Рішення

від 12.05.2021 по справі 523/17703/19

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/17703/19

Провадження №2/523/2428/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2021 р.

Суворовський районний суд м.Одеси у складі:

головуючої судді - Середи І.В.,

за участю секретаря - Щербан О.Д.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №9 в м.Одесі справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю Кооператив "Рів`єра Сіті про визнання пункту договору недійсним в частині та стягнення поворотної фінансової допомоги,

ВСТАНОВИВ:

14.11.2019р. ОСОБА_2 звернулась з позовом до ТОВ Кооператив "Рів`єра Сіті про визнання пункту 6.3 договору купівлі-продажу майнових прав №8.19-3-21112018 від 21.11.2018р. недійсним в частині умови сплати на користь продавця оперативно господарської санкції у розмірі 10% вартості договору, оскільки він є дискримінаційним та таким, що не відповідає вимогам законодавства та таким, що порушує свободу договору; стягнення поворотної фінансової допомоги як частини гарантійного платежу в розмірі 158243 грн. у зв`язку з направленням позивачем вимоги про повернення позики, а також стягнення попередньої оплати вартості майнових прав в розмірі 129559 грн. у зв`язку з припиненням дії договору відповідно до положень Закону України Про захист прав споживачів . Пізніше позивач подала заяву про залишення без розгляду вимог про стягнення попередньої оплати вартості майнових прав в розмірі 129559 грн.

В обгрунтування позову ОСОБА_2 зазначила, що 21.11.2018р. між нею (далі - покупець) та відповідачем (далі-продавець) було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №8.19-3-21112018. Договором встановлено, що продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти у власність Майнові права на об`єкт нерухомості, який знаходиться у стадії будівництва та зводиться на земельній ділянці (п. 1.1. договору), водночас, встановлено характеристики об`єкту нерухомості (п.п.1.2., 1.З.), встановлено орієнтовний строк завершення будівництва та введення об`єкта в експлуатацію (п.1.8). При цьому, продавцем надано відомості про підстави набуття права на спорудження об`єкту капітального будівництва (у визначенні термінів), де перелічено відповідний дозвіл на виконання будівельних робіт, затверджений проект будівництва, договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій). договір генерального підряду. Таким чином, відповідач здійснює діяльність, результатом якої є виготовлення майна - об`єкту нерухомості - за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 21 ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів ).

Договором передбачено відповідальність сторін за порушення своїх зобов`язань (розділ 10), зокрема, сплата пені відповідно до п. 10.3. договору. Крім того, п.4.2. договору передбачено, що продавець має право розірвати договір в односторонньому порядку у разі порушення Покупцем графіку платежів, визначених п.3.3. (Додаток №1) даного договору більш ніж на 10 (десять) календарних днів. Також, п. 4.3. передбачене право продавця розірвати договір в односторонньому порядку у разі відмови покупця від оформлення акту прийому-передачі майнових прав у строк, передбачений даним договором, більше ніж на 10 календарних днів.

Посилаючись на положення ст.ст.546, 610,611 ЦК України, позивач зазначила, що право сторони Договору на розірвання договору в односторонньому порядку не може супроводжуватись умовою сплати санкції/неустойки тощо.Отже, одностороння відмова від зобов`язання може бути виключно наслідком, а не причиною застосування до сторони договору негативних наслідків , а тому застосування оперативно-господарської санції є не законним.

