню сторін і за своїм змістом не суперечив Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) .

При цьому, на спірні правовідносини не поширювались заборони, встановлені пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Громка Анатолія Вікторовича, який представляє інтереси ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 24 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді О. І. Чельник

В. В. Черненко