Вказуючи на норми ч.3 ст.18 Закону Про захист прав споживачів щодо несправедливих умов, позивач зазначила, що договором не передбачено прав споживача відносно продавця, окрім отримання мінімальної суми пені відповідно до п.10.2. договору; встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (кореспондує п.6.3. договору, яким несправедливо та незаконно передбачено санкцію за використання права на розірвання договору, при цьому договором встановлена відповідальність продавця виключно у вигляді сплати неустойки у розмірі 0.1% вартості майнових прав за кожний місяць (не день!) прострочення, починаючи лише з четвертого місяця (п.10.2). Вказане по суті надає продавцю можливість власного розсуду при наданні послуги, оскільки ефективні санкції щодо відповідача відсутні. Водночас, покупець при простроченні строків оплати має сплатити неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, яка підлягає оплаті за кожен день прострочення (п.10.3). При цьому продавець наділений правом в односторонньому порядку розірвати договір за наявності прострочення більш ніж на 10 днів (п.4.2, п. 5.8.), також володіючи правом повернути кошти, за виключенням 10% вартості договору); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця і виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (вказане кореспондує п.6.3. договору, яким передбачено обов`язок покупця сплатити та, відповідно, право продавця не повертати 10% вартості договору, при цьому, у договорі відсутнє право на отримання покупцем відповідної компенсації у випадку одностороннього розірвання договору продавцем (зокрема, передбаченого п.п.4.2. 4.3. договору)); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається (зазначене кореспондує п.6.3. договору, яким фактично продавець позбавлений права розірвати договір на власний розсуд, водночас з існуванням п.п.4.2., 4.3. договору, якими передбачене право продавця розірвати Договір у випадку прострочення платежу лише на 10 днів); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника) і вказане кореспондує п. 5.8. договору); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений па невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом (зазначене кореспондує п.4.2. договору, яким передбачене повідомлення лише за фактом розірвання, а не до такого); встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх (вказане кореспондує п.7.1. договору, яким передбачений обов`язок покупця сплатити усі платежі, годі як продавець несе ризики лише щодо неустойки після 3 місяців прострочення виконання зобов`язання).

Крім того, як вказує позивач, є дискримінаційним для покупця не тільки з точки зору розумності і справедливості, але і з точки зору свободи договору у широкому сенсі, пункт, яким передбачено неповернення 10% вартості договору у випадку волевиявлення покупця щодо розірвання договору.

На виконання договору позивачем було сплачено внески з гарантійного платежу на загальну суму 158243,00 грн

Посилаючись на правову позицію, викладену у постанові ВС від 23.04.2019 по справі №918/47/18, ОСОБА_2 зазначила, що правова підстава для набуття внесків, що були передані відповідачеві як частини гарантійного платежу, припинена у зв`язку із розірванням договору, що є підставою для стягнення 158243,00 грн., оскільки сплачені кошти угримуються відповідачем безпідставно.

Після надходження цивільної справи, суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст.ст. 14, 33 ЦПК України.

26.12.2019р. відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

17.03.2021р. заяву позивача ОСОБА_2 про залишення без розгляду позову в частині вимог задоволено, залишено без розгляду позов ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю Кооператив "Рів`єра Сіті в частині вимоги про стягнення попередньої оплати вартості майнових прав за договором.

В судовому засіданні представникапозивача ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги з підстав, вказаних в позові, та просив їх задовольнити.

Представник відповідача, повідомлений належним чином про дату, місце тап час судового засдіння, до зали судових засідань не з`явився, директор ТОВ Кооператив "Рів`єра Сіті ОСОБА_3 та адвокат Солоницький А.В. втретє направили на адресу суду заяви про відкладення розгляду справи, посилаючись на карантинні обмеження через коронавірус.

Оскільки відповідач в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк не подав до суду відзив на позовну заяву, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи неявку належним чином повідомленого відповідача в судове засідання, неповажність причини неявки та відсутність відзиву, відповідно до статті 280 ЦПК України за згодою позивача, судом здійснено заочний розгляд справи.

Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

21.11.2018 р. між позивачем, ОСОБА_2 та відповідачем, товариством з обмеженою відповідальністю Кооператив Рів`єра Сіті було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №8.19-3- 21112018 (а.с.14-23).

Договором (п.1.1) визначено, що продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти у власність майнові права на об`єкт нерухомості, який знаходиться в стадії будівництва та зводиться на земельній ділянці загальною площею 2,0 га (кадастровий помер 5122786400:01:001:3129) у порядку та на умовах, передбачених цим Договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до п.1.2. договору, об`єктом нерухомості - майнові права, на які передаються за даним договором, є квартира за будівельною адресою: АДРЕСА_1 ; будівельний № квартири АДРЕСА_2 , кількість кімнат - 1, проектна загальна площа квартири, 43 кв.м., проектна житлова площа - квартири - 12,62 кв.м., секція забудови 8. Орієнтовний строк завершення будівництва та введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - до 31.12.2020 року (п.1.8 Договору).

Згідно з п.2.1. договору, майнові права на об`єкт нерухомості за цим договором передаються продавцем покупцю шляхом підписання акту прийому-передачі майнових прав, форма якого затверджена сторонами (Додаток №3). Акт прийому-передачі майнових прав підписується сторонами не пізніше 30 (тридцяти) робочих днів з дати виконання покупцем своїх зобов`язань за даним договором та введення об`єкта капітального будівництва в експлуатацію.

Договором встановлено (п.3.1.), що вартість майнових прав на об`єкт нерухомості становить 301000,00 грн., в тому числі податок на додану вартість (ПДВ), що на день укладення даного Договору згідно офіційного курсу Національного Банку України становить 10842,94 долара США. Вартість майнових прав об`єкта нерухомості коригується виключно пропорційно збільшення/зменшення площі Об`єкта нерухомості, вартість 1 кв.м. залишається незмінною. Вартість майнових прав на 1 м.кв. об`єкта нерухомості складає 7000,00 грн., в тому числі ПДВ, що на день укладення даного договору згідно офіційного курсу Національного Банку України становить 252,16 долара США.

Відповідно до п.3.2. договору, гарантійний платіж, який покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця, складає 367650,00 грн., що на день укладення даного договору згідно офіційного курсу Національного Банку України становить 13243,88 доларів США.

В преамбулі договору надано визначення: Гарантійний платіж - платіж, який Покупець сплачує Продавцю в якості забезпечення виконання зобов`язань за даним Договором, який не є частиною вартості Майнових прав та повертається на користь покупця після виконання таким Покупцем усіх умов даного Договору. Гарантійний платіж має статус безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, позики, що регулюється пп. 14.1.257 п.14.1 ст. 14 розділу І Податкового кодексу України та ст. 1046 Цивільного кодексу України. (абз. 6 підрозділу визначення термінів ).

Договірною ціною сторони погодили вважати вартість майнових прав на об`єкт нерухомості, що продається продавцем та купується покупцем в порядку та на умовах даного договору.

Згідно з п.3.3. договору, сторони погодили графік платежів за даним договором у вигляді додатку, що є його невід`ємною частиною (Додаток №1). Незалежно від встановленого графіку покупець вправі достроково виконати свої зобов`язання, визначені п.3.1-3.2. даного договору.

Пунктом 3.8. договору встановлено, що сторони погодили, що вартість майнових прав та розмір гарантійного платежу прямо залежні від курсу долара США по відношенню до української гривні. У разі збільшення курсу долара США по відношенню до української гривні вартість майнових прав та гарантійного платежу можуть бути проіндексовані продавцем. На виключення із загального правила щодо індексації вартості майнових прав та розміру гарантійного платежу, визначеного п.3.8. даного договору, сторони погодили, що індексації підлягають лише ті платежі, які покупець ще не здійснив відповідно до графіку платежів (Додаток №1). Розмір сплачених платежів покупцем індексації не підлягає (п.3.9 договору).

При цьому сторони погодили, що усі платежі за даним договором здійснюються в національній валюті - українська гривня (п.3.10).

Відповідно до п.5.8. Договору, серед обов`язків продавця зазначено обов`язок повернути покупцю усі отримані продавцем кошти, за виключенням 10% від суми договору у випадку настання обставин, визначених п.4.2. даного договору. Сторони погодили, що 10% - сума оперативно-господарської санкції, що покупець сплачує на користь продавця за розірвання даного договору з вини покупця.

При цьому п.4.2. договору передбачає право продавця розірвати даний договір в односторонньому порядку у разі порушення покупцем графіку платежів, визначених п.3.3. (Додаток №1) даного договору більш ніж на 10 календарних днів. Даний договір вважається розірваним на 11 календарний день після дня (дати) визначеного в графіку платежів. Про розірвання даного договору продавець повідомляє покупця шляхом направлення відповідного повідомлення.

Водночас, договором передбачене право покупця розірвати договір в односторонньому порядку за умови сплати на користь продавця оперативно-господарської санкції у розмірі 10% вартості договору визначених умовами даного договору (п.6.3.).

На виконання договору позивачем було сплачено внески з гарантійного платежу на загальну суму 158243,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 3 від 22.11.2018 на суму 27492,00 грн. (ап.с.24); №1 від 07.02.2019 на суму 64125,00 грн. (а.с.25); №2 від 25.02.2019 на суму 9518,00 грн. (а.с.26); №1 від 19.03.2019 на суму 9518.00 грн. (а.с.27); №2 від 25.04.2019 на суму 9518.00 г рн. (а.с.28);№2 від 13.05.2019 на суму 9518.00 гри. (а.с.29); №1 від 26.06.2019 на суму 9518.00 грн. (а.с.30); №2 від 23.07.2019 на суму 9518,00 грн. (а.с.31); №2 від 21.08.2019 на суму 9518,00 грн. (а.с.32).

На виконання договору ОСОБА_2 було сплачено внески з оплати вартості майнових прав на загальну суму 129559.00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №4 від 22.11.2018 на суму 22508,00 г рн. (а.с.33); №2 від 07.02.2019 на суму 52500,00 грн. (а.с.34); №1 від 25.02.2019 на суму 7793,00 грн.(а.с.35); №2 від 19.03.2019 на суму 7793,00 грн. (а.с.36); №1 від 25.04.2019 на суму 7793.00 грн. (а.с.37); №1 від 13.05.2019 на суму 7793,00 грн. (а.с.38); №1 від 26.06.2019 на суму 7793.00 грн. (а.с.39); №1 від 23.07.2019 на суму 7793,00 грн. (а.с.40); №1 від 21.08.2019 на суму 7793,00 грн. (а.с.41)

23.09.2019р. ОСОБА_2 надіслала на адресу товариства повідомлення про розірвання договору купівлі-продажу майнових прав №8.19-3-21112018 від 21.11.2018р. з проханням повернути загальну суму внесків з гарантійного платежу в розмірі 158243,00 грн . та повернення загальної суми внесків зх оплати майнових прав в розмірі 129559,00 грн (а.с.42).

Відповідно до п. 11.2. цього договору, він може бути розірваний, зокрема, у випадках, встановлених даним договором.

В силу частин 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, предбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За правилами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 28.05.2020р. по справі № 910/7164/19.

В судовій практиці з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів (2009-2012р.р) зазначено, що договори громадян із організаціями, що залучають грошові кошти для будівництва житла, хоча й мають різні найменування (підряду, дольової участі у будівництві, спільної діяльності, купівлі-продажу з розстроченням платежу, відступлення права вимоги, інвестування у нерухомість та управління майном тощо), проте предмет договору й умови у них практично однакові: замовлення на будівництво житла для власних потреб.

При розгляді таких справ потрібно керуватись таким.

Правовідносини між будівельною компанією (виробник) й фізичною особою (споживач, замовник) - це угода про послугу - будівництво житла.

За характером ці правовідносини подібні до положень ст. 875 ЦК . За договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Ураховуючи, що в п. 22 ст. 1 Закону № 1023-XII визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, висновок про те, що цей Закон не регулює правовідносини між будівельною компанією й громадянами щодо будівництва житла для власних потреб, є помилковим.

В абз. 2 п. 2 Постанові Пленуму Верховного суду України Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів від 12.04.1996 № 5 зазначено, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, платного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх шантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг д:я задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення рахункових операцій, приймання і зберігання - нних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у Постанові від 06.06.2018 у справі №404/8417/15-ц, де зазначено, що у Законі України Про захист прав споживачів не визначено вичерпного переліку правових відносин, на які поширюється його дія, втім з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з демократичних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах такої слабкої сторони як фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, к 'місії, фінансово-кредитних послуг тощо.

Договором передбачено відповідальність сторін за порушення своїх зобов`язань (розділ 10), зокрема, сплата пені відповідно до п. 10.3. договору. Крім того, п.4.2. договору передбачено, що продавець має право розірвати договір в односторонньому порядку у разі порушення покупцем графіку платежів, визначених п.3.3. (Додаток №1) даного договору більш ніж на 10 (десять) календарних днів. Також, п. 4.3. передбачене право продавця розірвати договір в односторонньому порядку у разі відмови покупця від оформлення ату прийому-передачі майнових прав у строк, передбачений даним договором, більше ніж на 10 календарних днів.

Таким чином, вищезазначені умови є такими, що забезпечують виконання зобов`язання покупцем у розумінні глави 49 Книги п`ятої ЦК України, а також є наслідком порушення зобов`язання у розумінні глави 51 Книги п`ятої ІДК України.

Так, згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1)припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2)зміна умов зобов`язання;

3)сплата неустойки;

4)відшкодування збитків та моральної шкоди.

Наслідки у вигляді застосування забезпечення зобов`язання чи настання обставин, передбачених ст. 611 ЦК України, виникають виключно у випадку порушення зобов`язання.

При цьому, відповідно до,ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Умовами договору дослівно зазначено, що покупець має сплатити оперативно-господарську санкцію у розмірі 10% від вартості Договору.

Згідно з положеннями ст. 237 ГК України, підставою для застосування оперативно- господарських санкцій є факт порушення господарського зобов`язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною. яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред`явлення претензії порушнику зобов`язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно- господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно- господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

З огляду на системний аналіз вказаних вінце положень, право сторони Договору на розірвання Договору в односторонньому порядку не може супроводжуватись умовою сплати санкції/неустойки тощо. Отже, одностороння відмова від зобов`язання може бути виключно наслідком, а не причиною застосування до сторони договору негативних наслідків.

Таким чином, оскільки розірвання Договору в односторонньому порядку не є порушенням господарського зобов`язання, а є передбаченим правом позивача, застосування такого наслідку як оперативно-господарська санкція є недопустимим.

Положеннями частин першої, другої статті 18 Закону про захист прав споживачів встановлено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. В частинах третій, четвертій статті 18 Закону про захист прав споживачів наведено окремі несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним.

Згідно з ч.3 ст. 18 цього Закону несправедливими є, зокрема, умови договору про:

-виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника) (п.2) встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця і виконавця, виробника у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору;

-надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається

-надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника)

-надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений па невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це. крім випадків, установлених законом.

-встановлення обов`язку споживача виконати всі зобов`язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх.

Договіром купівлі-продажу майнових прав №8.19-3- 21112018 від 21.11.2018 не передбачено прав споживача відносно продавця, окрім отримання мінімальної суми пені відповідно до п. 10.2. договору; п.6.3. договору, передбачено санкцію за використання права на розірвання договору, при цьому договором встановлена відповідальність продавця виключно у вигляді сплати неустойки у розмірі 0,1% вартості майнових прав за кожний місяць прострочення, починаючи лише з четвертого місяця (п.10.2), щопо суті надає продавцю можливість надавати послуги на власний розсуд, так як ефективні санкції щодо відповідача відсутні. Водночас, покупець при простроченні строків оплати має сплатити неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, яка підлягає оплаті за кожен день прострочення (п.10.3). При цьому продавець наділений правом в односторонньому порядку розірвати договір за наявності прострочення більш ніж на 10 днів (п.4.2, п. 5.8.), також володіючи правом повернути кошти, за виключенням 10% вартості договору); п.6.3. договору, яким передбачено передбачено обов`язок покупця сплатити та, відповідно, право продавця не повертати 10% вартості договору, при цьому, у договорі відсутнє право на отримання покупцем відповідної компенсації у випадку одностороннього розірвання договору продавцем (зокрема, передбаченого п.п.4.2. 4.3. договору); продавець позбавлений права розірвати договір на власний розсуд, водночас в п.п.4.2., 4.3. договору передбачене право продавця розірвати договір у випадку прострочення платежу лише на 10 днів; п.7.1. договору передбачений обов`язок покупця сплатити усі платежі, тоді як продавець несе ризики лише щодо неустойки після 3 місяців прострочення виконання зобов`язання

При цьому, відповідно до ч.4 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Пунктом 4 частини першої статті 21 Закону про захист прав споживачів встановлено, що для цілей застосування цього закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

П. 6.3. Договору встановлено, що покупець має право розірвати договір в односторонньому порядку за умови сплати на користь продавця оперативно-господарської санкції у розмірі 10% вартості договору, визначених умовами даного договору.

Згідно з ч.3 ст.6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Як зазначено в ч.1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості..

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті З ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч.ч.1,3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Таким чином, умовами угоди передбачено право покупця розірвати договір в дносторонньому порядку, при цьому, з урахуванням вимог розумності та справедливості, пукт, яким передбачено неповернення 10% вартості Договору у випадку волевиявлення покупця щодо розірвання договору, є дискримінаційним для покупця не тільки з точки зору розумності і справедливості, але і з точки зору свободи договору.

Частиною 5 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів встановлено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення рравочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені -чатинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, ного моральним засадам.

Отже, з огляду на несправедливість п.6.3. Договору, він підлягає визнанню недійсним в частині.

При вирішенні вимоги щодо стягнення з відповідача поворотної фінансової допомоги суд враховує правову позицію, викладену в постанові ВС від 23.04.2019р. по справі №918/47/18.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15).

Оскільки правова підстава для набуття внесків, що були передані відповідачу як частини гарантійного платежу, припинена у зв`язку із розірванням Договору, то є підстави для стягнення 158243,00 грн., тому що сплачені кошти угримуються відповідачем безпідставно.

Відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача щодо дискримінаційних умов п.6.3 Договору та щодо наявності правових підстав для повернення позивачу сплаченого гарантійного платежу у зв`язку з розірванням договору.

Оцінивши усі надані докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позов задоволенню підлягає, оскільки вимоги ОСОБА_2 про визнання пункту 6.3 договору купівлі-продажу майнових прав №8.19-3-21112018 від 21.11.2018р недійсним в частині умови сплати на користь продавця оперативно господарської санкції у розмірі 10% вартості договору та про стягнення з відповідача поворотної фінансової допомоги є обгрунтованими та законними.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з товариства з обмеженою відповідальністю Кооператив "Рів`єра Сіті на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 2350,83 грн. (768,40 +1582,43).

Керуючись ст.ст.12,13, 76, 81, 89, 95,141, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-283, 354,355 ЦПК України -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 задовольнити .

Визнати пункт 6.3 договору купівлі-продажу майнових прав №8.19-3-21112018 від 21.11.2018р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю Кооператив "Рів`єра Сіті та ОСОБА_2 , недійсним в частині умови сплати на користь продавця оперативно господарської санкції у розмірі 10% вартості договору.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Кооператив "Рів`єра Сіті на користь ОСОБА_2 158243 грн. поворотної фінансової допомоги .

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Кооператив "Рів`єра Сіті на користь держави судовий збір в розмірі 2350,83 грн..

Рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Суддя:

Повне рішення складено 21.05.2021 р.